banner-mia2.gif

УДК 657.411.8

І.Л. ЦЮЦЯК, ст. викладач

кафедра обліку і аудиту,

Івано-Франківський університет права ім. Короля Данила Галицького

 

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ОБЛІКУ РЕЗЕРВНОГО КАПІТАЛУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

 

Питання, які розглядаються

·      Розкрито значення та сутність резервного капіталу з правової, економічної та управлінської позицій.

·      Запропоновано трактувати резервний капітал як сукупність резервів товариства у вигляді обов’язкових внесків на розвиток його діяльності, а також у вигляді резервів переоцінки об’єктів необоротних активів.

·      Сформовано пропозиції з вдосконалення облікового відображення резервного капіталу.

Ключові слова: власний капітал, резервний капітал, прибуток, необоротні активи, переоцінка, управління.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·      Раскрыто значение и сущность резервного капитала с правовой, экономической и управленческой позиций.

·      Предложено трактовать резервный капитал как совокупность резервов общества в виде обязательных взносов на развитие его деятельности, а также в виде резервов переоценки объектов основных средств.

·      Сформировано предложения по усовершенствованию учетного отражения резервного капитала.

Ключевые слова: собственный капитал, резервный капитал, прибыль, необоротные активы, переоценка, управления.

Issues that are examined:

·      Described the meaning and nature of the  reserve capital from  legal, economic and managerial positions.

·      A capital reserve is interpreted as a set of company reserves in the form of mandatory contributions to the development of its activities, as well as objects of revaluation reserves of fixed assets.

·      Formed suggestions to improve the display of reserve capital.

Keywords: equity capital, reserve capital, profit, fixed assets, revaluation, management.

 

Постановка проблеми. В сучасних умовах господарювання для забезпечення успішного функціонування підприємств будь-яких організаційно-правових форм необхідно оперувати достовірною, своєчасною та релевантною інформацією про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів, а також про структуру та якість капіталу, вкладеного у господарську діяльність. Власне система бухгалтерського обліку виступає інформаційним фундаментом для надання необхідної інформації.

Ускладнення умов господарювання вимагають перегляду методології обліку та розробки обґрунтованого поточного, перспективного плану розвитку з метою підвищення ефективності управління власним капіталом.

Резервний капітал є важливою складовою власного капіталу будь-якого суб’єкта господарювання, адже його розмір у взаємозв’язку з іншими фінансово-економічними показниками вказує на ефективність управління підприємством.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у дослідження та розвиток методики обліку власного капіталу і його складових зробили такі вітчизняні вчені, як М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Б.І. Валуєв, С.Ф. Голов, В.П. Завгородній, В.М. Костюченко, М.В. Кужельний, В.К. Орлова, В.М. Пархоменко, М.С. Пушкар, В.В. Сопко та інші. Незважаючи на значні досягнення вчених-економістів з практичної діяльності суб’єктів господарювання можна стверджувати, що значенню резервного, в порівнянні з іншими складовими власного капіталу, не приділено належної уваги, що зумовило відсутність єдиних методичних підходів до облікового відображення даного об’єкта обліку в системі управління товариствами. Все зазначене вище обумовило необхідність проведення даного дослідження.

Постановка завдання. Основною метою статті є вивчення, аналіз і узагальнення основоположних принципів та формування рекомендацій з вдосконалення обліку резервного капіталу в сучасних умовах господарювання, а також розкриття його значення й сутності з правової, економічної, облікової, управлінської позицій.

Основний матеріал. Резервний капітал – це сума резервів, створених, відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства [3] та створюється з метою формування фінансового резерву для покриття можливих збитків, непередбачених витрат й погашення боргів у випадку ліквідації товариства.

На наш погляд, таке трактування резервного капіталу є занадто обмеженим, адже сучасні умови господарювання вимагають розкриття релевантної, обліково-звітної інформації щодо господарських засобів та джерел їх формування з метою якісного управління ними.

На рисунку 1 наведемо зовнішні та внутрішні фактори, які впливають на величину резервного капіталу.

Важливим питанням є вивчення економічного та облікового трактування, а також значення резервного капіталу товариств, оскільки існуючі принципи його формування перейшли у спадок з облікової системи колишнього Радянського союзу і у сучасних економічних реаліях вичерпали себе, а тому підлягають певному переосмисленню. На наше переконання, при розробці наказу про облікову політику товариствам доцільно передбачити не тільки основоположні принципи щодо порядку розкриття інформації стосовно активів, зобов’язань, доходів і витрат, а також методики відображення власного капіталу і його складових в системі облікового забезпечення.

Image

Рис. 1. Чинники, що впливають на розмір резервного капіталу

 

Поняття та механізм формування резервного капіталу розкривається різними нормативно-правовими документи та залежить від організаційно-правової форми суб’єкта господарювання. Адже, останні (за винятком бюджетних та банківських установ) у своїй фінансово-господарській діяльності керуються Законом України "Про господарські товариства", а акціонерні товариства, крім того зобов’язані дотримуватися вимог норм Закону України "Про акціонерні товариства". Порядок формування та мінімальний розмір резервного капіталу товариств наведено у таблиці 1.

Таблиця 1

Мінімальний розмір резервного капіталу та відрахувань до нього

за різних організаційно-правових форм господарювання

№ з/п

Організаційно-правова форма підприємства

Порядок формування резервного капіталу

Величина мінімального розміру резервного капіталу, %

Мінімальна частка, яку необхідно вносити до резервного капіталу, %

1

2

3

4

5

1.

Акціонерні товариства (публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства)

За рахунок чистого прибутку чи реінвестованих дивідендів

15 відсотків статутного капіталу

не менше 5 відсотків суми чистого прибутку товариства

2.

Товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю

25 відсотків статутного (складеного) капіталу

не менше 5 відсотків суми чистого прибутку

3.

Банки та банківські установи

25 відсотків регулятивного капіталу

не менше 5 відсотків від прибутку банку

 

Наведені дані у таблиці 1 вказують на недостатній розмір резервного капіталу як функції управління. Враховуючи вищенаведене пропонуємо на законодавчому рівні підвищити розмір резервного капіталу до економічно обґрунтованих норм. При цьому, слід підкреслити, що така політика управління коштами резервного капіталу матиме як позитивні, так і негативні сторони.

Достатній розмір резервного капіталу розглядатиметься в двох напрямках.

По-перше, з одного боку, резервний капітал виступає фактором збільшення розміру власного капіталу товариства, а з іншого – є чинником обмеження розподілу (споживання) прибутку на виплату дивідендів та іншого його використання шляхом створення спеціального цільового резерву товариства. Слід зауважити, що направлення частини прибутку на збільшення резервного капіталу не вплине на валюту балансу та вартість чистих активів, які виступають основними показниками, що характеризують вартість товариства. Економічно обґрунтований розмір власного капіталу є важливим індикатором ефективності діяльності товариства та фінансовим підґрунтям його успішного функціонування, а також підвищує інвестиційну привабливість будь-якого суб’єкта господарювання.

По-друге, кошти резервного капіталу використовуватимуться для покриття збитків, нарахування та виплати дивідендів (у випадку недостатності прибутку), погашення боргів при ліквідації товариства тощо.

Негативною стороною збільшення розміру резервного капіталу на законодавчому рівні є те, що його формування вимагатиме вилучення з обороту суб’єкта господарювання частини прибутку чи іншого додаткового капіталу у вигляді реінвестування прибутку у спеціальний резерв товариства. Справді, на перший погляд для засновників та акціонерів товариств така політика є непривабливою, оскільки вони недоотримають належні їм доходи у вигляді дивідендів, та соціальні виплати, котрі згідно чинного законодавства проводяться за рахунок прибутку. Однак, реінвестований прибуток у резервний капітал товариства виступатиме, за умови грамотно побудованої системи управління власним капіталом, фактором його зростання у загальній структурі валюти балансу.

Підсумовуючи вище наведене можна стверджувати, що за традиційного підходу формування резервного капіталу обмежує використання чистого прибутку на виплату дивідендних платежів засновникам, що зумовлює акумулювання коштів у складі власного капіталу та підвищує фінансову стійкість товариства.

Д.е.н., професор Жуйриков К.К. цілком справедливо зазначає, що резервування капіталу є невід'ємною частиною фінансової роботи, що забезпечує реалізацію принципу постійно діючої корпорації, через що частка резервів у складі власного капіталу корпорації неухильно підвищується [1; с. 349]. Враховуючи важливе значення резервного капіталу для користувачів публічної фінансової звітності пропонуємо його трактувати не тільки як резерв для покриття можливих збитків, а також як сукупність резервів на розвиток діяльності товариства та переоцінки об’єктів необоротних активів.

Дослідивши порядок проведення переоцінки об’єктів необоротних активів, вважаємо доцільним відображати її результати як резервування та обліковувати їх у складі резервного капіталу товариства.          Резервування у повній мірі відповідає принципу обачності та концепції збереження капіталу, адже проведення дооцінки об’єктів необоротних активів збільшуватиме резервний капітал, який у свою чергу виступатиме джерелом (резервом) для покриття збитків у випадку проведення їх уцінки у сумі раніше проведеної дооцінки.

З метою "мінімізації" податкових різниць, які виникають за даними бухгалтерського обліку та податкових розрахунків у національні стандарти внесено зміни стосовно оцінювання та визнання активів, зобов’язань, доходів і витрат.         Відповідно до яких пунктом 16 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" визначено, що первісна (переоцінена) вартість об'єкта основних засобів може бути збільшена на суму індексації, проведеної у порядку, встановленому податковим законодавством [4].

Відповідно до п. 146.21 Податкового кодексу України платники податку на прибуток мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою 1.1.

Кі = [I(а-1) - 10]:100          (1.1),

де      І(а-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться [2].

Звідси можна стверджувати, що нововведення дозволяють суб’єктам господарювання обирати один із двох запропонованих підходів до проведення переоцінки об’єктів необоротних активів у бухгалтерському обліку.

На наш погляд, застосування в обліковій практиці податкового механізму індексації є хибним, оскільки він аж ніяк не відповідає економічному змісту переоцінювання активних статей балансу. До того ж, використання податкової індексації не забезпечить наближення податкових розрахунків підприємства із даними бухгалтерського обліку.

Другий підхід передбачає поділ об’єктів основних засобів на так звані "бухгалтерські" та "податкові", що передбачає нарахування переоцінки по різному та призводить до утворення податкових різниць, які є або відстроченими податковими активами чи відстроченими податковими зобов’язаннями.

Проаналізувавши теоретико-методичні розробки та практичну діяльність суб’єктів господарювання стосовно обліку резервного капіталу, а також за результатами проведеного дослідження пропонуємо з метою підвищення концепції якості зазначеного об’єкта обліку до рахунку 43 "Резервний капітал" відкрити наступні субрахунки:

431 "Обов’язковий резерв за законодавством";

432 "Резерв розвитку товариства";

433 "Резерв переоцінки об’єктів необоротних активів".

Введення зазначених субрахунків сприятиме підвищенню аналітичних можливостей облікової інформації з метою управління власним капіталом.

Дослідження сутності резервного капіталу надало можливість сформувати функції даної економічної категорії, які наведені на рисунку 2.

Image

Рис. 2. Функції резервного капіталу

 

Управління резервним капіталом на наш погляд, складається із трьох складових.

По-перше – управління формуванням резервного капіталу. Дана підсистема є домінуючою з поміж існуючих, оскільки виступає фундаментом для реалізації двох наступних. Чинним законодавством передбачено, що формування резервного капіталу безпосередньо залежить від величини статутного, в свою чергу, величина останнього для акціонерних товариств залежить від мінімального розміру заробітної плати, яка щорічно встановлюється Законом України "Про державний бюджет". Наведена залежність є економічно невиправданою та необґрунтованою, оскільки мінімальний розмір статутного капіталу таких товариств складає не менше 1 250 величин мінімальної заробітної плати. При цьому раніше зареєстровані господарства незобов’язані збільшувати величину статутного капіталу при змінні розміру мінімальної заробітної плати. Слід зазначити, що внесені зміни до Господарського кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" відмінили мінімальний розмір статутного капіталу для товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно, реєструючи установчі документи, акціонерні товариства отримують граничні розміри як статутного, так і резервного капіталів. Щодо товариств з обмеженою відповідальністю, то прийнятті нововведення допускають відсутність зазначених видів власного капіталу. Проведене дослідження вказує на те, що значенню резервного капіталу, як функції управління, особливо для товариств з обмеженою відповідальністю, практично знівілійовано.

З метою підвищення ролі резервного капіталу в господарській діяльності суб’єктів господарювання пропонуємо: на макроекономічному рівні внести зміни до нормативно-правових документів щодо підвищення величини як статутного так і резервного капіталів.

У випадку нереалізації зазначеної вимоги надати можливість суб’єктам господарювання самостійно визначати економічно-обґрунтований розмір резервного капіталу в установчих документах. У яких необхідно передбачити: обов’язковий резерв згідно нормативно-правових документів, відрахування з чистого прибутку до резервного капіталу на розвиток товариства та порядок формування резерву переоцінки. При цьому, резервний капітал виступатиме гарантом фінансової стійкості та обмежувальним чинником споживання чистого прибутку. У наказі про облікову політику товариства слід чітко зазначити можливі напрямки використання коштів, які направленні на розвиток товариства.

Друга складова забезпечує управління використанням коштів резервного капіталу та передбачає, що кошти зазначеного об’єкту обліку можуть бути використані товариством на наступні цілі:

-            покриття збитків суб’єкта господарювання;

-            збільшення розміру статутного капіталу у разі розширення діяльності суб’єкта господарювання;

-            виплату дивідендів за привілейованими акціями;

-            погашення боргів у разі ліквідації товариства;

-            покриття непередбачених витрат у випадку недостатності прибутку;

-            списання витрат, визнаних в результаті уцінки необоротних активів за рахунок сформованого резерву переоцінки;

-            інші цілі, які передбачені чинним законодавством чи установчими документами товариства.

При цьому, слід зазначити, що кошти резервного капіталу можна використовувати тільки після формування мінімально необхідного розміру передбаченого в установчих документах товариства за винятком покриття збитків.

Третя складова забезпечує визначення оптимальної частки резервного капіталу у структурі власного капіталу та валюті балансу. Оскільки, вибираючи джерело фінансування господарських засобів управлінці зацікавлені в тому, щоб середня ціна компанії росла за умови випереджувального зростання показника чистого прибутку на акцію.

Фінансові рішення по структурі капіталу – це вибір компромісу між ризиком і прибутковістю:

-            збільшення частки позикового капіталу збільшує нестабільність значень чистого грошового потоку, тобто підвищує ризик;

-            вище значення частки позикового капіталу забезпечує більше значення прибутковості на власний капітал [5; с. 165].

Таким чином, оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення між власним та залученим капіталом, яке забезпечує оптимальне поєднання ризику та доходності і, як наслідок, призводить до зростання джерел утворення господарських засобів.

Висновки. Результатом проведеного дослідження є аналіз та теоретичне узагальнення сутності резервного капіталу та операцій з ним, що надало можливість зробити наступні висновки:

По-перше, в сучасних умовах, які характеризуються розвитком міжнародних економічних відносин важливе значення має управління операціями із власним капіталом, інформаційним забезпеченням цього процесу виступають дані обліку. З цією метою, нами запропоновано управління резервним капіталом здійснювати в розрізі трьох складових:

1 – управління формуванням резервного капіталу;

2 – управління використанням коштів резервного капіталу;

3 – визначення оптимальної частки резервного капіталу у структурі власного капіталу та джерел утворення господарських засобів.

По-друге, удосконалено визначення резервного капіталу, як сукупності резервів товариства на розвиток діяльності та переоцінки об’єктів необоротних активів.

По-третє, притримуючись принципу обачності та концепції збереження капіталу, вважаємо, що результати проведеної переоцінки об’єктів необоротних активів слід відображати у складі резервного капіталу товариства. З цією метою запропоновано до існуючого рахунку 43 "Резервний капітал" відкрити субрахунки: 431 "Обов’язковий резерв за законодавством"; 432 "Резерв розвитку товариства"; 433 "Резерв переоцінки об’єктів необоротних активів", що забезпечить вдосконалення аналітичного обліку досліджуваного об’єкта за двома напрямками резервування – розвитку та переоцінки.

 

Список використаних джерел

1.       Жуйриков К.К. Корпоративные финансы: [Учебник] / Жуйриков К.К., Раимов С.Р. – Алматы: Алматинская академия экономики и статистики, 2004.- 512 с.

2.       Податковий кодекс України від 23.12.2010 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17.

3.       Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0396-99

4.       Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0288-00

5.       Теплова Т.В. Финансовый менеджмент: управление капиталом и инвестициями: [учебник для вузов] / Т.В. Теплова. - М.: ГУ-ВШЭ, 2000. – 504 с.