& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

· Рассмотрено особенности отражения земельных участков и земельных паев в финансовой и статистической отчетности сельскохозяйственных предприятий

· Внесены предложения по усовершенствованию четвертого раздела «Землевладения на протяжении отчетного периода» годовой статистической формы 50-сх «Основные экономические показатели работы сельскохозяйственных предприятий»

& Key issues that are examined:

· Features of reflection of the land areas and land shares at the financial and statistical reporting of the agricultural enterprises are considered

· Offers on improvement of the fourth unit «Land properties during the accounting period» of the annual statistical form «The Basic economic parameters of work of the agricultural enterprises»

Ефективне управління галуззю сільського господарства вимагає належного інформаційного забезпечення, невід’ємною складовою якого є фінансова і статистична звітність. Наведена в ній інформація є основою для прийняття вивірених управлінських рішень на мікро- і макрорівнях і дає підстави для висновку як про досягнуті результати розвитку галузі, так і виявити проблемні питання. Сьогодні все більшої актуальності набувають земельні відносини, які одночасно активізують розвиток орендних.

До недавнього часу в Україні земля не підлягала вартісній оцінці та відображенню у системі бухгалтерського обліку, а лише оцінювалася у відносних показниках: балах, умовних кадастрових гектарах, коефіцієнтах, до того ж відповідна інформація належала до організаційно-виробничого напряму. Оперативно-технічний облік вели на підставі земельно-шнурової книги, кадастрових карт, планів (графічні й цифрові) та графіків сівозмін. Така інформація була достатньою для аналізу земельних відносин і відповідала вимогам того часу.

З проведенням аграрної реформи радикально змінилися як характер, так і зміст земельних відносин. У дореформений період єдиним власником землі була держава і, як зазначає А.Н. Енгельгардт, “... ніяких прав на землю, характерних для власності, колгоспи не мають. Вони можуть лише використовувати її через працю колгоспників і привласнювати результати цієї праці” [12, с. 306].

Нині земля стала складовою ринкових відносин, а організація земельних відносин – частиною управління господарюючих суб’єктів, тому в новостворених сільськогосподарських підприємствах, працюючих на засадах приватної власності на землю, набула поширення оренда земельних ділянок і земельних часток (паїв).

Теоретико-прикладні розробки з питань формування ринку землі та методичні підходи до обліку земельних ділянок і земельних часток (паїв) та їх відображення у звітності досліджувалися у працях відомих вітчизняних вчених-економістів: М.Я. Дем’яненка, К.П. Дудки, В.М. Жука, В.Я. Месель-Веселяка, П.Т. Саблука, М.М. Федорова, А.М. Третяка, В.В. Юрчишина та інших. Однак зміни, прийняті в законодавчому регулюванні земельних і орендних відносин, вимагають глибшого розгляду окремих питань, зокрема щодо відображення земельних ділянок і земельних часток (паїв) у фінансовій та статистичній звітності.

У зв’язку з цим метою написання статті є визначення ступеня розкриття інформації щодо земельних відносин у фінансовій та статистичній звітності для вироблення пропозицій з їх удосконалення.

Якщо подивитися в минуле, то в процесі реформування земельних відносин була проведена безоплатна передача землі у приватну власність селянам. Тобто кожному члену колективу й пенсіонеру, який працював на даному підприємстві або залишався його членом виданий сертифікат на право на земельну частку (пай). Площа розпайованих земель становила 26,4 млн. га, або 95,6% від площі сільськогосподарських угідь, що підлягали паюванню; станом на 1 січня 2002 року власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай) стали 6483 тис. селян [9, с. 46-47]. Вони мають право вступати в орендні відносини з сільськогосподарським підприємством, вилучати паї для власного користування, продавати без зміни цільового призначення земель, дарувати, обмінювати, передавати у спадщину.

Однак період формування ринку сільськогосподарських земель відкладений, а регулювання цього процесу покладено на державу. Так, згідно п. 15 Закону України “Про внесення змін до Земельного кодексу України” від 6 жовтня 2004 року № 2059-IV (далі – Закон № 2059) продовжено до 1 січня 2007 року мораторій на купівлю-продаж земельних ділянок, земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину і при вилученні земель для суспільних потреб [2]. Крім того, в п. 13 цього Закону передбачено, що на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею тільки до 100 га [2].

Отже, власникам земельних часток (паїв) заборонено протягом наступних двох років здійснювати операції з купівлі-продажу землі, в зв’язку з цим найбільшого розповсюдження набувають орендні відносини як один із перспективних шляхів, в основу яких покладено збереження права власності за орендодавцем. На думку М.М. Федорова: “орендні земельні відносини мають стати одним із головних напрямів формування ринку земель сільськогосподарського призначення” [11, с. 28]. Проте через брак інформації, узагальненої у формах фінансової та статистичної звітності знижується ефективність прийняття економічних рішень і регулювання економічних процесів як на рівні господарюючих суб’єктів, так і на рівні держави, за якою зберігається право обмежень на оборот земельних ділянок.

Відомо, що сьогодні виробництво сільськогосподарської продукції переважно здійснюється на орендованих землях і “у більшості реформованих сільськогосподарських підприємств виявилася “розмитою” власність, оскільки в основу їх організаційної будови покладені орендні відносини” [10, с. 99]. Це свідчить про те, що сільськогосподарські підприємства практично не мають своєї землі, а для забезпечення потреб у здійсненні виробничої діяльності беруть її в оренду. У більшості країн світу майно здане в оренду обліковується на балансі орендодавця, що підтверджується з економічної точки зору та сприяє збереженню власності. Однак ці питання знаходяться поза увагою і майже не досліджуються, хоча у даний час їх роль значно зростає.

Проблема створення сучасних земельно-орендних відносин вимагає формування систематизованої інформації щодо використання земельних ділянок і земельних часток (паїв), правильного ведення їх обліку та подальшого відображення у звітності. При цьому необхідно відмітити, що особливістю ведення аналітичного обліку земельних часток (паїв) є облік кількості та якості земельних часток (паїв) по землевласниках і землекористувачах. Для обліку й узагальнення інформації про наявність земельних ділянок підприємства Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30 листопада 1999 року, передбачено рахунок 10 “Основні засоби”, що має субрахунок 101 “Земельні ділянки” і 102 “Капітальні витрати на поліпшення земель” [3, с. 66-67].