& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

· Существует ряд предпосылок, которые подтверждают объективную необходимость постановки торговой марки на баланс предприятия и ее учета как отдельного нематериального актива.

· Основным фактором тормозящим процесс раскрутки отечественных брендов является действующее законодательство по бухгалтерскому и налоговому учету, что, собственно, и является причиной недооценки стоимости торговой марки в балансе.

& Key issues that are examined:

· There are preconditions which confirm objective necessity of including a trade mark to a balance of the enterprise and its accounting as a separate intangible asset.

· The major destabilizing factor in this process is the legislation on the accounting and taxation , which is the reason of underestimation of cost of the trade mark in balance.

Потреба введення в господарський оборот [2] та капіталізації активів торгової марки назріла вже давно. Питання, яким чином забезпечити зростання кількості виробників і зниження суттєвої різниці між ними, добре відоме споживачам товарів і послуг у країнах з розвинутою ринковою економікою. На сьогодні це питання набуває дедалі більшої актуальності і в Україні. Ряд категорій товарів настільки урізноманітнюється, що вітчизняний споживач перестає помічати різницю між запропонованими продуктами. У цьому плані торгова марка виступає як нематеріальний актив, що є засобом індивідуалізації товару та забезпечує підприємству ряд додаткових економічних вигід у вигляді грошових потоків, отримуваних завдяки її використанню. Крім того, активи марки можуть використовуватись багатосторонньо, у різноманітних господарських операціях підприємства. Зокрема, вони виступають об’єктом купівлі-продажу, оренди, ліцензування, застави тощо. У контексті викладеного вище постає потреба в забезпеченні дієвої системи бухгалтерського обліку торгових марок, що дасть змогу максимально ефективно використовувати її активи. Однак практика показує, що існуюча на сьогодні методика обліку та оцінки торгових марок не створює можливостей для відображення їх фактичної вартості в балансі підприємства. Це в свою чергу робить неможливим її максимальне використання в господарському процесі підприємства.

Кількість наукових робіт теоретичного і практичного плану з даних проблем в Україні до останнього часу залишається вкрай обмеженою. Проблемі обліку та оцінки торгових марок, зокрема, приділяли увагу О.Б. Бутнік-Сіверський, С.О. Довгий, В.О. Жаров, В. Кращенко, О. Підопригора, О.Д. Святоцький, В. Чеботарьов, Л. Федченко.

Питання доцільності обліку торгових марок як окремого активу на сьогодні досить дискусійне. Більшість науковців та практиків не визнають потреби у веденні відокремленого обліку торгової марки. І як результат — сучасна інформаційна база бухгалтерського обліку торгових марок абсолютно не відповідає потребам ринку. На сьогодні відсутня дієва система документування операцій з торговими марками, яка б давала можливість отримувати інформацію про їх наявність на підприємстві, вимірювати суму додаткових економічних вигід, які генеруються цією торговою маркою, і повною мірою забезпечувала б процес оцінки даних активів та провадження господарських операцій з ними.

З огляду на викладене, мета даної статті — аргументування доцільності (прямої необхідності) постановки торгової марки на баланс як окремої облікової одиниці та розробки системи бухгалтерського обліку торгових марок.

Для досягнення поставленої мети передбачається виконання таких завдань:

— аналіз існуючих підходів стосовно місця торгової марки як об’єкту обліку в складі активів підприємства;

— визначення особливостей бухгалтерського обліку об’єктів інтелектуальної власності;

— виявлення та класифікація основних умов, за яких виникає необхідність визнання торгових марок у бухгалтерському обліку підприємства.

Питання місця та значимості торгових марок в системі бухгалтерського обліку на сьогодні залишається досить проблемним. Відомо, що торгові марки як об’єкти обліку відображаються у складі нематеріальних активів підприємства. Однак існують певні розбіжності у поглядах стосовно того, яке саме місце посідає торгова марка у їхній структурі. Ряд авторів та законодавчих актів під торговою маркою розуміють один із об’єктів нематеріальних активів [2;3], елемент права інтелектуальної власності [1;5], яка міститься у складі промислової власності [4;6;7;10].

Так, наприклад, Н.М. Малюга та О.Б. Бутнік-Сіверський товарні знаки визнають промисловою власністю, яка входить до складу інтелектуальної власності, котра, в свою чергу, є нематеріальним активом [10, с.175; 6, с.19]. Погоджується з такою класифікацією О.Д.Святоцький, пояснюючи, що знаки для товарів і послуг, які відносяться до об’єктів промислової власності, становлять інтерес передусім для комерційних цілей. Термін «промислова власність» використовується тому, що товарні знаки оцінюються перш за все з позиції промислової значущості, економічної ефективності, отримання прибутку під час їх використання у господарській діяльності [7, с. 25].

Відокремлено від об’єктів промислової власності визначають торгові марки О.В. Лишиленко та Н.М.Ткаченко [9, с.170; 12, с.198].

Однак, на нашу думку, варто утриматись від коментарів з приводу виявлених розбіжностей і в дослідженні даного питання керуватися законодавчою базою з бухгалтерського обліку та оцінки нематеріальних активів. Аналіз нормативних документів з даного питання свідчить про відображення товарного знака в складі нематеріальних активів, окремо від об’єктів промислової власності [2;3].

Зокрема, відповідно до ПБО 8 «Нематеріальні активи» та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій № 291 права на знаки для товарів і послуг становлять самостійну групу нематеріальних активів, окремо від об’єктів промислової власності [3]. В Порядку експертної оцінки нематеріальних активів № 969/97 право власності на знаки для товарів і послуг входить у структуру нематеріальних активів у складі об’єктів інтелектуальної власності [5].

Розбіжності в визначенні структури нематеріальних активів і взагалі різниця між матеріальними та нематеріальними активами зумовлює досить суттєві відмінності у правилах ведення обліку даних активів. Досліджуючи дану проблему, доктор економічних наук Ю. Іванов зазначає: «…за своєю економічною сутністю нематеріальні активи тяжіють до основних засобів: вони в певному розумінні можуть бути віднесені до засобів виробництва, прямо беруть участь у процесі виробничо-господарської діяльності чи створюють необхідні умови для її здійснення». Разом з тим, автор доходить цілком справедливого висновку, вважаючи неправомірним пряме ототожнення нематеріальних активів з основними засобами, оскільки природа цих активів цілком різна. Останні мають яскраво виражений матеріально-речовинний характер і підлягають фізичному зносу. Нематеріальні активи ж такого натурально-речовинного характеру не мають, хоча можуть міститися на матеріальних носіях (безпосереднє зображення знака для товарів чи послуг) [8, с.14].

Основною особливістю бухгалтерського обліку інтелектуальної власності, — погоджується О.П. Гавриленко, — є те, що обліку підлягають не самі об’єкти інтелектуальної власності, а майнові права на них. Документальне підтвердження прав інтелектуальної власності дає змогу реально контролювати частку ринку, а також створює можливості для використання права на торгову марку як на об’єкт купівлі-продажу, оренди. Відповідне документальне забезпечення надає також виключне право використання даної торгової марки та її юридичного захисту [6, с.22].

Правила обліку нематеріальних активів є одним з найбільш складних і неоднозначно вирішуваних питань в обліковій практиці, як українській, так і західній. Існують різні підходи до визначення складу нематеріальних активів, відображення їх у балансі, до списання витрат у поточному періоді чи капіталізації їх у якості нематеріальних активів, до визначення терміну їх амортизації тощо.

Найбільш повно, на нашу думку, особливості нематеріальних активів описала Н.М.Малюга, підкреслюючи, що відсутність матеріальної форми втілення — це основна особливість нематеріальних активів, яка визначає труднощі в організації обліку подібних активів, а саме, при визначенні їх первісної вартості, веденні обліку змін у цій вартості за нормальних умов ділової практики, та у веденні обліку в ситуаціях, коли ця вартість обов’язково змінюється. Термін корисного використання нематеріальних активів часто не піддається визначенню, економічну вигоду від їх використання в майбутньому важко виміряти [10, с.173 ].

Однак специфіка й особливості такого виду активів не виключають необхідності їх відображення в бухгалтерському обліку підприємства. В обліковому процесі будь-якого підприємства нематеріальні активи поряд з іншими господарськими засобами обліковуються з дотриманням загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку.