О.В. Олійник,

канд. екон. наук, доцент,

Харківського національного аграрного університету

ім.  В.В. Докучаєва

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·        Несогласованность отдельных элементов финансово-кредитной политики государства по отношению к аграрному сектору экономики не позволяет создать финансово-кредитный механизм, который  обеспечивал бы условия для эффективного воспроизводства в сельском хозяйстве.

·        Рекомендуется ввести: налоговые инвестиционные скидки для сельскохозяйственных предприятий, осуществляющих реальные инвестиции; государственные программы удешевления кредитов для сельскохозяйственных предприятий строить с учетом эффекта «налогового щита» и распространять их на все сельскохозяйственные предприятия;  ввести  нормативный метод начисления амортизации.

Key issues that are examined:

·        Inconsistency of separate elements of a financial-credit policy of the state in relation to agrarian sector of economics  does not allow to create the financial-credit mechanism which would provide conditions for effective reproduction in agriculture.

·       It is recommended to enter: tax investment discounts for the agricultural enterprises which are carrying out direct investments; state programs of price reduction of credits for the agricultural enterprises to build with allowance for effect of "a tax board " and to distribute them to all agricultural enterprises; to enter a normative accrual basis of amortization.

Фінансові чинники в ринкових умовах набувають нового змісту. Якщо досі вони опосередковували рух матеріальних ресурсів і були суто матеріально-розподільчими, то нині  перетворюються на важливий регулятор економічних процесів у суспільстві [1]. До елементів механізму державного регулювання економічного розвитку, без будь-яких сумнівів, належать: політика держави в сферах регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників та страхової діяльності, податкова, кредитна, амортизаційна, інвестиційна політика тощо.

Державна економічна політика спрямована на постійне вдосконалення окремих елементів фінансово-кредитного механізму. Так, законами України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» [2], «Про зерно та ринок зерна в Україні» [3], «Про державну підтримку сільського господарства України» [4] законодавчо започатковано державне цінове регулювання, основною метою якого є стабілізація аграрного ринку та підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників. Значним кроком у вдосконаленні фінансово-кредитного механізму в АПК було запровадження у 1999 р. на всій території України фіксованого сільськогосподарського податку, що сприяло зниженню податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників, підвищенню рівня сплати податків, спрощенню системи оподаткування. У останні роки значно зросли обсяги кредитування сільськогосподарського виробництва, що чималою мірою обумовлено заходами держави, спрямованими на здешевлення кредитів, які надаються сільськогосподарським товаровиробникам комерційними банками. З метою підвищення сталості аграрного виробництва та поліпшення фінансового стану сільськогосподарських підприємств Кабінет Міністрів України 2002 року затвердив  «Порядок і правила проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності». На вирішення проблеми забезпечення фінансовими джерелами інвестицій і технічне переозброєння сільськогосподарського виробництва спрямовано  і прийнятий  1997 року і в подальшому вдосконалений Закон України «Про лізинг” [5], який у подальшому зазнав  позитивних змін, а також Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств» [6], який передбачає вдосконалення амортизаційної політики.

Але попри це ситуація в аграрному секторі залишається критичною. 2002 рік сільськогосподарські товаровиробники закінчили зі збитками, рівень збитковості склав 1,9 %. У 2003-му рівень рентабельності в цілому по галузі дорівнював 1,6 % [7]. Як наслідок — загальні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції у 2003 році скоротилися в порівнянні з 2002-м на 10,2 % [8].

Отже, сучасний фінансовий стан аграрного сектора економіки не створює умов для розширеного відтворення виробництва і забезпечення його  сталого розвитку в перспективі. А це вимагає подальшої напруженої роботи з удосконалення фінансово-кредитного механізму АПК.

Проблемам формування й удосконалення фінансово-кредитної політики в АПК України в своїх дослідженнях  значну увагу приділяли В.М. Алексійчук, А.Г. Борщ, П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем’яненко, М.Й. Малік, П.Т. Саблук, В.П. Ситник та інші науковці [9-13]. Але невирішеною залишається проблема створення економічного механізму, здатного забезпечити сталий розвиток аграрного виробництва й вирішення на цій основі соціальні проблеми села, досягаючи таким чином продовольчої безпеки держави. Невирішеність цієї проблеми певною мірою  обумовлена тим, що як у наукових дослідженнях, так і в законодавчих й нормативних актах  бракує комплексного підходу до забезпечення взаємоузгодженості окремих напрямів фінансово-кредитної політики.

Метою досліджень, результати яких викладено в даній статті, є аналіз та обґрунтування шляхів підвищення взаємоузгодженості окремих напрямів фінансово-кредитної політики в аграрному секторі економіки України.

Одним з основних напрямів фінансово-кредитної політики в ринкових умовах є податкова політика. Побудувавши відповідну систему оподаткування, держава може регулювати темпи, напрями, структурні зміни в економічному розвитку. Як один з основних принципів побудови такої системи в Україні, задекларованих у Законі «Про систему оподаткування», розглядається стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності. Стимулююча функція податків реалізується через надання пільг в оподаткуванні, податкового кредиту зниження податкових ставок, встановлення інвестиційних податкових знижок і т.ін. В Україні з 1998 року в порядку експерименту в трьох районах, а з 1999-го на період до 1 січня 2004 року для всіх сільськогосподарських підприємств було введено пільгову систему оподаткування, основу якої складає фіксований сільськогосподарський податок (ФСП). У 2003-му термін його дії було продовжено до 31 грудня 2009 року.

Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок 12 податків і зборів, основні серед яких  — податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збори на обов’язкове соціальне страхування та на обов’язкове державне пенсійне страхування тощо.

Основні позитивні моменти введення ФСП полягали в значному зниженні податкового тиску на сільськогосподарські підприємства (за оцінками експертів, запровадження ФСП сприяло послабленню податкового тягаря приблизно в троє [10]); у значному спрощенні податкового обліку та в  підвищенні його достовірності; в оптимізації термінів сплати податку, оскільки 80 % ФСП сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками за ІІІ та ІV квартали року, тобто після збирання врожаю й отримання основної маси виручки.