& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

· Рассматривается правовое и методологическое обеспечение кредитных отношений в аграрном секторе экономики

· Анализируются сегменты сельскохозяйственного кредитования – организованное кредитование и неформальное

· Вносятся предложения по улучшению организационного обеспечения кредитных отношений

& Key issues that are disclosed:

· Legal and methodological keeping of credit relations in agrarian area of economic is considered

· Segments of agricultural crediting are analysed – organized crediting and informal

· Proposals about improvement of organizational guarantee of credit relations are made

Кредитні відносини зародились ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Але всебічного розвитку вони набули лише за умов капіталізму. Існує тісний зв’язок між капіталізацією виробництва і розвитком кредиту. Специфічною особливістю такого виробництва є те, що воно діє на підґрунті підприємницького кредиту. Останній є не лише результатом, а й умовою капіталізації всієї системи товарних відносин.

Різноманітність поглядів на специфіку сільськогосподарського кредиту відображається на формах, методах і принципах кредитного обслуговування суб’єктів агропромислового виробництва. Дослідженню проблем кредитування в сучасних умовах сприяють праці вітчизняних вчених-економістів І.С.Гуцала, А.М.Мороза, М.І.Савлука, В.Т.Сусіденка., а також В.М.Алексейчука, М.Я.Дем’яненка, П.А.Лайка, М.Й.Маліка, П.Т.Саблука, А.М.Стельмащука та інших, які досліджують розвиток кредитних відносин у галузі сільського господарства. Однак, зі зміною форм власності і господарювання виникають і нові проблеми щодо кредитного забезпечення підприємств. Тому ці питання потребують постійного вивчення і вдосконалення.

Під сільськогосподарським кредитуванням, як правило, розуміють банківське і товарне, в т.ч. державне, кредитування, а також одержання кредитів і позичок на пільгових умовах.

На наш погляд, в сучасних умовах сільськогосподарське кредитування представлене двома сегментами – організованим кредитуванням, регулювання якого носить публічно-правовий характер, і неформалізованим, що діє на основі приватноправового регулювання.

Організовані кредитні відносини забезпечуються діяльністю комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. До організованого сегменту, враховуючи історичний досвід господарювання, можна відносити і діяльність сільських кредитних кооперативів.

До неформалізованих позичкових відносин нами віднесені різні форми так званого комерційного кредитування – авансування майбутніх поставок товарів, відстрочка платежів, взаємне кредитування у рамках агропромислових формувань, а також вексельний обіг.

Засновані на початку ХVІІ ст., банківські установи впродовж тривалого часу займалися в основному лихварськими операціями. Тому критика, що спрямовувалась у ті часи лихварям, адресувалась і банкірам. «Євреї, ломбардники, лихварі та кровопивці були першими банкірами, ремесло яких слід таврувати ганьбою, - писав з приводу цього англійський економіст Д. Хардкасл у книзі «Банки та банкіри», що вийшла у Лондоні в 1843 році [2,с.186].

Згодом економічна роль банківських установ докорінно змінилася. Перетворюючи вільні грошові кошти на позичковий капітал, що з кожним разом більше спрямовувався у сферу виробничої діяльності й підприємництва, банки почали формувати підґрунтя якісної перебудови і системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці «споживчий» (лихварський) кредит почав трансформуватись у кредит підприємницький. Здійснення саме такого кредиту стало визначальною функцією банків. Саме органічне поєднання кредиту з виробництвом, комерцією, іншими сферами підприємництва забезпечує реалізацію принципу «гроші роблять гроші», їх самозростання, реальний розвиток капіталізації економічних процесів. В результаті кредитні відносини стали невід’ємною частиною економіки, надали їй функціональних ознак, притаманних капіталістичним методам господарювання.

Тому докорінно змінилась і економічна думка з приводу функціональної ролі банківських установ. «Банківська система, - писав у «Капіталі» К.Маркс, - найбільш витончене й досконале творіння, до якого взагалі приводить капіталістичний спосіб виробництва». За словами Й. Шумпетера, лише банкір, виступаючи від імені всього народного господарства і видаючи відповідні повноваження підприємцеві, робить можливим здійснення нових комбінацій, що забезпечують економічний розвиток [2,с.187].

Розвинуті кредитні відносини пов’язані зі створенням відповідного інституціонального середовища – мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій (рис.1). Серед кредитних інституцій головне місце посідають банки. Вони організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті галузі економіки, де виникає дефіцит коштів.

Рис.1. Кредитна система країн з розвинутою економікою [4, с.74].