УДК 664.1.003.13

Л.М. Духновська,

старший викладач кафедри „Облік і аудит”

Національного Університету Харчових Технологій

Оптимізація процесу регулювання економічних взаємовідносин між партнерами бурякоцукрового комплексу

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·         Суть агропромышленной интеграции;

·          Совершенствование экономического механизма взаимоотношений между поставщиками свеклы и производителями сахара;

·          Договорная интеграция между сахарным заводом, сельхозпредприятием и банком;

·          Предложения относительно создания и функционирования агропромышленного холдинга.

Key issues that are considered:

·          Essence of the agro-industrial integration.

·          Improvement of the economic mechanism of mutual relations between the suppliers of beet and manufacturers of sugar.

·          Contractual integration of a sugar-refinery, an agricultural enterprise and a bank.

·          Proposals about agro industrial holding company creation and functioning.

Вступ. На сьогоднішній день бурякоцукрове виробництво забезпечують приватизовані структури, з одного боку – товаровиробники цукросировини, з другого – цукрові заводи. Обидві сторони знаходяться у скрутному становищі. Товаровиробники не мають належної кількості обігових коштів та матеріально-технічної бази, переробники – необхідних обсягів сировини для забезпечення виробничої потужності цукрових заводів протягом 90-100 днів сезону цукроваріння. У результаті обидві приватизовані сторони працюють неефективно і втрачають інтерес до успішного розвитку вітчизняного бурякоцукрового виробництва. Тобто, дві привабливі пріоритетні структури не можуть знайти економічного, взаємозацікавленого, компромісного вирішення давно існуючої проблеми, щоб працювати на спільний і рівнозначно вигідний кінцевий результат, що призводить до занепаду самої пріоритетної галузі в економіці аграрного сектору. У зв’язку з цим виникає необхідність вирішити питання організаційно-правового та соціально-економічного виведення бурякоцукрового підкомплексу АПК з кризового становища.

Постановка проблеми. Одним з основних завдань, що стоїть перед бурякоцукровим комплексом України, є ліквідація міжвідомчих перешкод між сферами та галузями, зміцнення його цілісності на базі агропромислової інтеграції.

Агропромислова інтеграція в цукробуряковому комплексі, як основний механізм узгодження інтересів його учасників, здійснювалася і раніше. Так, в 1978 році почалося трудове співробітництво цукровиків Гоноровського цукрового заводу (Ямпільський район Вінницької області) щодо одержання максимального збору цукру з кожного гектару. В 1987-1988 р. в порядку експерименту були створені агропромислові системи по виробництву цукру в Київській і Черкаській областях та на базі Лучанського і Жашківського цукрових заводів і їхніх сировинних зон. Але тоді, при адміністративно-командній системі, неможливо було використати всі переваги агропромислової інтеграції. У період ринкових перетворень і лібералізації економіки процес інтеграції не тільки призупинився, але і почалося руйнування досягнутого. Ми вважаємо, що необхідно перебороти цю негативну тенденцію і стимулювати об’єднання галузей бурякоцукрового комплексу, але вже на якісно новій ринковій основі.

Об’єктивна необхідність агропромислової інтеграції в бурякоцукровому комплексі обумовлена насамперед технологічно проблемним виробництвом цукру, що вимагає єдності та безперервності. Будь-який розрив між його ланками веде до більших втрат. За рахунок розширення масштабів виробництва, з’єднання розрізнених стадій єдиного технологічного процесу досягається економія ресурсів у спільній сфері діяльності і зростання прибутку від реалізації кінцевого продукту на продовольчому ринку. Інтегровані формування забезпечують також спрощення координації та керування, у них більш оперативно приймаються рішення, більше можливостей для спільної інноваційної, інвестиційної та ефективної маркетингової діяльності. Крім того, вони можуть впливати на соціальні процеси в сільській місцевості за такими основними напрямками, як: стабілізація демографічної ситуації, скорочення безробіття, створення нових робочих місць, підвищення ефективності праці та зростання доходів населення.

Агропромислова інтеграція – один з найменш капіталомістких шляхів реформування бурякоцукрового комплексу. Вона створює умови для самофінансування та становить реальне наповнення регульованого цивілізованого ринку цукру. Поглиблюючи агропромислову інтеграцію у бурякоцукровому виробництві, слід враховувати, що майже всі цукрові заводи і бурякосіючі господарства приватизовані, перетворені в акціонерні товариства, де вищим органом є збори акціонерів, і ніхто не може зобов’язати їх укладати невигідні контракти [1].

Результати дослідження. Світовий та вітчизняний досвід зібрав багато різних форм агропромислової інтеграції. У бурякоцукровому виробництві можуть використатися її наступні форми:

1. Договірна інтеграція, коли взаємовідносини між бурякосіючими господарствами та цукровими заводами регулюються договором. Слід зазначити, що найбільш прогресивною формою договірних відносин є тривалі господарські зв’язки, що закріплюють довгостроковими господарськими договорами. З урахуванням договорів і аграрне господарство, і цукровий завод повинні скласти єдиний бізнес-план виробництва продукції, що буде сприяти збалансованості та пропорційності в розвитку галузей інтегрованого формування. Гострим моментом договірних відносин є стан розрахунків за продукцію. Тому договірна система повинна будуватися на принципах обов’язковості, рівноправності, відповідності законодавству, еквівалентності та відповідальності обох сторін. В умовах становлення ринкових відносин виникають різні ризики, пов’язані з перевезенням, зберіганням і збутом продукції. У зв’язку із чим у договорах необхідно закріпити за кожним учасником об’єднання частину всіх можливих ризиків. Виконання всіх умов контракту дозволить значно зміцнити економічні взаємовідносини між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами бурякоцукрового комплексу.

Однак практика застосування договірної інтеграції в Україні переконує в його низькій ефективності: договірні сторони можуть його не виконувати і ніхто не несе за це відповідальність. Договір буде виконуватися тільки тоді, коли працюватиме судова система та арбітраж, а обласні, районні і місцеві адміністрації не втручатимуться у взаємовідносини між партнерами і не встановлюватимуть пропорції розподілу цукру між ними вольовим способом. Договірна система передбачає також наявність таких нових структур, як міжвідомча підкомісія з питань регулювання ринку цукру, агентство регулювання ринку цукру тощо.

Враховуючи основні недоліки та позитивні сторони договірної інтеграції, нами запропоновано складання трьохстороннього договору між цукровим заводом, сільгосппідприємством та банком. Предметом цієї угоди є взаємне співробітництво вище перерахованих сторін у виробничій, переробній та банківській сферах. Відповідно до цієї угоди банк може здійснювати видачу кредиту в безготівковому порядку сільгосппідприємству на поточні виробничі потреби, а цукровим заводам – для придбання сировини та поповнення обігових коштів. При цьому цукровий завод зобов’язується при необхідності забезпечити щомісячну сплату відсотків за користування кредитом, наданим бурякосіючому господарству під програму вирощування цукрового буряку. У разі наявності заборгованості сільгосппідприємства по кредиту перед банком, цукровий завод відпускає цукор, що належить підприємству тільки з письмового дозволу банку. У свою чергу, бурякосіюче господарство вирощений буряк передає цукровому заводу для переробки на попередньо узгоджених умовах.

Урожай передається у заставу банку для забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та сільгосппідприємством. Після переробки цукрового буряку бурякосіюче господарство переоформлює договір застави, де предметом застави замість цукрового буряку вже становиться цукор. Після переробки цукрової сировини на цукор сільгосппідприємство розраховується з банком за кредит коштами, отриманими від реалізації власного цукру, а також іншими цінностями. У разі відсутності у бурякосіючого господарства коштів на оплату щомісячно нарахованих відсотків за кредит, питання з оплати вирішується з цукровим заводом відповідно до угоди. На суму сплачених цукровим заводом за сільгосппідприємство відсотків, воно зобов’язано розрахуватися з заводом цукровим буряком.

Укладання такої угоди максимально розширює спектр послуг, що надаються сторонами своїм клієнтам, здійснює розробку нових спільних програм та проектів в сфері сільгоспвиробництва, переробки сільгосппродукції та банківської діяльності.

2. Цукровий завод створює машино-технологічну станцію, що забезпечує бурякосіючі господарства технікою, добривами, засобами захисту рослин тощо. Ця форма інтеграції також дозволяє значно підвищити ефективність виробництва та переробки цукрового буряку.

3. Оренда землі цукровими заводами в колективних сільськогосподарських підприємств і вирощування на ній цукрового буряку.

4. На базі цукрового заводу створюється агропромисловий холдинг, у який входять керуюча компанія, цукровий завод, аграрні господарства, МТС (рис. 1). На нашу думку, така інтеграція передбачає вирішення величезного спектра завдань щодо розвитку всього бурякоцукрового комплексу. На основі результатів наукових досліджень вітчизняних вчених (зокрема – П.Саблука, І.Лукінова, П.Борщевського та інших), а також узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду розроблено теоретичні та практичні підходи до з’єднання кількох ВАТ, ЗАТ (цукрові заводи з сировинними зонами) в потужні організаційно-господарські формування. Найбільш ефективними, на наш погляд, можуть бути холдингові компанії [ 2,3,4].