& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

· Сдерживающие стереотипы поведения страхователей на страховом рынке Украины обусловлены низким уровнем экономического интереса к данным процессам, недооценкой финансовой полезности страховых операций

· Предложено создание системы оценки (критерии, показатели) субъективной полезности страхования для страхователей и страховщиков

& Key issues that are disclosed:

· Restraining stereotypes of conduct of the insurants on the insurance market of Ukraine are caused by the low level of economic interest for such processes, underestimation of the financial usefulness of the insurance operations

· It has been offered to establish a system (criteria, indicators) of the subjective of insurance for the insurants and insurers

Постановка проблеми. Економічні та фінансові процеси у своєму розвитку характеризуються значним ступенем інертності. А їх учасники знаходяться під впливом і в рамках певних стереотипів економічної поведінки в конкретних економічних ситуаціях. Така інертна ситуація стримуючих стереотипів економічної поведінки вітчизняних суб’єктів фінансових відносин в певній мірі проявляється і в сфері страхових відносин, рівень розвитку яких, на думку багатьох вчених, є індикатором рівня економічного розвитку країни. Так, наприклад, в розвинутих країнах обсяг ВВП на душу населення складає 25000 – 30000 дол. США, в Україні – приблизно 1000 дол. США. Відповідно, в промислово розвинутих країнах страховики акумулюють у вигляді страхових премій близько 8 – 19 % вартості ВВП, а в Україні обсяги страхування по відношенню до ВВП у 2004 р. знаходяться в межах 3,3 – 3,5 %. В нашій країні за підсумками 2004 року на одного громадянина припадає 49 євро страхових премій, або близько 309 грн., в той час як у США, Японії – близько 5000 дол. США, або 26,5 тис. грн. у перерахунку (за різними оцінками). За таким критерієм страховим відносинам в Україні можна надати екстенсивну ознаку. Хоча в таких країнах, як Бангладеш середній розмір страхового платежу на душу населення складає 0,7 дол. США, в Індонезії – 14,5 дол. США.

Одним із факторів, який формує стереотип стриманого прийняття вітчизняними суб’єктами економічних відносин страхування є недооцінка фінансової корисності страхових операцій та відсутність критеріїв і показників її визначення. Адже страхувальник купує не поліс, а страховий захист, критеріями ефективності якого його загальність, повнота, реальність. А з огляду на „теорію ідеального страхування”, страхове покриття вважається оптимальним, коли воно більше за очікувані збитки.

Тому, дослідження питань чіткого окреслення фінансової корисності страхування для всіх суб’єктів страхових відносин дозволить знайти засоби подолання інертності їх економічної поведінки, що є актуальним та своєчасним.

Мета дослідження. Основна мета даного дослідження – формування критеріїв та показників, що визначають економічну доцільність та фінансову корисність здійснення страхових операцій для всіх учасників страхових відносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В сучасній вітчизняній літературі відсутні спеціальні видання по фінансовій корисності страхування. Хоча питання сутності теорій корисності та їх застосування в економічних процесах в державі знайшли своє відображення в багатьох працях вітчизняних та закордонних вчених. А саме, поняття корисності та побудову показників корисності через призму взаємодії інтересів суб’єктів економічних відносин розглядали такі вчені як І. Балабанов, В. Базилевич, К. Базилевич, В. Борисова, В. Вітлінський, Н. Внукова, К. Воблой, В. Гальперін, Т. Гварліані, В. Камаєв, О. Кашенко, М. Клапків, Х. Курц, Т. Медвєдєва, С. Осадець, А. Плєшков, В. Райхер, Т. Ротова, Д. Федотов., Н. Хохлов, В. Шахов, Я. Шумелда, Р. Юлдашев та багато-багато інших. Запропоновані методики побудови оцінок ефективності страхових відносин мають свої особливості та різняться одна від одної кількістю показників, порядком їх застосування тощо. Однак, більшість з них орієнтовані на аналіз фінансової звітності та визначення ефективності діяльності страховика, розрахунки показників акумулювання фінансових ресурсів у вигляді страхових премій та їх частки у структурі вартості ВВП в країні, обсягу їх на душу населення тощо. А питанням визначення корисності за допомогою суб’єктивного та об’єктивного способів з правом вибору форми страхового фонду страхувальником та поєднання економічних інтересів страховика та страхувальника належної уваги не приділялось.

Виклад основного матеріалу досліджень. Основою економічних відносин, у тому числі й страхових, та поведінки суб’єктів цих відносин є економічний інтерес, який виражається в отримані вигоди, певного блага, що є корисними. Вигода – те, що дає добрі наслідки в чому-небудь. Благо – це вигода, засіб за допомогою якого задовольняються потреби. Корисність – це здатність блага задовольнити ту чи іншу потребу суб’єкта економічних відносин. За економічною теорією в контексті теорій вартості поняття корисності (шкідливості) використовують для розуміння вартості та визначення позитивного, нульового чи негативного ефекту.

Отже, під фінансовою корисністю страхових відносин розуміють здатність цих відносин задовольнити отримання позитивного ефекту та досягнути певного рівня ефективності у всіх учасників процесу страхування, тобто як для страхувальника, так і для страховика.

Оцінка корисності тієї чи іншої економічної операції проводиться з двох позицій:

· об’єктивної корисності (номінальний спосіб оцінки корисності);

· суб’єктивної корисності (реальний спосіб оцінки корисності).

Об’єктивна корисність суб’єктів фінансової операції вимірює вигоду, яка в однаковій мірі корисна будь-якій особі, у тому числі і тій, що не приймає участі в даних економічних відносинах, незалежно від часових змін. Об’єктивний спосіб оцінки фінансової корисності тієї чи іншої операції визнається практиками як найбільш зручний та найбільш поширений. А потому, всі суб’єкти сприймають однаково визначену ціну, наприклад, одного літра палива певної якості.

Суб’єктивний спосіб визначення корисності економічної операції вимірює вигоду, яку отримує її учасник стосовно тільки себе. У зв’язку з цим кожний суб’єкт має власну суб’єктивну оцінку корисності (прибутковості) чи шкідливості (збитковості) своєї участі в певній фінансово-господарській операції. Тоді, за наведеним прикладом, реальна корисність придбання палива суб’єктом, що має транспорт чи здійснює відповідну господарську діяльність (перевезення, посівна тощо) значно вища загальної об’єктивної оцінки. В той час як для особи, що не володіє транспортними засобами, не здійснює господарську діяльність, що від них залежить (програміст, викладач), реальна корисність палива значно нижча. Отже, суб’єктивний спосіб визначення корисності є більш реальним та достовірним.