& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

· Аудит является необходимым элементом инфраструктуры рыночной экономики, неотъемлемой частью финансового контроля. Развитие акционерных обществ требует более действенного аудиторского контроля, который защищал бы интересы, как инвесторов, так и рядовых акционеров.

· В контексте выявленных проблем организации раскрытия информации об участниках фондового рынка, на сегодняшний день является актуальным поиск путей усовершенствования выбора аудиторов акционерными обществами, в соответствии с предъявляемыми требованиями.

& Key issues that are examined:

· Audit is a necessary element of an infrastructure of market economy, an integral part of the financial control. Development of joint-stock companies demands more effective auditor control which would protect interests, both investors, and ordinary shareholders.

· Search of ways of improvement of a choice of auditors by joint-stock companies is actual today in a context of the revealed problems of the organization of disclosing of the information on participants of the share market according to showed requirements.

Аудит, у сучасному розумінні цього слова, існує вже близько двох століть. Професія аудитора була відома ще приблизно у 200 році до н.е., хоча засновником аудиту вважається Великобританія. Ще в 1844 році в Англії Закон про компанії встановлював необхідність запрошення аудитора для перевірки бухгалтерських рахунків для акціонерів. Інститут присяжних бухгалтерів Шотландії (ICAS) був заснований пізніше і сьогодні по праву стоїть першим у списку уповноважених аудиторських структур, з повагою оберігаючи свою більш ніж 150-річну історію.

На території України у складі Царської Росії вже в 1811 р. існував державний контроль в особі державного контролера. На правах Міністра він входив до ради міністрів, губернських контрольних палат на місцях. У той час незалежний аудиторський контроль поширення не знайшов.

У колишньому СРСР існував тільки державний контроль, який здійснювало спочатку Міністерство державного контролю, а потім – Комітет народного контролю та відомчі органи контролю – ревізійні управління міністерств і відомств.

У сучасних умовах відомчий державний контроль не може задовольнити потреби користувачів фінансових звітів – акціонерів, власників, інвесторів, банків, керівництва та працівників підприємства, інвесторів тощо. Слід зазначити, що інтереси цих користувачів часто не збігаються. Тому з’явилась нова форма незалежного фінансового контролю – аудит.

В Україні, порівняно з іншими країнами СНД, відзначаються більш швидкі темпи та результати проведеної роботи по створенню нормативно-правової бази для здійснення аудиту. В 1993 р. прийнято Закон України “Про аудиторську діяльність”, який є основним законодавчим актом, що регулює проведення аудиторських перевірок (до речі, аналогічний федеральний закон у Росії було прийнято лише у 2001 році, до цього аудиторська діяльність регулювалась Указом Президента Росії та постановами уряду). Окремі аспекти аудиторської діяльності регламентуються Господарським та Цивільним кодексами України, такими нормативними актами, як Закони України “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про страхування”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про банки та банківську діяльність”, “Про банкрутство” тощо. Всі вони визначають обов’язкові та можливі випадки проведення аудиту для різних господарюючих суб’єктів. За останні роки аудиторська діяльність стала невід’ємною частиною вітчизняної економіки.

Таким чином, виникнення аудиту в Україні було викликано змінами в економічній системі суспільства і вимогами ринкової економіки. Аудит є необхідним елементом її інфраструктури, невід’ємною частиною фінансового контролю. Створені в процесі перебудови управління економікою і приватизацією, акціонерні товариства, приватні фірми та інші недержавні організації вимагали нового типу фінансового контролю, який захищав би їх від помилок та порушень у проведенні господарських та фінансових операцій, сприяв правильному веденню бухгалтерського обліку та складанню звітності, зростанню ефективності виробництва, нормальним взаємовідношенням з діловими партнерами та державою.

На початку свого становлення в Україні аудит мав практичне спрямування, а тому аудиторам-практикам часто не вистачало теоретичних і наукових знань з питань методології та організації аудиту.

За останні 10 років професія аудитора піднялась на новий рівень, аудиторська діяльність органічно вписалась у процес реформування української економіки і стала невід’ємною та досить вагомою її частиною. Але, незважаючи на прогрес у розвитку аудиторської діяльності в Україні, залишається багато невирішених проблем як методології та організації, так і практики здійснення аудиторських перевірок, які потребують вирішення у найближчий час.

Значний внесок у наукове та практичне дослідження проблем аудиту зробили українські вчені та практики: Білуха М.Т., Бородкін О.С., Бутинець Ф.Ф., Гуцайлюк З.В., Дорош Н.І., Кулаковська Л.П., Рудницький В.С., Савченко В.Я., Сухарєва Л.О., Шатковська Л.С. та інші.

Для українських науковців досить цікавими є результати досліджень науковців і практиків як далекого (Адамса Р., Аренса Е.А., Друрі К., Карлмайкла Д., Монтгомері Р., Ріса Дж. та ін.), так і ближнього (Андрєєва В.Д., Данилевського Ю.А., Кондракова Н.П., Новодворського А.Д., Подольського В.І., Соколова Я.В., Терехова А.А., Шеремета А.Д. та ін.) зарубіжжя.

В економічній літературі наводиться велика кількість класифікацій аудиту. Дослідження, проведене Бутинцем Ф.Ф., показали, що в основу класифікації різними авторами було покладено близько 34 ознак, за якими виділено понад 70 видів аудиту [1, с.36].

Незалежно від ознак, які покладено в основу класифікацій, більшість авторів виділяють такі види аудиту як обов’язковий та ініціативний. Під обов’язковим аудитом розуміється аудит, який проводиться у випадках, передбачених чинним законодавством [1, с.38]. Аудиторська перевірка, що проводиться аудитором (аудиторською фірмою) на замовлення підприємства, організації чи установи та у відповідності з укладеним договором є ініціативним аудитом.

Випадки, в яких проводиться обов’язковий аудит, законодавчо встановлені статтею 10 “Обов’язкове проведення аудиту” Закону України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993 р. № 3125-XII із змінами та доповненнями [4] та іншими нормативними актами, де визначено категорії суб’єктів господарювання, які підлягають обов’язковому аудиту.

Згідно вимог Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” [5] (ст. 14), відкриті акціонерні товариства, підприємства – емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність не пізніше 1 червня наступного за звітним року шляхом публікації в періодичних виданнях або розповсюдження у вигляді окремих друкованих видань. Вони не мають права це зробити доти, доки фінансова звітність не буде підтверджена аудиторською фірмою (аудитором).

Існує багато позитивних і негативних факторів розвитку аудиту. До тривожних факторів розвитку аудиту необхідно віднести збереження, так званих, “кишенькових” аудиторських фірм для проведення обов'язкового аудиту та залучення недобросовісних аудиторів для відстоювання особистих інтересів окремими керівниками підприємств, а також прийняття швидких необґрунтованих рішень на різних рівнях управління.

Враховуючи перехід на Міжнародні стандарти фінансової звітності, необхідно розвивати і посилювати в суспільстві, в тому числі серед клієнтів аудиторів, розуміння того, що метою аудиту є не підтвердження податкової звітності, а підтвердження достовірності фінансової звітності. Роз’яснювальна робота з користувачами аудиторських послуг є одним з важливих елементів у цьому питанні. Необхідно закріпити в свідомості людей розуміння того, що аудит проводиться не в інтересах керівника компанії, а в інтересах власників, включаючи рядових акціонерів, і, в певній мірі, для залучення інвесторів шляхом підсилення фінансової прозорості компанії.