УДК 368:574(477)

О.М. Віленчук,

канд. екон. наук, асистент кафедри фінансів і аудиту,

Державний агроекологічний університет (м. Житомир)

        Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·    На основе обобщения научных и статистических данных проведен анализ экологической ситуации в сфере аграрного природопользования;

·    Классифицированы эколого-экономические риски, возникающие в процессе деятельности предприятий агропромышленного комплекса;

·    Сформулирована необходимость и целесообразность развития системы экологического страхования в аграрной сфере.

Key issues that are examined:

·    On the basis of generalization of the scientific and statistical data the ecological situation in the sphere of agrarian nature use is analyzed;

·    Ecological economic risks arising in the process of the activities of the AIC enterprises are classified;

·    The necessity and expediency of developing the system of ecological insurance in the agrarian sphere is formulated.

В умовах посиленого реформування усіх ланок аграрного виробництва особливого значення набувають питання дотримання вимог екологічної безпеки в АПК, забезпечення культури виробництва, переробки та споживання сільськогосподарської продукції, які в свою чергу мають стати головними чинниками у процесі відродження аграрного потенціалу країни. Саме орієнтування на зрівноважений розвиток сільськогосподарських підприємств дозволить створити необхідні передумови раціонального використання природних, трудових, технологічних, фінансових та інших ресурсів для забезпечення процесу суспільного відтворення.

Сільське господарство – найдавніша та традиційно одна з найважливіших і водночас найбільш ризикових галузей економіки. Це пов'язано з тим, що сільське господарство – надто вразлива галузь до виникнення природних катаклізмів чи настання інших негативних надзвичайних подій (стихійних лих, техногенних катастроф, епідемій тощо). Тому необхідно зменшувати матеріальні збитки шляхом запровадження різних попереджувальних заходів. Коли такі заходи не впроваджуються, то виникає потреба у відшкодуванні значних матеріальних збитків спричинених негативними явищами. Стихійні та інші лиха, які призводять до значних матеріальних збитків, спочатку сприймаються людиною як випадкові події, але багатовіковий досвід історії довів, що періодичний наступ руйнівних сил природи та інших надзвичайних явищ є об'єктивним закономірним процесом, пов'язаним із суперечливим характером сільськогосподарського виробництва. Всі ці обставини вказують на необхідність проведення оцінки та пошуку шляхів зменшення екологічних ризиків в агропромисловому комплексі.

Висвітлення сучасних проблем аграрного природокористування з точки зору наявних або потенційних екологічних ризиків, що виникають в процесі землекористування заходиться на початковій стадії свого становлення. В той же час зазначений науковий напрям дослідження висвітлюється у працях вчених-економістів В.А. Борисової [1], С.І. Дорогунцова [2], О.Л. Кащенко [4], П.Т. Саблука [6], але проблема мінімізації екологічних ризиків з розробкою відповідного фінансового інструментарію практично не висвітлювалась.

Перш ніж дослідити перспективи розвитку впровадження системи екологічного страхування, необхідно з’ясувати поняття ризику та виявити можливі його наслідки прояву в процесі сільськогосподарського виробництва.

Ризик розглядається як загроза або можливість відхилення фактичних результатів діяльності або прийнятих рішень від запланованих. З економічної точки зору ризик суб’єкта господарювання в сфері АПК слід трактувати, як загрозу недоотримання доходу, перевищення видатків чи витрат ресурсів у результаті виконання конкретних видів виробничої, збутової чи фінансової діяльності [5, с. 10].

Нераціональна структура аграрного природокористування в Україні прискорює темпи виснаження природних ресурсів, застосування екологонебезпечних технологій в сільському господарстві зумовлюють появу несприятливих подій (екологічних ризиків). У загальному плані екологічний ризик – це можлива небезпека природного або техногенного характеру, що призводить до ерозії ґрунту, забруднення агроландшафтів, гумусного виснаження землі та нестачі в них основних елементів мінерального живлення рослин; засолення та підтоплення зрошуваних, пересушення чи перезволоження осушених земель; підвищення кислотності ґрунтів; недоотримання вимог землекористування при розробках родовищ корисних копалин.

Наукові дослідження в галузі охорони навколишнього середовища яскраво засвідчують про кризовий екологічний стан в аграрному секторі країни. Так, за офіційними даними за останні 30 років площа еродованих земель збільшилася майже в 1,5 рази, значно розширилися площі засолених, закислених, підтоплених і техногенно забруднених сільськогосподарських угідь. Сьогодні тільки 1 з 10 га продуктивних земель має нормальний екологічний стан, що становить лише 10% [1, с. 9]. Щороку площа еродованих земель в Україні збільшується на 80-100 тис. га. Підраховано, що з продуктами ерозії щорічно виносяться 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. т фосфору, 0,72 млн. т калію, втрати яких компенсуються внесенням добрив лише на 20-25%. Еколого-економічні збитки через ерозію ґрунтів перевищують 9 млрд. гривень [3, c. 130].