banner-mia2.gif

УДК 338. 3. 43

Р.П. Хірівський, аспірант,

Львівський державний аграрний університет

 

 

Інституціональний аналіз економіки України  та її аграрного сектору

 

Постановка проблеми.

В наші дні, коли  економіка України виходить з  кризи і переходить до ринкового регулювання виробництвом назріла необхідність довершити інституційну реформу в суспільстві, котра б відкрила економіці нашої держави та її аграрному сектору нові перспективи для розвитку.   

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх років велика група науковців вивчала та досліджувала структуру та закономірності становлення і розвитку інституційної економіки. Фундаментальне значення мали праці Дугласа Норта та Ернандо де Сото, котрі в своїх працях показали вплив різноманітних інститутів на функціонування та розвиток економіки країни[1]. У публікаціях Норта детально розглядаються інститути ринку: закони і правила гри, котрі являють собою структуру суспільств та економік [2].

Ціль роботи. Основною метою роботи є встановлення та дослідження факторів та причин, що гальмують впровадження офіційних (формальних) інститутів в аграрному секторі економіки України, з’ясувати причини, що спровокували бурхливий розвиток неформальних інститутів.

Виклад основного матеріалу. Термін "інститут" (від лат. institum - установа, заклад) запозичений вченими-економістами з юриспруденції. Основними характеристиками даної категорії виступають як юридичні норми, так і порядок встановлення зв’язків між ними. Це дозволяє впорядкувати (регламентувати) відносини поміж суб’єктами права з метою придання їм стабільного характеру, для чого і створюються відповідні організаційні структури і органи контролю. Встановленими и признаними в юридичній науці вважаються інститути власності, спадку (спадковості прав), договірних відносин  (контрактів) і т. д. Термін "інституціональна економічна теорія" був вперше вжитий В. Гамільтоном на зібранні Американської економічної ассоціації в 1918 р [3]. Пізніше свої визначення інституційної економіки давали такі відомі вчені як Дуглас Норт, Рональд Коуз та інші. Спробуємо глянути на сьогоднішню інституційну структуру української економіки. На даний момент вона ще позбавлена чітких і надійно захищених “правил гри”, котрі б регулювали поведінку агентів ринку. Звичайно це не має на увазі повної відсутності загальновизнаних норм та процедур. Можна говорити про надто велику вагу неформальних відносин і інститутів в порівнянні з формальними. Цей момент – центральний для розуміння для розуміння інституційної природи перехідної економіки. Варто зазначити, що неформальні відносини між суб’єктами ринку є неодмінними атрибутами перехідної економіки. З закінченням процесу глибинного реформування економіки дані відносини все більше починають поступатись місцем чітко визначеним формалізованим “правилам гри”. Чому ж у нас вони займають стабільно високу частку відносин між підприємствами?

Справа в тому, що зі зламом соціалістичної системи управління відбулась ломка економічної та соціальної систем, котрі, переживаючи глибинну трансформацію, виявились деінституціалізованими (в більшій чи меншій мірі – в залежності від галузі). Відбулись спроби швидкої зміни інститутів економіки, звільнення від надмірної зарегульованості, характерної для попередньої системи управління [5]. Наслідком цього став абсолютний вакуум. Дана пустота відразу ж почала заповнюватись розвитком неформальних інститутів та тіньовою практикою. Неформальні моделі взаємодії виявились важливим адаптаційним ресурсом, що дозволив пом’якшити стартові витрати перехідної кризи і з меншими втратами призвичаїтись до нових умов. Вони дозволили амортизувати шокові удари, що супроводжували процес системної трансформації (хоча варто зазначити, що самі інститути в тій чи іншій формі існували завжди). В критичних ситуаціях жорсткість, що характерна для законів та інших видів формальних регуляторів, стає перепоною на шляху виживання суспільства і може провокувати додаткову соціальну напругу. Узагальнюючи, необхідно відмітити, що в короткотерміновій перспективі неформальні інститути є ефективнішими (локально), вони значно зменшують затрати і більш пристосовані до умов певного середовища. Проте в довгостроковій – вони поступаються формальним інститутам, котрі глибше охоплюють сферу діяльності і повніше враховують інтереси всіх учасників ринку (чи соціуму).

Відмінність України (та країн СНД) від країн Центрально-Східної Європи полягає у особливостях процесу інституційних перетворень. На відміну від країн Східної Європи в нас вживляння нових, формальних регуляторів призвели до подальшої активізації нестандартних поведінкових моделей. Якщо в країнах Центрально-Східної Європи неформальні інститути були тимчасовими (транзитними), допоки формальні стануть на ноги та почнуть діяти, то в нас формальні інститути стали лише прикриттям для них.

Сільське господарство є однією з основних галузей економіки України, важливою складовою її економічної безпеки. Його економічну та соціокультурну вагу важко переоцінити.

Аналіз змін, що відбулись у сільському соціумі дозволив виявити наступні головні тенденції:

1)      Надмірна концентрація соціального життя села навколо сільськогосподарських підприємств, яка залишилась у спадок від попередньої системи, призвела до занепаду соціальної сфери села внаслідок банкрутства великої кількості сільськогосподарських підприємств.

2)      Зростання ролі особистого селянського господарства в структурі доходів сільських сімей у перехідний період [6].

Перехід до ринкової моделі економічних відносин та аграрна реформа, що розпочалась в 1991 році призвели до ломки моделі управління та форми господарювання. По суті на той час були позбавлені права власності старі власники землі та засобів виробництва (держава) та почалась їх передача новим власникам (селяни) на пайовій основі. Важливим моментом цього процесу стало розукрупнення виробництва. Очікувалось, що передача засобів рядовим товаровиробникам призведе до росту виробництва та економічної ефективності агроформувань.

Однак замість очікуваного зростання виробництва відбулось зниження обсягів випуску сільськогосподарської продукції, економічної ефективності використання ресурсів, порушення умов відтворення. Відбулась деградація організаційно – технологічних параметрів ведення господарства. Знижувалась наукоємність продукції. Стабільно погіршувалась родючість ґрунтів. Внаслідок цього сучасний рівень урожайності більшості сільськогосподарських культур досягає тільки – 50% від їх потенційних можливостей. Генетичний потенціал вітчизняних порід тварин використовується лише на 60-65%. Економічний та фінансовий стан не забезпечує умов для розширеного відтворення.

Різкий спад сільськогосподарського виробництва та його ефективності призвів до загострення соціально – економічної ситуації на селі, породив напруження і призвів до переоцінки цінностей самими селянами. Наслідком його стало погіршення демографічної ситуації в сільських поселеннях. Ще одним надзвичайно негативним наслідком став швидкий відтік найбільш економічно активної молоді з села, молодих спеціалістів, що може значно загальмувати перебіг реформування аграрного сектору, його перехід до цивілізованого ринку, в якому конкуренція здобувається за рахунок факторної ефективності, а не за рахунок пригнічення соціальних умов життя сільських жителів. Лише протягом 2004 – 2006 років середньооблікова чисельність найманих працівників в сільському господарстві Львівської області скоротилась на 39%.

Для вирішення даної загрозливої ситуації необхідний перехід агропромислового комплексу на іноваціно-інвестиціну основу. Саме вкладання коштів у впровадження використання сучасних засобів механізації та технології викликає необхідність підтримати укрупнення підприємств аграрної сфери.

Висока ефективність сільськогосподарського виробництва, як і вцілому агропромислового комплексу, може бути забезпечена за умови комплексного і системного вдосконалення організаційно – виробничих складових підприємств і об'єднань, становлення принципово нових на основі різноманітних форм власності, кооперації та інтеграції, використання методів раціональної організації та інтеграції виробництва в них, досягнення сталої системи виробничих відносин, що до останнього часу не одержала належного відображення в дослідженнях[8].

Проаналізувавши динаміку останніх років, ми дійдемо висновку, що саме сільськогосподарські підприємства були рушієм збільшення валової продукції сільського господарства, в той час як господарства населення практично досягли максимуму виробництва відповідно до своїх можливостей [рис.1]. Тобто цілком очевидним є факт що саме сільськогосподарські підприємства (особливо це стосується великотоварних підприємств) в майбутньому стануть основою нарощення виробництва сільськогосподарської продукції. Це пов’язано з тим, що на великих промислових підприємствах – за рахунок ширших можливостей щодо залучення певних економічних факторів (удосконалення організації виробництва, використання більш продуктивного устаткування, підвищення рівня технологічності виробництва і впровадження нових, енергозберігаючих технологій) – нарощування обсягів виробництва веде до зменшення затрат постійного капіталу, отже до зниження собівартості одиниці кінцевої продукції.

Це насамперед стосується удосконалення системи управління, впорядкування внутрішньогосподарських трудових відносин, менеджменту кадрового потенціалу, оптимізації виробничо-галузевої структури, підвищення рівня соціальної захищеності працівників підприємства, створення умов для залучення інвестицій.

ImageРис. 1. Темпи зміни виробництва до 2000 року. Валова продукція рослинництва.

 

Ще яскравіше дана тенденція проявляється в галузі тваринництва (рис. 2)].

ImageРис.2. Темпи зміни виробництва до 2000 року. Продукція тваринництва

 

Тому необхідно створити сприятливе середовище для розвитку великотоварних агропромислових підприємств, кооперації виробників сільськогосподарської продукції. Важливою складовою цього процесу є зміна інституційного середовища на селі.

Необхідно зазначити, що закріплення інституційних змін у ході ринкових трансформацій аграрного сектора України гальмується сферою неформальних інститутів. У відповідь на неефективність, непрозорість і організаційну неспроможність формальних інститутів і організацій в сільському соціумі поширились неформальні мережі соціальної кооперації. Негативний вплив на укорінення формальних інститутів господарської діяльності справляє також і низький рівень життя більшості соціальних груп сільського населення. Внаслідок цього у селян зберігається прихильність до традиційної (неформальної) моделі сільського господарства, котра була ефективною в умовах економічної кризи, коли сектор особистих селянських господарств виконав роль буфера при різкому зниженні виробництва в колективному і державному секторі, чим фактично підтримав продовольчу безпеку країни. Негативну роль відіграє і брак державної підтримки аграрного сектору економіки[9].

Важливий вплив на складний процес укорінення нових ринкових норм поведінки у середовищі неринкових інститутів відіграла поява та розвиток фермерських господарств в Україні. Необхідно зазначити, що фермерський сектор, хоча і не став основним виробником сільськогосподарської продукції в Україні, проте зіграв роль чинника впливу на сприйняття ринкового процесу в сільському соціумі.

 

Висновки. Таким чином можна виділити, що для впровадження ефективних форм аграрного виробництва, що буде базуватись на формальних інститутах, як в економіці України, так і в її аграрному секторі необхідно:

1)      У визначенні пріоритетів розвитку господарства здійснити акцент на розвитку великотоварного виробництва, як найперспективнішої форми організації виробництва.

2)      Формування оптимального співвідношення великого й дрібного виробництва, котрі б доповнювали один одного. Дане співвідношення має залежати від територіальних та природних умов.

3)      Підтримка розвитку інфраструктури інфраструктури аграрного ринку та ринкових механізмів його регулювання.

 

Список використаних джерел

 

1. Эрнандо де Сото. Инной путь: Невидимая революция в третьем мире / Пер. с англ. Б. Пинскер – М.: Catallaxy, 1995 - 320 с.

2. Норт Дуглас. Институты, институциональные измененияи функционирование экономики / Пер. с англ. А.Н. Нестеренко. - М.: НАЧАЛА, 1997. – 180 с.

3. Тарушкин А.Б. Институциональная экономика: Учебн. пособ.- СПб.: Питер, 2004. - с. 8-21.

4. Ткач А.А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія: Навч. посіб. -К.: Центр учбової літератури, 2007.- с.19-26,c 89-98.

5. Капелюшников Р.И. Институциональная природа переходных экономик: Российский опыт / Под общ. ред. Т.И. Заславской. М.: МВШСЭН, 2001. c 89-98. – Режим доступу до книги: http://www.ecsocman.edu.ru/db/msg/276695/012.KAPELYUSH -NIKOV.pdf.html

6. Осташко Т.О. Інституціонально-структурні трансформації аграрного сектору: моніторинг, оцінка, регулювання: Автореф. дис... доктора екон. наук. – К., 2004.- С. 23-25.

7. Сільське господарство Львівщини у 2006 році: Статистичний збірник: [Довідник] / Головне управління статистики у Львівській обл. - Львів, 2007. - С 10-21.

8. Амбросов В.Я., Маренич Т.Г. Великотоварні підприємства як основа впровадження інновацій // Економіка АПК. - № 6. - 2007. - С. 14-19.

9. Осташко Т.О. Ринкова трансформація аграрного сектора. - К.: Фенікс, - 2004.- С. 25-73.