П.А. Лайко,

доктор екон. наук, професор,

зав. кафедри податкової та страхової справи,

Національний аграрний університет;

В.М. Алексійчук,

канд. екон. наук,

заст. зав. відділом фінансово-кредитної та податкової політики,

ННЦ «Інститут аграрної економіки»;

О.Є. Ґудзь,

канд. екон. наук,

нач. управління фінансово-кредитних механізмів,

страхування та боргових зобов’язань

Мінагрополітики України;

Г.П. Лайко,

канд. екон. наук,

асистент кафедри світового сільського господарства

та зовнішньоекономічної діяльності,

Національний аграрний університет

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Раскрыты принципы кредитной кооперации и ее особенности, а также основные отличительные черты кооперативных и коммерческих банков.

·          Проанализированы и предложены основные пути формирования капитала (основного и дополнительного) региональных кооперативных банков.

·          Обоснованы основные принципы государственной поддержки возрождения кооперативных банков в Украине.

&                   Key issues that are examined:

·          Principles and features of credit cooperation, the basic distinctive features of cooperative and commercial banks are opened.

·          The basic ways of formation of the capital (basic and additional) of regional cooperative banks are analysed and offered.

·          Main principles of the state support of revival of cooperative banks in Ukraine are proved.

Актуальність дослідження. Нинішній стан української фінансової системи висвітлив основні недоліки комерційних банків з точки зору малого і середнього бізнесу – їх нездатність швидко реагувати на мінливу ситуацію в силу значних обсягів нагромадження і вкладення засобів. Така світова практика засвідчує, що малі форми кредитування, як кредитні кооперативи і кредитні спілки більш гнучко реагують на фінансові потреби малих підприємств. Цьому є такі причини:

– грошові фонди кредитних кооперативів належать пайовикам, а значить вони можуть прийняти рішення про повернення своїх паїв;

– фінансові потоки легко відслідковуються в силу прозорості управління;

– вкладення коштів у великі й ризикові операції заборонено, а тому фінансові втрати незначні;

– пайовики знають один одного особисто, що сприяє поверненню кредиту;

– часто кредитні кооперативи єдине місце, де малі підприємці можуть взяти кредит, оскільки висока вартість трансакційних витрат робить їх небажаними клієнтами комерційних банків.

На жаль в Україні відсутня потужна і  розвинута система кооперативних фінансових установ. Створення окремих складових такої системи передбачено рядом законодавчих та нормативних актів [1-8] та певні пропозиції науковців [9-12]. Тому в сучасних умовах створення такої системи саме для малих і середніх підприємств потребує додаткового обгрунтування.

Така  унікальна форма, як кооперативні банки, успішно функціонує в країнах ЄС і світу. Тому завданнями даного дослідження є вивчення  передумов успішної діяльності кооперативних форм кредитування, проаналізувати сучасний та історичний зарубіжний досвід функціонування кредитних кооперативів та існуючу вітчизняну законодавчу базу щодо них і на підставі одержаних результатів сформулювати рекомендації для їх розвитку в Україні.

Визначення критеріїв приналежності підприємств до категорії малих та середніх. Дослідження показали, що у світі немає загальновизнаного підходу до віднесення господарських суб’єктів до категорії малих та середніх підприємств. Спробу уніфікувати такі форми господарювання  зробили в Європейській співдружності у 1996 р., коли були прийняті відповідні рекомендації. Ними  виділено чотири кваліфікаційних критерії визнання малих і середніх підприємств:

n    чисельність персоналу;

n    середньорічний обсяг кредитів;

            – загальний баланс та корпоративна незалежність, тобто у власності інших осіб (фізичних та юридичних) може перебувати не більше 25% капіталу підприємства або прав голосу.

За ними виділено три категорії відповідних суб’єктів підприємництва:

1.     Середні підприємства: кількість працюючих – до 250 чоловік, максимальний середньорічний оборот – 40 млн. євро, або  річний баланс, що не перевищує 27 млн. євро.

2.     Малі підприємства:  мають від 10 до 49 чоловік, що знаходиться у трудових відносинах з власником; максимальний середньорічний оборот становить 7 млн. євро, або  річний баланс, що не перевищує 5 млн. євро.

3.     Мікропідприємства: забезпечують робочими місцями не більше 10 найманих працівників: обмеження річного обороту та балансу відсутні.

          У практиці окремих країн застосовуються, крім того, національні критерії, які не завжди збігаються з прийнятими в ЄС. Наприклад, в Німеччині до сектору малих і середніх в промисловості відносяться підприємства з чисельністю працюючих до 500 осіб з середньорічним оборотом до 100 млн. євро, а в Нідерландах їх сфера обмежується фірмами зі 100 працюючими.

З 1 січня 2005 року будуть застосовуватися нові критерії щодо визначення мікропідприємства, малого та середнього підприємства. Європейська Комісія ухвалила нові критерії 6 травня 2003 року (Рекомендації 2003/361/ЄЕС). Крім того, усі чинні акти, в яких згадуються малі і середні підприємства,  та програми щодо підтримки малих і середніх підприємств, які змінюються або доповнюються у період до 1 січня 2005 року, мають використовувати визначення малих і середніх підприємств, запропоноване у Рекомендації 2003/361/ЄЕС. Нові критерії є такими:

1. Середні підприємства: кількість працюючих – до 250 чоловік, максимальний річний оборот – 50 млн. євро, або  річний баланс, що не перевищує 43 млн. євро.

2. Малі підприємства:  мають від 10 до 49 чоловік, що знаходиться у трудових відносинах з власником; максимальний річний оборот або річний баланс - до 10 млн. євро.

3. Мікропідприємства: забезпечують робочими місцями не більше 10 найманих працівників; максимальний річний оборот або річний баланс – до 2 млн. євро.

Отже в країнах ЄС використовуються здебільшого кількісні критерії класифікації давно сформованого сектору малого і середнього бізнесу.

Аналогічних підходів дотримуються і в Україні щодо визначення малих і середніх підприємств. Зокрема Господарським кодексом (стаття 63) до таких структур відносяться малі підприємства, чисельність працюючих в яких до 50 чол. або обсяг валового доходу одержаного від реалізації до 3,2 млн. грн., та середні – з чисельністю працюючих до 1000 чол. та обсягом валового доходу від реалізації до 32 млн. грн. Така норма розповсюджується на підприємства всіх галузей народного господарства. Зауважимо, що для аграрного сектора економіки такі параметри визначення є досить високими. При їх зниженні частка малих та середніх підприємницьких структур у сільськогосподарському виробництві буде переважаючою.

Принципи кредитної кооперації та її особливості. Неодмінною ознакою кредитної кооперації є дотримання семи кооперативних принципів, визначених Міжнародним кооперативним альянсом. Якщо не дотримуватися цих принципів, то ми матимемо, по суті, комерційний банк. Це такі принципи:

1)      Принцип самодопомоги.  Економічна самодопомога окремих осіб шляхом солідарності членів кооперативу замінила собою тодішню так звану “систему турботи” (феодальних і/або державних субсидій). Члени кооперативу прагнули підвищити економічний добробут усіх членів за допомогою своїх індивідуальних “кооперативних” зусиль та внесків.

2)      Принцип особистої відповідальності. Лише взявши на себе пряму відповідальність  за діяльність свого власного кооперативу, можна реалізувати економічні переваги для членів. Початково цей принцип передбачав також згоду кожного члена на необмежену колективну відповідальність за всіма зобов’язаннями кооперативу. У початковий період такий принцип солідарності істотною мірою сприяв зміцненню системи. Коли система стала “зрілою”, цей принцип було замінено на принцип обмеженої відповідальності (обмеженої паями членів та додатковими пайовими внесками).

3)      Принцип самоуправління. Якщо члени мають економічну відповідальність за свою кооперацію, то вони повинні також самостійно управляти нею та контролювати її, обираючи керівництво, наглядову раду та представників для участі в загальних зборах.

4)      Принцип локальності. Лише в межах малих географічних регіонів люди знають один одного достатньою мірою, щоб можна було оцінити фінансовий стан свого “сусіди”, не кажучи вже про фінансовий аналіз, який є типовим механізмом, що застосовуються при ухваленні кредитних рішень комерційними банками.

5)      Принцип “універсальності кооперативу”. Історично, особливо в сільських регіонах, люди шукали підтримки в багатьох видах діяльності: купівля, продаж, бухгалтерський облік, фінансування тощо. Тому сільські кооперативи історично займалися багатьма видами господарської діяльності. Навіть сьогодні можна часом знайти “кредитний кооператив”, який паралельно займається торгівлею  товарами.

6)      Принцип кооперативної спілки. Малі кооперативи рідко бувають спроможними надавати всі послуги, яких потребують їхні члени/клієнти. А приєднуючись до більших “кооперативних спілок”, вони можуть скористатися перевагами спільних знань, досвіду та потенціалу. Тому була створена “трирівнева система” кооперативів, що задовольняла спільні інтереси членів, починаючи від рівня села до регіонального і аж до загальнодержавного рівня.

7)      Принцип добровільності. Кожен член має бути вільним прийняти рішення про вступ до кооперативу, продовження свого членства та вихід із нього. Однак після прийняття рішення про вступ до кооперативу члени зобов’язуються дотримуватись принципів кооперації та робити внески у відповідності зі статутом кооперативу.

На відміну від банківських установ кредитний кооператив є некомерційною організацією. Основною метою його діяльності є не одержання найбільш високого прибутку на капітал, а надання кредитно-фінансових послуг своїм членам у розвитку їх господарської діяльності та підвищення їх матеріального добробуту. Члени кредитного кооперативу строять його через об’єднання своїх пайових внесків і є власниками кредитного кооперативу, а не тільки його клієнтами. Тому кредит видається, в основному, лише членам кооперативу.

Вільний вступ в кооператив і вихід із нього означає рух належних йому паїв, що робить пайовий капітал кооперативу змінною величиною. Тому відносно кредитного кооперативу не можуть діяти положення щодо фіксації кількості членів і встановленого мінімального розміру статутного (пайового) капіталу, необхідного для його заснування, як це має місце стосовно комерційних банківських структур.

Джерелами формування майна кредитного кооперативу можуть виступати як власні, так позичкові кошти. Власні кошти кооперативу формуються за рахунок пайових внесків членів кооперативу і відображаються в пайовому капіталі, доходів від власної діяльності, вступних внесків, інших надходжень.

Пайовий внесок члена кооперативу може бути обов’язковим і додатковим.

Обов’язковий пай члена кредитного кооперативу – це пайовий внесок, який вноситься в обов’язковому порядку членом кооперативу і дає право голосу і право участі в діяльності кооперативу. Він може вноситися як у грошовій, так і в натуральній (не більше 50% паю) формі. Додатковий пай (особисті заощадження члена кооперативу) – пайовий внесок, що внесений за бажанням члена кооперативу понад обов’язкового паю, за який він одержує винагороду (відсотки) у грошовому вираженні.

Кооперативні банки в багатьох країнах Європи можуть залучати вклади від осіб, що не є учасниками (членами банку), але кредити, як правило, надаються переважно учасникам.

Кооператив в обов’язковому порядку встановлює резервний фонд у розмірі не менше 10% пайового капіталу.