banner-mia2.gif

УДК 346.54+332.025.12

Ю.М. САФОНОВ, докторант,

Херсонський національний технічний університет

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА

 

Питання, які розглядаються:

·      Досліджено класифікацію форм і методів регулювання розвитку виробництва, визначено особливості їх застосування в сучасних умовах господарювання.

Ключові слова: державне регулювання економіки, форми, методи, розвиток виробництва.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·      Исследовано классификацию форм и методов регулирования развития производства, определены особенности их применения в современных условиях хозяйствования.

·      Ключевые слова: государственное регулирование экономики, формы, методы, развитие производства.

 

Issues that are examined:

·      Researched the classification of forms and methods of regulation of development of production and determined the peculiarities of their application in modern conditions of management.

Keywords: government control of economy, form, methods, development of production.

 

Постановка проблеми. Реалізація державної економічної політики, державне регулювання економічних процесів, у визначених цією політикою цілях, потребують застосування відповідних засобів регулювання.

На основі пізнання об’єктивних закономірностей розвитку господарства наука розробляє принципи регулювання економічного розвитку. Якщо закономірності відображають об’єктивну реальність економічного розвитку господарства, то принципи є відображенням зазначених закономірностей у економічній політиці. Розробка принципів регулювання економічного розвитку ґрунтується на науковому пізнанні об’єктивних закономірностей управління в цілому.

Методологічні основи державного регулювання мають поєднувати підтримку розвитку підприємництва, інноваційність; інтеграцію підприємств, галузей; забезпечення економічної безпеки діяльності. В умовах трансформаційної економіки вибір форм і методів державного регулювання економіки, адекватних ринковим умовам господарювання, набуває особливої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методичні аспекти державного регулювання економіки розглядалися у багатьох публікаціях зарубіжних і вітчизняних вчених. Зокрема, цим питанням присвячені наукові дослідження Б. Буркинського, Л. Венделла, М. Делягіна, І. Запоточного, В. Захарченка, М. Коваленка, П. Макаренка, І. Нагорної, С. Наливайченка, Т. Уманець, У. Старбука та інші. Однак в їх публікаціях не повністю розкрито питання регулювання розвитку економічних комплексів. Так, наприклад, недостатньо досліджено методи регулювання розвитку підприємств багатогалузевого сировинного комплексу текстильної промисловості, вибору і застосування найбільш ефективних видів, форм і методів державного регулювання розвитку їх економіки.

Метою статті є систематизація і класифікація форм і методів державного регулювання розвитку виробництва, визначення особливостей їх застосування у залежності від економічної ситуації в якій перебувають об’єкти регулювання. 

Виклад основного матеріалу. Основні види, форми, методи, функції та інші елементи системи державного регулювання розвитку виробництва представлені на рис. 1.

Image

 

Рис. 1. Основні елементи системи державного регулювання розвитку виробництва

 

В економічній літературі розрізняють прямі і непрямі види державного регулювання. Пряме регулювання характерне для планової економіки, авторитарних, командно-адміністративних, воєнних режимів, але може застосовуватися й в умовах надзвичайних ситуацій (фінансово-економічна криза тощо), коли адміністративні методи, пряме державне керування є більш ефективним і надійним.

Для ринкової економіки характерні непрямі методи регулювання:

- регулювання і контроль урядом країни показників економічного розвитку, застосування економічних важелів і методів для приведення їх до запрограмованих у стратегічних, державних, регіональних, галузевих, цільових програмах соціально-економічного розвитку;

- захист добросовісної конкуренції і перешкоджання монополії;

- підтримка суб’єктів господарювання, що об’єктивно не в змозі конкурувати на ринку, та мають важливе значення для цілей загальнодержавного або територіального розвитку.

Існують різні методи урядового керування економікою: адміністративні, економічні і юридичні. В умовах ринкової економіки вибір робиться на користь економічних методів регулювання. Основними економічними засобами такого регулювання є: фінансова політика, податковий збір, кредитування, прибуток, ціни, зарплата, премії й інші. Причому, успішне регулювання може бути досягнуто лише при виборі економічних засобів, що відповідають кожному конкретному періоду розвитку [1, с. 117].

Найважливішою функцією державних органів є цільова функція, що передбачає постановку конкретних цілей у галузі економічного й соціального розвитку регіону й визначення терміну їх реалізації [2, с. 22].

Цільова функція містить у собі низку цілей, поєднаних у єдину систему, що має певну ієрархічну структуру. Формування цільової функції є складним процесом, який пов’язаний із формуванням стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку, прийняттям відповідних рішень і механізмом їх реалізації. Окреслюючи цільові функції, держава бере на себе те, що непідвладне ринковій системі. Найважливішим напрямом реалізації цільової функції є визначення пріоритетів економічного розвитку, підтримка конкурентного середовища тощо. Зокрема, направляюча і координаційна функції, що здійснюються у межах цільової функції, забезпечують вибір шляхів, досягнення поставлених цілей, збалансованість найважливіших економічних пропорцій та узгодження суперечливих взаємозв’язків суспільного поділу праці. Розподільча і перерозподільна функції пов’язані, як правило, зі скороченням розходжень у розмірах прибутків і майна між суб'єктами, із розподілом дефіцитних ресурсів. Основним інструментом у реалізації цієї функції є податкова політика і бюджетне регулювання. Стимулювання пов’язане з активізацією рушійних сил розвитку суспільства. Реалізація відбувається через систему пільг (субсидій, дотацій, податків тощо), за допомогою яких державні органи забезпечують просування економіки у визначеному напрямі. Контрольна функція припускає ревізування з боку державних органів за дотриманням господарськими суб’єктами економічних і правових правил і норм у процесі їхньої господарської діяльності. Найголовнішою складовою частиною контрольної функції є інспектування за дотриманням найважливіших параметрів соціально-економічного розвитку держави.

В умовах реформування економіки особливе місце варто відвести такій функції держави, як захист економічного порядку. Вона є опорою будь-якої господарської системи, але особливе значення має для ринкової економіки, що за своєю суттю базується на взаємовигідних угодах рівноправних партнерів, які мають свободу вибору. Відсутність законодавчої регламентації цих угод, їхнього захисту виконавчою і судовою владою дає простір для перетворення, «економіки договорів» у свою протилежність – «економіку криміналу». А це паралізує найважливішу властивість ринкового механізму – спроможність автоматично виправляти розбіжність між попитом і пропозицією. Держава може і повинна не допускати порушення норм і правил поведінки на ринку, керуючись критеріями суспільного блага [2, с.25].

Механізми, якими володіють суб’єкти державної економічної політики для проведення тих чи інших регулюючих заходів, дуже різноманітні. Умовно механізми політики впливу держави на економічні процеси класифікують за рівнем інтенсивності втручання: м’які – інформаційні та консультативні; середні – фінансові; сильні – примусові та адміністративні, а також за тривалістю дії – короткострокові і довгострокові. Примусові та адміністративні механізми (заборона, норми, дозволи, ліцензії, укази Президента) є засобами сильного втручання в економіку. Реалізація цих заходів вимагає створення відповідної державної системи контролю та системи планування.

Становлення елементів державного регулювання перехідної економіки України розглядається у взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів. Головну роль відіграють зовнішні чинники, тому що вони визначають сучасний процес трансформації глобальної (і національної) економіки в ринкову [1, с.28]. Взаємодія внутрішніх і зовнішніх факторів державного регулювання визначає його форми. Але їх глибокий аналіз неможливий через те, що ці форми тільки з’являються і практика їхнього застосування дуже обмежена.

По-перше, це правові (вихідні і традиційні) форми державного регулювання, визначені новою українською державністю. Відображаючи демократичний поділ влади, вони повинні забезпечувати політико-правовий пріоритет ринкових реформ, сприяти розвитку перехідної економіки, бути юридичною базою формування і розвитку усіх форм державного регулювання.

По-друге, інституціональні форми державного регулювання, що витісняють інститути адміністративно-командної системи і затверджують інститути перехідної економіки. це і державна власність, що обмежується, її нові види, нові принципи державного регулювання державних підприємств, приватна власність, її різновиди, ринок, конкурента і ринкова регуляція.

По-третє, це функціональні (цільові) форми державного регулювання, за допомогою яких адміністративно-командна система трансформується в планомірну перехідну економіку. При цьому повинні бути використані  кейнсіанські методи антикризового регулювання, монетаристські методи антиінфляційної кредитно-грошової й антидефіцитної фінансової політики, але також і адміністративні методи в промисловій, аграрній, структурній політиці, в сфері формування інфраструктури національного ринку, в експортній й імпортозамісній політиці.

Державний механізм регулювання економіки можливо представити як сукупність економічних й адміністративно-правових засобів і важелів, за допомогою яких держава здійснює економічну діяльність (політику) [3, с.148]. Інструментарій державного господарського механізму (значною мірою умовно) автори класифікують за певними напрямами. У відповідності до об’єктів економічної діяльності держави (зовнішньоекономічні зв’язки, національна економіка, її окремі галузі та сфери), можна виділити три групи методів державного механізму регулювання: мезо-, макро- і мікроекономічні. З позицій ринкових відносин розглядають ринкові й антиринкові методи впливу на економічне життя суспільства. Ринкові методи дають змогу державі впливати на економіку у визначеному напрямку й регулювати її, але дія механізму ринку при цьому не обмежується, поле діяльності залишається незмінним. Антиринкові методи націлені на обмеження сфери діяльності механізму ринку. Близьким до наведеної класифікації є поділ методів державного механізму на економічні й адміністративні.

При використанні методів економічного впливу держава не втручається в процес прийняття рішень суб’єктами економіки. Вона створює лише передумови для того, щоб при самостійному виборі суб’єкти економіки надавали перевагу тим варіантам, які відповідають цілям економічної політики держави.

Адміністративні методи широко використовуються у регулюванні національної економіки (ліміти, квоти, розподіл ринків, заморожування цін або заробітної платні тощо), а також у захисті національних інтересів у системі світових господарських зв’язків (наприклад, ліцензування експорту або державний контроль за імпортом робочої сили та капіталу).

Висновки. Аналіз теорії і практики застосування форм і методів державного регулювання виробництва дозволяє зробити наступні висновки:

Відповідно до цілей державного регулювання, поточних умов розвитку державними органами управління застосовуються й визначені форми, методи регулювання.

Для забезпечення суспільнозначимих інтересів, економічної гнучкості процесів, що відбуваються у господарському комплексі, концентрації ресурсів на головних напрямках економічного розвитку доцільно застосовувати цільові підходи до державного регулювання розвитку економіки. Система державного втручання в економічні процеси повинна планомірно перебудуватися в напрямку підвищення гнучкості методів державного регулювання. Зарубіжний і вітчизняний досвід програмно-цільового планування свідчить, що основним організаційним інструментом регулювання розвитку вітчизняних економічних комплексів мають стати державні цільові програми їх розвитку.

Органи державної влади мають певні важелі: організаційно-функціональні, фінансові (кредити, гарантії), податкова політика, нормативне регулювання у сфері охорони навколишнього середовища й торгівлі, кадрова політика, оренда державного, муніципального майна. Саме вони й покладаються в основу механізму державного регулювання діяльності підприємств.

 

Список використаних джерел

1.       Наливайченко С.П. Основи теорії державного регулювання економіки: [навч. посібник] / С.П. Наливайченко. – Сімферополь: Таврія, 2003. – 420 с.

2.       Запоточний І.В. Державне регулювання регіональної економіки / І.В. Запоточний, В.І. Захарченко / [За заг. ред. д.е.н., проф. Захарченка В.І.]. – Харків – Львів – Одеса: ТОВ «Одісей», 2003. – 592 с.

3.       Макаренко П.М. Ринкова трансформація аграрного сектора: теорія і практика: [монографія] / П.М. Макаренко, А.Д. Топалов. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006. – 373 с.

4.  Harvey J / Modern Economics. 7-th edition. Macmillan Press Ltd. – 1998.

5.  Институт права и публичной политики: [Электронный ресурс]: - Режим доступа: http://www.ilpp.ru/