banner-mia2.gif

О.Г. Величко,

канд. екон. наук, доцент,

начальник управління звітності учасників ринку цінних паперів

 Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку,

член Аудиторської палати України

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Аудит является необходимым элементом инфраструктуры рыночной экономики, неотъемлемой частью финансового контроля. Развитие акционерных обществ требует более действенного аудиторского контроля, который защищал бы интересы, как инвесторов, так и рядовых акционеров.

·          В контексте выявленных проблем организации раскрытия информации об участниках фондового рынка, на сегодняшний день является актуальным поиск путей усовершенствования выбора аудиторов акционерными обществами, в соответствии с предъявляемыми требованиями.

&                   Key issues that are examined:

·          Audit is a necessary element of an infrastructure of market economy, an integral part of the financial control. Development of joint-stock companies demands more effective auditor control which would protect interests, both investors, and ordinary shareholders.

·          Search of ways of improvement of a choice of auditors by joint-stock companies is actual today in a context of the revealed problems of the organization of disclosing of the information on participants of the share market according to showed requirements.

 

 

Аудит, у сучасному розумінні цього слова, існує вже близько двох століть. Професія аудитора була відома ще приблизно у 200 році до н.е., хоча засновником аудиту вважається Великобританія. Ще в 1844 році в Англії Закон про компанії встановлював необхідність запрошення аудитора для перевірки бухгалтерських рахунків для акціонерів. Інститут присяжних бухгалтерів Шотландії (ICAS) був заснований пізніше і сьогодні по праву стоїть першим у списку уповноважених аудиторських структур, з повагою оберігаючи свою більш ніж 150-річну історію.

На території України у складі Царської Росії вже в 1811 р. існував державний контроль в особі державного контролера. На правах Міністра він входив до ради міністрів, губернських контрольних палат на місцях. У той час незалежний аудиторський контроль поширення не знайшов.

У колишньому СРСР існував тільки державний контроль, який здійснювало спочатку Міністерство державного контролю, а потім – Комітет народного контролю та відомчі органи контролю – ревізійні управління міністерств і відомств.

У сучасних умовах відомчий державний контроль не може задовольнити потреби користувачів фінансових звітів – акціонерів, власників, інвесторів, банків, керівництва та працівників підприємства, інвесторів тощо. Слід зазначити, що інтереси цих користувачів часто не збігаються. Тому зявилась нова форма незалежного фінансового контролю – аудит.

В Україні, порівняно з іншими країнами СНД, відзначаються більш швидкі темпи та результати проведеної роботи по створенню нормативно-правової бази для здійснення аудиту. В 1993 р. прийнято Закон України “Про аудиторську діяльність”, який є основним законодавчим актом, що регулює проведення аудиторських перевірок (до речі, аналогічний федеральний закон у Росії було прийнято лише у 2001 році, до цього аудиторська діяльність регулювалась Указом Президента Росії та постановами уряду). Окремі аспекти аудиторської діяльності регламентуються Господарським та Цивільним кодексами України, такими нормативними актами, як Закони України “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про страхування”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про банкрутство” тощо. Всі вони визначають обов’язкові та можливі випадки проведення аудиту для різних господарюючих суб’єктів. За останні роки аудиторська діяльність стала невід’ємною частиною вітчизняної економіки.

Таким чином, виникнення аудиту в Україні було викликано змінами в економічній системі суспільства і вимогами ринкової економіки. Аудит є необхідним елементом її інфраструктури, невід’ємною частиною фінансового контролю. Створені в процесі перебудови управління економікою і приватизацією, акціонерні товариства, приватні фірми та інші недержавні організації вимагали нового типу фінансового контролю, який захищав би їх від помилок та порушень у проведенні господарських та фінансових операцій, сприяв правильному веденню бухгалтерського обліку та складанню звітності, зростанню ефективності виробництва, нормальним взаємовідношенням з діловими партнерами та державою.

На початку свого становлення в Україні аудит мав практичне спрямування, а тому аудиторам-практикам часто не вистачало теоретичних і наукових знань з питань методології та організації аудиту.

За останні 10 років професія аудитора піднялась на новий рівень, аудиторська діяльність органічно вписалась у процес реформування української економіки і стала невід’ємною та досить вагомою її частиною. Але, незважаючи на прогрес у розвитку аудиторської діяльності в Україні, залишається багато невирішених проблем як методології та організації, так і практики здійснення аудиторських перевірок, які потребують вирішення у найближчий час.

Значний внесок у наукове та практичне дослідження проблем аудиту зробили українські вчені та практики: Білуха М.Т., Бородкін О.С., Бутинець Ф.Ф., Гуцайлюк З.В., Дорош Н.І., Кулаковська Л.П., Рудницький В.С., Савченко В.Я., Сухарєва Л.О., Шатковська Л.С. та інші.

Для українських науковців досить цікавими є результати досліджень науковців і практиків як далекого (Адамса Р., Аренса Е.А., Друрі К., Карлмайкла Д., Монтгомері Р., Ріса Дж. та ін.), так і ближнього (Андрєєва В.Д., Данилевського Ю.А., Кондракова Н.П., Новодворського А.Д., Подольського В.І., Соколова Я.В., Терехова А.А., Шеремета А.Д. та ін.) зарубіжжя.

В економічній літературі наводиться велика кількість класифікацій аудиту. Дослідження, проведене Бутинцем Ф.Ф., показали, що в основу класифікації різними авторами було покладено близько 34 ознак, за якими виділено понад 70 видів аудиту [1, с.36].

Незалежно від ознак, які покладено в основу класифікацій, більшість авторів виділяють такі види аудиту як обов’язковий та ініціативний. Під обов’язковим аудитом розуміється аудит, який проводиться у випадках, передбачених чинним законодавством [1, с.38]. Аудиторська перевірка, що проводиться аудитором (аудиторською фірмою) на замовлення підприємства, організації чи установи та у відповідності з укладеним договором є ініціативним аудитом.

Випадки, в яких проводиться обов’язковий аудит, законодавчо встановлені статтею 10 “Обов’язкове проведення аудиту” Закону України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 р. № 3125-XII із змінами та доповненнями [4] та іншими нормативними актами, де визначено категорії суб’єктів господарювання, які підлягають обов’язковому аудиту.

Згідно вимог Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” [5] (ст. 14), відкриті акціонерні товариства, підприємства – емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність не пізніше 1 червня наступного за звітним року шляхом публікації в періодичних виданнях або розповсюдження у вигляді окремих друкованих видань. Вони не мають права це зробити доти, доки фінансова звітність не буде підтверджена аудиторською фірмою (аудитором).

Існує багато позитивних і негативних факторів розвитку аудиту. До тривожних факторів розвитку аудиту необхідно віднести збереження, так званих, “кишенькових” аудиторських фірм для проведення обов'язкового аудиту та залучення недобросовісних аудиторів для відстоювання особистих інтересів окремими керівниками підприємств, а також прийняття швидких необґрунтованих рішень на різних рівнях управління.

Враховуючи перехід на Міжнародні стандарти фінансової звітності, необхідно розвивати і посилювати в суспільстві, в тому числі серед клієнтів аудиторів, розуміння того, що метою аудиту є не підтвердження податкової звітності, а підтвердження достовірності фінансової звітності. Роз’яснювальна робота з користувачами аудиторських послуг є одним з важливих елементів у цьому питанні. Необхідно закріпити в свідомості людей розуміння того, що аудит проводиться не в інтересах керівника компанії, а в інтересах власників, включаючи рядових акціонерів, і, в певній мірі, для залучення інвесторів шляхом підсилення фінансової прозорості компанії.

При цьому важливим елементом є планомірне і всебічне підвищення якості аудиторських послуг з паралельною роботою по зниженню демпінгової направленості, витісненням “кишенькових” аудиторських фірм, а також фірм-одноднівок. Особливо це важливо в умовах, коли сучасний фінансовий стан більшості вітчизняних підприємств (не акціонерних товариств) не дозволяє їм проводити не тільки ініціативні аудиторські перевірки, але й обов’язкові перевірки у відповідності до статті 18 Закону України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 1576-XII із змінами та доповненнями, де зазначено, що: “достовірність та повнота річної фінансової звітності товариства повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою). Обов'язкова аудиторська перевірка річної фінансової звітності товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.” Тому окремі недобросовісні суб’єкти аудиторської діяльності намагаються “схватити хоч якусь копійку” на обов’язковому аудиті акціонерних товариств. Це призводить до того, що досить часто функція аудитора зводиться лише до формального підтвердження звітності товариства (проставляння печаток аудитора (аудиторської фірми) за мінімальну винагороду, чим підривається імідж як аудиту взагалі, так і системи обов’язкового аудиту зокрема.

Підготовлені Рекомендації щодо порядку підбору та призначення акціонерним товариством аудиторів фінансової звітності, схвалені Рішеннями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 жовтня 2003 року № 504 та Аудиторської палати України від 30 жовтня 2003 р. № 128 [6], мають за мету розповісти замовникам аудиту про те, яким вимогам повинен відповідати аудитор для того, щоб провести якісну перевірку за міжнародними стандартами аудиту. З іншого боку, аудиторам необхідно звернути увагу на те, що, так званий, „аудит для Комісії” в першу чергу впливає на імідж аудитора та аудиторської фірми. Аудит акціонерного товариства проводиться незалежною аудиторською фірмою з метою підтвердження достовірності фінансової звітності та оприлюднення цієї інформації задля залучення додаткового капіталу, а також захисту прав інвесторів, відповідно до принципів корпоративного управління. Вибір аудиторів акціонерним товариствам рекомендується здійснювати шляхом аналізу інформації щодо діяльності аудиторів, бажано на тендерній основі. Тендерні умови можуть оприлюднюватися в друкованих чи електронних засобах масової інформації, або розсилатися попередньо відібраним аудиторам.

Основними моментами, на які слід звернути увагу при підборі аудиторської фірми, про що наголошено у вищезгаданих Рекомендаціях, є:

- строк діяльності аудитора (аудиторської фірми) на ринку аудиторських послуг;

- кількість співробітників, у тому числі сертифікованих аудиторів, їхній професійний досвід;

- наявність у аудитора свідоцтва про внесення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги, що ведеться Аудиторською палатою України;

- наявність сертифікатів (свідоцтв) аудиторів про проходження різних форм навчання в професійних організаціях або інших структурах;

- рекомендації та відгуки замовників, яким аудитори надавали аудиторські послуги;

- наявність у засобах масової інформації публікацій про аудиторську фірму та її співробітників;

- членство аудиторів у громадських професійних об'єднаннях.

У цих же Рекомендаціях винесено засторогу щодо заборони проведення аудиторської перевірки аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб'єкта, аудитором, який має особисті майнові інтереси у емітента, що перевіряється, аудитором - членом керівництва, засновником або власником підприємства, що перевіряється, аудитором - працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється та аудитором - працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва товариства, що перевіряється.

Основною позитивною тенденцією теперішнього часу є перехід певних категорій підприємств на міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) і, як наслідок, необхідність проведення аудиту звітності, підготовленої за МСФЗ. Це викликає потребу в фахівцях, що мають відповідну кваліфікацію.

Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) потребує внесення змін до нормативної бази, організації бухгалтерського і управлінського обліку, розробки, випробування і впровадження нових програмних комплексів, що повинно знайти своє відображення в навчанні та перепідготовці аудиторських кадрів. Але, в зв'язку з переходом на МСФЗ, рівень підготовки, здебільшого, є недостатнім для аудиторів, що здатні провести якісну аудиторську перевірку фінансової звітності організацій, підготовленої у відповідності з МСФЗ. При цьому підготовка таких спеціалістів повинна здійснюватись на підставі спеціально розроблених програм з урахуванням детального вивчення теоретичних основ та практичного впровадження МСФЗ та міжнародних стандартів аудиту (МСА).

Крім того, необхідне системне підвищення кваліфікації аудитора по аудиту звітності, підготовленого у відповідності з МСФЗ. Задача полягає в тому, щоб кваліфікаційний рівень українського аудитора за МСФЗ був максимально наближений до своїх закордонних аналогів та відповідав Міжнародним стандартам освіти Міжнародної федерації бухгалтерів і, більше того, отримав би визнання в економічно розвинутих країнах. Після досягнення цієї мети можна ставити питання про взаємне визнання сертифікатів аудитора, що видаються в різних країнах.

Розкриття інформації про емітента, включаючи фінансову звітність, є важливим елементом регулювання ринку цінних паперів. Без відповідної інформації ринок не може успішно встановлювати ціни на фінансові інструменти. Через відсутність ефективного механізму ціноутворення, ринок цінних паперів не може ефективно функціонувати та приймати раціональні рішення щодо розподілу капіталу.

Слід зазначити, що система розкриття інформації на ринку цінних паперів складається з централізованого збору та реєстрації інформації та системи оперативного та дешевого доступу широкої публіки до зібраної та зареєстрованої інформації.

Досвід країн з розвинутими та активними ринками цінних паперів показує, що розкриття інформації може бути потужним інструментом впливу на поведінку компанії та захисту прав інвесторів. Суворий режим розкриття інформації підтримує довіру до фондового ринку та сприяє залученню капіталу. Акціонери та потенційні інвестори потребують регулярної, надійної та співставної інформації, досить детальної, щоб вони мали можливість оцінити якість управління та приймати зважені рішення з питань оцінки, власності та голосування за акціями. Недостатня або нечітка інформація може погіршити функціонування ринку, збільшити вартість капіталу та привести до нераціонального розподілу ресурсів.

Важливість питання розкриття інформації про діяльність емітентів цінних паперів та аудиторського підтвердження достовірності цієї інформації пов’язана із щорічним збільшенням кількості акціонерних товариств та обсягів зареєстрованих цінних паперів. Так, станом на 01.12.2004 р. в Україні нараховується 33390 акціонерних товариств, з них 11562 - відкритих, 21828 - закритих. Станом на 01.01.2005 р. загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить 142,16 млрд. грн. (таблиця 1).

 

Таблиця 1.

Динаміка обсягу зареєстрованих випусків цінних паперів (млрд.грн.)

Image

 

В Україні законодавство з цінних паперів відображає принцип регулювання, який базується на повному розкритті інформації. Цей принцип закріплений широкими можливостями держави, в особі Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку, змушувати емітентів розкривати інформацію про себе. Дані дії Комісії призначені для того, щоб гарантувати наявність повної та точної інформації про емітента та його цінні папери, на основі яких інвестори могли б приймати обґрунтовані інвестиційні рішення.

Емітенти цінних паперів повинні своєчасно та точно розкривати інформацію про всі суттєві події, що стосуються компанії, включаючи фінансовий стан, результати діяльності, власність та управління компанією. Суттєва інформація, що підлягає розкриттю, включає наступне, але не виключно:

·         результати фінансової та операційної діяльності компанії;

·         завдання компанії;

·         власність на крупні пакети акцій та розподіл голосів;

·         інформація про посадових осіб органів управління емітента;

·         суттєві фактори ризику, з якими повязана діяльність компанії;

·         структура компанії та політика управління.

Інформація повинна готуватися, перевірятися та розкриватися у відповідності із стандартами бухгалтерського обліку, які об'єктивно відображають фінансовий стан та результати господарювання та відповідають стандартам розкриття фінансової та не фінансової інформації.

Емітенти повинні щорічно проводити аудиторські перевірки, щоб забезпечити зовнішню незалежну оцінку того, яким чином підготовлена та представлена фінансова звітність.

У минулі часи операції на ринку цінних паперів відбувалися лише в межах однієї країни. Сьогодні попит та пропозиція на закордонний капітал перетнули національні кордони. Із зростанням закордонних інвестиційних операцій зростає потреба у міжнародних стандартах фінансової звітності, які могли б використовуватися як основа для складання фінансової звітності в усьому світі. Для досягнення цієї мети були розроблені міжнародні стандарти для складання фінансової звітності (IAS).

У світі повне та справедливе розкриття інформації підприємством про свою діяльність являє собою більш широку концепцію, ніж просто конкретні вимоги законодавства до розкриття інформації за конкретними статтями.

Підприємства, цінні папери яких вільно розміщуються або продаються, та особи, що виступають від імені підприємств, повинні дбати про адекватність та достовірність повідомлень, які вони дають, крім обов’язкових звітів. Такі повідомлення можуть включати прес-релізи та інші публічні заяви посадових осіб компанії, а також переговори, інтерв’ю, обговорення з кредиторами, фінансовим аналітиками, колективними інвесторами.

Беручи до уваги не лише юридичні вимоги до своєчасного розкриття інформації про суттєві події в житті підприємства, можна сказати, що підприємства мають усвідомити з власного досвіду, що послідовна політика розкриття інформації корисна для бізнесу, оскільки заохочує інтерес інвесторів до їх цінних паперів.

Наприклад, аналітики відіграють важливу роль у збиранні, аналізі та розповсюдженні інформації про цінні папери емітента. Колективні та інші інвестори, приймаючи інвестиційні рішення, часто спираються на інформацію та рекомендації аналітиків у відношенні до цінних паперів емітента. Аналітики, так само як і інвестори, вважають, що звітність емітентів перед акціонерами, випуск прес-релізів та інших повідомлень у значній мірі підвищують довіру до керівництва компанії. Підприємства, що тримають інвесторів та аналітиків "на голодному інформаційному пайку", нерідко виявляють відсутність інтересу до їх цінних паперів.

Про що підприємствам необхідно інформувати інвесторів:

·         про стратегію підприємства;

·         про задачі;

·         про тактику діяльності керівництва (роз'яснювати, чим керувався менеджер при прийнятті тих чи інших рішень);

·         про фінансову політику, про фінансові результати діяльності;

·         про очікувані розміри прибутку (щоб не було як приємних, так і неприємних сюрпризів);

·         про всі значні події (про зміни в структурі капіталу підприємства, про зміни у виробничій діяльності, про стан ринку та його тенденції).

Таким чином, для покращення якості інформаційної роботи, підприємствам необхідно:

·         бути інформаційно більш активними;

·         бути відкритими для інвесторів;

·         бути доступними - інвестори і аналітики повинні мати можливість зустрічатися з керівництвом компанії;

·         призначити відповідального за зв'язки з інвесторами на підприємстві для надання інформації громадськості;

·         сформувати і додержуватись послідовної політики розкриття інформації про результати діяльності, друкувати фінансову звітність у відповідності з міжнародними стандартами.

Список використаної літератури:

1.             Бутинець Ф.Ф. Аудит. – Житомир: ПП “Рута”, 2002. – 672 с.

2.             Васильчук О.И., Спиридонова Е.Е., Загрязкина Е.Е. История развития и становления бухгалтерского учета и аудита. – М.: МГУС, 2001. – 160 с.

3.             Соколов Я.В., Терехов А.А. Очерки развития аудита. – М.: ИД ФБК – Пресс, 2004. – 376 с.

4.             Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 р. № 3125-XII (із змінами та доповненнями).

5.             Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями).

6.             Рекомендації щодо порядку підбору та призначення акціонерним товариством аудиторів фінансової звітності, схвалені Рішеннями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 жовтня 2003 року № 504 та Аудиторської палати України від 30 жовтня 2003 р. № 128.