Ю.С. Рудченко,

молодший науковий співробітник ННЦ“ Інститут аграрної економіки”,

аспірант[1] ННЦ“ Інститут аграрної економіки”,

О.В. Меренков,

патентний повірений

Агентства патентних повірених, м. Київ

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

Рассмотрены варианты привлечения нематериальных активов в процесс кредитования предприятий

Обосновано предложение  использования в качестве залога франшизы предприятия, как способ сохранения материальных активов заемщика и резерв для привлечения дополнительного долгового финансирования.

Проанализированы проблемы правового регулирования франчайзинговых отношений в законодательстве Украины

Key issues are examined:

Variants of attraction of intangible assets  in process of crediting of the enterprises are considered

The offer of use of the franchise of the enterprise as a pledge is proved as a way of preservation of material actives of the borrower and a reserve for attraction of additional debt financing.

Problems of legal regulation of relations of franchising in the legislation of Ukraine are analyzed

Кредитування під заставу нематеріальних активів - явище на Заході далеко не нове і широко розповсюджене. Інформація, імідж, ідеї сприймаються як товар з конкретною ринковою ціною. В Україні існує уявлення про те, що кредитувати можна не тільки під заставу матеріальних активів, але й нематеріальних цінностей, проте, українські банки не поспішають виходити на ринок з даною послугою. Нематеріальні активи через відсутність фізичного змісту розглядаються як щось неважливе і несуттєве, тоді як капіталізація деяких українських компаній більш ніж у 2 рази перевищує чисту балансову вартість матеріальних активів.

Питання використання нематеріальних активів в якості застави актуальне по двом причинам. По-перше, одержувач кредиту отримує додаткові можливості для розвитку свого бізнесу і зберігає матеріальні активи як резерв для залучення додаткового боргового фінансування. По-друге, банк розширює свою потенційну клієнтську базу та зменшує витрати по роботі з клієнтами.

В українській банківській практиці деякі пропозиції щодо кредитування під заставу нематеріальних активів з’являються, зокрема, під заставу відомої торгової марки. Це питання вивчали в своїх роботах К.Закомурна, А. Колєсніков, О. Поліщук, однак при дослідженні даної проблеми нами не знайдено жодних методичних розробок чи практичних рекомендацій.

Даною публікацією автори мають на меті проаналізувати можливості використання нематеріальних активів в якості застави та виявити існуючі проблеми запровадження такої практики в Україні.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення наступних завдань:

дослідити зарубіжну та вітчизняну практику використання нематеріальних активів в якості об’єктів застави;

висвітлити переваги такого нетрадиційного виду застави, як франшиза;

описати можливості застосування механізму довірчого управління активами в системі кредитних відносин:

охарактеризувати проблеми правового регулювання франчайзингових відносин в законодавстві України.

На нинішньому етапі розвитку банківського бізнесу в Україні з’являються пропозиції щодо кредитування під заставу нематеріальних активів. Сміливі банкіри, наприклад, погоджуються видавати кредити під відомі торгові марки. Закон про товарні знаки [2] дозволяє відчужувати права на торгові марки. Однак деякі спеціалісти говорять, що торгові марки брати в заставу не можна, інші — ризикують і кредитують. Кредити зокрема уже видають саме під розкручені “алкогольні” бренди. Відомий алкогольний бренд можна продати будь-якому лікеро-горілчаному заводу чи, принаймні, здати в оренду. Однак деякі торгові марки споживачі люблять, а інші — не знають.

При кредитуванні під торгові марки часто виникають спірні неоднозначно вирішувані питання. Наприклад:

- Чи можливий такий вид застави з точки зору законодавства?

- Які наслідки такого кредитування?

- Що є реальним забезпеченням?

- Чи можливе взагалі примусове відчуження прав на товарний знак?

- Чи можна давати гроші під ім'я і репутацію і як у такому випадку оформити видачу грошей?

Основною проблемою у використанні нематеріального активу як застави в першу чергу служить нездатність окремих банків правильно оцінювати вартість і еластичність вартості подібного активу. І не дивно: вартість, наприклад, торгової марки в конкретній сумі визначити важко. За правилами застави його оцінка повинна відповідати сумі, яку кредитор міг би виручити у випадку неповернення боргу. Але як оцінити популярність і попит?

Спеціалісти [5] виділяють, ряд проблем, що існують в оцінці товарних знаків:

1. Основною причиною небажання компаній оцінювати товарні знаки є те, що для проведення аналізу необхідно надати повну фінансову звітність з реальними грошовими потоками.

2. Інша причина нерозвиненості ринку даних послуг - інформаційна закритість. У багатьох випадках інформація про угоди має статус закритої, конфіденційної. Разом з тим, щоб провести аналітичне дослідження ринку і визначити розподіл його часток, необхідно мати дані по всіх компаніях. В Україні подібна інформація найчастіше недоступна, що виключає використання західних методик оцінки товарних знаків.

3. Непрозорість діяльності багатьох українських підприємств і небажання компаній відкривати інформацію про себе значно ускладнюють оцінку товарних знаків і знижують її точність. Наприклад, існує ряд західних методик оцінки, що використовують величезну кількість відкритої інформації, який довіряють всі учасники процесу. Торгова марка оцінюється по сукупності фінансових, ринкових і маркетингових показників. Відповідно, ті показники, що будуть прийматися при розрахунку вартості бренда, повинні викликати довіру в оцінювача, у клієнта й у банку.

Одним з важливих джерел невизначеності в оцінці заставної вартості торгової марки є вітчизняна судова система, що поки не має достатнього досвіду і відпрацьованих підходів до оцінки подібних активів у разі потреби реалізації останніх.