banner-mia2.gif

УДК 657:[005.22:658.14]

Т.Г.КАМІНСЬКА, к.е.н., доц.,

 кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

 Національний  університет біоресурсів і природокористування України

 

КАПІТАЛ ЯК ОБ’ЄКТ ВАРТІСНОГО ВИМІРУ В СУЧАСНОМУ ОБЛІКУ

 

Питання, які розглядаються:

·      Показано важливість вартісного виміру капіталу в сучасному облік, проблеми якого пов'язані з використанням альтернативних способів його оцінки.

·      Відображені точки зору вітчизняних та зарубіжних вчених з приводу економічної суті поняття «капітал»; наведені три основні підходи до трактування поняття «капітал» в бухгалтерському обліку.

Ключові слова: капітал, форми капіталу, вартісний вимір капіталу.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·      Показана важность стоимостного измерения капитала в современном учете, проблемы которого связаны с использованием альтернативных способов его оценки.

·      Отображены точки зрения отечественных и зарубежных ученых по поводу экономической сути понятия «капитал»; наведены три основные подходы к трактовке понятия «капитал» в бухгалтерском учете.

Ключевые слова: капитал, формы капитала, стоимостное измерение капитала.

 

Issues that are examined:

·      Importance of the cost measuring of capital in modern accounting the problems of which are linked with the using of alternative methods of its estimation is shown.

·      The points of view of native and foreign scientists concerning economic essence of notion are represented «capital»; the three are pointed basic approaches to interpretation of notion «capital» in accounting.

Keywords: capital, forms of capital, cost measuring of capital.

 

Постановка проблеми. Капітал господарюючого суб’єкту, його зміни в процесі підприємницької діяльності найбільш наглядно виступають у якості предмету бухгалтерського обліку. Відображення обороту капіталу в обліку, як фізичного, інтелектуального, так і фінансового (власного і позикового, внесеного й накопиченого), залежить від методу обліку. Оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку тісно пов’язана з предметом бухгалтерського обліку й обумовлена необхідністю відображення інформації про капітал і результатах його використання у фінансового-господарській діяльності в єдиній грошовій одиниці.

Вартісний вимір капіталу має першочергове значення для капіталу, який використовується у формі ресурсів у підприємницькій діяльності економічного суб’єкта, актуальність проблем оцінки якого в сучасному обліку пов’язана із застосуванням її альтернативних способів. Внаслідок цього виникає об’єктивна потреба в обґрунтуванні адекватних підходів до вартісного виміру капіталу в ринковій системі господарювання, яка передбачає можливість як продовження діяльності підприємства, так і її припинення. Методологія та організація вартісного виміру капіталу в бухгалтерському обліку має велике значення, оскільки оцінка і облік формування та руху капіталу господарюючого суб’єкта у значній степені впливають на його фінансову стабільність. Цим і визначається актуальність дослідження.

Метою статті є дослідження капіталу як об’єкту вартісного виміру в бухгалтерському обліку.

Аналіз останніх досліджень. Питанням, які пов’язані з обліком капіталу присвячені публікації, які розкривають як науковий, так і практичний характер. Серед українських вчених можна виділити Бутинця Ф.Ф., Кірейцева Г.Г., Сука Л.К., Дем’яненка М.Я. та ін.; серед російських та зарубіжних – Соколов В.Я., Ковальов В.В., Метьюс М.Р., Перера М.Х.Б., Друрі К. та ін., але недостатньо уваги було приділено саме вартісному виміру  капіталу. Для обґрунтування вартісного виміру капіталу в сучасному обліку необхідно дослідження еволюції його оцінки у взаємному зв’язку із становленням і розвитком обліку в рамках простої, камеральної та подвійної бухгалтерії. Крім того, потрібний аналіз змін у підходах до оцінки в залежності від цілей бухгалтерської звітності у відповідності з інформаційними запитами її користувачів.

Поняття капіталу є одним із складних не тільки в бухгалтерському обліку, але і в усій економічній науці. Характерна риса капіталу як економічної категорії  це подвійність його природи. З одного боку, це потенціал або накопичене багатство, яке дає можливість регулярно отримувати економічні вигоди. Широке розуміння категорії капіталу означає вартість, яка приносить додаткову вартість, що включає все те, що здатне приносити дохід [3, с. 161; 11, с. 164]. За визначенням Дж.С.Міля «капітал» - це попередньо накопичений запас продуктів колишньої праці [8, с. 178]. П.Самуельсон вважав, що капітал – це багатство, яке є результатом минулої праці, і має здатність приносить дохід [12]. Цей аспект капіталу трактується як фактор виробництва, що сходить до класиків політичної економії,  які розглядали капітал як накопичену працю (А.Сміт) [13], як засоби виробництва (Д.Рікардо) [10].

З іншого боку, капітал як економічна категорія являє собою систему економічних відносин між різними суб’єктами господарської діяльності. Ця система включає відносини між підприємцем і працівниками з приводу умов праці, її результативності й розподілу результатів; відносини між працівниками (включаючи підприємців) і державою з приводу розподілу результатів діяльності працівників; відносини між найманими працівниками й учасниками фінансової діяльності (менеджерами, акціонерами, інвесторами) з приводу умов і характеру розподілу доходів; відносини між підприємцями і покупцями продукції.

Виклад основного матеріалу. Обчислення капіталу є традиційно пріоритетною задачею бухгалтерського обліку. У вартісному вимірі капіталу господарюючого суб’єкта в бухгалтерському обліку використовуються наступні значення капіталу:

1) сукупність ресурсів або виробничих потужностей підприємства, які є універсальним джерелом його доходів;

2) частка власників підприємства у його активах;

3) сукупність довгострокових джерел фінансування.

Перше значення капіталу є основою економічного підходу до капіталу, величина якого визначається у бухгалтерському обліку як підсумкове значення активу балансу за виключенням деяких його статей, питома вага яких в діючому балансі в цілому є незначною. Згідно трудової теорії вартості капітал включає в себе накопичену уречевлену і живу працю або здатність до праці. Виходячи за рамки цієї теорії, необхідно відмітити, що у склад уречевленої праці включається також частина обмежених природних ресурсів, які можуть бути залучені в господарський процес економічного суб’єкта.

Капітал як сукупність ресурсів має певні властивості, першою з яких обмеженість ресурсів, з якої витікає друга властивість – здатність до накопичення, яка означає, що капітал можна не лише зберегти, але й поповнити. Крім здатності до господарського використання й накопичення, капітал має третю властивість – ліквідність або здатність перетворюватись у грошову форму, ступінь якої в залежності від видів ресурсів може бути досить високою. Ліквідність капіталу забезпечується четвертою властивістю – наявністю мінової вартості – певної здатності до обміну, яку можна виміряти кількісно у грошовому еквіваленті. Накопичення капіталу відбувається при цьому не у форму простого накопичення ресурсів, а в процесі кругообороту вартості, де, як відомо, відправну й кінцеву точку відліку визначає грошова форма капіталу. Четверта властивість капіталу означає одночасно його здатність до конвертації  - постійній зміні власних форм.

Таким чином, із врахуванням виділених властивостей, капітал являє собою сукупність ресурсів, які накопичуються і використовуються у підприємницькій діяльності, які включені в процеси відтворення і зміни  вартості шляхом взаємної конвертації всіх його різноманітних форм.

Сучасні дослідники виділяють такі форми капіталу, як економічний капітал, культурний капітал, людський капітал, соціальний капітал, адміністративний капітал, політичний капітал, символічний капітал, фізичний капітал. Предметом цього дослідження є економічна форма капіталу, яка характеризується високою ступінню уречевлення й формалізації. Ця форма найбільш проста для передачі шляхом відчуження від свого володаря, яка здійснюється через ринковий обмін, передачу спадкових справ, підписання договорів та ін. Відносна простота економічного капіталу зумовлена основною його відмінною рисою – грошовою оцінкою, на основі, на основі якої відбувається співвимірювання різних елементів капіталу, їх порівняння й обмін. Вартісне вимірювання капіталу було й залишається однією із складних проблем в економічній теорії в цілому, і в бухгалтерському обліку зокрема.

Пріоритет фактора праці при формуванні вартості відстоювали класики економічної теорії, який був використаний К.Марксом при створенні теорії вартості з точки зору її виробництва й розподілу, яка ґрунтувалась на суспільно корисних витратах.

У той же час  для економічної теорії минулих століть характерні погляди, основою яких є трактування вартості як певної властивості товару, яка характеризується корисністю і доступністю (природною рідкістю і витратами праці). Таким чином, якісна сутність вартості як корисності в умовах обмеженості стала основою для обґрунтування принципів формування вартості товару – принципу корисності і принципу доступності.

Ці принципи були розвинені у роботах представників неокласичної школи. До найбільш видних її представників відносяться англійський вчений А.Маршалл, який одним з перших на основі вказаних принципів обґрунтував і математично описав принцип «попиту і пропозиції» [7]. Суттєвий вклад у доповнення наведених принципів внесли такі англійські вчені, як Дж.Робінсон і Е.Чемберлен – автори принципи заміщення і конкуренції.

Таким чином, на початку XX століття була сформована певна система теоретичних і методологічних основ формування і виміру товару. На основі неокласичного підходу до формування вартості (за споживчою і міновою вартістю) сучасний російський дослідник даної проблеми професор А.Т.Євтух пропонує використовувати якісно-кількісний підхід до вартості. Суть цього підходу полягає в тому, що норми формування вартості ґрунтуються на якісних характеристиках (корисності й обмеженості), а нормативне значення вартості – на кількісних показниках, тобто на сумі грошей чи грошових еквівалентів, як найбільш ймовірна ціна на ринку [5, с.17]. Обґрунтовуючи свій підхід, він підкреслює, що процес об’єктивізації суб’єктивних відносин до вартості в умовах ринку здійснюється послідовно. Першим кроком при цьому є поява бажання в суб’єкта ринку володіти предметом, який має для суб’єктивну цінність, потім відбувається оцінка цього предмету на основі суспільної цінності – ринкової вартості, наступний крок потенційного покупця – це співставлення вартості товару із вартістю грошей, якими він володіє. При співпаданні суб’єктивних факторів (попиту) із об’єктивною вартістю (ціною) здійснюється купівля товару. Значить, рух грошей супроводжується об’єктивізацією вартісних стосунків, яка є одночасно унікальним засобом відображення стійких, об’єктивних зв’язків у економіці. Грошова оцінка капіталу суб’єкта ринку або його ресурсів дозволяє одержати математичну точність і логіку, сприяє відображенню закономірних процесів у господарській діяльності.

По відношенню до економічного капіталу виділяються чотири еволюційні форми: промисловий капітал, фінансовий капітал, фінансово-промисловий капітал, інтелектуальний капітал.

Як відомо, промисловий капітал зародився в період становлення капіталізму, сферою походження якого є легка промисловість і в першу чергу мале та середнє виробництво. Історично промисловому капіталу передували торговий або купецький (лихварський) капітал. У якості відособлених форм капіталу на стадії індустріалізації як самостійні  з’явились банківський і фінансовий види капіталу [1]. Таким чином, виникнення і розвиток фінансового капіталу пов’язане з періодом бурного розвитку важкої промисловості із високо концентрованим крупним виробництвом, банківською справою, торгівлею. З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів [2, с.211].

Фінансово-промисловий капітал базується на використанні електронних та інформаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Інтелектуальний капітал у порівнянні із попередніми формами капіталу означає, насамперед, корпоративний характер організації і зв’язків, науково-інтелектуальний характер праці.

Зміна структури капіталу в процесі його еволюційного розвитку, яка є основою для трансформації вартісного виміру відповідних об’єктів бухгалтерського обліку, подано на малюнку 1. Структура капіталу економічного суб’єкта є найбільш складною для сучасного етапу розвитку. Для характеристики всіх його форм у системі бухгалтерського обліку і звітності необхідна вартісна оцінка, яка є одним із важливіших елементів методу бухгалтерського обліку.

Застосування вартісного виміру капіталу дозволяє вирішити обліку основне завдання – забезпечення інформацією всіх користувачів про процеси формування капіталу і його використання, а також виникнення і виконання зобов’язань; формування, розподілу і використання прибутку та ін., в основі обліку яких лежить оцінка капіталу у грошовому вимірнику.

При цьому ця оцінка актуалізується, в першу чергу, для промислового  та інтелектуального капіталу, тому від їх об’єктивної оцінки та руху в процесі підприємницької діяльності економічного суб’єкта залежить достовірність визначення фінансового результату. Внаслідок цього проблема грошової оцінки існувала на всіх етапах розвитку бухгалтерського обліку, яка і залишається актуальною і на сьогодні.

Єдине, що не викликає труднощів – це облік фінансового капіталу, вираженого у вигляді грошових коштів і дебіторської заборгованості. Однак якщо розглядати навіть цю групу капіталу з позиції реальності його включення у склад майна підприємства і дотримання принципу обачності,  можливі випадки, коли у складі дебіторської заборгованості в активі балансу українських підприємств враховується заборгованість, надходження якої у майбутньому викликає сумніви. Тому можливі проблеми об’єктивної оцінки і цієї групи активів у тих чи інших ситуаціях.

 Image

Рис. 1. Структура капіталу як категорії бухгалтерського обліку

 

Найбільш ліквідні активи – грошові кошти в залежності від того, на рахунках яких банків вони враховуються, в кінцевому рахунку можуть виявитися також неповноцінними активами. Наприклад, якщо банк затримує платежі або знаходиться на стадії банкрутства, то виконання вимоги видати залишки грошових коштів, які знаходяться в таких банках, у будь-який момент за бажанням власника, також викликає сумнів. Проблема достовірної оцінки будь-якої статті бухгалтерського балансу чи елементів капіталу є, таким чином, актуальною в умовах ринкових відносин.

Особливе призначення вартісного виміру капіталу в обліку пов’язано з наступними факторами. По-перше, використання тих чи інших способів вартісної оцінки капіталу здійснює вплив буквально на всі показники бухгалтерської звітності і в першу чергу на обчислення фінансового результату – основного показника, який характеризує ефективність діяльності економічного суб’єкта. По-друге, дані фінансової звітності про величину капіталу господарюючого суб’єкта є основним джерелом інформації для проведення аналізу, по результатам якого можна зробити висновок, зокрема, про забезпеченість основними фондами, виявити їх недостачу чи надлишок, а також ступінь їх зношення. За інформацією про вартість і структуру оборотного капіталу, який відображається в поточному обліку в натуральному і грошовому вимірі, можна  робити висновки не лише щодо кількості, але й дефіциту чи наявності невикористовуваної сировини. Якщо ж розглядати ці показники в динаміці за ряд звітних періодів, то можна виявити зміни у структурі основного і оборотного капіталу. Така інформація є основою для обчислення оподатковуваної бази за різними видами податків, завищення або заниження яких впливає у кінцевому рахунку на величину власного капіталу і фінансове благополуччя організації.

Бухгалтерський підхід до категорії капіталу в цілому ґрунтується на розгляді капіталу, з одного боку, як сукупності ресурсів господарюючого суб’єкта або з позиції економічного трактування капіталу, з іншого, - з позиції юридичного походження цього майна. З точки зору економічної – це конкретні частини майна чи власність господарюючого суб’єкта або його активи. При розгляді цієї ж власності з юридичної точки зору – з позиції джерел їх фінансування в бухгалтерському обліку капіталом прийнято називати зобов’язання у широкому розумінні цієї категорії або пасиви організації. Це є основою відомого балансового рівняння:

Власність = Актив = Капітал = Зобов’язання = Пасив,

або А = П

Інтерпретація цього рівняння у вітчизняній теорії бухгалтерського обліку до сьогодення відбувається в основному тільки з позиції впливу типів господарських операцій на валюту бухгалтерського балансу. Виключенням у цьому відношенні  є узагальнення В.Д.Новодворського і  А.Н.Хоріна, які розкривають економіко-правовий зміст цієї формули і логіку взаємозв’язку рахунків бухгалтерського обліку в ній наступним чином: 1) будь-яка зміна капіталу виходить із збільшення чи зменшення складових частин майна; 2) ніяка зміна капіталу не може мати місце, якщо зміна частин майна полягає лише у переміщенні цінностей або у простій міновій операції; 3) зміна вартості частин майна, яка не компенсується іншою зміною викликає зменшення або збільшення капіталу; 4) обидві сторони рівняння повинні знаходитись у стані рівноваги (балансу); 5) зміна капіталу в частині власного капіталу власника прямо протилежно зміні чужого капіталу або зовнішніх зобов’язань капіталу [9, с.20].

На основі цих узагальнень, які характеризують економічну суть балансового рівняння, можна зробити висновок про те, що у складі активів господарюючого суб’єкта відображаються цінності, які в кінцевому рахунку можуть належати іншим юридичним і фізичним особам (кредиторам) при умові виникнення у суб’єкта зобов’язань по відношенню до них. У цьому випадку ризик втрати цінностей і можливість недоотримання вигод від їх використання несе підприємство, яке обліковує ці об’єкти на своєму балансі.  Актив в цих умовах (економічний капітал) включає не лише еквівалент власного капіталу (бухгалтерський капітал), але й еквівалент того, що повинно бути відшкодовано (виплачено) у майбутньому третім особам, який з юридичної точки зору являє собою борги або зобов’язання господарюючого суб’єкта. Це відноситься до більш вузького розуміння категорії зобов’язань по відношенню до інших осіб за виключенням власників, тобто зовнішніх зобов’язань. Внаслідок цього правомірним є виникнення категорії «власний капітал», який являє собою майно, звільнене або очищене від боргових зобов’язань, синонімом якого є поняття «чисте майно», «чисті активи».

З бухгалтерської точки зору капітал являє собою внески власників і прибуток, накопичений за весь час діяльності підприємства. При цьому відмічається, що для визначення фінансового стану підприємства величина капіталу розраховується як різниця між активами і зобов’язаннями. Таке розуміння капіталу і визначення його по залишковому принципу прирівнюється, по суті, до поняття «власний капітал».

Внаслідок цього однією із головних цілей бухгалтерського обліку є формування інформації про величину власного капіталу. Для цієї мети використовується рівняння бухгалтерського обліку: А-П = К

Вищевикладене дозволяє констатувати, що використання у бухгалтерському обліку поняття «капітал» у двох смислах досить виправдане. Капітал у широкому смислі – це сукупність ресурсів господарюючого суб’єкта, у той же час основне призначення категорії «капітал» у бухгалтерському обліку полягає у його застосуванні по відношенню до фінансових ресурсів, інвестованих власниками, тобто поняття «капітал» асоціюється із поняттям «власний капітал». Як відмічають Е.С.Хендриксен і М.Ф.Ван Бреда, бухгалтери схильні ототожнювати термін «капітал» із зареєстрованою сумою вкладів звичайних акцій [14, с. 172].

Таким чином, бухгалтерський підхід полягає в тому, що під «капіталом» розуміти частку активів організації, яка залишилась після вирахування всіх зобов’язань. Капітал у цьому випадку – це різниця між активами і зобов’язаннями або чисті активи підприємства.

Основою даного підходу є фізична концепція, у відповідності з якою капітал розглядається як сукупність виробничих потужностей. У цьому контексті поняття «капітал» характеризує генеруючу можливість організації або її здатність виробляти той чи інший об’єм матеріальних благ. Це обумовлює певне обмеження в трактуванні прибутку, що формується в процесі функціонування цього капіталу. Прибуток визнається в цьому випадку в об’ємі перевищення виробничої потужності підприємства на кінець періоду у порівнянні із цим же показником на початок періоду. Існує також фінансова концепція, яка трактує капітал як фінансові ресурси, які інвестовані власниками в активи підприємства. У відповідності із цією концепцією прибуток визнається тільки в тому випадку, якщо протягом звітного періоду відбувається реальне збільшення власного капіталу. Виплата дивідендів, яка проводиться за рахунок прибутку, не повинна при цьому призводити до скорочення капіталу.

МСФЗ виходить із рівнозначності концепцій збереження капіталу на основі використання фізичної і фінансової концепції капіталу. Право на вибір надане самим підприємствам. При цьому компанії орієнтуються на потребу користувачів інформації фінансової звітності. Таким чином, принципова відмінність між фізичною та фінансовою концепціями підтримки капіталу полягає у відображенні впливу цін на вартісну оцінку активів і зобов’язань. Вибір облікової моделі здійснюється самостійно господарюючими суб’єктами при дотриманні балансу між такими якісними характеристиками інформації фінансової звітності, як доречність і надійність.

Третє розуміння капіталу передбачає обліково-аналітичний підхід до капіталу, який розвивається у рамках його фінансової концепції. Виникнення цього підходу багато вітчизняних учених пов’язують із неоднозначністю трактування поняття «вартість фірми» [6, с. 188].

Вартість підприємства (фірми) може визначаться на основі облікових або поточних (ринкових) цін. В останньому випадку йде мова про ринкову капіталізацію фірми. Оцінка вартості підприємства, акції якого котируються на фондовому ринку, проводиться на основі поточної ціни акцій; інших підприємств – на основі оцінки його чистих активів, але із врахуванням умови фіктивної ліквідації і ринкової оцінки активів.

Поняття «вартість фірми» і визначення величини вартості конкретної фірми є на сьогодні неоднозначними. Одна із актуальних проблем при цьому – це проблема трактування взаємозв’язку між власним і позиковим капіталом. У той же час необхідно відмітити, що проблема визначення вартості підприємства як єдиного майнового комплексу є найбільш гострою не стільки у бухгалтерському обліку, скільки при оцінці бізнесу.

Висновки. На підставі дослідження робимо висновок, що капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якої досліджується уже протягом століть. Тому вивчення обліку капіталу базується на економічній теорії, що і розкриває зміст і суть даного поняття.

Узагальнюючи всі три підходи до трактування поняття «капітал» у бухгалтерському обліку, можна зробити висновок, що економічний підхід достатньо наглядний. Однак його необхідно розглядати не тільки із позиції вартісної оцінки активів, але і їх відображення у системі бухгалтерського обліку, оскільки подвійний запис як основоположний метод бухгалтерського обліку, надає унікальну можливість для характеристики одного й того ж  об’єкту із різних сторін. Другий і третій підходи, які трактуються в контексті фінансової концепції, відображають капітал, втілений у різних активах господарюючого суб’єкта. Об’єктами вартісного виміру в бухгалтерському обліку є при цьому такі різновиди капіталу, як статутний (акціонерний), пайовий, додатковий вкладений, інший додатковий, резервний, неоплачений, вилучений, а також капітал позиковий та інші форми капіталу.

На методологію вартісного виміру вказаних різновидностей капіталу впливає багато факторів, зокрема, організаційно-правова форма підприємницької діяльності, специфіка галузі, розмір підприємства, положення нормативно-законодавчих документів та ін. Отже, вартісне вимірювання капіталу у процесі підприємницької діяльності здійснює суттєвий вплив на показники, які характеризують фінансові результати і фінансовий стан економічного суб’єкта.

 

Список використаних джерел

1.      Алексеєнко Л.М. Ринок фінансового капіталу: становлення, проблеми та перспективи розвитку: [монографія] / Л.М. Алексеєнко. – К.: Максимум, 2004. – 424 с.

2.      Финансовый менеджмент: [учебн. курс] / И.А. Бланк. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – 528 с.

3.      Большой Бухгалтерский Словарь [под ред. А.Н. Азрилияна]. - М.: Институт новой экономики, 1999. – 574 с.

4.      Друри К. Введение в управленческий и производственный учет / К. Друри; [пер. с англ. С.А. Табалиной]. – М., 1997. – 560 с.

5.      Евтух А.Т. Система знания о стоимости / А.Т. Евтух // Экономический анализ. – 2005. - №10. – С. 15-23.

6.      Ковалев В.В. Учет, анализ и финансовый менеджмент: [учеб.–метод. пос.] / В.В. Ковалев, Вит. В. Ковалев - М.: Финансы и статистика, 2006. – 688 с.

7.      Маршал А. Принципы экономической науки [пер. с англ.] / А. Маршал. – Т.1. – М.: Прогресс, 1993. – С.132-139.

8.      Милль Д.С. Основы политической экономии / Д.С. Миль. - М.: Мир, 1980.

9.      Новодворский В.Д. Балансовое обобщение в бухгалтерском учете / В.Д. Новодворский, А.Н. Хорин // Бухгалтерский учет. - 1995. - № 3. - С. 19-25.

10.    Ришар Ж. Бухгалтерский учёт: теория и практика [пер. с франц.] / Ж. Ришар; Под ред. Я.В.Соколова. — М.: Финансы и статистика, 2000. – 160 с.

11.    Рувер Р. Де. Как возникла двойная бухгалтерия (развитие бухгалтерии до Луки Пачоли согласно счетным книгам купцов средневековья) [сокр. пер. с англ.] / Р. Де Рувер. - М.: Госфиниздат, 1958. - 67с.

12.    Самуэльсон П. Экономика / Поль Самуэльсон. - М.: НПО «Алгон», 1993. - 642 с.

13.    Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит. - М.: Соцэкгиз, 1931.- Т.2.

14.    Хендриксен Э.С. Теория бухгалтерского учета [пер. с англ.] / Э.С. Хендриксен., М.ФВан Бреда; Под ред. проф. Я.В. Соколова.- М.: Финансы и статистика, 1997. – 576 с.