& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

· Эволюция научной парадигмы формирования финансовой инфраструктуры сельской местности

· Современные проблемы становления рыночно ориентированной финансовой инфраструктуры

· Оценка социально-экономической эффективности финансовых институтов

· Проблемы кредитования в сфере предпринимательства

· Развитие системы ипотечного кредитования

· Основные направления государственной политики развития финансовой инфраструктуры в сельской местности

& Key issues that are examined:

· Evolution of scientific paradigm of creation of the rural financial infrastructure

· Current problems of formation of rural financial infrastructure

· Assessment of social and economic efficiency of financial institutions

· Problems of lending in entrepreneurship

· Development of the mortgage lending system

· Main directions of governmental policies, aimed at the rural infrastructure development

Стратегія формування фінансової інфраструктури є важливим елементом сільського розвитку, оскільки, мобілізуючи кошти та розподіляючи їх між альтернативними способами використання, вона є каталізатором загальноекономічного зростання, розвитку підприємництва та інновацій. Ефективна фінансова система дозволяє домогосподарствам зменшувати свою вразливість до циклічних і структурних змін шляхом вирівнювання параметрів споживання і зменшення ризиків. З огляду на циклічність доходів сільського населення, фінансова інфраструктура стає особливо важливою для збереження і перерозподілу фінансових ресурсів. Взагалі, доступ до коротко- і довгострокових кредитів може значно прискорити процес застосування сучасних технологій, спрямованих на підвищення соціально-економічної та екологічної ефективності підприємницької діяльності.

Дослідженнями розвитку фінансової системи в сільській місцевості займаються В.М. Алексійчук, П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем’яненко, П.А. Лайко, П.Т. Саблук, А.М. Стельмащук та ін. [4, 5]. Проте, недостатньо вивченими залишаються питання покращення доступу сільських мешканців і підприємців (а не лише агропідприємств) до кредитних ресурсів, у зв’язку з чим ми поставили перед собою завдання дослідити питання формування фінансової інфраструктури в сільській місцевості, способи усунення бар’єрів на шляху становлення ефективних фінансових ринків, проблеми розвитку іпотеки і кредитування малого бізнесу.

В останніх наукових дослідженнях проблем формування фінансової інфраструктури в сільській місцевості [3, 5, 7, 8, 9] кредит розглядається лише як один із різновидів фінансових послуг, що має на меті покращення якості управління грошовими потоками населення. У той же час, створення ефективної фінансової інфраструктури є частиною більш широкого пакета заходів з сільського розвитку. Проблеми розвитку такої інфраструктури зумовлені високими трансакційними витратами кредиторів і позичальників, що мають місце у результаті просторової розосередженості клієнтів, а також недостатнього розвитку транспортної і комунікаційної інфраструктур. Крім того, кредитування суб’єктів агрогосподарювання характеризується відносно високою ризикованістю, що визначається нестабільною кон’юнктурою аграрного ринку, складно прогнозованими природнокліматичними умовами, змінами у внутрішній і зовнішній економічній політиці, а також частими втручаннями держави на ресурсних, продуктових, фінансових, експортних та імпортних ринках.

Історія показує, що державні програми кредитування сільського господарства є контрпродуктивними для розвитку як самого аграрного сектора, так і економіки сільської місцевості взагалі, оскільки основними бенефіціарами таких програм часто є неефективні агропідприємства, що є негативним стимулом для інновацій (оскільки, як правило, в рамках таких програм надаються позики, які часто реорганізуються або списуються, що стимулює нераціональну поведінку суб’єктів господарювання) [7, 8, 9].

У другій половині ХХ ст. політика покращення доступу суб’єктів агрогосподарювання до кредитів фокусувалася, як правило, на втручанні уряду у формі цільового кредитування через державні фінансові установи, які лише перерозподіляли державні кошти між агровиробниками, ігноруючи необхідність розвитку ефективних, ринково орієнтованих фінансових інститутів. Також зазначимо, що через фокусування на сільськогосподарських підприємствах система державного кредитування ігнорувала потенційні вигоди від розвитку неаграрного сільського підприємництва.

Як результат, сьогодні основна маса сільського населення України займається особистим підсобним господарством та іншими пов’язаними видами діяльності, а загальний його рівень життя є гіршим порівняно з міським населенням. Так, протягом 1990-2000 рр. реальна заробітна плата зменшилася у 3,1 рази, а реальна пенсія – у чотири рази. Щоправда, починаючи з 2000 р. реальні доходи почали зростати, але навіть у 2002 р. середньодушові грошові витрати 90,3 відсотків населення Сумської області були нижчими за прожитковий мінімум. Крім того, посилюються процеси поляризації населення: якщо у 2001 р. співвідношення між сукупними витратами десяти відсотків найбільш забезпечених і десяти відсотків найменш забезпечених груп населення становило 7,7 рази, то аналогічний показник для 2002 р. склав 8,3 рази. При цьому частка заробітної плати становила 40,1 відсотків, тоді як зросла частка надходжень у вигляді різних видів соціальної допомоги, пенсій, стипендій (до 37,6 відсотків), а також доходів від продажу сільськогосподарської продукції (до 10,1 відсотків) [4]. У свою чергу, низький рівень життя сільського населення зумовлює практичну відсутність заощаджень, що підвищує трансакційні витрати фінансових посередників.

Іншими бар’єрами на шляху формування ефективної фінансової інфраструктури в сільській місцевості є низька щільність населення, недостатній рівень розвитку комунікацій, енергопостачання, транспорту і соціальної сфери, що зумовлює високі витрати на подолання інформаційних бар’єрів і обмежені можливості щодо диверсифікації ризику. Крім того, сезонність агровиробництва і його чутливість до ринкової кон’юнктури і природних умов (повені, посухи, епідемії) збільшують ризики і витрати, пов’язані з наданням послуг у сфері фінансового посередництва. Іншими факторами, які можуть заважати ефективному функціонуванню фінансових ринків, є: рестриктивна фінансова політика (особливо це стосується контролю відсоткових ставок); недостатньо розвинена правова система, зокрема у плані ліквідності прав власності (що призводить до недостатнього заставного забезпечення).