banner-mia2.gif

УДК 336.77:631.11

М.Я.Дем’яненко,

доктор екон. наук, академік УААН

 

&                 Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·        Объективная необходимость учета при рыночных отношениях специфики сельскохозяйственного производства при кредитовании

·        Возможные подходы и механизмы кредитного обеспечения сельскохозяйственных товаропроизводителей в таких условиях

&                 Key issues that are examined:

·        Objective necessity of regarding the specificity of an agricultural production during its crediting at market conditions

·        Possible approaches and mechanisms of credit maintenance of agricultural producers in such conditions

 

Проблема кредитування сільськогосподарських товаровиробників постала перед сільським господарством ще з тих часів, коли воно перетворилося у товарне виробництво. Це сталося в силу специфіки сільськогосподарського виробництва, яка певним чином впливає на кредитні відносини, і суть яких полягає у подовженому циклі виробництва у більшості випадків, що передбачає підвищену кредитоємність галузі; підвищеній потребі в кредитах у певні періоди року; залучені кредитних ресурсів на відносно тривалий період [1,2,3].

Відмічене, а також підвищений ризик одержання стабільних позитивних фінансових результатів від господарської діяльності  ускладнювали кредитні відносини сільськогосподарських товаровиробників з банками в усі часи. Всі ці моменти тим або іншим чином враховувались при кредитуванні сільськогосподарських підприємств і у такий спосіб досягався позитивний результат.

При здійсненні реформ в аграрному секторі більшість відмічених положень не враховувались (або враховувались недостатньо). Вважалось, що кожний суб’єкт  господарювання має (і може) придбавати кредитні ресурси на кредитному ринку за ринковою ціною. Рівновага (цінова) мала досягатися через механізм попиту і пропозиції.

У процесі практичної діяльності такій підхід виявився не життєздатним. Реальні відносини на кредитному ринку склалися на багато складнішими, ніж уявлялося, і така універсальна модель не спрацювала. Виявилося, що абсолютна більшість сільськогосподарських товаровиробників на таких умовах, на кредитному ринку не можуть придбати (залучити) кредитні ресурси навіть теоретично. Саме не це у свій час звертав увагу Д. Рікардо, коли стверджував, що звернення до банку за позиками залежить від співвідношення норми прибутку, яку можна отримати за допомогою цих грошей, і норми відсотка, під який банк позичає свої гроші [4].

Практично це означає, що кредити суб’єктам господарювання можуть (доцільно) залучатися за умов, коли:

РN   ≥  BN     або          ImageImage≥1,

де        РN       – норма рентабельності (прибутку);

BN     –  норма відсотків за кредит.

 

Таким вимогам більшість сільськогосподарських підприємств перестали задовільняти після 1990 року. З поглибленням реформ фінансова ситуація погіршувалася.  Достатньо відмітити, що останні шість років (1994-2003 рр.) збиток у сільському господарстві в розрахунку на рік становив 1 млрд. грн. Зрозуміло, що за таких умов про залучення кредитів в аграрному секторі на ринкових засадах не могло бути й мови.

У реальному виміру так і сталося. Надходження кредитів щорічно скорочувалося, а починаючи з 1998 року практично припинилося взагалі. Про це переконливо свідчить такий показник, як відношення залучених сільськогосподарськими підприємствами кредитів до виробничих витрат, який знизився в цьому році до 1,6 %, при нормативному його рівні 50-60- відсотків. У розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь це становило тільки 10 грн. Виходячи з раніше відміченого (підвищеної кредитоємкості галузі) при таких умовах нормально здійснювати господарську діяльність абсолютній більшості сільськогосподарських підприємств було більш ніж проблематично.

Отже, на кредитному ринку стосовно аграрного сектора створилась кризова ситуація, яка мала негативні наслідки як для сільського господарства – надходження кредитів в аграрний сектор практично припинилось, – так і для банків – вони втрачали потенційно кредитоємкій сегмент економіки.

Вихід був знайдений через здешевлення кредитів шляхом часткової компенсації процентних ставок за рахунок бюджетних коштів. Практично ця ідея була реалізована постановою Кабінетів Міністрів України “Про додаткові заходи щодо кредитування комплексу сільськогосподарських робіт” (25 лютого 2000 р. №398). У відповідності до цієї постанови у бюджеті з’явилася цільова програма “Часткова компенсація ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським виробникам для проведення польових робіт.”

По цій статті на 2000 рік в Державному бюджеті передбачалось виділення 175 млн. грн. на часткову компенсацію ставок за кредити, що надаються комерційними банками сільськогосподарським товаровиробникам. Такий захід сприяв значному покращанню ситуації на кредитному ринку, в результаті чого збільшилося надходження кредитних ресурсів в аграрний сектор (табл. 1). При цьому, що слід відзначити окремо, вперше за десять років роботи сільськогосподарських підприємств в ринкових умовах кредити залучалися не директивним шляхом, а через економічний механізм.

На таких же умовах (часткової компенсації ставок за кредити) залучалися кредитні ресурси сільськогосподарським підприємствам в наступні роки (2001-2004рр.).

Результати такого кредитування підприємств агропромислового комплексу представлені в таблиці 1.

Таблиця 1.

Динаміка кредитування агропромислового виробництва

ПОКАЗНИКИ

2000

2001

2002

2003

2004

2000-2004

В середньому на рік

Передбачено в Держбюджеті дотацій, млн.грн.

175

150

150

145

192

812

162,4

Фактично надійшло коштів, млн.грн.

49,9

135,0

119,4

326,5

144,3

775,1

155,0

Фактично надійшло у % до передбаченого в держбюджеті

28,5

90,0

79,6

225,5

75,2

95,4

95,4

Одержано кредитів – всього млн.грн.

2090

5866

6200

8200

8993

31349

6269,8

в тому числі пільгових

818

2803

2155

3189

3664

12629

2525,8

Питома вага пільгових кредитів, %

39,1

47,8

34,7

38,9

40,7

40,2

х

Залучено пільгових кредитів на 1 грн дотацій. грн

16

21

18

10

25

16

х

З наведених даних можна зробити наступні висновки.

Перше, за період дії програми фінансування здешевлення кредитів (2000-2004 рр.) підприємствам аграрного сектора АПК з Державного бюджету для цієї мети було виділено 775 млн. грн., що складає 155 млн. грн. в розрахунку на рік.

Друге, завдяки такому підходу суттєво покращилася динаміка кредитних надходжень в аграрний сектор – у 2004 році, порівняно з 1999 роком, розмір кредитних вкладень збільшився більше ніж у 4 рази.

Третє, стабілізувався відносний рівень залучення пільгових кредитів. Як видно з таблиці, питома вага пільгових кредитів в загальному їх обсязі за період дії механізму бюджетної підтримки становила 40% при досить незначному відхиленні від середнього розміру по роках. Це свідчить про стабільність діючої системи кредитування.

Четверте, завдяки такому підходу до вирішення питання щодо кредитування аграрного сектора АПК вдалося достатньо ефективно використати виділені бюджетні кошти. Про це свідчать дані про залучення пільгових кредитів на 1 грн компенсації процентних ставок. В середньому за чотири роки ця цифра дорівнювала 17 грн, в окремі роки вона була навіть вищою.

Таблиця 2.

Динаміка кредитування сільськогосподарських підприємств

 

 

ПОКАЗНИКИ

РОКИ

 

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

Одержано кредитів –

всього, млн.грн

325

390

1900

4400

5600

6800

7500

в тому числі пільгових

-

-

455

1822

1773

2847

3207

Питома вага пільгових

кредитів, %

 

 

23,9

41,4

31,7

41,9

42,8

Одержано кредитів в розрахунку на 1 га с.г.угідь,грн.

10

13

80

195

262

318

302

в тому числі пільгових

-

-

19

81

83

134

129

Прокредитовано витрат – всього, %

1,6

2,0

10,5

22,8

28,4

39,1

-

в тому числі без амортизації

1,9

2,4

11,5

24,3

30,0

41,1

-

Користувалось пільговими кредитами господарств, %

-

-

6,4

17,7

12,1

21,5

-

Кількість збиткових господарств, %

91,9

84,2

34,5

43,9

53,8

50,5

-

Сукупна рентабельність, %

28,3

-22,1

9,0

5,0

-1,9

0,1

-

Процентні ставки за кредит, % фактичні

 

-

 

-

 

54

 

33

 

26

 

21

 

18

облікові ставки НБУ

-

-

31

20

7

7

10

1)Розраховано за даними моніторингу виробничо-фінансової діяльності підприємств і організацій. Частина II Сільське господарство.

Отже, завдяки пільговому кредитуванню на 1 грн. виданої компенсації із Державного бюджету було залучено 17 грн. пільгових кредитів. В сумарному виразі за період дії програми пільгового кредитування це дозволило залучити в аграрний сектор АПК 31,3 млрд. грн кредитних ресурсів, з яких 12,6 млрд. грн на пільгових умовах, що агропромислового виробництва. Це свідчить про ефективність дії Урядової програми щодо вирішення складного питання забезпечення агропромислового виробництва кредитними ресурсами.

Аналогічна ситуація щодо кредитування спостерігалося і стосовно сільськогосподарських підприємств. З таблиці 2 видно, що починаючи з 2000 року різко зросло надходження кредитів безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам. Якщо в 1998, 1999 роках розмір кредитування становив 300-400 млн. грн, то в 2000 році ця сума збільшилась до 1,9 млрд. грн, тобто зросла більше ніж у 5 разів. У послідуючі роки динаміка зростання надходження кредитів у сільське господарство набуло стійкого характеру і у 2004 році сільськогосподарські підприємства одержали 7,5 млрд. грн кредитів, в той час як у 1999 році, перед запровадженням пільгового кредитування, у сільськогосподарське виробництво було залучено тільки 390 млн. грн кредитних ресурсів, тобто відбулося зростання більше ніж у 19 разів. Це абсолютні величини.

Але більш наглядно стан кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств кредитами характеризується такими відносними показниками як: одержання кредитів в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь та рівень кредитування витрат. Ці показники також підтверджують, але більш наглядно, позитивні зміни, що відбулися на ринку кредитних ресурсів щодо сільськогосподарських товаровиробників. Якщо в 1999 році сільськогосподарські підприємства одержали 13 грн. кредитів в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, то у 2003 році цей показник становив уже 302 грн.

Найбільш об’єктивно рівень кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств характеризується відношенням залучених (використаних) кредитних ресурсів до виробничих витрат, тому що кредитується в сільському господарстві, як правило, виробнича стадія кругообороту авансованого капіталу, яка за питомою вагою є найбільшою. Саме в цьому і проявляється специфіка сільськогосподарського виробництва щодо кредитування. Оскільки виробнича стадія за обсягом фінансування тут є найбільшою, а авансований капітал відволікається з обороту на тривалий термін, для кредитування з’являється додатковий негативний фактор, який підвищує ризикованість кредитних операцій. Крім цього, співставлення кредитів з витратами більш об’єктивно характеризує рівень кредитного забезпечення ще і тому, що в такому разі враховується як фактор інфляції, так і інтенсифікації. Тому, як правило, між витратами і кредитами спостерігається високий рівень кореляційної залежності [5].

Цей показник також підтверджує позитивні зміни щодо кредитування сільськогосподарського виробництва. Так, якщо у 1999 році було прокредитовано 2,0 відсотка виробничих витрат, то в наступні роки цей показник постійно зростав і досягнув у 2003 році 39,1 відсотка. Хоч це ще і не повне задоволення потреб сільськогосподарських товаровиробників у кредитних ресурсах, але уже такий рівень по цьому параметру, який створює абсолютній більшості сільськогосподарським підприємствам нормальні умови для господарювання.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, по-перше, про своєчасність прийняття Урядом рішення щодо кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва і, по-друге, про ефективність вжитих заходів щодо кредитування сільськогосподарських підприємств. Хоч це і не вирішило повністю проблему кредитування сільськогосподарського виробництва (про що мова далі), але дозволило “розблокувати” ситуацію, яка ще три-чотири роки тому вважалася безвихідною.

Як уже відмічалося, не дивлячись на відчутні позитивні зміни щодо кредитування агропромислового виробництва, особливо сільськогосподарських підприємств, повністю проблему кредитування вирішеною вважати не можна, насамперед, тому що до цього часу не сформульовано чіткого відношення як серед науковців, так і керівних працівників до вжитого Урядом заходу.

Якщо раніше більшість економістів (риночників) взагалі відкидали можливість і доцільність такої акції в ринкових умовах, то зараз, у зв’язку з позитивними змінами щодо кредитування сільського господарства, проблема вважається вирішеною, а такий підхід вичерпаним.

Таке поверхневе, на наш погляд, становлення до такої складної проблеми як забезпечення сільськогосподарських товаровиробників кредитними ресурсами в ринкових умовах негативно впливає на цей процес. І це знаходить конкретний прояв як у плануванні коштів кредитної підтримки в бюджеті, так і наступному їх реальному освоєнні.

Так, наведені в таблиці 1 дані свідчать про нестабільний характер бюджетного фінансування здешевлення кредитів для сільського господарства. По роках розміри бюджетного фінансування по цій програмі мають значне коливання. Якщо, у перші роки (2000-2001 рр.) відбувалося збільшення бюджетного фінансування по програмі здешевлення кредитів, то в наступному 2001 році навпаки, мало місце зменшення виділення коштів. Проте, в 2003 році спостерігається різке зростання бюджетного фінансування по даній статті, при чому не тільки у порівнянні з минулим роком, а і з передбаченими в Держбюджеті коштами: у першому випадку у 2,7 рази, у другому – 2,2. рази. Таке хаотичне коливання по роках планових розмірів коштів для підтримки кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників тільки підтверджує раніше зроблений висновок.

Наведені в таблиці 1 дані свідчать також про низький рівень освоєння передбачених Держбюджетом коштів для здешевлення кредитів сільськогосподарським підприємствам. Так, хоч  в середньому  за п’ять років (2000-2004 рр.) фактично по цій бюджетній статті і було профінансовано тільки 95,4  відсотка, в окремі роки цей показник був значно нижчим і становив тільки 28,5 відсотка.

Зрозуміло, що рівень фактичного фінансування передбачених у Держбюджеті видатків залежить від виконання дохідної його частини і цей фактор тут присутній. Але, такі значні відхилення, на наш погляд, більшою мірою свідчать про недостатню обгрунтованість розмірів передбачених в Держбюджеті коштів по цій статті, їх нереальність в окремі роки за умов, що склалися. Це свідчить про необхідність підвищення об’єктивності визначення потреби в таких коштах на стадії формування Державного бюджету, так як такі прорахунки не тільки негативно впливають на суб’єкти господарювання, а певною мірою розбалансовують фінансові потоки в масштабах держави.

Для того, щоб уникнути такої ситуації, тобто забезпечити більш об’єктивне прогнозування потреби в коштах, необхідно мати певні критерії і показники з допомогою яких можна було б визначати на макрорівні квоту в фінансових ресурсах для здешевлення короткострокових кредитів. За таких умов, на нашу думку, насамперед, необхідно об’єктивне визначення загальної потреби в кредитних ресурсах.

Існують різні підходи щодо такого визначення. Але найкраще для цієї мети підходять показники виробничих витрат. Щоправда, зустрічаються і пропозиції здійснення таких розрахунків в залежності від сільськогосподарських угідь, але, на наш погляд, все ж таки більш точно потребу в короткострокових кредитах відображає рівень виробничих витрат, оскільки саме вони виступають об’єктом кредитування, а отже, від їх рівня, зміни залежатиме і рівень необхідних кредитних ресурсів.

Прогнозний рівень виробничих витрат можна визначити різними способами, в тому числі нормативним, але для даного випадку (макроекономічних розрахунків) доцільно це здійснювати на базі фактичних даних за ряд минулих років. Враховуючи природно нестабільний характер сільськогосподарського виробництва доцільно брати фактичні дані за минулих 3-5 років.

Виходячи з частки кредитів у виробничих витратах встановлюється загальна потреба у кредитних ресурсах. При цьому, для більш точного визначення потреби в кредитах із виробничих витрат доцільно виключати амортизаційні відрахування оскільки вони за своєю природою не потребують кредитного забезпечення.

При такому підході обсяг виробничих витрат, під які доцільно залучати кредити (Вк) дорівнюватиме :

Вк = В – А,

де В – виробничі витрати;

    А – амортизаційні відрахування.

Встановлюючи долю кредиту відносно витрат (N) визначається потреба в кредитних ресурсах (Кр):

ImageImageImage.

Доля кредитів до виробничих витрат для послідуючих розрахунків може встановлюватися як розрахунково на підставі фактичних даних, так і нормативних показників. В окремих випадках, виходячи із конкретних ситуацій, доля кредитів до витрат може коректуватися з врахуванням реальних можливостей задоволення такої потреби.

Виходячи із встановленого (прийнятого) у такій спосіб показника (норматива) визначається потенційна потреба у кредитних ресурсах. Знаючи таку потребу, рівень процентних ставок за кредити, облікову ставку Національного банку України може прийматися рішення щодо необхідних бюджетних коштів для здешевлення кредитів. При цьому необхідно мати на увазі, що чим більшою буде розбіжність між ставками кредитування комерційними банками сільськогосподарських підприємств і обліковою ставкою НБУ тим більше потребуватиметься коштів для здешевлення кредитів.

В таблиці 2 представлені всі показники, про які йшла мова. Із цих даних видно, що тенденція зміни наведених показників збігаються, тобто збільшується доля прокредитованих витрат, кількість підприємств, що отримали пільгові кредити. Не витримується тільки одна позиція – різниця між фактичними кредитними ставками і обліковою ставкою НБУ зменшується, а доля пільгових кредитів зростає.

Але в даному випадку такій невідповідності є пояснення. Справа в тому, що при визначенні потреби в пільгових кредитах має враховуватись ще й такий показник як рентабельність. Це необхідно робити тому, що саме різниця між рівнем банківських процентних ставок і рентабельністю повинна покриватися за рахунок передбачених у бюджеті коштів для здешевлення кредитів. У іншому разі, тобто без зовнішніх джерел, такі господарства не зможуть без збитків для себе сплатити повною мірою вартість одержаного кредиту.

Зараз у нас, як видно з таблиці 2, 50,0 % сільськогосподарських підприємств збиткові. Середній сукупний рівень рентабельності становив –0,1 %. Це означає, що в цілому галузь не є кредитноздатною навіть під безпроцентний кредит. В той же час інша  половина сільськогосподарських підприємств здійснюють прибуткову діяльність. Але рівень їх рентабельності нижчий за реальні процентні ставки за кредити. І саме ця різниця повинна покриватися за рахунок Державного бюджету по статті здешевлення кредитів. А оскільки таких господарств більше, ніж тих які одержували пільгові кредити, то можливість пільгового кредитування не вичерпано і воно продовжує розширюватися не дивлячись на скорочення різниці між реальними кредитними ставками і обліковою ставкою НБУ.

При досягненні ситуації, коли всі сільськогосподарські підприємства стануть прибутковими, а рівень їх рентабельності перевищуватиме рівень реальних кредитних ставок, пільгове кредитування втратить економічний сенс. Але таке положення не реальне, тобто навіть при прибутковості усіх сільськогосподарських підприємств завжди буде частина таких, рівень рентабельності яких буде нижчим за вартість кредитів. Саме для таких господарств і мають передбачатися в Державному бюджеті кошти для здешевлення кредитів. Оскільки ж чисельність їх буде зменшуватися, буде скорочуватися і розмір такої бюджетної підтримки.

Порядок використання передбачених у Державному бюджеті коштів для здешевлення кредитів, що надаються комерційними банками сільськогосподарським підприємствам, затверджується Кабінетом Міністрів. Цим документом регулюються такі основні позиції: умови одержання компенсації для здешевлення кредитів; обмеження процентних ставок, під які можуть надаватися пільгові кредити; об’єкти пільгового кредитування; порядок і терміни документального оформлення руху пільгових кредитів; звітність.

Порядок використання коштів для пільгового кредитування не є стабільним, кожного року він змінюється з тенденцією до поліпшення. Так, в Порядку на 2004 рік [6] конкретизовані окремі положення щодо можливостей одержання пільгового кредиту. Це стосується обмеження розміру відсоткової ставки за кредити, деталізації об’єктів пільгового кредитування, відсутності заборгованості перед державним і місцевими бюджетами, документального оформлення кредитного процесу та звітності.

Однак, окремі “нововведення”, на наш погляд, не мають достатнього обгрунтування. Насамперед, це стосується розподілу (доведення лімітів) коштів, які передбачаються для компенсації. В якості критерію такого розподілу рекомендується середній обсяг виробництва валової продукції сільського господарства за попередні п’ять років.

Як уже відмічалося, потреба в кредитах визначається розміром виробничих витрат. Звичайно, певна залежність між виробництвом валової продукції і витратами існує, але щодо кредитування вона опосередкована. Тому, на наш погляд, не слід було вводити такий показник як обмежуючий для доступу до пільгових кредитів сільськогосподарським підприємствам, оскільки за таких умов можуть не одержувати кредити саме ті суб’єкти господарювання, які більше інших цього потребують.

Уявляється, що таке обмеження тим більше немає сенсу, що в подальшому детально виписані об’єкти кредитування: закупівля пально-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту, насіння, ветеринарних препаратів, запасних частин і т. і.

Виходячи з таких критеріїв Міністерство аграрної політики доводить до Міністерства агропромислового комплексу АР Крим, головних управлінь сільського господарства і продовольства обласних держадміністрацій обсяги коштів, які передбачаються для компенсації.

В таблиці 3 наведені результати такого розподілу. Вони свідчать про наявність значних відхилень (коливань) між доведеними рівнями коштів на здешевлення кредитів до областей. Так, якщо в Запорізькій області в розрахунку на 1 га ріллі довели 2,95 грн. компенсацій, Миколаївській – 3,98 грн Одеській – 4,57 грн, то Львівській – 20,83 грн, Івано-Франківській – 32,31 грн, Закарпатській 82,47 грн., тобто розходження вимірюється десятками разів. Дещо менша розбіжність по цьому показнику, але по відношенню до матеріальних витрат. Тут теж, якщо компенсація в розрахунку на 100 грн. витрат в Івано-Франківській області становило 3,32 грн, Львівській – 3,39 грн., то в Харківській тільки – 0,95 грн., Київській – 0,96 грн. Коефіцієнт варіації високій як у першому, так і у другому випадку, але в розрахунку до витрат він на багато нижчий. Це підтверджує раніше зроблений висновок про більшу обгрунтованість розподілу коштів кредитної підтримки по відношенню до витрат.

Як уже відмічалося, цільова програма фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств через здешевлення кредитів не виконується щорічно. У зв’язку з цим доцільно розглянути цю позицію у регіональному розрізі. Оскільки найвищий рівень виконання програми (79,6%) було досягнуто у 2002 році з цією метою розглянутий саме цей рік.

 

Таблиця 3

Розподіл

коштів на фінансову підтримку сільськогосподарських

підприємств через механізм здешевлення кредитів

 

 (2002 р.)

 

ОБЛАСТІ

Виділено коштів на здешевлення кредитів в розрахунку на

1 га с. г. ріллі

Матеріальні витрати на

1 га с. г ріллі

Припадає коштів на 100 грн

витрат

 

А.Р. Крим

 

9,21

 

772

 

1,20

Вінницька

8,03

734

1,09

Волинська

13,81

800

1,73

Дніпропетровська

9,56

732

1,31

Донецька

8,67

778

1,11

Житомирська

7,37

590

1,25

Закарпатська

82,47

825

10,00

Запорізька

2,95

473

0,62

Ів.-Франківська

32,31

972

3,32

Київська

9,98

1044

0,96

Кіровоградська

5,07

381

1,33

Луганська

5,19

373

1,39

Львівська

20,83

614

3,39

Миколаївська

3,98

433

0,92

Одеська

4,57

404

1,13

Полтавська

6,54

445

1,47

Рівненська

10,90

672

1,62

Сумська

6,74

618

1,09

Тернопільська

9,98

725

1,38

Харківська

5,78

606

0,95

Херсонська

5,79

556

1,04

Хмельницька

7,91

754

1,05

Черкаська

7,21

717

1,01

Чернівецька

15,81

692

2,28

Чернігівська

7,85

564

1,39

 

РАЗОМ

 

7,63

 

606

 

1,26

Кое.варіації, %

208,6

28,7

145,7

 

Таблиця 4.

Фактична реалізація

фінансової підтримки сільськогосподарських

підприємств через механізм здешевлення кредитів

 

(2002 р.)

 

 

 

 

ОБЛАСТІ

Виділено коштів для здешевлення кредитів,

тис.грн

Перераховано коштів для здешевлення кредитів, тис.грн.

%

В розрахунку на 1 га ріллі

виділено коштів для здешев­лення

кредитів,

грн

Перерахова­но коштів для здешевлення

кредитів,

грн.

А.Р. Крим

5300

1992

37,6

9,21

3,45

Вінницька

9300

9300

100,0

8,03

8,03

Волинська

4500

4500

100,0

13,81

13,81

Дніпропетровська

8400

9500

113,1

9,56

10,82

Донецька

7300

6511

89,2

8,67

7,73

Житомирська

5900

4136

70,1

7,37

5,16

Закарпатська

3200

 754

23,6

82,47

19,43

Запорізька

3200

7100

221,9

2,95

6,54

Ів.-Франківська

4100

1878

45,8

32,31

14,80

Київська

9000

  7052,4

78,4

9,98

7,82

Кіровоградська

5400

  4841,8

89,7

5,07

4,54

Луганська

4300

  5491,3

127,7

5,19

6,63

Львівська

6900

  1768,1

25,6

20,83

5,34

Миколаївська

4400

3656

83,1

3,98

3,31

Одеська

7300

8093

110,9

4,57

5,07

Полтавська

7400

7742

104,6

6,54

6,84

Рівненська

4400

 2604,2

59,2

10,90

6,45

Сумська

5500

4606

83,7

6,74

5,65

Тернопільська

5000

 3458,3

69,2

9,98

6,90

Харківська

8000

7463,7

93,3

5,78

5,39

Херсонська

5200

5166,6

99,4

5,27

5,76

Хмельницька

6800

3632

53,4

7,91

4,23

Черкаська

7000

 6540,1

93,4

7,21

6,74

Чернівецька

3000

1552

51,7

15,81

8,18

Чернігівська

6600

4339

65,7

7,85

5,16

РАЗОМ

150000

119653,3

79,8

7,63

6,09

Коеф. варіації %

 

 

 

208,6

62,5

 

З наведених в таблиці 4 даних видно, що і по цьому показники у розрізі областей спостерігається далеко не однакова ситуація. Ряд областей (таких областей чотири) використали бюджетне фінансування на здешевлення кредитів менше ніж на 50 відсотків. А у таких областях як Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська цей показник не досягає 30 відсотків. В той же час є області (Запорізька, Луганська, Одеська) у яких освоєння коштів по програмі перевищує 100 відсотків (у Запорізькій області навіть 221 %). Причин такого положення багато, в тому числі і важкий доступ до кредитів (про що мова буде нижче),  але не останню роль тут відіграла не достатня відпрацьованість підходів по доведенню лімітів коштів областям по даній цільовій програмі.

Для оцінки доцільності цільової програми основним критерієм є її ефективність. Для програми фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств через здешевлення кредитів показником, який відображає таку ефективність, є залучення пільгових кредитів в розрахунку на одержану компенсацію.

Такі дані наведені в таблиці 5. З них видно, що при достатньо високому рівні цього показника в цілому (18 грн.), по окремих областях він суттєво відхиляється від середнього значення.  Так, якщо Миколаївська область на 1 грн. бюджетної компенсації залучила 27 грн. пільгових кредитів, Одеська, Херсонська, Харківська – 25 грн., Львівська – 23 грн., то Вінницька тільки 7 грн., Чернівецька – 10 грн., Хмельницька – 11 грн., Закарпатська – 12 грн., тобто розходження по цьому показнику між окремими областями досягає трьохкратнього розміру. Це свідчить про те, що при досягненні високого рівня ефективності використання бюджетних коштів через здешевлення кредитів є потенційні можливості її подальшого підвищення.

Таблиця 5.

Ефективність

фінансової підтримки сільськогосподарських

підприємств через механізм здешевлення кредитів

 (2002 р.)

 

ОБЛАСТІ

Одержано компенсації для здешевлення

кредитів,

тис. грн.

Залучено пільгових кредитів, тис. грн.

Залучено пільгових кредитів на

1 грн, одержаної компенсації, грн.

А.Р. Крим

1992

43730

21,95

Вінницька

9300

116060

12,48

Волинська

4500

32842

7,30

Дніпропетровська

9500

122386

12,88

Донецька

6511

128771

19,78

Житомирська

4136

58166

14,06

Закарпатська

754

9011,6

11,95

Запорізька

7100

139150

19,60

Ів.-Франківська

1878

25055

13,34

Київська

7052,4

137176

19,45

Кіровоградська

4841,8

52947,5

10,94

Луганська

5491,3

111367

20,28

Львівська

1768,1

41262,4

23,34

Миколаївська

3656

99959,1

27,34

Одеська

8093

209322

25,86

Полтавська

7742

98055

12,67

Рівненська

  2604,2

43268

16,61

Сумська

4606

65123

14,14

Тернопільська

 3458,3

51177

14,80

Харківська

  7463,7

191660,6

25,68

Херсонська

  5166,6

132000

25,55

Хмельницька

3632

41256

11,36

Черкаська

 6540,1

119873

18,33

Чернівецька

1552

15143

9,76

Чернігівська

4339

68057,4

15,69

 

РАЗОМ

 

119632,8

 

2154935,6

 

18,01

Коеф. варіації, %

 

 

30,6

 

Ефективність дії цільової програми фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств через механізм здешевлення кредитів багато в чому залежить від механізму її практичної реалізації.


Image

Рис. 1. Схема отримання компенсації кредитної ставки комерційними банками за наданні сільськогосподарським підприємствам пільгові кредити

 

На рисунку 1 наведена схема часткової компенсації комерційним банкам кредитної ставки за надані сільськогосподарським підприємствам пільгові кредити. Вона уявляється занадто громіздкою, оскільки в цьому процесі задіяно багато учасників, що при інших рівних умовах, збільшуватиме час здійснення кредитних операцій.

Відмічене, а також занадто складна процедура оформлення пільгових кредитів, утруднює доступ сільськогосподарських підприємств до кредитних ресурсів. Це уявляється важливим, тому що в останній час дослідники звертають все більше уваги саме на цю сторону кредитних відносин і відмічають цей фактор, як один з негативних в процесі становлення кредитування в аграрному секторі АПК.

Крім цього, викликає сумнів у схемі пільгового кредитування доцільність компенсації процентної ставки за надані кредити комерційним банкам. На нашу думку, більш логічно виглядало б здійснення такої компенсації сільськогосподарським підприємствам.

У Порядку використання коштів передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік [6] на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів є директивне встановлення верхньої межі процентної ставки за кредити, при перевищенні якої компенсація не здійснюватиметься.

Мета такої акції зрозуміла – запобігти штучному здороженню кредитів. Але такий підхід не стільки сприятиме цій благородній меті, скільки ускладнить проблему одержання сільськогосподарськими підприємствами пільгових кредитів взагалі.

На наш погляд, фіксація процентної ставки як пільгової (і не тільки верхньої межі, а взагалі) мала б сенс, якщо б не сільськогосподарські підприємства, а директивні органи забезпечували її рівень через компенсацію. В такому випадку реальніше було б очікувати досягнення такої мети, так як у державних органів є на багато більше важелів впливу на банки ніж у позичальників.

Порядком використання коштів на здійснення фінансової підтримки передбачений конкурсний підхід допуску сільськогосподарських підприємств до пільгового кредитування [7]. Але оскільки умови конкурсу не конкретні, більшість оціночних показників не мають прямого відношення до кредитування, це не дозволятиме об’єктивно визначити переможців.

Крім цього, на наш погляд, для таких економічних операцій як кредитування конкурси не доцільні взагалі. Основною умовою одержання кредиту суб’єктом господарювання має бути один критерій – можливість своєчасного його погашення. Тому для банків не матимуть суттєвого значення результати конкурсів, їх більше цікавитимуть гарантії повернення виданих кредитів.

Враховуючи це, владним структурам, особливо на регіональному рівнях, замість організації конкурсів доцільно більше звернути увагу на зменшення ризиків кредитування сільськогосподарських підприємств, оскільки саме з цим негативним фактором банкіри пов’язують основні проблеми щодо кредитування сільськогосподарського виробництва.

Так, зокрема, Голова правління банку “Фінанси і Кредит” відмічає що “при загальному збільшенні обсягів кредитування сільського господарства на різку зміну структури свого кредитного портфеля на користь аграріїв банки навряд чи підуть. Ризики залишаються дуже високими” [8].

Загальновідомо, що проблема ризиковості сільськогосподарського виробництва є складною сама по собі. Але не дивлячись на це, щодо кредитування без її вирішення, кредитні ресурси в аграрний сектор на загальноприйнятих умовах не підуть. Тому мабуть потрібні неординарні рішення.

Так, на наш погляд, заслуговують на увагу і подальшого розповсюдження не поодинокі випадки кредитування сільськогосподарських підприємств під гарантії третіх осіб, кредитування сільськогосподарських товаровиробників в комплексі з переробними підприємствами, підвищення ролі в цьому процесі місцевих органів [ 9.10].

Отже, фінансову підтримку сільськогосподарських підприємств через механізм часткової компенсації процентної ставки не можна розглядати як ізольоване міроприємство. Вона повинна діяти в комплексі з іншими заходами, тільки в такому випадку буде досягатися максимальний ефект.

На підставі вище викладеного можна зробити висновок про те, що цільова програма фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів виявилася ефективною. За порівняно короткий термін її існування (2000-2004 рр.) вдалося: подолати кризовий стан щодо кредитування сільськогосподарського виробництва; збільшити надходження короткострокових кредитів в аграрний сектор АПК у десятки разів; досягти рівня кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва до 60-70 % до потреби; віддача вкладених бюджетних коштів відповідно до цієї програми становить 15-20 грн. залучених кредитів на 1 гривню фінансової підтримки.

Тому припиняти дію цієї програми, як вважають окремі спеціалісти державних органів, недоцільно. Її необхідно продовжити, але при цьому вдосконалити, виходячи з набутого досвіду, окремі положення і механізми.

Список використаної літератури:

1.         Демненко М.Я. Кредитна політика держави щодо аграрного сектора економіки в ринкових умовах // Економіка України – 2002 – № 4.

2.         Демяненко М.Я. Кредитний механізм аграрного сектора економіки в період становлення ринкових відносин // Економіка України. – 1994. – № 4.

3.         Пиріг Г.І. Особливості розвитку кредитних відносин у сільському господарстві // Агроінком. – 2002. – № 4.

4.         Рикардо Д. Сочинения. – Т.1. – М. Госкомиздат, 1998. С. 238.

5.         Малій О.Г. Кредитоспроможність позичальника: особливості аграрної сфери// Економіка АПК. – 2004. – № 5. – С.89-98.

6.          Постанова КМУ від 18 лютого 2004 р. №184 “Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2004  рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів”.

7.         Наказ Міністерства аграрної політики України від 10 березня 2004 р. №73 “Про затвердження Порядку проведення конкурсу щодо визначення переліку підприємств агропромислового комплексу для надання фінансової підтримки через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів”.

8.         Урядовий курєр від 13.10. 2001 “Ще раз про кредити для АПК”

9.         Колотуха С.М., Мельник К.М. Реформування кредитних відносин в аграрному секторі економіки // Економіка АПК. – 2002. – № 12. – С.74.

10.     Старінов О. Гарантування кредитів сільгоспвиробникам // Економіка України. – 2000. – №3. – С.65-70.