banner-mia2.gif

УДК 336.781.2:631.11

О.Є. Ґудзь,

канд. екон. наук, старший науковий співробітник

ННЦ "Інститут аграрної економіки " УААН


Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·                 Рассмотрены проблемы формирования дивидендной политики в АПП, проведен мониторинг этих проблем в контексте реальностей современной аграрной экономики, а также сделан сравнительный анализ

·                 Предложен собственный подход к решению важных проблем дивидендной политики агропромышленного производства

 

Key questions which are considered(examined):

·                 Problems of formation of dividends policy in АIP are considered, monitoring of these problems in a context of realities of modern agrarian economy is carried out, and also the comparative analysis is made

·                 Own approach to the decision of problems of dividends policy of agroindustrial production is offered

 

Постановка проблеми. Одним із важливих факторів, що визначають ефективність реалізації інструментів аграрної політики, є збалансований розвиток міжгалузевих відносин в агропромисловому виробництві. В Україні в наявності маємо диспропорції і перекіс в АПВ: з одного боку складні фінансові умови, в яких перебувають нині сільськогосподарські підприємства з іншого боку висока рентабельність підприємств переробки. В умовах розвитку ринкових економічних процесів важливим напрямком фінансово-кредитного забезпечення підприємств агропромислового виробництва є оптимальна дивідендна політика, оскільки великий вплив на фінансові чинники має структура власного та залученого капіталу. Проведення порівняльного аналізу дивідендної політики сільськогосподарських підприємств та підприємств переробки, виявлення залежності дивідендної політики від організаційних форм господарювання та від їх фінансових показників дозволить підприємствам розробляти оптимальну дивідендну політику, застосовувати різні її моделі, без розробки якої неможливо розраховувати на успіхи в реалізації довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку агропромислового виробництва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення наукових літературних джерел з даної проблеми показало, що суттєві пропозиції методичного та практичного характеру з проблем дивідендної політики підприємств агропромислового виробництва внесли такі відомі вчені дослідники як П. Саблук, М. Дем'яненко, В. Алексійчук та деякі інші (1-4). Проте в умовах трансформації агропромислових підприємств і розвитку форм господарювання багато аспектів цієї важливої проблеми вимагають подальших поглиблених досліджень з метою пошуку шляхів оптимальної дивідендної політики. Окрім того, динамічні зміни, що відбуваються в агропромисловому секторі нашої країни, вимагають постійного перегляду і переосмислення теорії і методології, для забезпечення об'єктивності результатів досліджень. Існує необхідність постійного удосконалення механізмів, схем та інструментарію дивідендної політики в підприємствах агропромислового виробництва.

Ціль статті. Одним із ключових завдань пошуку оптимальної дивідендної політики є необхідність вирішення ряду питань пов'язаних з оптимальним співвідношенням власного та залученого капіталу в підприємствах агропромислового виробництва, ефективності використання залученого капіталу та його ціни, розміром дивідендів та термінів їх виплат, впливом дивідендної політики на фінансове забезпечення підприємств АПВ та його фінансові результати. Недостатнє опрацювання окреслених проблемних питань, а також їх методичне та практичне значення визначають актуальність даної праці, її мету та завдання.

Виклад основного матеріалу. Слід, зазначити, що повноцінна статистика дивідендних виплат підприємствами агропромислового виробництва в Україні поки що відсутня. Проведене вибіркове обстеження та анкетне опитування не завжди підтверджує статистичні дані, особливо по підприємствах переробки, що нагадує вислів Марка Твена «Існує три різновиди брехні: брехня, відверта брехня і статистика» (5). З українських видань у пригоді можуть бути спеціально зібрані дані та публікації Мінагрополітики. Проте, широкій науковій громадськості вони з причин малих тиражів практично не відомі.

Проведене нами дослідження 567 сільськогосподарських підприємств та 383 переробних підприємств з усіх регіонів України та аналіз доступної інформації щодо дивідендної політики підприємств АПВ дали цікаві результати. Якщо дивідендна політика сільськогосподарських підприємств зазнає постійного втручання держави і будується головним чином не враховуючи фінансові можливості підприємств, а більше зважаючи на нормативно-правові акти, то дивідендна політика підприємств переробки, залежить, у більшості випадків, від фінансових чинників.

За нашими даними вибіркового обстеження та даними, отриманими у ході анкетного опитування керівників та власників підприємств переробки сільськогосподарської продукції, дані про виплату дивідендів в підприємствах переробки є досить вражаючими. Дивідендну політику ці підприємства проводять згідно зі своїми статутами та економічними завданнями певного періоду. Дуже часто на практиці використовують дивідендну політику, що називається залишковою. Слово «залишковий» означає «залишковий понад» (відкладений) і тому залишкова політика полягає у тому, що дивіденди виплачують після вичерпання сприятливих можливостей вигідного внутрішнього інвестування для розширення виробництва.

Відправною точкою такої залишкової політики полягає є те, що інвестори і віддають перевагу утриманню і реінвестуванню прибутку, а не виплаті його у вигляді дивідендів, у тому разі, якщо прибуток від реінвестування перевищує норму прибутку, котру середній інвестор міг отримувати по інших інвестиціях порівняно з ризиком. Якщо підприємство може реінвестувати нерозподілений прибуток при нормі 25 %, а найвища норма, яку акціонери можуть отримати з інших альтернативних джерел, становить 12%, то акціонери, як правило хочуть, щоб підприємство утримало їх прибутки.

Залишкова дивідендна політика передбачає чотири послідовні кроки у прийнятті рішень про виплату дивідендів: складання оптимального бюджету інвестицій; визначення частини інвестування за рахунок боргових зобов»язань згідно з оптимальною струтурою капіталу підприємства; визначення частки інвестування за рахунок нерозподіленогоприбутку; прийняття рішення про виплату або не виплату дивідендів.

Дослідження показали, що на підприємствах переробки сільськогосподарської продукції існують три основні методи виплати дивідендів.

Метод стійкого збільшення дивіденду на акцію полягає у тому, що, підприємство встановлює певний темп зростання дивідендів, наприклад, 5% у рік і прагне щороку збільшити дивіденди на цю суму. Інколи політика стійких темпів збільшення дивідендів може суперечити залишковій дивідендній політиці, тому в деякі роки підприємства можуть встановлювати постійний річний дивіденд на акцію і збільшувати його лише в разі гарантованого отримання достатньої для того величини прибутку. У цьому випадку основним стає правило уникання пониження річного дивіденду. Як зазначають керівники підприємств, які користуються цим методом, одна з важливих умов цього методу – регулярна виплата дивідендів. Недотримання цієї умови має негативний вплив на діяльність підприємства. По-перше, коливання виплати дивідендів може призвести до коливання ціни акцій. По-друге, акціонери доволі часто використовують дивіденди для поточного споживання, тому нерегулярна виплата призведе до зниження ціни акцій. По-третє, стійка дивідендна політика необхідна для проведення лістингу і допуску акцій до офіційного продажу на фондовій біржі. І, по-четверте, іноді для підприємства важливіша виплата дивідендів, ніж реалізація деяких інвестиційних програм.

Другий метод, який застосовують підприємства переробки, це метод постійного коефіцієнта виплат, полягає у виплаті певного постійного процента від прибутку. Оскільки величина прибутку коливається з року в рік, то й абсолютна величина дивідендів коливатиметься (табл. 1).

Політика постійної частки у прибутку (постійного коефіцієнта виплат) грунтується на фіксованому коефіцієнті дивідендних виплат, який визначає частку кожної гривні прибутку, розподіленої серед акціонерів у формі дивіденду готівкою. Щоб отримати розрахунковий коефіцієнт виплат, необхідно розділити сукупні дивіденди на чистий прибуток підприємства. Суть цієї політики полягає у збереженні постійної величини коефіцієнта дивідендних виплат, однак недостатньо уваги приділяється абсолютній величині дивідендів. У наслідку коливання величини прибутку спричиняє коливання величини девідендів. Як зазначили керівники підприємств переробки, значним недоліком цієї політики є нестабільність, а іноді й зниження ринкового курсу звичайних акцій. Цей вид політики відповідає інтересам підприємства більшою мірою, ніж інтересам акціонерів. Тому політику використовують, як звичайно, підприємства, створені недавно або які проходять стадію швидкого росту.

Таблиця 1

Схема дії політики постійної частки у прибутку на підприємстві переробної промисловості

Рік

Прибуток із розрахунку на акцію, грн

Коефіцієнт дивідендних виплат, %

Щорічний дивіденд на акцію, грн.

1994

1,78

20

0,356

1995

2,32

20

0,464

1996

2,89

20

0,578

1997

2,63

20

0,526

1998

2,97

20

0,594

1999

3,61

20

0,722

2000

4,27

20

0,854

2001

4,62

20

0,924

2002

.5,19

20

1,038

2003

4,56

20

0,912

2004

5,14

20

1,028

Третій метод – це метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати (політика дивідендних премій) є компромісом між описаними раніше двома методами. Така політика забезпечує гнучкість підприємству, а інвестори можуть розраховувати на отримання щонайменшого мінімального дивіденду (табл. 2).

Тому коли прибутки, що їх отримує підприємтсво, не є постійною величиною, метод виплати низького регулярного дивіденда плюс приплати є найоптимальнішим. Керівництво підприємства встановлює такий низький рівень дивідендів, який може бути виплачений і в найнесприятливіші роки, і робити доплати до нього, коли є надлишкові фонди.

Таблиця 2

Схема дії політики дивідендних премій на підприємстві переробної промисловості

Рік

Прибуток на акцію, грн.

Стандартний дивідент на акцію, грн.

Додатковий дивіденд на акцію, грн.

Разом дивідендів на акцію, грн.

1994

2,45

1,00

 

1,00

1995

2,37

1,00

 

1,00

1996

2,78

1,30

 

1,30

1997

3,16

1,30

0,60

1,90

1998

2,96

1,30

 

1,30

1999

3,51

1,60

 

1,60

2000

4,32

1,60

1,00

2,60

2001

4,28

1,60

0,40

2,00

2002

4,91

2,00

 

2,00

2003

4,76

2,00

 

2,00

2004

5,14

2,25

 

2,25

Таким чином, найбільш значний вплив на прийняття рішень про виплату дивідендів у підприємствах переробки, чинить зіставлення мотивів підприємства з факторами ринкового середовища та встановлені терміни виплати дивідендів.

Проведені дослідження дозволяють зробити наступний порівняльний аналіз дивідендної політики сільськогосподарських і переробних підприємств.

Затрати на дивіденди у сільськогосподарських підприємств сягають близько 10 відсотків від усіх затрат на виробництво (коливання від 3 до 18 відсотків, причому 3% це потужні підприємства з новими технологіями де майнові паї викуплені інвесторами – власниками, 18% – це фінансово слабкі підприємства), у переробних підприємств – 2-3% (коливання від 1 до 7%), тобто у декілька разів менші.

У переробних підприємствах організаційна форма (головним чином відкриті і закриті акціонерні товариства) має вплив на дивідендну політику (коливання від 0,1% до 17 відсотків на вклад, що підтверджує теорію, що вклад у виробництво вищий, ніж на депозит, звичайно у відкритих товариствах менші суми виплат, у закритих – більші), у сільському господарстві вплив організаційної форми підприємства на суми виплат дивідендів не суттєвий (сільськогосподарські підприємства, якщо і мають організаційну форму відкритого акціонерного товариства, то керівництво не ділиться владою, а керує як приватним підприємством).

У сільськогосподарських підприємствах суми дивідендних виплат офіційно фіксується (відсоток орендної плати від грошової вартості орендованого майна згідно з договорами складає 1%) і завищується (через ціни, послуги), у переробці навпаки або зовсім не виплачуються або офіційно значно занижуються, а то й приховуються зовсім.

У сільському господарстві більше використовуються кредити комерційних банків під великі процентні ставки, що має великий вплив на дивідендну політику, у переробці взяті кредити у комерційних банках дешевші (на 3-5 відсотків, є випадки на 8-10 відсотків), менше потребують застави, коротші терміни, дають більш ефективну віддачу, і поряд з кредитами залучаються кошти через емісію, що вигідніше і менше «тисне» на виробництво, фактично переробка інвестиційно привабливіша для інвесторів.

Терміни дивідендних виплат у сільськогосподарських підприємствах, як правило осінь поточного року, тобто до закінчення календарного року, у переробників березень – травень, після закінчення року (трапляються виплати у вересні тобто через 9 місяців після закінчення року) таким чином, у переробників виплати менше впливають на виробничу діяльність, більш пристосовані до потреб підприємства (окрім того, за роками спостерігається коливання по сумам виплат).

Власники переробних підприємств, особливо закритих товариств, більше переймаються фінансовими успіхами підприємства та прибутками, у орендодавців в сільському господарстві практично відсутня зацікавленість (особливо, якщо орендодавці не проживають за місцем розташування підприємства).

Дивідендна політика на підприємствах переробки залежать від прибутків, у сільськогосподарських підприємствах дивідендні виплати стабільно визначені не враховуючи фінансовий стан підприємства.

Дивіденди нараховуються і виплачуються на підприємствах переробки у переважній більшості грошима, на сільськогосподаських підприємствах головним чином товарами і послугами, грошових виплат мало (частка розрахунків за оренду майна у грошовій формі складає 19 %, причому коливання складає від 1% до 66%). Часто за оренду майна підприємства розраховуються зерном і ця частка складає 37 % (коливання від 4 до 86 відсотка). Окрім того, набули популярності розрахунки так званими послугами (особливо у фінансове слабких підприємствах) частка цих розрахунків складає 23% (коливання від 1% до 70).

У сільськогосподарських підприємствах дивіденди можуть бути нараховані, але не виплачені і борг «висить». У переробних підприємствах, якщо немає можливості, дивіденди зовсім не нараховуються і боргові зобов'язання не збільшуються із року в рік у зв’язку з невиплатою дивідендів, що звичайно позитивно впливає на фінансовий стан.

Вклад у переробні підприємства засновники вносять у переважній більшості грошима, у сільгосппідприємствах – застарілим майном, яке має велику вартість навіть після багаточисельних переоцінок (гроші майже не вкладаються).

У селян відсутня альтернатива вибору щодо надання в оренду свого майна і землі та щодо залучення досвідчених висококваліфікованих спеціалістів та робітників. Оскільки переробні підприємства, у переважній більшості, розташовані у містах, є альтернатива вибору, причому чим у більшому місті розташоване підприємство, тим більша альтернатива вибору і тим воно краще працює, причому це пов'язано також із ринками збуту, транспортом, наявності робочої сили, а головним чином є конкуренція і альтернатива, як у керівників щодо залученя робочої сили так і у дрібних акціонерів, а особливо у тих хто вкладає реальні кошти.

Політику підприємства щодо дивідендів у сільськогосподарських підприємствах формують директори, і у переважній своїй більшості не несуть фінансову відповідальність за виконання договірних зобов'язань (відсоток виконання договірних зобов'язань за оренду землі падає: у 2001 р. цей відсоток складав 98, у 2004 році вже – 93 відсотки), у переробних підприємствах рішення про виплату дивідендів приймають власники підприємств.

У сільськогосподарських підприємствах майно і земля надається на визначений термін (нині, більшість селян віддали свої земельні паї в оренду до п'яти років. Основна частина з них має строк оренди до трьох років, а подекуди лише на один рік, що не дає змоги господарствам планувати перспективи розвитку і не заохочує інвесторів вкладати великі кошти у сільськогосподарське виробництво), у переробних підприємствах немає термінів оренди, оскільки організаційними формами виступають ВАТ чи ЗАТ, які створюються на невизначений термін, що сприяє вкладенню та залученню довгострокових інвестицій і розробці перспективної стратегії розвитку.

Структура капіталу підприємств у сільському господарстві і переробці відмінна: у сільгосппідприємствах переважна більшість запозиченого капіталу (орендується), у переробці власний (акціонерний) капітал.

Дивідендна політика у переробників, як правило, формується і оголошується попередньо.

У сільському господарстві величини паїв рівні і всі орендарі мають однакові права, у переробці залежить від кількості акцій.

У сільському господарстві дивідендана політика зазнає великого державного впливу, причому правила гри можуть змінюватися часто і неочікувано для інвесторів.

Висновки. Проведений порівняльний аналіз дивідендної політики сільськогосподарських підприємств і підприємств переробки сільськогосподарської продукції дозволяє зробити наступні висновки. Зміцнення сировинної бази переробної промисловості сільськогосподарського виробництва, зростання внутрішнього попиту на продукцію харчової промисловості та виникнення нових можливостей для експорту української продукції стали основними причинами прискореного розвитку галузі переробки сільськогосподарської продукції. Переробка сільськогосподарської продукції є одним з секторів економіки України, який протягом останніх років розвивається найбільш динамічно. Це позитивно позначилося, як на збільшенні загальних обсягів виробництва так і на розширенні асортименту продукції, що випускається та покращило їхні якісні показники. Зміцнення вітчизняної переробної промисловості сприяло зростанню конкуренції в цій галузі економіки, становленню якісно нових відносин з постачальниками сировини та запровадженню нових фінансових стратегій. В Україні створено більше 35 тис. акціонерних товариств, із них більше 18 тис. сільськогосподарського напрямку. Загальний обсяг цінних паперів дорівнює 100 млрд. грн., у тому числі у сільському гоподарстві – 30 млрд. грн. Тому дуже важливу роль відіграє дивідендна політика, визначення її оптимальних форм.

Проведені дослідження показали, що фактично дивіденди нараховують із нерозподіленого прибутку підприємства, який є сумою минулого та поточного прибутку, не сплаченого у вигляді дивідендів, і залишку для фінансування господарської діяльності. Очевидно, що будь-яку готівку, призначену для виплат, необхідно вилучати з наявних ресурсів господарюючого суб'єкта через те, що перерозподілений прибуток не являє собою реальних коштів, а є показником із бухгалтерського звіту.

Водночас з оцінкою поточного та нерозподіленого прибутку важливо прогнозувати перспективи росту, тому що досить ймовірним буде необхідність у його фінансовому забезпеченні за рахунок поточного прибутку. Слід переконатися, що грошових ресурсів вистачить і на виплату дивідендів, і на реалізацію інвестиційних потреб для росту. Крім того, слід брати до уваги можливі юридичні та контрактні обмеження, пов'язані з необхідністю укладання договорів про кредит, де може бути передбачено домовленість про розмір можливих дивідендів.

Нині на ринку дивідендам ще не надають значної ваги. Логіка ринку така: якщо підприємство інвестує свої засоби розумно і з високою нормою прибутку, то воно заслуговує на визнання. Інвесторів, орієнтованих на отримання поточного доходу, приваблюють підприємства, котрі, як звичайно, сплачують високі дивіденди. Неспроможність задовольняти ці сподівання може призвести до руйнівних наслідків для ринку.

Завжди існує деякий діапазон маневру у сфері дивідендної політики для підприємства, хоча в кінцевому підсумку для акціонерів вигідне те, що прийнятне для ради директорів. Бажано, щоб якомога більша частина потреб підприємства в постійному й оборотному капіталі задовольнялась із нерозподіленого прибутку, водночас керівництво повинно враховувати, що бажаним для підприємства є збереження рівня виплат дивідендів. Крім розміру дивідендів важливою є синхронізація їх виплат із сприятливими періодами припливу грошових коштів на підприємстві.

Незважаючи на відсутність моделі оптимальної дивідендної політики, залишкова теорія дає відправну точку – перелік факторів які необхідно врахувати для прийняття остаточного рішення при виборі дивідендної політики.

Велике значення у виборі стратегії щодо дивідендної політики має вибір організаційної форми ведення аграрного бізнесу. Достатні фінансові можливості засновників для реалізації програми діяльності дають можливість створити закрите товариство, яке працюватиме тільки в інтересах засновників. В Україні на 90% підприємств по переробці сільськогосподарської продукції мають таку форму. При створенні відкритого товариства необхідно враховувати інтереси також інших акціонерів, які не завжди збігаються з інтересами засновників.

Базовими ознаками для визначення виду товариства (закрите, відкрите) та складу його учасників поряд з потенційними можливостями його засновників є розмір статутного фонду. Слід відмітити, що деякі країни взагалі відмовилися від концепції статутного капіталу. Ми вважаємо, що в Україні доцільно законодавчо наповнити концепцію статутного капіталу реальним змістом і органічно пов'язати її з іншими інститутами, передбаченими чинним законодавством. У сільському господарстві доцільно використовувати термін «власний капітал» товариства, розмір якого має дорівнювати різниці між вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань. Він складається із статутного капіталу товариства, нерозполіленого прибутку (непокритих збитків), емісійного доходу, резервних та інших спеціальних фондів товариства. Обмеження, що базуються на понятті власного капіталу, повинні запобігати безпідставному збільшенню обсягу статутного капіталу і забезпечувати захист інтересів товариства, його кредиторів та акціонерів.

Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується досягненням поставлених завдань за найменших витрат фінансових ресурсів, при цьому додатковий одержаний ефект повинен перевищувати додаткові здійснені витрати.

За сучасних умов емісія цінних паперів є вигіднішою ніж залучення банківських кредитів з високою процентною ставкою Випуск акцій має деякі переваги порівняно з борговим фінансуванням. Так, на відміну від відсотка за користування кредитом, дивіденди по акціях сплачуються підприємством за наявності прибутку. Акції на відміну від боргових коштів – довгостроковий капітал з необмеженим строком інвестування, який формально не підлягає поверненню. Кількість емісій та їх обсяги не обмежені, тоді як обсяг боргів, які не може взяти на себе підприємство, може бути не більшим величини оптимального співвідношення між розмірами боргових зобов’язань підприємства та його власного капіталу. Видача кредиту, як правило, супроводжується передачею в заставу частини життєво необхідних для ефективної діяльності підприємства активів, що звужує можливості останнього. При продажу ж акцій відбувається лише передача частини корпоративних прав їх покупцеві. Недоліком випуску акцій, як способу фінансування, є загроза втрати контролю над акціонерним товариством, який може бути усунутий шляхом проведення закритої підписки, дотриманням процедури переважного придбання акцій акціонерами та робітниками підприємства (такий механізм відповідає організаційній формі закритого акціонерного товариства). Незважаючи на суттєві переваги механізму випуску цінних паперів, він використовується підприємствами АПВ недостатньо.

Всі ці відмінності позитивно впливають на фінансове забезпечення переробки. Зважаючи на кращі показники у переробці багатьом хочеться перенести акціонування (ВАТ) на с.г. підприємства з переробки, не враховуючи специфіку сільського господарства особливо головного засобу виробництва – землі. Тут потрібно виважене ставлення та врахування таких чинників, як менталітет сільського населення, відсутність альтернативи та конкуренції, земля – це особливий засіб для укладу селян, відсутність захисту.

Розглянуті напрями реформування дивідендної політики в АПВ можуть слугувати лише орієнтиром для керівників підприємств та органів державної влади щодо формування дивідендної політики в короткостроковій перспективі. Створення відносно досконалого механізму державного регулювання вимагає додаткових наукових досліджень, розробки засад державної політики щодо розвитку дивідендної політики в агропромисловлому виробництві.

Список використаної літератури:

1. Дем'яненко М.Я. Проблеми фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектора АПК. // Проблеми фінансової підтримки малих і середніх підприємств на селі /За ред. М.Я. Дем'яненка. – К.: ННЦІАЕ, 2004. С. 6 - 11.

2. Фінанси в період реформування агропромислового виробництва / Дем’яненко М.Я., Алексійчук В.М., Борщ А.Г. та ін.; За ред М.Я. Дем’яненка – К.: ІАЕ УААН, 2002 – 645 с.

3. Селиванова Л.А. Методические особенности расчета арендной платы за землю в сельском хозяйстве // Экономика сельского хозяйства переработных предприятий. – 2003. – №5. – С. 43-45.

4. Мочерньїй С. Рента // Економічна енциклопедія. У трьох томах. ТЛІ. – К., 2000.

5. Антологія афоризмів / Упор. Л.П. Олексієнко. – Д.: "Видавництво Сталкер", 2004. – 704 с. – С. 58.