banner-mia2.gif

М.П. КАНІНСЬКИЙ, к.е.н., с.н.с.

ННЦ “Інститут аграрної економіки”

 

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДВИЩЕННЯ 

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·           Проанализированы основные направления государственного регулирования повышения конкурентоспособности аграрной продукции и обоснованы пути их совершенствования.

 

Key issues that are examined:

·           Basic directions of government control of agrarian products increase competitiveness are analyzed as well as ways of their perfection are grounded.

 

Постановка проблеми. Стратегічними пріоритетними напрямами розвитку аграрного виробництва та підвищення його конкурентоспроможності мають бути: формування та функціонування цивілізованого ринку продукції; державне регулювання ринкових відносин, зокрема - створення режиму спеціального пільгового кредитування, сприяння залученню інвестицій, спрощення системи оподаткування й страхування та застосу­вання деяких інших організаційно-економічних заходів.

Стратегія формування аграрного ринку має ґрунтуватися на функціонуванні механізму взаємозв'язку та взаємодії трьох елементів ринку: пропозиції, попиту і ціни. Особливість цього ринкового механізму полягає в тому, що кожний його елемент тісно пов'язаний з ціною, яка є основним інструментом впливу на попит і пропозицію. З підвищенням ціни товару попит на нього, як правило, зменшується і навпаки, тобто попит перебуває в протилежній залежності від цін. Отже, ринкові відносини повинні формуватися з урахуванням купівельної спроможності населення за так званою збутовою концепцією, яка виходить з необхідності максимізації доходів через збут товарів, пріоритетне значення відводиться попиту, володарем ринку стає споживач, адже відсутність покупця унеможливлює існування виробника. Відносини в ринку мають регулюватися переважно економічними методами.

Виклад основного матеріалу. Державне регулювання ринкових відносин має здійснюватися через цінову та кредитно-податкову політику, яка ефективна лише тоді, коли ціни на аграрну продукцію забезпечать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва і одержання максимального прибутку на вкладений капітал. Цінову політику в аграрній сфері необхідно здійснювати на основі вільного ціноутворення в поєднанні з елементами державного регулювання цінового рівня.

Цінова політика на продукцію має ґрунтуватися, насамперед, на концепції паритету, суть якої полягає в тому, що співвідношення цін, за якими селяни продають свою продукцію, до цін, за якими вони купують матеріально-технічні ресурси, повинно забезпечи­ти необхідне розширене виробництво. Для реалізації цієї концепції на наш погляд, необхідний закон України щодо використання мінімальних цін на сільськогосподарську продукцію. Щоб запобігти різкому підвищенню роздрібних цін і, відповідно, зменшити звуження ринку, слід скасувати податок на додану вартість та ввести державні дотації на аграрну продукцію, на першому етапі як мінімум до 30-35% від обсягу реалізації [1].

У віддаленій перспективі, коли в нашій країні функціонуватимуть ринки землі, робочої сили і капіталів можна буде розраховувати мінімальні (виробничі) ціни на продукцію, виходячи з її очікуваної (прогнозної) собівартості, розміру податків та інших можливих витрат. При цьому ціна повинна забезпечити прибуток на вкладений у виробництво капітал не нижчий, ніж за іншими можливими напрямами його використання.

Державна допомога розвитку агропромислового виробництва повинна мати і непрямий характер - це прийняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції, забезпечення ринковою і статистичною інформацією, встановлення стандартів якості, митний протекціонізм, розвиток нових, конкурентоспроможних джерел постачання засобів виробництва, а також нових каналів збуту, зберігання, переробки та розподілу продукції. Доцільно широко практикувати укладання ф'ючерсних контрактів, пільгове кредитування сільськогосподарських підприємств, забезпечення зустрічного продажу їм необхідних ресурсів за пільговими цінами.

Необхідно запровадити комплекс засобів захисту вітчизняних товаровиробників, зокрема: збільшити митний податок на імпорт аграрної продукції та продуктів її переробки; створити сприятливі умови для завезення технічних і технологічних ресурсів, необхідних для впровадження сучасних технологій вирощування та переробки продукції; реалізувати комплекс заходів щодо розширення зовнішнього ринку продуктів, звільнивши господарства від сплати митного податку.

Вирішальним фактором впливу на формування ринкових відносин та підвищення конкурентоспроможності продукції є створення реальних пільгових умов сільськогосподарським товаровиробникам через розширення доступу до користування кредитами. У країні слід створити потужну банківську систему, яка б задовольняла потреби товаровиробників сільського господарс­тва у коштах щодо коротко-, середньо- і довгострокового кредитування для придбання матеріально-технічних ресурсів, добрив, насіння  та інших обігових засобів.

Доцільно залучати банківські структури для безпосередньої участі у виробничій діяльності сільськогосподарських підприємств, розробити дійові форми економічної заінтересованості комерційних банків у розвитку аграрної сфери та їх співробітництва з сільськогосподарськими товаровиробниками. Цілком правомірно, щоб банківські організації розділяли ризикові умови аграрного виробництва з сільськогосподарськими формуваннями.

Підвищенню конкурентоспроможності сільськогосподарсь­кої продукції сприятиме створення власної банківської системи. Йдеться про організацію іпотечних банків, агропромислових фінансових груп, холдінгів. Важливим моментом ефективного функціонування зазначених структур є забезпечення їх акцій реальними матеріальними активами і заставами. Для формувань аграрного спрямування такими могли б бути: земля, виробничі будівлі, продукція, інші матеріальні цінності. Сформовану організаційну систему банків доцільно доповнити структурами, що працюють за принципом товариств взаємного кредитування і кооперативних банків, засновниками яких могли б бути господарства та жителі сільської місцевості [1; 2]. Такі структури, на відміну від комерційних організацій, не ставлять за мету своєї діяльності максимізацію прибутку, що здешевлює кредит, запобігає переміщенню грошових ресурсів у несільськогосподарські сфери.

Вирішення зазначеної проблеми потребує створення умов для здійснення комерційних операцій з нерухомістю, основними з яких є організація спеціалізованого селянського іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників та комерційних операцій з землею й нерухомістю, включаючи виробниче їх використання. На наш погляд, селянський банк, що має виконувати комерційні операції із землею і майном, повинен мати статус державної структури. Він має здійснювати кредитно-розрахункове обслуговування товаровиробників, заставні операції з майном і землею підприємств аграрного сектору економіки та надавати інші види банківських послуг, зокрема: довгострокове іпотечне кредитування сільськогосподарських товаровиробників під заставу земельних ділянок та майна; викуп заставленого неплатоспроможними боржниками майна і землі у комерційних банків; довірче управління майном і землею та коштами неплатоспроможних підприємств АПК; надання консалтингових послуг підприємствам АПК; здійснення лізингових та факторингових операцій для сільськогосподарських товаровиробників; страхування майна, життя та фінансових ризиків у сільській місцевості; здійснення комісійних операцій з товарами, майном та землею [1; 2]. Доцільно також створити державний фонд кредитної підтримки підприємств АПК, кошти якого слід використовувати на конкурсних засадах для:

-          короткострокового кредитування сезонних витрат сільськогосподарських підприємств - придбання насіння, сільськогосподарської сировини для промислової переробки, запасних частин, пально-мастильних матеріалів, добрив, засобів захисту рослин та інших матеріальних ресурсів критичного попиту, і витрат переробних й обслуговуючих підприємств АПК - лише платежів за одержану продукцію та авансування сільськогосподарських товаровиробників;

-          відшкодування різниці між комерційною та розрахунковою ставкою плати за кредити, надані селянським Іпотечним банком, а при нестачі кредитних ресурсів у нього - комерційними банками, а також надання гарантій для залучення кредитів інших банків та інвесторів;

-          запровадження сучасних технологій та науково-технічних розробок;

-          проведення реструктуризації підприємств АПК; розвитку експортної та лізингової діяльності; підтримки  розвитку сільськогосподарської кооперації та підприємництва.

Добре себе зарекомендували і набули значного поширення в країнах з розвинутою ринковою економікою кредитні спілки, які охопили практично всю систему кредиту, що використовується в їх малому й середньому бізнесі. Вони вигідні і державі, оскільки допомагають поліпшити сферу споживання для своїх членів, розширити виробництво, сприяють появі нових робочих місць, а отже, і наповненню бюджету. Кредитна спілка являє собою громадську організацію, головна мета якої полягає у фінансовому та соціальному захисті її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування, що не передбачає одержання прибутку. Такі спілки можуть об'єднувати осіб за місцем роботи та проживання, професійною ознакою, членів громадських організацій. Учасники кредитної спілки можуть бути члени підприємства, організації, установи, яка створює спілку, а також члени їх сімей, пенсіонери, що мають відношення до цієї спільноти. Спілка формує позичковий, резервний та інші фонди, які використовуються згідно прийнятим положенням для надання послуг своїм учасникам [3].

Важливою складовою механізму ефективного впливу на розвиток агропромислового виробництва і підвищення його конкурентоспроможності є створення дієвої податкової системи. Внаслідок того, що в Україні поки що не створена сприятлива податкова система і не досягнуто паритетності цін на продукцію промисловості та сільського господарства, має місце зростання недоїмки сільськогосподарських підприємств у платежах до бюджету і пенсійного фонду.

На основі проведеного наукового дослідження і вивчення проблем агропромислового виробництва в створенні кращих умов для виробничої та інвестиційної діяльності пропонується такі заходи щодо вдосконалення оподаткування сільськогосподарських товаровиробників:

-          спрямувати податкову систему України на поліпшення умов функціонування вітчизняного товаровиробника - головної ланки державної продовольчої безпеки й платника до бюджету;

-          застосувати для всіх організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі єдиний фіксований податок у бюджет, що сприятиме ефективнішому використанню наявних засобів виробництва, включаючи земельні і трудові ресурси;

-          зберегти діючу систему оподаткування і відрахувань у позабюджетні фонди, а також пільги, виключивши з оподаткування прибуток від сільськогосподарської діяльності спеціалізованих товаровиробників;

-          нараховувати податок на прибуток та додану вартість, виходячи з фактичних цін реалізації продукції, робіт і послуг, не проводити донарахування податків при реалізації за цінами, нижчими фактичної собівартості, що суперечить принципам ринкової економіки й призводить до додаткового вилучення коштів у бюджет;

-          підвищити рівень земельного оподаткування для збереження, поліпшення та ефективнішого використання земельних ресурсів, оскільки сільськогосподарські угіддя є головним засобом аграрного виробництва.

Враховуючи ризиковий, порівняно з іншими галузями, характер підприємницької діяльності в аграрній сфері, для створення нормальних умов господарювання необхідний страховий захист, який виступав би основою економічного механізму компенсації збитків. З метою посилення страхового захисту аграрного виробництва доцільно створити міжрегіональний гарантійний фонд із страхування врожаїв для забезпечення виконання страхових зобов'язань перед товаровиробниками. Важливу роль у вирішенні цієї проблеми також відіграє організація товариств взаємного страхування (ТВС) сільськогосподарських товаровиробників, переваги яких перед комерційними страховими організаціями полягають у тому, що метою останніх є одержання прибутку, а ТВС створюються для безприбуткового надання допомоги своїм членам, що забезпечить суттєве зниження вартості страхування.

Висновки. Втілення запропонованих заходів щодо удосконалення державного регулювання підвищення конкурентоспроможності продукції потребує розробки: правових основ та вдосконалення законодавства стосовно конкурентоспроможності продукції; стандартів її виробництва і збуту; методології та методик досліджень конурентоспроможності; нових інформаційних технологій; сучасних видів машин та обладнання й прогнозування потреб у них; моделей побудови ринкових об’єктів, їх спеціалізації і розміщення як складової частини планів соціально-економічного розвитку; створення нуково обгрунтованих моделей підприємств та забезпечення оперативого переходу до міжнародних систем класифікації та кодування.

 

Список використаних джерел

1.               Проблеми забезпечення дохідності агропромислового виробництва в Україні в постіндустріальний період. Матеріали Десятих річних зборів Всеукраїнського конгресу економістів-аграрників. – К., ННЦ “ІАЕ” – 2008 – 600 с.

2.               Канінський М.П. Підвищення конурентоспроможності підприємницьких структур. // Економіка АПК – 2002 - №11, с. 96-99

3.               Основи аграрного підприємництва. За ред. Маліка М.Й. – К. 2000 – 530 с.