М.В. Півторак,

аспірант [1] ННЦ „Інститут аграрної економіки”

 

Особливості оцінки основних засобів в рибництві.

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

 

-          Рассмотрены методы и подходы к оценке основных средств с учетом отраслевых особенностей рыбохозяйств.

-          На основе действующей методики, предложен метод оценки земель под водой, который базируется на фактической рыбопродуктивности и доходности такой земли

-          Наведены аргументы в пользу того, что земельные участки под ставами имеют все основания считаться землями сельскохозяйственного назначения.

 

Key issues that are examined:

 

-          Methods and approaches to estimation of the fixed assets are considered in view of branch features of fish economy.

-          The method of estimation of lands under water which is based on actual efficiency and profitableness of such lands on the basis of an existing technique is offered

-          Arguments for the benefit of that the areas under water have all bases to be considered as the lands of agricultural assignment are induced

 

 

 

Одним з важливих принципів бухгалтерського обліку, відображення його об'єктів в єдиному вимірювачі, є принцип грошової оцінки, який дає можливість привести натуральну форму різнорідних засобів праці до єдиних узагальнюючих показників, що виражають їх вартість. Грошова оцінка основних засобів відіграє велику роль в правильному встановленні їх об'єму, складу і структури, визначенні розміру амортизаційних відрахувань і обчисленні собівартості продукції, а також в розрахунках економічної ефективності капітальних вкладень (інвестицій). Також оцінка використовується як інструмент обміну та облікового відображення актів купівлі-продажу в умовах товарно-грошових відносин.

У розробку методології оцінки вагомий внесок зробили такі зарубіжні та вітчизняні вчені-економісти: Генрі С. Харрисон, Говард Л. І Дукерман, Джордж Д. Блевинс, Дж. Фрідман, Н. Ордуей, І.Т. Балабанов, Н.Г.Волочков, В.А. Горемикін, С.В. Грибовський, В.В. Григор'єв, Г. М. Підлісецький. Окремо можна виділити проблеми оцінки землі які досліджувалися в різних спектрах у наукових працях П.В. Вєдєнічева, Д.І. Гнатковича, В.П. Кузьмічова, Т.П. Магазінщикова, В.Я. Месель-Веселяка, І.Р. Михасюка, П.О. Мосіюка, А.М. Третяка, М.М. Федорова, Б.З. Харченка та багатьох інших.

У Національних стандартах бухгалтерського обліку [5,6,7] визначено декілька видів вартості основних засобів: первісна, справедлива, залишкова, ліквідаційна, ринкова, відновлювальна, переоцінена, та ін. Приоритетними видами оцінки вважаються оцінка за первісною та справедливою вартістю. Первісна вартість об'єктів основних засобів формується в момент їх надходження на підприємство. Згідно п.4 П(С)БО 7 первісна вартість визначається як "історична (фактична) собівартість необоротних активів в сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів" [6].

Справедлива вартість - це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Для визначення справедливої вартості основних засобів законом передбачено проведення експертної оцінки [2]. Крім цілей бухгалтерського обліку проведення експертної оцінки майна є обов’язковим у випадках створення, реорганізації, банкрутства, ліквідації підприємств; приватизації, оренди, обміну державного майна, оподаткування та інших операцій.

Близько 90% від вартості основних засобів у рибному господарстві складають гідротехнічні споруди, які у масі своїй були введені в експлуатацію в 50 – 80 роках минулого століття. Зрозуміло, що первісна вартість таких об'єктів за весь період експлуатації зазнала значних змін і не в змозі дати уявлення про їх реальну вартість. Тому визначення справедливої вартості основних засобів у рибному господарстві є необхідною умовою для відображення реальної ціни виробництва.

Порядок оцінки активів регулюється Законами та Національними стандартами України які були прийняті в останні роки [1,2,3,4 ]. Існуюча нормативно-правова база є достатньою, щоб забезпечити умови для проведення оцінки та переоцінки основних засобів. Але як і в кожній галузі, в рибництві існують певні особливості які вимагають уточнення загальноприйнятих норм. Тому метою даної статі є розгляд основних положень та методик з оцінки основних засобів, включаючи земельні ділянки, саме в розрізі галузевих особливостей проведення оцінки.

Виходячи із зазначених нормативних актів оцінці підлягають майно та майнові права, які є об’єктами оцінки та класифікуються за різними ознаками (рис. 1). Об'єкти оцінки поділяються на об'єкти у матеріальній формі, у нематеріальній формі та об'єкти цілісного майнового комплексу. Об'єктами оцінки у матеріальній формі є рухоме та нерухоме майно:

нерухоме майно (нерухомість) - земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов'язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна;

рухоме майно - матеріальні об'єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди. До рухомого майна належить майно у матеріальній формі, яке не є нерухомістю;

об'єкти оцінки у нематеріальній формі - об'єкти оцінки, які не існують у матеріальній формі, але дають змогу отримувати певну економічну вигоду. До об'єктів у нематеріальній формі належать фінансові інтереси (частки (паї, акції), опціони, інші цінні папери та їх похідні, векселі, дебіторська і кредиторська заборгованість тощо), а також інші майнові права;

об'єкти оцінки у формі цілісного майнового комплексу (цілісний майновий комплекс) - об'єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність. Цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об'єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб'єкти господарської діяльності;

 

 

Рис. 1. Класифікація об'єктів оцінки основних засобів.

У рибництві найбільш типовими є проблеми оцінки та переоцінки гідротехнічних споруд (канали, дамби, рибовловлювачі, водовипуски, водонапуски, трубопроводи та ін.), та земельних ділянок під водними об’єктами.

Як вже зазначено, це пов’язано з тим, що таке майно займає до 90 % в структурі вартості основних засобів рибницького підприємства, а гідротехнічні споруди більшим чином піддаються зовнішньому (економічному) зносу, спричиненому насамперед екологічними факторами.

Дана класифікація (рис. 1.) дозволяє розглядати об'єкти основних засобів неоднозначно. Безперечно гідротехнічні споруди відносяться до складу нерухомого майна. З іншого боку рибницький став це не що інше як певний набір гідротехнічних споруд з наданою земельною ділянкою.

Об'єктами оцінки у формі цілісного майнового комплексу є об'єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність. Кожен рибницький став за набором функціональних ознак може „провадити певну господарську діяльність”, і тому має всі підстави бути оцінений як цілісний майновий комплекс. Хочеться відмітити, що таке широке трактування основних понять є наслідком недосконалого визначення поняття „ставок”. Відповідно до ст. 1. Водного кодексу України під ставком розуміється штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів, під якою розуміють безстічний або із сповільненим стоком водний об’єкт. Таке визначення є дуже вузьким, що не враховує особливостей господарської діяльності.

Іншою, важливою складовою нерухомого майна є земельні ділянки - „ділянки без поліпшень або з поліпшеннями, які з ними нерозривно пов’язані” [2] . Згідно Національного стандарту №2 „Оцінка нерухомого майна” [4] земельна ділянка розглядається як частина земної поверхні і (або) простір над та під нею висотою і глибиною, що необхідні для здійснення земельних поліпшень. Земельне поліпшення це результат будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості, споруди - це земельні поліпшення, призначені для виконання певних специфічних функцій. Отже, згідно стандарту №2, вартість земельних ділянок, у межах яких розташовані природні та штучні замкнуті водойми, визначається в порядку, встановленому для проведення оцінки земельних ділянок, що містять земельні поліпшення. Іншими словами земельні ділянки під ставами при оцінці розглядаються виключно в якості будівельних об'єктів.

Згідно класифікатора класів земель для оцінки їх вартості [13], землі під водою відносяться до 4 класу, для земель якого основною функцією при використанні для сільськогосподарських цілей є – „базовий природний ресурс + засіб виробництва”. Але при оцінці до вартості об'єкту вартість земельної ділянки, як засобу виробництва, не включається. Більше того земельні ділянки під ставами виступають не тільки в якості засобу виробництва а і предмету праці тобто мають всі підстави вважатися землями сільськогосподарського призначення. Аргументами на користь такого твердження є наступне:

-    згідно Земельного Кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції...,

-    рибницькі господарства є сільськогосподарськими підприємствами,

-    рибна продукція внутрішніх водойм, згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК – 016-97, є сільськогосподарською продукцією,

-    ставки для риборозведення - це штучно створені водойми на землях сільськогосподарського призначення, які належали колгоспам і радгоспам,

-    технологія риборозведення в ставках передбачає залиття водою на 6-7 місяців для вирощування риби, після чого ставок осушується для меліоративних робіт, тобто він без води 5-6 місяців щорічно., крім того, згідно технологічного режиму кожні 5-6 років ставки виводяться на літування, тобто без води цілий рік і проводяться ремонтні роботи та засівання ложа ставків різними культурами для сівозміни.

Наведені аргументи дозволяють стверджувати, що земельні ділянки під штучно-створеними водогосподарськими об'єктами (ставами) мають всі підстави вважатися землями сільськогосподарського призначення. Такий висновок частково підтверджується в працях В. О. Муріна, який стверджував: „Природною основою ставкового рибництва є земля, точніше сказати ґрунт, від властивостей якого багато в чому залежать господарські результати. Було б неправильним вважати ставкове рибництво галуззю тваринництва, воно з таким же правом може розглядатися як особлива форма землеробства.” [8].

З вищесказаного випливає, що при відсутності чітко сформульованих понять для визначення основних засобів у рибництві, існуючі визначення дозволяють вільно трактувати і визначати „об'єкт” оцінки і як наслідок використовувати різні підходи до оцінки таких об'єктів, що може викривляти результати оцінки або ж не відповідати меті оцінки. Як наслідок оцінка земельних ділянок та гідроспоруд проводиться як окремо, так і у складі цілісного майнового комплексу. При цьому статус та функціональне призначення земельних ділянок під водою залишається в повній мірі не визначеним.

З таких міркувань випливає актуальність дослідження щодо вирішення завдань по адаптації існуючих підходів та методик до особливостей галузі.

При цьому необхідно розглянути основні принципи проведення оцінки основних засобів у рибництві.

Оцінка гідротехнічних споруд в рибному господарстві проводиться в такій послідовності:

-    розрахунок вартості об'єкта вибраним методом;

-    визначення права користування земельною ділянкою[2];

-    визначення права користування водними ресурсами.

Оцінка майна проводиться із застосуванням методичних підходів, методів оцінки, які є складовими частинами методичних підходів або є результатом комбінування кількох методичних підходів, а також оціночних процедур. Для проведення оцінки майна застосовуються такі методичні підходи:

-    порівняльний,

-    дохідний;

-    витратний.

Кожний із зазначених підходів приводить до одержання певних цінових характеристик об’єкту, та перетворює оцінку з бухгалтерського завдання в аналітичне. Надання переваг тому чи іншому підходу оцінки при остаточному визначенні вартості оцінюваного майна, визначаться конкретними обставинами: ринковим середовищем та місцем об’єкта в ньому. Взагалі, як показує практика, вибір підходу для визначення вартості залежить від мети оцінки: для продажу, інвестування, визначення орендної плати і т. д. І відповідно, оцінювачем буде вибраний той підхід, в межах закону, який найбільшим чином задовольнить цю мету.

Порівняльний метод оцінки ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропозиції. Він передбачає аналіз цін продажу та пропозиції подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об’єктами порівняння та об’єктом оцінки. Порівняльний метод оцінки досить популярний при розвинутому ринку, наприклад ринку житла. Але інформацію про ціни продажу подібного майна в рибництві отримати практично не можливо (див. табл.1). Тому він майже не використовується.

Дохідний метод базується на врахуванні принципів „найбільш ефективного використання” та „очікування”, відповідно до яких вартість об’єкта оцінки визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання об’єкта оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу.

З 34 рибницьких підприємств різних форм господарювання та об’ємів виробництва, в яких вивчено звіти про експертну оцінку майна, вартість визначена методом доходного підходу була прийнята за основу лише в 3 випадках. При виборі цього методу оцінки вартості об’єктів оцінювачі виходили з того, що розумно діючий інвестор не заплатить за об’єкт суму більшу, ніж поточна вартість очікуваних вигод від володіння об’єктом. В цих 3 випадках результати оцінки, отримані за допомогою витратного підходу, не відображали ринкову ситуацію, а доводили лише неможливість відтворення об’єкта. Іншими словами вартість об'єкту, визначена за допомогою витратного підходу була значно вищою ніж майбутні очікувані економічні вигоди від володіння ним. Разом з тим об’єктивно спрогнозувати потік доходів від експлуатації гідроспоруд в умовах відкритого та конкурентноздатного ринку, є досить проблематичним.

Найбільш вживаним оцінювачами підходом при визначенні остаточної вартості рибогосподарських об’єктів є витратний підхід. Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим ко­ригуванням їх на суму зносу (знецінення).

 

Таблиця 1.

Основні методи оцінки майна та ступінь їх використання при оцінці об'єктів у рибництві .

 

При застосуванні всіх зазначених підходів земельна ділянка під водою розглядається як площа землі у складі об'єкта оцінки, яка обстежується на предмет існування зносу (замуленість, заростання і т. п.). При цьому фізичні якості ґрунту не враховуються.

Право користування земельною ділянкою є нематеріальним активом. Оцінка права визначається на основі капіталізації потенційного рентного прибутку, що виникає в результаті переваг місця розташування земельної ділянки . Необхідно відмітити, що згідно методики, вартість права користування земельною ділянкою визначається тільки для земель зайнятих спорудами. Тобто така оцінка немає нічого спільного з основними площами земель під водою.

Вартість права користування водними ресурсами визначається виходячи з випуску товарної риби і від площі земельної ділянки не залежить.

Як наслідок, при оцінці гідротехнічних споруд (ставів), значні площі земельних ділянок які мають повне право вважатися сільськогосподарськими землями, жодним чином не представлені у загальній вартості об'єкту саме як засіб виробництва і предмет праці. Тим більше, що результати виробництва – вихід рибопродукції, напряму залежать від фізичних якостей ґрунту під водою, його родючості. Таким чином, постає питання щодо методологічної основи та порядку віднесення вартості земельної ділянки під водою до загальної вартості об'єкта.

Залежно від мети та методів проведення оцінка земель поділяється на такі види: економічна оцінка земель та грошова оцінка земельних ділянок. Основою проведення економічної оцінки є дані бонітування ґрунтів які враховуються при визначенні екологічної придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур.

Бонітування ґрунтів — порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, що мають сталий характер і суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природнокліматичних умовах.

Економічна оцінка земель — оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва у сільському та лісовому господарствах і як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі. Економічна оцінка земель визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі. Але якісний стан ґрунтів ложа водойм, який формується переважним чином за допомогою нанесів, не постійний. „Почва прудов имеет свои особенности, она образуется в результате оседания взвешенных частиц, снесенных сюда со всей водосборной площади бассейна. Следовательно, в отличие от земледелия, прудовое рыбоводство имеет дело не с материнской, а наносной почвой; оно является одной из форм включения в полезный кругооборот, аккумулирующихся на дне и в воде прудов биогенных элементов”.[9, с. 27]

Таким чином, відносно нанесених земель бонітування не можливе в принципі. І як наслідок, провести економічну оцінку, яка ґрунтується на бонітуванні ґрунтів, в цьому випадку також не можливо.

Грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок — капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами які розраховані на основі економічної оцінки.

Найбільш незалежною є експертна оцінка — результат визначення вартості земельної ділянки та пов'язаних з нею прав оцінювачем (експертом з питань оцінки земельної ділянки) із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення розрахунків і оформлення результатів у вигляді звіту. Результати оцінки використовуються при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок, а також для відображення вартості земельних ділянок у бухгалтерському обліку.

Ще однією особливістю земель під ставами є можливість їх оцінки з двох різних позицій:

-    як землі водного фонду;

-    як землі сільськогосподарського призначення.

Для оцінки земель водного фонду призначена методика грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) [11], яка регулює порядок здійснення земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод та визначення розмірів земельного податку.

Але принцип розрахунку, покладений в основу даної методики побудований на нормативних показниках та коефіцієнтах і не враховує особливостей виробництва. (Табл. 2).

Таблиця 2.

Основні методики, які застосовуються при оцінці землі під водою.

 

Оцінка земель під водою, як сільськогосподарських угідь передбачена методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок [10] В якій зазначено: якщо водний об’єкт використовується з метою ведення рибного господарства дохід обчислюється в порядку, передбаченому для визначення рентного доходу для сільськогосподарських угідь. Дана методика передбачає застосування кількох методичних підходів: капіталізація доходу, зіставлення цін продажу подібних об'єктів та підхід, що базується на врахуванні витрат на земельні поліпшення. Методи зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок та врахування витрат на земельні поліпшення в даному випадку не відповідають поставленим цілям, а саме визначення вартості земельної ділянки, як засобу виробництва. Найбільш близьким, на нашу думку, є метод капіталізації чистого операційного або рентного доходу від використання земельних ділянок (див табл. 2).

Згідно Порядку грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів [12] грошова оцінка здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання відносин при передачі земель у власність, спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу та ін. По даній методиці грошова оцінка провадиться тільки по орних землях та окремо по землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями та пасовищами за рентним доходом, який формується залежно від якості, місцерозташування і економічної оцінки земель. Переваги даної методики полягають в простоті розрахунку та в застосуванні при розрахунку основних загальноприйнятих економічних показників.

Розглядаючи особливості експертної та нормативної оцінки земель можна зазначити, що експертна оцінка є індивідуальною і орієнтується на найбільш суттєві для зацікавлених осіб фактори: основні тенденції у співвідношенні попиту і пропозицій, динаміку рівня цін, доходності в інших галузях економіки, ступені ризику інвестицій та ін. В основу розрахунку нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь покладений рентний дохід з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур. Величина рентного доходу характеризує продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі. Але, як було зазначено вище, економічна оцінка земель під водою не можлива. Тому пропонується при розрахунку вартості земельної ділянки під водою використовувати не нормативні, а фактичні показники діяльності кожного підприємства, застосовуючи методичні положення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

Порядок визначення та результати нормативної грошової оцінки 1 гектара землі під водою в рибогосподарських підприємствах всіх кліматичних зон України наведений в таблиці 3.

Таблиця 3.

Розрахунок грошової оцінки 1 га. земель під водою*.

 

Виходячи з даних таблиці 3, можна сказати, що грошова оцінка земель, визначена за даною методикою насамперед залежатиме від технологічної рибопродуктивності, яка є результатом господарської діяльності підприємств.

Таким чином, можна зробити висновок - чим вища рибопродуктивність у господарстві, тим більше коштуватиме земельна ділянка, зайнята для вирощування та розведення риби.

Вартість земельних ділянок під водою, визначена за даним методом відображатиме цінність земельної ділянки як засобу виробництва і повинна включатись до сукупної вартості об'єкту оцінки. При цьому слід відмітити, що такий підхід передбачає оцінку функціонуючих об'єктів з використанням відповідних інтенсивних технологій.

Висновки і пропозиції:

Як і в кожній галузі, в рибництві існують певні особливості різного характеру, в тому числі і в питаннях оцінки основних засобів які вимагають уточнення загальноприйнятих методологічних норм.

В розрізі дослідження таких проблем розглянуто основні методичні підходи до оцінки, та на основі аналітичних матеріалів визначено ступінь використання кожного з них.

За своїм економічним змістом та функціональністю основні об'єкти оцінки в рибництві мають певні відмінності відносно загальноприйнятої класифікації. Задля уникнення розбіжностей у трактуванні необхідно чітко визначитись з набором функціональних ознак які притаманні тому чи іншому об'єкту.

При оцінці основних об'єктів у рибництві цінність земельних ділянок під водою, як засобу виробництва і предмету праці, не враховується. З цього приводу досліджено існуючі методики оцінки земель з двох позицій: як земель водного фонду та як земель сільськогосподарського призначення. При цьому визначено коло підстав, за якими окремі землі під водою можуть вважатися землями сільськогосподарського призначення.

На основі методики грошової оцінки, запропоновано метод оцінки земель під водою який базується на фактичній рибопродуктивності, ефективності використання та дохідності земельної ділянки під водою кожного рибницького підприємства.

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р. № 1378-ІУ
2. Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.2001 р. №2658-III
3. Національний стандарт №1 „Загальні засади оцінки майна і майнових прав” від10.09.2003 р. №1440
4. Національний стандарт №2 „Оцінка нерухомого майна” від 28.10.2004 р. №1442
5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 ”Баланс”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. № 87.
6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене наказом Мінфіну України № 92 від 27.04.2000 р
7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 “Об’єднання підприємств”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 р. № 163.
8. Мурін В. О. „Прудовое рыбоводство и его место в сельском хозяйстве” (Труды института рыбного хозяйства УССР, XII. 1960 г.).
9. Мурин В. А. Вопросы экономики и организации рыбного хозяйства. Автореферат диссертации. Киев 1961 г.
10. Методика експерної грошової оцінки земельних ділянок, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1531
11. Методика грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.97р. №525
12. Порядок грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджений наказом Державного комітету України по земельним ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Української академії аграрних наук від 27.11.95р. №76/230/325/150
13. Порядок аналітичного обліку земель в наукових установах, підприємствах та організаціях УААН, затверджений постановою Президії УААН від 26 серпня 2004 р