banner-mia2.gif

О.В. Олійник,

канд. екон. наук, доцент,

Харківського національного аграрного університету

ім.  В.В. Докучаєва

 

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·        Несогласованность отдельных элементов финансово-кредитной политики государства по отношению к аграрному сектору экономики не позволяет создать финансово-кредитный механизм, который  обеспечивал бы условия для эффективного воспроизводства в сельском хозяйстве.

·        Рекомендуется ввести: налоговые инвестиционные скидки для сельскохозяйственных предприятий, осуществляющих реальные инвестиции; государственные программы удешевления кредитов для сельскохозяйственных предприятий строить с учетом эффекта «налогового щита» и распространять их на все сельскохозяйственные предприятия;  ввести  нормативный метод начисления амортизации.

 

Key issues that are examined:

·        Inconsistency of separate elements of a financial-credit policy of the state in relation to agrarian sector of economics  does not allow to create the financial-credit mechanism which would provide conditions for effective reproduction in agriculture.

·       It is recommended to enter: tax investment discounts for the agricultural enterprises which are carrying out direct investments; state programs of price reduction of credits for the agricultural enterprises to build with allowance for effect of "a tax board " and to distribute them to all agricultural enterprises; to enter a normative accrual basis of amortization.

 

Фінансові чинники в ринкових умовах набувають нового змісту. Якщо досі вони опосередковували рух матеріальних ресурсів і були суто матеріально-розподільчими, то нині  перетворюються на важливий регулятор економічних процесів у суспільстві [1]. До елементів механізму державного регулювання економічного розвитку, без будь-яких сумнівів, належать: політика держави в сферах регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників та страхової діяльності, податкова, кредитна, амортизаційна, інвестиційна політика тощо.

Державна економічна політика спрямована на постійне вдосконалення окремих елементів фінансово-кредитного механізму. Так, законами України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» [2], «Про зерно та ринок зерна в Україні» [3], «Про державну підтримку сільського господарства України» [4] законодавчо започатковано державне цінове регулювання, основною метою якого є стабілізація аграрного ринку та підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників. Значним кроком у вдосконаленні фінансово-кредитного механізму в АПК було запровадження у 1999 р. на всій території України фіксованого сільськогосподарського податку, що сприяло зниженню податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників, підвищенню рівня сплати податків, спрощенню системи оподаткування. У останні роки значно зросли обсяги кредитування сільськогосподарського виробництва, що чималою мірою обумовлено заходами держави, спрямованими на здешевлення кредитів, які надаються сільськогосподарським товаровиробникам комерційними банками. З метою підвищення сталості аграрного виробництва та поліпшення фінансового стану сільськогосподарських підприємств Кабінет Міністрів України 2002 року затвердив  «Порядок і правила проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності». На вирішення проблеми забезпечення фінансовими джерелами інвестицій і технічне переозброєння сільськогосподарського виробництва спрямовано  і прийнятий  1997 року і в подальшому вдосконалений Закон України «Про лізинг” [5], який у подальшому зазнав  позитивних змін, а також Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств» [6], який передбачає вдосконалення амортизаційної політики.

Але попри це ситуація в аграрному секторі залишається критичною. 2002 рік сільськогосподарські товаровиробники закінчили зі збитками, рівень збитковості склав 1,9 %. У 2003-му рівень рентабельності в цілому по галузі дорівнював 1,6 % [7]. Як наслідок — загальні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції у 2003 році скоротилися в порівнянні з 2002-м на 10,2 % [8].

Отже, сучасний фінансовий стан аграрного сектора економіки не створює умов для розширеного відтворення виробництва і забезпечення його  сталого розвитку в перспективі. А це вимагає подальшої напруженої роботи з удосконалення фінансово-кредитного механізму АПК.

Проблемам формування й удосконалення фінансово-кредитної політики в АПК України в своїх дослідженнях  значну увагу приділяли В.М. Алексійчук, А.Г. Борщ, П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем’яненко, М.Й. Малік, П.Т. Саблук, В.П. Ситник та інші науковці [9-13]. Але невирішеною залишається проблема створення економічного механізму, здатного забезпечити сталий розвиток аграрного виробництва й вирішення на цій основі соціальні проблеми села, досягаючи таким чином продовольчої безпеки держави. Невирішеність цієї проблеми певною мірою  обумовлена тим, що як у наукових дослідженнях, так і в законодавчих й нормативних актах  бракує комплексного підходу до забезпечення взаємоузгодженості окремих напрямів фінансово-кредитної політики.

Метою досліджень, результати яких викладено в даній статті, є аналіз та обґрунтування шляхів підвищення взаємоузгодженості окремих напрямів фінансово-кредитної політики в аграрному секторі економіки України.

Одним з основних напрямів фінансово-кредитної політики в ринкових умовах є податкова політика. Побудувавши відповідну систему оподаткування, держава може регулювати темпи, напрями, структурні зміни в економічному розвитку. Як один з основних принципів побудови такої системи в Україні, задекларованих у Законі «Про систему оподаткування», розглядається стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності. Стимулююча функція податків реалізується через надання пільг в оподаткуванні, податкового кредиту зниження податкових ставок, встановлення інвестиційних податкових знижок і т.ін. В Україні з 1998 року в порядку експерименту в трьох районах, а з 1999-го на період до 1 січня 2004 року для всіх сільськогосподарських підприємств було введено пільгову систему оподаткування, основу якої складає фіксований сільськогосподарський податок (ФСП). У 2003-му термін його дії було продовжено до 31 грудня 2009 року.

Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок 12 податків і зборів, основні серед яких  — податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, збори на обов’язкове соціальне страхування та на обов’язкове державне пенсійне страхування тощо.

Основні позитивні моменти введення ФСП полягали в значному зниженні податкового тиску на сільськогосподарські підприємства (за оцінками експертів, запровадження ФСП сприяло послабленню податкового тягаря приблизно в троє [10]); у значному спрощенні податкового обліку та в  підвищенні його достовірності; в оптимізації термінів сплати податку, оскільки 80 % ФСП сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками за ІІІ та ІV квартали року, тобто після збирання врожаю й отримання основної маси виручки.

Недоліки ж фіксованого сільськогосподарського податку спричинилися й до певних негативних наслідків. Перший недолік ФСП полягає в тому, що сплата цього податку не залежить від фінансового стану господарств: вони мають сплачувати його навіть у випадку отримання збитків. За статистичними даними у 2000-2003 рр. питома вага збиткових сільгосппідприємств мала чітку тенденцію до зростання і досягла у 2003-му 47,8% [14]. Це є чи не найголовнішою причиною збільшення бюджетних витрат на підтримку сільського господарства. Так, якщо в 2002 році сільськогосподарськими підприємствами України було нараховано 455 млн. грн. фіксованого сільськогосподарського податку [15], то у 2003-му на розвиток АПК України було виділено з державного бюджету 1157,8 млн. грн. [16]. Отже, ФСП певною мірою суперечить державній політиці фінансової підтримки і стабілізації доходів сільськогосподарських товаровиробників.

Другий недолік ФСП полягає в тому, що внаслідок заміни серед інших податків податку на прибуток ФСП усуває так званий ефект «податкового щита» або «податкового коректора», що стримує залучення в сільськогосподарське виробництво позичкового капіталу. Але в умовах хронічної нестачі обігових коштів у сільськогосподарських підприємств кредитування набуває надзвичайно важливого значення. На цьому неодноразово наголошували як представники владних структур [17-18],  так і науковці [19-20].

За даними Мінагрополітики України, обсяги кредитування аграрного сектора зросли з 2090 млн. у 2000-му до 7700 млн. грн. у 2003 році [16]. Безумовно, це сприяло тимчасовому поповненню обігових коштів сільськогосподарських підприємств, отже, більш повному та оптимальному за термінами виконанню технологічних операцій з виробництва сільськогосподарської продукції. Але по мірі розширення обсягів фінансового кредитування сільськогосподарського виробництва економія на податках дедалі більше поглинається процентними платежами, що є наслідком відсутності того ж таки  ефекту «податкового щита».

Ця суперечність дещо згладжується  завдяки здійсненню державних програм здешевлення кредитів, які надаються сільськогосподарським товаровиробникам комерційними банками. Але згідно з «Порядком використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на здійснення фінансової підтримки агропромислового комплексу через механізм  здешевлення кредитів відповідно до законодавства», затвердженим спільним наказом  Мінагрополітики та Мінфіну України 2 липня 2003 р., часткова компенсація процентних ставок здійснюється у фіксованих відсотках і на конкурсних засадах. На наш погляд, таку компенсацію доцільно було б установлювати в залежності від ефекту «податкового коректора» й поширити на всі сільськогосподарські підприємства України.

Не менш гострою, але й не менш суперечливою проблемою сучасного аграрного сектора економіки є фінансове забезпечення його технічного переозброєння. За розрахунками фахівців Інституту аграрної економіки УААН, для оновлення машинно-тракторного парку на рівні технологічної потреби необхідно щороку купувати машини й обладнання на суму понад 15 млрд. грн. Нині джерела фінансування формуються за рахунок прибутку — 0,5 млрд. грн., амортизації — 1,5 млрд. грн., сторонніх інвестицій — 0,5 млрд. грн.[21].   Отже, основним джерелом фінансування відновлення техніки поки що є амортизаційні відрахування. Але реально нарахована амортизація забезпечує відтворення основних засобів лише на 10 %. Як свідчать наші дослідження [22], одна з головних причин такої ситуації — недосконала амортизаційна політика держави, основи якої закладено в податковому законодавстві, а саме в Законі України «Про оподаткування прибутків підприємств». Застосування прискорених методів амортизації, коли вона нараховується від залишкової вартості, в умовах надзвичайно високого рівня зносу основних засобів, призводить, з одного боку, до значного зменшення нарахованої амортизації, з іншого — до штучного збільшення прибутків. На нашу думку , враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва і його сучасний фінансовий стан, доцільно запровадити нормативний метод нарахування амортизації в розрахунку на 1 га посівної площі відповідної культури, аби повернути амортизації функцію джерела простого відтворення  основних засобів. Такі нормативи амортизаційних відрахувань можуть бути визначені за технологічними картами, які відображають прогресивні технології вирощування сільськогосподарських культур, повний набір техніки, необхідної для даної культури, її реальну ринкову вартість, прогресивні норми амортизації, нормативне навантаження сільськогосподарської техніки. Запровадження нормативної амортизації дозволило б, з одного боку, повернути амортизації функцію створення фінансових джерел для простого відтворення засобів праці, з іншого — поставило б сільськогосподарські підприємства у рівні умови з різною забезпеченістю технікою та основними засобами  з різним їх зносом.

Модельні розрахунки, проведені нами для умов Харківської області, показали, що нормативи амортизації по окремих культурах коливаються від 142 грн. на 1 га посівної площі картоплі до 506 грн. на 1 га посівів озимої пшениці, а в середньому складають близько 300 грн. на 1 га. Це приблизно у 10 разів перевищує фактичні обсяги амортизації, нарахованої  у 2003 році. Але, як було показано вище, реально нарахована амортизація забезпечує лише десяту частину простого відтворення техніки.

Фінансування інвестиційного процесу, в тому числі — оновлення матеріально-технічної бази в аграрному секторі, певною мірою пов’язане з розповсюдженням в Україні лізингових угод. Лізинг дає підприємству можливість для організації нового виробництва отримати в користування  техніку без повної оплати,  тобто без мобілізації значних  фінансових ресурсів у значних обсягах. З допомогою лізингу орендар «убиває двох зайців» — одночасно розв’язує проблему придбання та фінансування обладнання. До того ж, під час закупівлі обладнання  за лізингом не залучається позичковий капітал. Лізинг не «завантажує» активи підприємства та допомагає підтримати оптимальне співвідношення власного й позиченого капіталу [23]. Але незважаючи на ці переваги, фінансовий лізинг як спосіб фінансування оновлення активів не набув значного поширення в аграрному секторі економіки України.

Ефективність інвестиційної діяльності, в тому числі на умовах лізингу, значною мірою залежить від системи оподаткування. Як  це не парадоксально, але зниження ставок оподаткування прибутків підприємств за інших рівних умов призводить до підвищення реальної вартості лізингу для лізингоодержувача та до зменшення зацікавленості в здійсненні таких операцій [24]. І знову маємо певну суперечність та неузгодженість між окремими напрямками фінансово-кредитної політики в аграрному секторі. Введення фіксованого сільськогосподарського податку (який заміняє і податок на прибуток — фактично прибутки від сільськогосподарського виробництва оподатковуються за нульовою ставкою) з метою покращення фінансового стану певною мірою звужує інвестиційні можливості сільськогосподарських підприємств.

Такий висновок зовсім не означає, що слід повернутися до оподаткування сільськогосподарських товаровиробників на загальних засадах і підвищувати ставки оподаткування прибутків підприємств. Світовий досвід має інші засоби стимулювання інвестиційної діяльності, зокрема через систему фінансового лізингу. Одним із таких засобів є інвестиційні податкові знижки. Наприклад, у США з 1962 по 1980 рр. одним із найважливіших елементів податкової системи була так звана податкова знижка на інвестиції, яку американський уряд застосовував  перш за все як антициклічний засіб у розвитку економіки, й на це слід звернути увагу. Саме під час дії інвестиційних податкових знижок найбільш швидкими темпами зростали обсяги лізингових операцій [25]. Але наші дослідження переконливо свідчать, що в динаміці економічного розвитку аграрного сектора економіки України досить чітко виявляється циклічна складова [26-28]. Тож запровадження інвестиційних податкових знижок в Україні сприяло б не тільки поліпшенню інвестиційного клімату й узгодженню окремих напрямків фінансово-кредитної політики, а й подоланню циклічності економічного розвитку.

В Україні постійно здійснюються  заходи з удосконалення окремих напрямів фінансово-кредитної політики в аграрному секторі. Але через  їх неузгодженість не створено збалансованого фінансово-кредитного механізму, який би забезпечував сталий економічний розвиток агропромислового виробництва й успішне вирішення  продовольчої проблеми в державі. З метою усунення суперечностей між окремими елементами фінансово-кредитного механізму та підвищення рівня їх узгодженості пропонується здійснити такі заходи:

ü         механізм здешевлення кредитів, які надаються сільськогосподарським товаровиробникам комерційними банками, узгодити з ефектом «податкового коректора» та поширити на всі сільськогосподарські підприємства;

ü         запровадити на сільськогосподарських підприємствах нормативний метод нарахування амортизації;

ü         законодавчо запровадити податкові інвестиційні знижки для сільськогосподарських підприємств, які здійснюють реальні інвестиції.

 

Список використаної літератури

 

1.    Фінанси в період реформування агропромислового виробництва / М.Я.Дем’яненко, В.М. Алексійчук, А.Г. Борщ та ін.; За ред. М.Я.Дем’яненка. — К.: ІАЕ УААН, 2002. —  3 с.

2.    Закон України від 18 січня 2001 р. № 2238-ІІІ «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років».

3.     Закон України від 4 липня 2002 р. №2722-ІІІ «Про зерно та ринок зерна в Україні».

4.     Закон України від 24 червня 2004 р. № 1877-ІV «Про державну підтримку сільського господарства України».

5.    Закон України від 16 грудня 1997 р. № 723/97 ВР «Про лізинг».

6.    Закон України від 28 грудня 1994 р. № 335/94-ВР «Про оподаткування прибутків підприємств» в редакції Закону №283/97-ВР від 22.05.97 із змінами і доповненнями.

7. Гайдуцький П.І. Формування та розвиток аграрного ринку // Економіка АПК. — 2004. — № 3. –—С. 4-15.

8. Економіка України за 2003 рік // Урядовий кур’єр. — 2004. № 12 (22 січня).

9. Алексійчук В.М. Гроші та кредит в системі відтворення АПК. К.: ІАЕ, 1999. 383 с.

10.Саблук П.Т., Дем’яненко М.Я., Жук В.М. та ін. Формування фінансової інфраструктури: Посібник по формуванню ринкового середовища підприємств АПК. — К.:ІАЕ УААН, 1997.

11. Фінанси сільськогосподарських підприємств: Посібник з питань фінансових відносин у ринкових умовах / За ред. М.Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2000. 604с.

12. Дем’яненко М.Я. Основи податкових відносин в АПК. К.: ІАЕ УААН, 1999. —72 с.

13. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: Інформ.-аналіт. зб.  / За ред П.Т.Саблука та ін. Вип. 6. — К.: ІАЕ УААН, 2003. 764 с.

14. Саблук П.Т. Структурно-іноваційні зрушення в аграрному секторі України як фактор його соціально-економічного зростання // Економіка АПК. — 2004. № 6. — С. 3-9.

15. Бевзенко О.В. Оцінка навантаження на сільськогосподарські підприємства по сплаті внесків до Пенсійного фонду // Економіка АПК. 2004. –—№ 9. С. 93-99.

16. Кириленко І.Г. Аграрний сектор України: уроки, завдання // Економіка АПК. — 2004. — № 1. С. 3-12.

17. Кучма Л.Д. У розвитку села — майбутнє нашої держави: Виступ на Всеукр. нараді з питань стратегії розвитку аграрного сектора 7 лютого 2003 р. // Економіка АПК. — 2003. — № 2. — С. 3-8.

18. Кириленко І.Г. Про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі // Економіка АПК. — 2003 . — № 1. — С.3-12.

19. Дем’яненко М.Я. Кредитна політика держави щодо аграрного сектора економіки в ринкових умовах // Економіка України. — 2002. — № 2. — С.51-60.

20. Гудзь О.Є. Забезпечення сільськогосподарських підприємств кредитними ресурсами // Економіка АПК. — 2003. — № 1. — С. 86-90.

21. Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази АПК в Україні // Мат-ли до П’ятих річних зборів Всеукр. конгресу вчених економістів-аграрників 28-29 січня 2003 р. — К., 2003.

22. Олійник О.В. Сучасна амортизаційна політика та шляхи її вдосконалення // Зб. наук. пр. Луган. нац. аграр. ун-ту. — Луганськ: ЛНАУ, 2004. № 37 (49). С.369-373.

23. Гудзь О.Є. Розвиток нетрадиційних методів кредитування в аграрному секторі економіки // Економіка АПК. 2003. № 4. С. 61-66.

24. Олійник О.В. Фінансовий лізинг в АПК: проблеми та шляхи вирішення // Фінанси України. — 2004. — № 9. — С. 66-73.

25. Кицин М.А. та ін. Сучасна теорія та практика оподаткування. — Харків: Прапор, 2001.

26. Олійник О.В. Циклічність у динаміці урожайності сільськогосподарських культур // Економіка АПК. — 2003. — № 3. — С. 52-57.

27. Олійник О.В. Тенденції та фактори економічної динаміки в аграрному секторі // Вісник ХНАУ. — 2003. — № 4. — С. 21-32.

28. Олейник А.В. Цикличность сельскохозяйственного производства // Белорусский экономический журнал. — 2004. — № 1. — С. 39-48.