& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

· Объективная необходимость учета при рыночных отношениях специфики сельскохозяйственного производства при кредитовании

· Возможные подходы и механизмы кредитного обеспечения сельскохозяйственных товаропроизводителей в таких условиях

& Key issues that are examined:

· Objective necessity of regarding the specificity of an agricultural production during its crediting at market conditions

· Possible approaches and mechanisms of credit maintenance of agricultural producers in such conditions

Проблема кредитування сільськогосподарських товаровиробників постала перед сільським господарством ще з тих часів, коли воно перетворилося у товарне виробництво. Це сталося в силу специфіки сільськогосподарського виробництва, яка певним чином впливає на кредитні відносини, і суть яких полягає у подовженому циклі виробництва у більшості випадків, що передбачає підвищену кредитоємність галузі; підвищеній потребі в кредитах у певні періоди року; залучені кредитних ресурсів на відносно тривалий період [1,2,3].

Відмічене, а також підвищений ризик одержання стабільних позитивних фінансових результатів від господарської діяльності ускладнювали кредитні відносини сільськогосподарських товаровиробників з банками в усі часи. Всі ці моменти тим або іншим чином враховувались при кредитуванні сільськогосподарських підприємств і у такий спосіб досягався позитивний результат.

При здійсненні реформ в аграрному секторі більшість відмічених положень не враховувались (або враховувались недостатньо). Вважалось, що кожний суб’єкт господарювання має (і може) придбавати кредитні ресурси на кредитному ринку за ринковою ціною. Рівновага (цінова) мала досягатися через механізм попиту і пропозиції.

У процесі практичної діяльності такій підхід виявився не життєздатним. Реальні відносини на кредитному ринку склалися на багато складнішими, ніж уявлялося, і така універсальна модель не спрацювала. Виявилося, що абсолютна більшість сільськогосподарських товаровиробників на таких умовах, на кредитному ринку не можуть придбати (залучити) кредитні ресурси навіть теоретично. Саме не це у свій час звертав увагу Д. Рікардо, коли стверджував, що звернення до банку за позиками залежить від співвідношення норми прибутку, яку можна отримати за допомогою цих грошей, і норми відсотка, під який банк позичає свої гроші [4].

Практично це означає, що кредити суб’єктам господарювання можуть (доцільно) залучатися за умов, коли:

РN ≥ BN або ≥1,

де РN – норма рентабельності (прибутку);

BN – норма відсотків за кредит.

Таким вимогам більшість сільськогосподарських підприємств перестали задовільняти після 1990 року. З поглибленням реформ фінансова ситуація погіршувалася. Достатньо відмітити, що останні шість років (1994-2003 рр.) збиток у сільському господарстві в розрахунку на рік становив 1 млрд. грн. Зрозуміло, що за таких умов про залучення кредитів в аграрному секторі на ринкових засадах не могло бути й мови.

У реальному виміру так і сталося. Надходження кредитів щорічно скорочувалося, а починаючи з 1998 року практично припинилося взагалі. Про це переконливо свідчить такий показник, як відношення залучених сільськогосподарськими підприємствами кредитів до виробничих витрат, який знизився в цьому році до 1,6 %, при нормативному його рівні 50-60- відсотків. У розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь це становило тільки 10 грн. Виходячи з раніше відміченого (підвищеної кредитоємкості галузі) при таких умовах нормально здійснювати господарську діяльність абсолютній більшості сільськогосподарських підприємств було більш ніж проблематично.

Отже, на кредитному ринку стосовно аграрного сектора створилась кризова ситуація, яка мала негативні наслідки як для сільського господарства – надходження кредитів в аграрний сектор практично припинилось, – так і для банків – вони втрачали потенційно кредитоємкій сегмент економіки.

Вихід був знайдений через здешевлення кредитів шляхом часткової компенсації процентних ставок за рахунок бюджетних коштів. Практично ця ідея була реалізована постановою Кабінетів Міністрів України “Про додаткові заходи щодо кредитування комплексу сільськогосподарських робіт” (25 лютого 2000 р. №398). У відповідності до цієї постанови у бюджеті з’явилася цільова програма “Часткова компенсація ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським виробникам для проведення польових робіт.”