В.Я. Амбросов,
доктор екон. наук, професор,
Харківського відділу ННЦ
«Інститут аграрної економіки».
Т.Г. Маренич,
канд. екон. наук, доцент
Харківського національного
технічного університету
сільського господарства ім.
П. Василенка
&
Ключевые вопросы, которые
рассматриваются:
·
Коммерческий расчет в
реформированных сельскохозяйственных предприятиях, его внедрение и роль в
достижении стабильной прибыльности.
·
Основные элементы коммерческого
расчета предприятия.
·
Усовершенствование
внутрихозяйственных экономических отношений на основе эквивалентного обмена
продукцией.
&
Key issues that are examined:
·
Necessity and value
of commercial accountability for the reformed agricultural enterprises
·
Basic elements of
commercial accountability of the enterprise
·
Improvement of
interfarm economic relations on the basis of an equivalent exchange of
production
Хоча минув певний відрізок часу з початку
реструктуризації агроформувань, впровадження ефективних механізмів
внутрішньогосподарських відносин не отримало ані достатнього визнання, ні
широкого розповсюдження. Під час розробки схем їх регулювання у багатьох
реформованих господарствах ще не передбачалося використовувати можливості
комерційного розрахунку, хоча й були враховані організаційна та галузева
структури господарств, їх техніко-технологічна спрямованість.
Для акціонерних товариств, виробничих
кооперативів, товариств із обмеженою та повною відповідальністю,
орендно-приватних підприємств, які мають у своєму складі виробничі й обслуговуючі
підрозділи, на першому етапі доцільно прийняти таку схему відносин. Підрозділи
можуть не мати повної економічної самостійності. При цьому вони не складають
власного балансу, не мають поточного рахунка ні в банку, ні у
фінансово-розрахунковому центрі підприємства. У взаємовідносинах між
підрозділами використовуються розрахункові ціни. Зовнішні економічні зв’язки,
що виходять за межі господарства, здійснюють функціональні служби підприємства.
Оплата праці власників, зайнятих у виробничому процесі, ведеться за кінцевими
результатами діяльності. Дивіденди, отримувані на акції (паї) власників,
прирівнюються до середньої ставки по господарству в цілому.
При створенні на базі підрозділів самостійних
виробничих структур вони повинні мати власні поточні рахунки, вести облік
діяльності та складати баланс. Їхня продукція (послуги) реалізуються за
ринковими цінами, забезпечуючи таку саму рентабельність, як під час її
реалізації на зовнішньому ринку підприємства, включаючи торгові доми, біржі,
оптові та роздрібні ринки. Оплату праці, нарахування дивідендів (відсотків)
здійснюють із залученням результатів діяльності кожного колективу підрозділу.
За таких напрямків методи економічного регулювання відносин у процесі
виробництва є госпрозрахунковими за змістом.
Як показує аналіз, для всіх форм
господарювання в інтересах власників доцільно будувати відносини на принципах
комерційного розрахунку. При комерційному розрахунку взаємовідносини
підрозділів між собою та з підприємством слід будувати аналогічно до відносин
із зовнішніми партнерами (за межами господарства).
Перехід підприємств до комерційного розрахунку
буде більшою мірою відповідати вимогам закону вартості та ринку, принципам
самофінансування. Мета комерційного розрахунку — досягти стабільної
прибутковості сільськогосподарських підприємств, сприяти максимальному прибутку
на авансований у виробництво капітал. Постійна підтримка інтересів власників
через комерційний розрахунок дасть змогу більш раціонально використовувати
наявні ресурси, знижувати витрати, отримувати високі доходи й досягати
рентабельності.
Питання господарювання на принципах
комерційного розрахунку й досі досліджуються недостатньо. Значний внесок у
вивчення проблем внутрішньогосподарських економічних відносин зроблено ІАЕ УААН
протягом 70-х - 80-х років минулого століття
(М.П. Вітковський). У подальшому при вивченні цих питань враховувалися
зміни форм власності та господарювання (П.Т. Саблук, М.Й. Малік,
Ю.С. Коваленко, М.М. Коцупатрий, Н.М. Погрібняк, К.В. Лихацька
та ін.). Основну увагу дослідники приділяли обґрунтуванню принципів повного
госпрозрахунку, залишаючи осторонь механізм комерційних відносин на рівні
первинних колективів.
Мета цього дослідження — виявити основні елементи комерційного розрахунку та
їх взаємозв’язок із загальною системою управління реформованим підприємством.
Ринок — це категорія товарного господарства,
яка виражає економічні відносини між виробниками і споживачами в сфері
матеріального обміну. Основним регулятором виробництва і діяльності
товаровиробників-власників стає споживчий попит на якісну продукцію, яка
виробляється за умови дотримання технологічних вимог. Це можливо забезпечити
завдяки повній самостійності підприємств у вирішенні, насамперед, господарських
завдань, встановленні раціональної структури виробництва, виборі постачальників
ресурсів і ринків збуту продукції.
Реформовані сільськогосподарські підприємства
складаються з колективів первинних підрозділів, сформованих відповідно до
потреб вирішення поточних і стратегічних завдань. Це означає, що товарно-грошові
відносини на підприємстві слід перенести на рівень центрів відповідальності,
тобто безпосередньо в первинні структурні підрозділи, орієнтовані також на
ринок і отримання прибутку. Центри відповідальності як складові організаційної
структури товаровиробників-власників входять до нових формувань, переглядають і
уточнюють свої права, обов’язки та відповідальність. Вони повинні функціонувати
на принципах комерційного розрахунку. Використовуючи при цьому трансфертні
ціни, вони послідовно включаються у виплату податків, платежів, отримання та
повернення позик, кредитів, відкривають власні поточні рахунки в банках,
фінансово-розрахункових центрах, самостійно розподіляють прибуток. Складові
змісту комерційного розрахунку в сільськогосподарському підприємстві показані в
Таблиці.