В.В. Россоха,

канд. екон. наук,

старший науковий співробітник

ННЦ «Інститут аграрної економіки»

     Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Анализируется роль государственных программ в развитии агропромышленного производства, их финансовое обеспечение, механизмы распределения финансовых ресурсов, возможности участия в программах сельскохозяйственных товаропроизводителей.

·          Рекомендуется усилить стимулирующие функции бюджетного финансирования с учетом практического опыта развитых стран.

Key issues that are considered:

·          The role of State programs in development the agrarian industrial production, their financial ensuring, mechanisms of distribution of financial resources, possibilities of agricultural producers to participate in programs are analyzed.

·          It is recommended to amplifier the stimulating functions of budget financing with practical experience of developed countries.

Розвиток цивілізованих ринкових відносин передбачає проведення дієвої регуляторної державної політики, значимість якої на початковій стадії переходу до ринку суттєво підвищується як у економічному середовищі, так і в суспільному житті. На особливу увагу заслуговує регулювання економічних процесів у аграрному секторі економіки. Складність економічної ситуації в сільському господарстві України  значною мірою зумовлена недосконалістю державних важелів впливу на розвиток галузі, недостатньо виваженими рішеннями, спрямованими на подолання негативних явищ, очевидними огріхами у проведенні реформ. Одна з найголовніших проблем, які вимагають невідкладного розв’язання, — забезпечення сільськогосподарських підприємств фінансовими ресурсами.

Окремі аспекти сучасної державної політики, регулювання та бюджетного фінансування аграрного виробництва висвітлені у працях багатьох науковців [1,2,3,4,5,6,7,8]. Проте така риса нашого сьогодення, як надто висока  швидкість  змін, вимагає постійного глибокого аналізу явищ і процесів, перевірки на практиці результатів впливу аграрної політики на розвиток сільського господарства, внесення коректив у взаємовідносини держави та сільськогосподарських підприємств з метою підвищення  виробничого потенціалу останніх.

Виробничий потенціал аграрного підприємства — це в першу чергу набір ресурсів, які в процесі виробництва набувають форми факторів виробництва. Головна  його сутність полягає в сукупних можливостях виробничої системи визначати, формувати й максимально задовольняти потреби споживачів у сільськогосподарській продукції при оптимальній взаємодії з навколишнім середовищем. Без фінансових ресурсів, які економісти називають «кров’ю економіки», системи виробництва взагалі не існує. Активна державна політика, спрямована на прогресивний інноваційний розвиток аграрної сфери АПК, базується на прийнятті відповідних законодавчих актів, розробці дієвих механізмів втілення їх у практику, фінансовій підтримці сільськогосподарського виробництва у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій, податкових пільг, страхування і  значною мірою сприяє зростанню можливостей підприємств у виробництві продукції та підвищенні ефективності господарювання [4,6].

Варто зазначити, що всі розвинені країни світу проводять ґрунтовну політику державного сприяння розвиткові сільського господарства, надання йому гарантованої підтримки, запроваджують відповідні економічні механізми заохочення сільськогосподарських товаровиробників. Попри це  протягом 1994–1999 рр. у сільському господарстві України відбулося поступове зменшення державної підтримки сільського господарства (за винятком податкових пільг) з 1575,4 до 91,5 млн. дол. США або у 17,2 рази, до чого спричинилися макроекономічні чинники [3]. З 2000 року уряд почав збільшувати фінансування галузі, приймається Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (Відомості Верховної Ради, 2000, № 25, ст. 195), в якому визначаються правові, економічні та організаційні засади цілісної системи програмних документів, встановлюється загальний порядок їх розроблення, затвердження та виконання, права та відповідальність учасників. Вказується, що така програма відображає наукове обґрунтування цілей та пріоритетів, засобів та шляхів їх досягнення і стратегії розвитку. Показники програмних документів, які розробляються, затверджуються і здійснюються Кабінетом Міністрів України, уповноваженими та іншими центральними органами виконавчої влади, є орієнтиром для розроблення суб’єктами підприємницької діяльності власних бізнес-планів, прогнозів та інших документів.

Система програмних документів економічного та соціального розвитку складається на короткострокові (на наступний рік) та довгострокові (на п’ять років) періоди, а в разі необхідності може розроблятися й  на більш тривалий період.

Державна програма економічного та соціального розвитку України на короткостроковий період розробляється щороку взаємоузгоджено з проектом Державного бюджету України на відповідний рік і повинна містити основні етапи та терміни їх виконання, необхідні обсяги фінансування за рахунок усіх джерел, у тому числі й коштів державного бюджету, результати виконання, державних замовників програми, після чого подається на затвердження до Верховної Ради одночасно з проектом Державного бюджету України.

Для розвитку галузей агропромислового виробництва розроблено вісімнадцять Державних програм, відповідальними державними замовниками яких виступають Мінагрополітики, Укрдержрибгосп, Держкомлісгосп, Державний департамент ветеринарної медицини (Табл. 1).

Галузеві програми розробляються з метою реалізації державної політики щодо регулювання розвитку цих галузей економіки, концентрації фінансових, матеріально-технічних та інших видів ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу країни, а також координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, підприємств, установ організацій і громадян для розв’язання найважливіших проблем галузі.