banner-mia2.gif

ОПУБЛІКОВАНО: Жук В.М. Інституціональні підходи до реформування економічної науки / В.М. Жук // Економіка АПК. – 2010. - № 10. – С.147-150.

В.М. Жук, доктор економічних наук, старший науковий співробітник,

завідувач відділу методології обліку і аудиту

Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки”,

директор Інституту обліку і фінансів

 

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РЕФОРМУВАННЯ

ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

 

Обґрунтовуються пропозиції щодо формування якісно нової моделі розвитку економічної науки в Україні з урахуванням глобальних впливів і національної інституціональної специфіки. Відображено особливості організації роботи недержавних наукових закладів з обліково-фінансовою спеціалізацією.

 

Обосновываются предложения по формированию качественно новой модели развития экономической науки в Украине с учетом глобальных влияний и национальной институциональной специфики. Отражены особенности организации работы негосударственных научных учреждений с учетно-финансовой специализацией.

 

Substantiated proposals for the formation of a qualitatively new model of development of economic science in Ukraine, taking into account the effects of global and national institutional specificities. Reflected especially the organization of work of non-governmental scientific institutions with accounting and financial specialization.      

 

Потреба посилення впливу української держави на процеси реформування економічної науки назріла давно. Проблема загострюється і запровадженням у національну свідомість прозахідних інституціональних підходів, де економічна наука розвивається при провідних університетах чи міністерських наукових лабораторіях. Незважаючи на очевидну поспішність щодо такої переорієнтації як у силу можливостей вітчизняних університетських бюджетів, так і, більшою мірою, в силу їх відмінностей в інституціональному науковому потенціалі, українська держава не має власної стратегії щодо цього й ризикує з політичної доцільності розпочати прозахідні реформи.

При цьому може бути не взята до уваги й народжена в Україні практика виживання та перебудови діяльності академічних наукових установ. Важливість останнього засвідчує розробка якісно нової моделі розвитку аграрної науки на розпорядження НААН України № 29-р від 06.07.2010 року та доручення Віце-прем’єр-міністра України (п. 7)1.

Мета статті – означити концептуальні підходи розвитку вітчизняної економічної науки в частині обліку й фінансів і висвітлити пропозиції з розширення та посилення дієвості й статусу таких наукових підрозділів (установ), враховуючи глобальні та національні чинники.

Проблемі розвитку економічної науки в Україні присвячені праці видатних вчених, керівників наукових установ М.В.Зубця, В.П.Ситника, М.Г.Чумаченка, І.І. Лукінова, В.М Гейця, С.А.Володіна, П.Т.Саблука, С.М.Кваші. Розвиток обліково-фінансового сегмента економічної науки широко розглядається в дослідженнях М.Я.Дем’яненка. Разом із тим підвищення запитів на результати економічних досліджень у період глобальних викликів, поява в Україні комерційної потреби в наукових дослідженнях, зміна наукового інституціонального середовища зумовлюють необхідність глибших наукових обґрунтувань при розгляді таких питань.

Оцінюючи кадровий потенціал наукових підрозділів з питань бухгалтерського обліку та фінансів можна стверджувати, що кадри вирішують усе в усіх сферах людської діяльності. Але важливо враховувати фактор сертифікації наукових кадрів.

Сертифікація професійних бухгалтерів і фінансистів широко застосовується на заході. В Україні цей процес знаходиться в стадії становлення. Його ініціаторами є міжнародні об’єднання таких фахівців, які за підтримки різноманітних проектів станом на початок 2010 року допомогли Україні в підготовці та сертифікації більше 6 тис. аудиторів і 5 тис. бухгалтерів. Нині чотири вітчизняні професійні об’єднання аудиторів, бухгалтерів та фінансистів (Спілка аудиторів України; Федерація аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України; Українська асоціація сертифікованих бухгалтерів і аудиторів; Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України) формуються саме з сертифікованих фахівців за визнаними у світі програмами, що є вимогою Міжнародної федерації бухгалтерів (МФБ). Крім сертифікатів аудиторів, в Україні найбільш розповсюдженими є сертифікати професійних бухгалтерів CAP та CIPA (близько 4 тис.). Останнє є результатом запровадження проектом USAID російськомовної програми сертифікації бухгалтерів CAP-CIPA. Слід зазначити, що Україна поки що не визначилася щодо цього питання. Відтак Мінфін України спільно з професійними об’єднаннями бухгалтерів наразі лише відпрацьовують певні підходи.

Для вищенаведених сертифікацій характерними є вимоги до претендентів наявності практичного досвіду роботи. Обов’язковою умовою є й адміністрування екзаменів на принципах і підходах МФБ. Це й інше посилює професійний та правовий статус власників сертифікатів, відносить їх до еліти фахівців з питань обліку і фінансів. Зростає роль об’єднань таких спеціалістів у прийнятті державницьких рішень. Визнання даного підходу ринком засвідчують і вимоги, що висуваються до бухгалтерів-фінансистів іноземними чи провідними вітчизняними роботодавцями.

Показовим є досвід напрацювання таких підходів і Міністерством аграрної політики України, яке з прийняттям Концепції розвитку бухгалтерського обліку в аграрному секторі економіки спільно з Федерацією аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України започаткувало добровільну сертифікацію бухгалтерів за програмами CAPA (Сертифікований професійний бухгалтер АПВ) та CAPS (Сертифікований бухгалтер у бюджетній сфері). Дані програми схвалені регіональною групою Міжнародної федерації бухгалтерів (ЄРСБА) і Міністерством освіти й науки України.

Усе це свідчить про появу в Україні нових підходів у сприйнятті розвитку професії бухгалтера й фінансиста. Такі підходи поки що мотивовані більше глобальними, ніж національними чинниками. Однак їхнє запровадження змінює вимоги до професійної відповідності кадрів, у тому числі й у науці.

Отже, розвиток облікового та фінансового сегментів економічної науки вимагає врахування фактора професійної сертифікації дослідників. Підготовка наукових кадрів у цьому напрямі беззаперечно посилить кон’юнктуру та комерційну складову економічної науки. Професійні, сертифіковані науковці зможуть посилити реалізацію найважливішої місії наукових інституцій – розв’язання проблем практики.

Проте зараз дієздатність вітчизняних наукових інституцій є найбільш суперечливою серед інших складових забезпечення розвитку бухгалтерського обліку й фінансів. З одного боку, в спадок від колишнього СРСР Україні дісталася добротна база, яка в наукових дослідженнях більше концентрується у провідних вищих навчальних закладах і, частково, в академічній науці. З іншого боку, недостатнє фінансування академічної складової, перевантаженість освітніми проблемами вузівської складової, тим більше на фоні загальних кризових явищ, не дає можливості науці на належному рівні виконувати свої функції й бути лідером в ієрархії інституційного забезпечення розвитку бухгалтерського обліку та фінансів.

Проблема ускладнюється і певною невизначеністю науковців щодо місії науки. Навіть у межах одних наукових підрозділів її місію розглядають по-різному. Так, Н.М. Малюга, схиляючись до першочерговості розв’язання проблем практики в науці, зробила висновок, що незважаючи на значну кількість захищених докторських і кандидатських дисертацій від них «…позитивний результат впровадження ще потребує свого обґрунтування та реалізації»1.

Бачення науки нижчим, а то й допоміжним інститутом освіти, спостерігається в дослідженнях Л.В. Чижевської: «… підготовка кадрів у системі освітніх навчальних закладів здійснює більший вплив на практику, ніж наука в її широкому значенні»2.

Не применшуючи важливості освітянського інституту нами доведено, що в ієрархії складових розвитку обліку й фінансів науковий інститут має вищий рівень. В Україні ігнорується даний інституціональний підхід. Наукові дослідження у вищих навчальних закладах є другорядними, викладачі перевантажені освітніми проблемами, відсутні державні замовлення на наукові розробки тощо. Очевидно, що наслідки цих проблем впливають і на подібне сприйняття та висновки науковців.

Натомість на заході у провідних освітніх центрах наукові дослідження є пріоритетними. Більше того, науковими дослідженнями, як і викладанням, займаються фахівці, які до цього мали неабиякий практичний досвід роботи. Аналіз складу авторів зарубіжної літератури свідчить, що більшість із них є сертифікованими фахівцями та в минулому практикували бухгалтерами чи фінансистами у відомих консалтингових і транснаціональних корпораціях.

Отже, успіх західної практики базується на інституціональній теорії, де першочерговим є враховування державою важливості наукового інституту, формування умов для його розвитку.

Не менш важливою є підтримка в суспільстві зміни свідомості науковців. На відміну від держави, вітчизняні викладачі та науковці готові до таких змін. Останнє засвідчує їхня активна участь у роботі національних професійних бухгалтерських організацій. Багато українських викладачів і науковців за сумісництвом займаються консалтинговим бізнесом, що є вкрай позитивним для розвитку професії.

Ввважаємо, що розвиток науки з питань обліку та фінансів потребує певних інституційних умов. Серед яких: мотивація переходу професійних кадрів з успішних бізнес-структур і державних органів на наукову роботу; формування матеріально-технічної бази розвитку науки у вищих навчальних та академічних закладах; перегляд державної політики фінансування наукових інституцій і науковців.

Важливим є стимулювання трансформаційних процесів у свідомості вітчизняних науковців. Нині найбільш розповсюдженим проявом таких трансформацій є намагання вчених працювати у кількох закладах. Із цим безуспішно намагаються боротися з причин погіршення якості освітньої та наукової роботи. Проте всіма визнається факт неспроможності діючої системи забезпечити гідні умови роботи науковців. Крім того, чинне законодавство як у світі, так і в Україні дозволяє вченим роботу за сумісництвом.

Однак для розвитку академічної науки перенавантаження вчених освітянською роботою є досить загрозливим фактором. У вітчизняних реаліях ця проблема посилюється певною легкістю та привабливістю викладання через схильність українського студентства до невибагливості одержуваних знань і корумпованих варіантів розв’язання проблеми.

Шляхи виходу з цього складного становища вбачаємо у побудові при вищих навчальних закладах та академічних установах комерційних наукових структурних підрозділів чи впроваджувальних центрів. Практика діяльності таких інституцій засвідчує їхню здатність мотивувати вчених для проведення саме наукової роботи на замовлення держаних органів і приватного бізнесу. Немаловажними є й можливості поліпшення професійного росту науковців за рахунок концентрації та спеціалізації в дослідженнях, а не у викладанні. Важливим при цьому є фактор нерозпорошення, а докладання зусиль вчених у межах так званої материнської наукової бази – вузу чи академічної установи.

Формування в Україні ринкового середовища породжує появу нових форм наукової діяльності. Найбільш сприйнятними для вітчизняного інституційного середовища й розвитку науки виявилися формування при вищих навчальних закладах та академічних установах малих, а відтак мобільніших наукових структур. Важливо, щоб діяльність таких структур узгоджувалась і відповідала стратегії наукових досліджень установ, при яких вони функціонують.

Певні особливості створення й функціонування мають нові структури, що займаються дослідженнями питань обліку та фінансів.

Склад наукових співробітників таких структур, як правило, формується з числа сертифікованих фахівців. Останнє зближує їх із професійними об’єднаннями таких спеціалістів і тим розширює сферу діяльності нових наукових установ, які мають змогу займатися ліцензованими видами діяльності – аудит, судова експертиза, оцінювальна діяльність тощо.

Сертифіковані наукові співробітники мають більшу затребуваність на ринку праці, що вимагає від базових установ надання таким підрозділам більшої самостійності в питаннях не тільки оплати праці, але й у розв’язанні соціально-побутових проблем вчених. Спеціалізовані наукові підрозділи мають не тільки ширшу затребуваність, але й здатні виконувати координаційні функції як у професійному, так і в бізнесовому середовищі. Останнє є важливим фактором посилення значення й ролі науки в сучасних умовах господарювання.

Отже, назрілим є питання розширення складу академій наук і вищих навчальних закладів новими (малими) науковими структурами, що створені з ініціативи самих вчених. Такий підхід сприятиме не тільки посиленню наукової інституції в суспільстві, але й напрацьовуватиме механізми адаптації до національних особливостей західного підходу функціонування науки.

Одним із прикладів такого підходу є створення Інституту обліку і фінансів за ініціативою вчених-економістів системи НААН України та фахівців професійних бухгалтерських об’єднань. Інститут утворено у формі товариства з додатковою відповідальністю Федерацією аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України та видавцем міжнародного науково-виробничого журналу «Облік і фінанси АПК». Вагомість засновників дала змогу сформувати технічну й інформаційну базу, ліцензувати діяльність Інституту у Міністерстві освіти та науки України, акредитувати його діяльність у регіональній групі МФБ за програмами сертифікації бухгалтерів CAPA, CAPS і CAP-CIPA.

Слід відзначити й попереднє ініціювання створення такого Інституту з боку Міністерства аграрної політики України в рамках реалізації Концепції розвитку бухгалтерського обліку й стратегічних планів щодо розбудови фінансового забезпечення агропромислового розвитку. Інститутом розробляються проекти нормативних документів, методичні підходи та рекомендації, випускаються навчальні й практичні посібники відповідно до державних замовлень.

Крім наукової діяльності, Федерацією аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України на Інститут покладаються окремі завдання щодо підвищення кваліфікації її членів за міжнародними принципами й підходами.

На початку 2010 року вченою радою Інституту прийнято рішення про його входження в систему НААН України як окремого структурного підрозділу. Така ініціатива одержала підтримку на засіданнях Бюро відділення аграрної економіки та земельних відносин НААНУ, а також на зборах цього відділення.

Слід зазначити, що такий приклад не є поодиноким. У системі НААНУ успішно функціонує недержавний Інститут інноваційного провайдингу, що засвідчує, що важливим тут є не форма власності, а відповідність нової установи науковій стратегії академії чи вищого навчального закладу, її здатність підтримувати та розвивати наукову марку, імідж провідної установи. Звичайно, процеси входження приватних наукових структур до державних наукових інституцій ще мало узгоджені в правовому полі.

Крім правового врегулювання процедур входження і функціонування нових наукових структур важливим є відпрацювання підходів координації наукових досліджень у новому форматі співпраці. Найбільш поширеним та дієвим є підхід покладання на нові структури завдань із прикладних досліджень базових установ. З обліку і фінансів така постановка питання найбільш очевидна, враховуючи широкий спектр потреби держави й бізнесу саме у результатах таких досліджень.

Проте не слід виключати координацію досліджень і з фундаментальних напрямів. Малі наукові структури легше налаштовуються на відпрацювання теоретичного підґрунтя розвитку глобальної економіки, їм «зручніше» пропонувати нестандартні рішення, вони сприйнятніші для західних колег. Але малі форми наукової діяльності слід розглядати не тільки як елемент комерціалізації науки та схему її виживання. Більш важливими при цьому є можливості розширення фундаментальних і прикладних досліджень, посилення ролі й можливостей науки в соціально-економічному просторі. Для економічної науки важливо відпрацювати схему взаємопоєднання переваг різних її форм у проведенні дієвих прикладних і фундаментальних досліджень, у фінансовому забезпеченні розвитку науки та науковців, у підготовці до неминучих реформ у цій сфері діяльності.

Моделювання розвитку вітчизняної економічної науки є проміжною й перехідною формою її подальшої розбудови на нових засадах глобального світу. Поява у зв’язку з цим нових форм наукової діяльності є необхідним механізмом адаптування національних інституціональних особливостей до запровадження в Україні механізмів і підходів досліджень розвинутих країн.

Прийняття якісно нових моделей розвитку аграрної науки й освіти має базуватися на інституціональній теорії та враховувати як вплив західних підходів, так і інституціональні можливості та доцільність їх реалізації в Україні.

Останніми роками в Україні намітилися певні тенденції трансформацій наукових і професійно-освітніх інституцій на глобальні виклики. Успішність таких змін може бути покладена в основу розробки моделей розвитку аграрної науки й освіти, а саме:

1. У складі академій наук з’явилися нові, приватні наукові установи. Оптимізація їх функціонально-організаційної структури дає змогу уникати проблем базових державних наукових установ і розширювати ринок наукової продукції. Такі структури найбільше відповідають західному типу організації наукової діяльності та за правильного підходу зможуть полегшити навантаження щодо фінансування науки з державного бюджету.

Для нової моделі важливо, щоб діяльність таких структур узгоджувалась і відповідала стратегії великої академії. Останнє вимагатиме змін до чинного законодавства в частині: державного бюджету; приватизації; оподаткування; до Положень діяльності академій наук та державних вищих навчальних закладів і не тільки.

2. Величезного значення в глобальному світі набуває чинник публічного підтвердження професійності кадрів.

Професійна освіта стає в один ряд із базовою освітою. В Україні запроваджується система сертифікації кадрів міжнародного зразка не лише в економіці (аудитори, бухгалтери…), але й в інженерно-технологічних сферах.

Для нової моделі важливо надати державного значення цій проблемі, організувати співпрацю в цих питаннях із відповідними міжнародними професійними об’єднаннями фахівців. Останнє вимагатиме змін до чинного законодавства та створення державних і недержавних інституцій у цій сфері.

 

Список використаних джерел

1. Національна академія аграрних наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.uaan.gov.ua.

2. Малюга Н.М. Концепція розвитку бухгалтерського обліку в Україні: теоретико–методологічні основи: наукова доповідь за дисертацією на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук: 08.06.04 / Малюга Наталя Михайлівна. – Житомир. – 2006. – 84 с.

3. Чижевська Л.В. Бухгалтерський облік як професійна діяльність: теорія, організація, прогноз розвитку: наукова доповідь за дисертацією на здобуття наукового ступеня докт. економ. наук: 08.00.09 / Чижевська Людмила Віталіївна. – Житомир, 2007. – 80 с.