banner-mia2.gif

П.А. Лайко,

доктор екон. наук, професор,

зав. кафедри податкової та страхової справи,

Національний аграрний університет;

В.М. Алексійчук,

канд. екон. наук,

заст. зав. відділом фінансово-кредитної та податкової політики,

ННЦ «Інститут аграрної економіки»;

О.Є. Ґудзь,

канд. екон. наук,

нач. управління фінансово-кредитних механізмів,

страхування та боргових зобов’язань

Мінагрополітики України;

Г.П. Лайко,

канд. екон. наук,

асистент кафедри світового сільського господарства

та зовнішньоекономічної діяльності,

Національний аграрний університет

 

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Раскрыты принципы кредитной кооперации и ее особенности, а также основные отличительные черты кооперативных и коммерческих банков.

·          Проанализированы и предложены основные пути формирования капитала (основного и дополнительного) региональных кооперативных банков.

·          Обоснованы основные принципы государственной поддержки возрождения кооперативных банков в Украине.

&                   Key issues that are examined:

·          Principles and features of credit cooperation, the basic distinctive features of cooperative and commercial banks are opened.

·          The basic ways of formation of the capital (basic and additional) of regional cooperative banks are analysed and offered.

·          Main principles of the state support of revival of cooperative banks in Ukraine are proved.

 

 

Актуальність дослідження. Нинішній стан української фінансової системи висвітлив основні недоліки комерційних банків з точки зору малого і середнього бізнесу – їх нездатність швидко реагувати на мінливу ситуацію в силу значних обсягів нагромадження і вкладення засобів. Така світова практика засвідчує, що малі форми кредитування, як кредитні кооперативи і кредитні спілки більш гнучко реагують на фінансові потреби малих підприємств. Цьому є такі причини:

– грошові фонди кредитних кооперативів належать пайовикам, а значить вони можуть прийняти рішення про повернення своїх паїв;

– фінансові потоки легко відслідковуються в силу прозорості управління;

– вкладення коштів у великі й ризикові операції заборонено, а тому фінансові втрати незначні;

– пайовики знають один одного особисто, що сприяє поверненню кредиту;

– часто кредитні кооперативи єдине місце, де малі підприємці можуть взяти кредит, оскільки висока вартість трансакційних витрат робить їх небажаними клієнтами комерційних банків.

На жаль в Україні відсутня потужна і  розвинута система кооперативних фінансових установ. Створення окремих складових такої системи передбачено рядом законодавчих та нормативних актів [1-8] та певні пропозиції науковців [9-12]. Тому в сучасних умовах створення такої системи саме для малих і середніх підприємств потребує додаткового обгрунтування.

Така  унікальна форма, як кооперативні банки, успішно функціонує в країнах ЄС і світу. Тому завданнями даного дослідження є вивчення  передумов успішної діяльності кооперативних форм кредитування, проаналізувати сучасний та історичний зарубіжний досвід функціонування кредитних кооперативів та існуючу вітчизняну законодавчу базу щодо них і на підставі одержаних результатів сформулювати рекомендації для їх розвитку в Україні.

Визначення критеріїв приналежності підприємств до категорії малих та середніх. Дослідження показали, що у світі немає загальновизнаного підходу до віднесення господарських суб’єктів до категорії малих та середніх підприємств. Спробу уніфікувати такі форми господарювання  зробили в Європейській співдружності у 1996 р., коли були прийняті відповідні рекомендації. Ними  виділено чотири кваліфікаційних критерії визнання малих і середніх підприємств:

n    чисельність персоналу;

n    середньорічний обсяг кредитів;

            – загальний баланс та корпоративна незалежність, тобто у власності інших осіб (фізичних та юридичних) може перебувати не більше 25% капіталу підприємства або прав голосу.

За ними виділено три категорії відповідних суб’єктів підприємництва:

1.     Середні підприємства: кількість працюючих – до 250 чоловік, максимальний середньорічний оборот – 40 млн. євро, або  річний баланс, що не перевищує 27 млн. євро.

2.     Малі підприємства:  мають від 10 до 49 чоловік, що знаходиться у трудових відносинах з власником; максимальний середньорічний оборот становить 7 млн. євро, або  річний баланс, що не перевищує 5 млн. євро.

3.     Мікропідприємства: забезпечують робочими місцями не більше 10 найманих працівників: обмеження річного обороту та балансу відсутні.

          У практиці окремих країн застосовуються, крім того, національні критерії, які не завжди збігаються з прийнятими в ЄС. Наприклад, в Німеччині до сектору малих і середніх в промисловості відносяться підприємства з чисельністю працюючих до 500 осіб з середньорічним оборотом до 100 млн. євро, а в Нідерландах їх сфера обмежується фірмами зі 100 працюючими.

З 1 січня 2005 року будуть застосовуватися нові критерії щодо визначення мікропідприємства, малого та середнього підприємства. Європейська Комісія ухвалила нові критерії 6 травня 2003 року (Рекомендації 2003/361/ЄЕС). Крім того, усі чинні акти, в яких згадуються малі і середні підприємства,  та програми щодо підтримки малих і середніх підприємств, які змінюються або доповнюються у період до 1 січня 2005 року, мають використовувати визначення малих і середніх підприємств, запропоноване у Рекомендації 2003/361/ЄЕС. Нові критерії є такими:

1. Середні підприємства: кількість працюючих – до 250 чоловік, максимальний річний оборот – 50 млн. євро, або  річний баланс, що не перевищує 43 млн. євро.

2. Малі підприємства:  мають від 10 до 49 чоловік, що знаходиться у трудових відносинах з власником; максимальний річний оборот або річний баланс - до 10 млн. євро.

3. Мікропідприємства: забезпечують робочими місцями не більше 10 найманих працівників; максимальний річний оборот або річний баланс – до 2 млн. євро.

Отже в країнах ЄС використовуються здебільшого кількісні критерії класифікації давно сформованого сектору малого і середнього бізнесу.

Аналогічних підходів дотримуються і в Україні щодо визначення малих і середніх підприємств. Зокрема Господарським кодексом (стаття 63) до таких структур відносяться малі підприємства, чисельність працюючих в яких до 50 чол. або обсяг валового доходу одержаного від реалізації до 3,2 млн. грн., та середні – з чисельністю працюючих до 1000 чол. та обсягом валового доходу від реалізації до 32 млн. грн. Така норма розповсюджується на підприємства всіх галузей народного господарства. Зауважимо, що для аграрного сектора економіки такі параметри визначення є досить високими. При їх зниженні частка малих та середніх підприємницьких структур у сільськогосподарському виробництві буде переважаючою.

Принципи кредитної кооперації та її особливості. Неодмінною ознакою кредитної кооперації є дотримання семи кооперативних принципів, визначених Міжнародним кооперативним альянсом. Якщо не дотримуватися цих принципів, то ми матимемо, по суті, комерційний банк. Це такі принципи:

1)      Принцип самодопомоги.  Економічна самодопомога окремих осіб шляхом солідарності членів кооперативу замінила собою тодішню так звану “систему турботи” (феодальних і/або державних субсидій). Члени кооперативу прагнули підвищити економічний добробут усіх членів за допомогою своїх індивідуальних “кооперативних” зусиль та внесків.

2)      Принцип особистої відповідальності. Лише взявши на себе пряму відповідальність  за діяльність свого власного кооперативу, можна реалізувати економічні переваги для членів. Початково цей принцип передбачав також згоду кожного члена на необмежену колективну відповідальність за всіма зобов’язаннями кооперативу. У початковий період такий принцип солідарності істотною мірою сприяв зміцненню системи. Коли система стала “зрілою”, цей принцип було замінено на принцип обмеженої відповідальності (обмеженої паями членів та додатковими пайовими внесками).

3)      Принцип самоуправління. Якщо члени мають економічну відповідальність за свою кооперацію, то вони повинні також самостійно управляти нею та контролювати її, обираючи керівництво, наглядову раду та представників для участі в загальних зборах.

4)      Принцип локальності. Лише в межах малих географічних регіонів люди знають один одного достатньою мірою, щоб можна було оцінити фінансовий стан свого “сусіди”, не кажучи вже про фінансовий аналіз, який є типовим механізмом, що застосовуються при ухваленні кредитних рішень комерційними банками.

5)      Принцип “універсальності кооперативу”. Історично, особливо в сільських регіонах, люди шукали підтримки в багатьох видах діяльності: купівля, продаж, бухгалтерський облік, фінансування тощо. Тому сільські кооперативи історично займалися багатьма видами господарської діяльності. Навіть сьогодні можна часом знайти “кредитний кооператив”, який паралельно займається торгівлею  товарами.

6)      Принцип кооперативної спілки. Малі кооперативи рідко бувають спроможними надавати всі послуги, яких потребують їхні члени/клієнти. А приєднуючись до більших “кооперативних спілок”, вони можуть скористатися перевагами спільних знань, досвіду та потенціалу. Тому була створена “трирівнева система” кооперативів, що задовольняла спільні інтереси членів, починаючи від рівня села до регіонального і аж до загальнодержавного рівня.

7)      Принцип добровільності. Кожен член має бути вільним прийняти рішення про вступ до кооперативу, продовження свого членства та вихід із нього. Однак після прийняття рішення про вступ до кооперативу члени зобов’язуються дотримуватись принципів кооперації та робити внески у відповідності зі статутом кооперативу.

На відміну від банківських установ кредитний кооператив є некомерційною організацією. Основною метою його діяльності є не одержання найбільш високого прибутку на капітал, а надання кредитно-фінансових послуг своїм членам у розвитку їх господарської діяльності та підвищення їх матеріального добробуту. Члени кредитного кооперативу строять його через об’єднання своїх пайових внесків і є власниками кредитного кооперативу, а не тільки його клієнтами. Тому кредит видається, в основному, лише членам кооперативу.

Вільний вступ в кооператив і вихід із нього означає рух належних йому паїв, що робить пайовий капітал кооперативу змінною величиною. Тому відносно кредитного кооперативу не можуть діяти положення щодо фіксації кількості членів і встановленого мінімального розміру статутного (пайового) капіталу, необхідного для його заснування, як це має місце стосовно комерційних банківських структур.

Джерелами формування майна кредитного кооперативу можуть виступати як власні, так позичкові кошти. Власні кошти кооперативу формуються за рахунок пайових внесків членів кооперативу і відображаються в пайовому капіталі, доходів від власної діяльності, вступних внесків, інших надходжень.

Пайовий внесок члена кооперативу може бути обов’язковим і додатковим.

Обов’язковий пай члена кредитного кооперативу – це пайовий внесок, який вноситься в обов’язковому порядку членом кооперативу і дає право голосу і право участі в діяльності кооперативу. Він може вноситися як у грошовій, так і в натуральній (не більше 50% паю) формі. Додатковий пай (особисті заощадження члена кооперативу) – пайовий внесок, що внесений за бажанням члена кооперативу понад обов’язкового паю, за який він одержує винагороду (відсотки) у грошовому вираженні.

Кооперативні банки в багатьох країнах Європи можуть залучати вклади від осіб, що не є учасниками (членами банку), але кредити, як правило, надаються переважно учасникам.

Кооператив в обов’язковому порядку встановлює резервний фонд у розмірі не менше 10% пайового капіталу.

Головні відмінності кооперативних та комерційних банків. Головні відмінності кооперативних та комерційних банків, виділені на основі аналізу досвіду їх діяльності в багатьох країнах, наведені в таблиці.

Головні відмінності кооперативних та комерційних банків

 

Ознака

Кооперативні банки

Комерційні банки

Соціальні цілі

Організація фінансової самодопомоги на основі єднання учасників

Не визначаються

Економічна мета

Надання фінансових послуг учасникам (членам), які одночасно є власниками

Отримання прибутку від надання фінансових послуг клієнтам для розподілу його між акціонерами

Статус

Неприбуткова організація

Підприємницька організація

Організаційна форма

Кооператив

Акціонерне товариство, ТОВ, приватна форма

Управління

Демократичне. Кожен учасник має право одного голосу, незалежно від частки в пайовому капіталі

Приватно-групове. Кількість голосів пропорційна частці в статутному капіталі банку

Власники

Всі учасники (члени), незалежно від часу вступу. Членство відкрите

Засновники чи акціонери. Кількість власників має тенденцію до обмеження

Клієнти

Виключно члени-власники

Переважно особи, що не є власниками

Види послуг

Всі або окремі види банківських послуг, додаткові не фінансові послуги

Всі види банківських послуг

Пріоритетні сектори

Сільськогосподарський та дрібний бізнес, домашні господарства

Велика промисловість, торгівля, менше – домашні господарства

Капітал

Початковий пайовий капітал є порівняно невеликим, але постійно зростає за рахунок нових членів Велика зацікавленість у накопиченні резервного капіталу

Статутний капітал вноситься при створенні, є порівняно великим та фіксованим. Низька зацікавленість у накопиченні резервного капіталу

Тенденції системного розвитку

Формування “міцної піраміди” знизу-вверх (місцеві банки – регіональні банки – національний кооперативний банк)

Створення “сітки” зверху-вниз (банк – відділення – філії)

Законодавче регулювання

Кооперативне та банківське законодавство

Підприємницьке та банківське законодавство

Державна підтримка

У вигляді пільгового оподаткування та кредитування, спрямування через ці банки окремих видів державної допомоги

У вигляді сприятливого правового поля

Державний нагляд

Національним банком з можливою передачею окремих функцій нагляду Центральному кооперативному банку

Національним (центральним) банком

 

Оскільки кооперативні банки мають кооперативну природу, їм властиві деякі особливості, які відрізняють їх від традиційних банків.

На відміну від традиційних банківських установ кооперативний банк є некомерційною організацією. Основною метою його діяльності є не одержання можливо більшого прибутку на капітал, а надання кредитно-фінансових послуг своїм учасникам для розвитку їхньої господарської діяльності і підвищення їхнього матеріального добробуту. Кооперативний банк вважається неприбутковою організацією не тому, що не отримує прибуток взагалі, а тому, що він отримується  від своїх учасників – засновників і між ними ж розподіляється (повертається) за їх спільним рішенням. Одержання прибутку не є метою діяльності  таких фінансових установ.

Існує думка, що  вживання терміну “прибуток” по відношенню до кооперативного банка не є правомірним. Кооператив отримує кошти від обслуговування своїх членів, які є його власниками. Тому, щоб уникнути непорозумінь з цього приводу, конгрес Міжнародного кооперативного альянсу у 1969 р. рекомендував замінити термін “прибуток” на більш правильний для кооперативної діяльності термін – “економічні результати”.

З неприбутковою природою кооперативних банків тісно пов’язано їх оподаткування. В багатьох країнах світу кооперативні банки мають статус фінансових кооперативів, а кооперативи мають пільги в оподаткуванні прибутку.

Надлишок доходів над витратами (економічний результат) кооперативного банку, якщо такий залишається після задоволення колективних потреб учасників та поповнення фондів кооперативу, розподіляється між учасниками пропорційно їхньої участі в отриманні банком цих коштів, тобто пропорційно розміру одержаних послуг. Чим більший розмір кредиту отримав учасник, тим більше коштів у вигляді процентів він принесе до спільної “каси”, тому цілком справедливо, щоб у разі повернення надлишку прибутку він одержав частину, пропорційну цьому внескові. Це суттєва відміна від традиційних банків, де прибуток розподіляється пропорційно частці у статутному капіталі.

Джерелами формування майна кооперативного банку можуть бути як власні, так і залучені кошти. Власні кошти кооперативу формуються за рахунок пайових внесків членів кооперативу (пайовий капітал), економічних результатів від власної діяльності, вступних внесків, інших надходжень.

Виходячи з особливостей створення кооперативних банків, мінімальний розмір початкового капіталу не може бути на рівні, який передбачений для традиційних банків. Директивою Ради Європейського Співтовариства 93/6/ЄЕС від 15.03.1993 р. “Про адекватність капіталу інвестиційних фірм і кредитних установ” передбачено, що мінімальний розмір капіталу для кооперативного банку повинен становити не менше 1 млн. євро, в той час, як для інших банків – не менше 5 млн. євро. Норматив мінімального розміру капіталу доцільно підвищувати залежно від рівня кооперативного банку (місцевий, регіональний, національний), доводячи його до “звичайного” для кооперативного банку національного рівня.

Свобода участі в кооперативному банку і виходу з числа учасників означає постійний рух, що робить розмір пайового капітал (або пайового фонду) такого банку непостійним. Тому до кооперативного банку не можуть застосовуватися положення:

·         про фіксацію кількості членів;

·         про заборону зменшення розміру статутного капіталу без дозволу Центрального банку країни (звичайно, при цьому повинен витримуватися норматив мінімального розміру капіталу);

·         про вимогу перереєстрації статутного фонду у випадку його зміни.

Учасники кооперативного банку створюють його шляхом об’єднання своїх пайових внесків і є власниками кооперативного банку, а не тільки його клієнтами.

Кооперативні банки повинні мати право залучати ресурси третіх осіб. Таке право кооперативним банкам доцільно надавати лише після досягнення певного ступеня розвитку, для виміру якого найбільш зручно використовувати показник розміру капіталу. Дозволені розміри залучення ресурсів третіх осіб можуть поступово збільшуватися в залежності від показника розміру капіталу. Лише в тих країнах, де держава підтримувала ресурсну базу кредитних кооперативів значними дотаціями (наприклад,  США), кооперативний рух мав змогу розвиватися без залучення коштів “зі сторони”. Залучення ресурсів третіх осіб збільшує ресурсну базу, прискорює темпи розвитку кооперативних банків, але вимагає нагляду за такими банками з боку держави.

Законодавче забезпечення щодо створення та діяльності кредитних кооперативів в Україні. В Україні існувала потужна і досить розвинута мережа кооперативних банків та інших кооперативних фінансових установ. Так, перше ощадно-позичкове товариство було створене у 1869 році в м. Гадячі на Полтавщині. На початок ХХ уже діяло 3 тис. кредитних спілок та інших ощадно-позичкових товариств, що об’єднували понад 2 млн. осіб. Однак, наприкінці 20-х років минулого століття  кооперативна кредитна система, яка майже повністю задовольняла потреби селян у фінансових ресурсах, була ліквідована, а її кошти та майно  – націоналізовані та передані Державному банку СРСР. У період “перестройки” відбулась підміна понять, і під виглядом “кооперативного руху” почалось відродження приватного підприємництва.

 Закон України “Про банки і банківську діяльність” (1991 р.)  створив можливість для розвитку в Україні лише комерційних банків. Незважаючи на те, що він начебто забезпечував  умови для виникнення банків “різних видів і форм власності”, в ньому було передбачено, що банки можуть будуватись на акціонерних або пайових засадах і мають керуватись у своїй діяльності чинним законодавством про акціонерні товариства та інші види господарських товариств.

За відсутності повноцінного кооперативного законодавства була сформована банківська система, що складається лише із комерційних банків, створених у вигляді господарських товариств. На жаль у цьому законі не знайшло відображення, що в банківських системах багатьох країн світу досить поширена специфічна й унікальна форма фінансової установи як кооперативні банки, що мають неприбуткову кооперативну природу, належать клієнтам, які є їх рівноправними власниками. Без цього виду фінансових установ кредитно-банківська система жодної країни не вважається повноцінною.

Сфера діяльності та кооперативний статус фінансових установ системи передбачає, що вона регулюється нормативно-правовими актами двох типів:

·         що регулюють банківську та інші види фінансової діяльності;

·         що регулюють кооперацію і сільськогосподарську кооперацію.

У зв’язку з цим необхідне поєднання й узгодження фінансового, кооперативного та аграрного законодавства.

Закон України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг”  встановив законодавчі вимоги до діяльності у сфері фінансових послуг, зокрема, дав визначення і господарські суб’єкти, що можуть надавати фінансові послуги.

Правове поле створення кооперативів визначається Законами України “Про кооперацію” і “Про сільськогосподарську кооперацію”.

Члени кооперативу можуть вибрати кредитування, як напрям діяльності кооперативу, відобразити це у статутних документах і створити “кредитний кооператив”. Але після його реєстрації як юридичної особи необхідно в обов’язковому порядку звернутися в Державну комісію по регулюванню ринку фінансових послуг України, одержати право займатися фінансовими послугами і одержати статус фінансової установи. Цього вимагає чинне законодавство.

Маючи статус фінансової установи кредитний кооператив зможе видавати кредити своїм членам за рахунок власних фінансових ресурсів.

Із вищевикладеного можна зробити висновок, що кредитні кооперативи можна віднести до обслуговуючого  виду кооперативу. Він має надавати фінансові послуги своїм членам, не передбачаючи за мету одержати прибуток. Це дозволить їм одержати статус “неприбуткової організації” за податковим законодавством.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачає особливості оподаткування прибутку “неприбуткових установ і організацій”. До них віднесені “кредитні спілки” (ст. 7.11.1, пункт “в”) і “спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб, створеними для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників, що не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів” (ст.7.11.1, пункт “д”).

Отже чинне законодавство не виключає можливість створення та діяльності кредитних кооперативів як фінансових установ. Воно не передбачає ніяких обмежень чи особливих вимог окрім одержання статусу фінансової установи.

Існуюче законодавство відносить різні види кредитної кооперації до різних типів підприємств і не зовсім чітко визначає їх особливості. Так, Господарський кодекс відносить кредитні спілки до об’єднань громадян на основі об’єднання їх грошових коштів з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг (ст.130). Кредитні спілки діють як неприбуткові організації.

Кредитні спілки є незалежними й управляються членами своєї організації через Ради директорів та Наглядові ради. Вони надають фінансові послуги як своїм членам, так і не членам. Членство є добровільним, і учасники мають право вступати в кредитну спілку (після сплати вступного внеску / паю) і виходити з неї, повідомивши про це заздалегідь.  Вступаючи в кредитну спілку члени погоджуються дотримуватись кооперативних принципів, які включають як права, так і обов’язки.

Ті клієнти, хто одержує позики (коротко-, середньо- та довготермінові) від кредитної спілки, мають бути її членами і залишатись її членами до завершення клієнтських відносин. Кредитні спілки діють автономно в питаннях формування та виконання своєї політики на всіх рівнях (клієнти, продукти, послуги, ціни/ставки, кадрова політика, управління балансом тощо).

Кредитні спілки залучають кошти через прийом депозитів, відкриття пайових, ощадних, чекових та інших рахунків. Із отриманих коштів вони видають різноманітні кредити, а також розміщують тимчасово вільні кошти у цінні папери.

Низький рівень кредитної кооперативної системи (кредитні спілки і кредитні кооперативи) можуть створювати  кооперативні банки. Це передбачено новою редакцією Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000 року. У статті 8 Закону відзначено, що кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві (обласні) та центральний кооперативні банки. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві (обласні) кооперативні банки.

Створюють місцеві (обласні) кооперативні банки не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації (частина 3 статті 8 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим: для місцевих кооперативних банків – 1 млн. євро, для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України – 5 млн. євро (частина 1, статті 31).

Організаційна структура кооперативної системи. У процесі більш ніж столітньої еволюції сучасні кооперативні системи кредитування фермерів і сільської місцевості в таких країнах, як Франція, Німеччина, Голландія набули вигляду злагоджено функціонуючого економічного механізму з чіткою структурою і розмежуванням функцій між окремими елементами системи. Сучасну систему кооперативних банків Німеччини можна представити наступним чином (рис. 1).

Місцеві кооперативні банки мають назву “райффайзенбанк” (як правило, у сільській місцевості) або “фольксбанк” (як правило, у містах) і є самостійними фінансовими установами. Вони є банками універсального характеру і поширюють свою діяльність на всі сфери сучасної банківської справи. При цьому вони отримують суттєву підтримку від центральних кооперативних банків та системи кооперативних союзів.

 

Федеральний союз фольксбанків та райффайзенбанків

Центральний рівень

ДГ-Банк

(Deutshe-Genossenschafte-Bank)

11 регіональних союзів (ліг)

Регіональний рівень

3 Центральні кооперативні банки (централі)

Місцевий рівень

2500 місцевих кооперативних банків, що мають 19700 банківських відділень

 

Рис. 1. Система кооперативних банків Німеччини

 

Центральні кооперативні банки (централі) є середнім рівнем. Вони створені кооперативними банками місцевого рівня і надають їм найрізноманітніші банківські послуги. Існує 3 централі, які одночасно обслуговують як сільські, так і міські кооперативні банки.

ДГ-Банк є центральною кредитною установою для кооперативних банків. Його головне завдання полягає у вирівнюванні грошового попиту і пропозиції кооперативних банків. Має право емісії цінних паперів та виконання всіх видів банківських операцій. В усіх важливих фінансових центрах світу діють філії ДГ-Банку.

Регіональні та Федеральний союзи фольксбанків та райффайзенбанків створені з метою сприяння, супроводу та представництва професійних та економічних інтересів членів.

Федеральний союз фольксбанків та райффайзенбанків – це національна асоціація, яка обєднує системи Райффайзена та Шульце-Депіча. Союз проводить національну просвітницьку кооперативну програму та підтримує звязок з урядом. Також Союз відповідає за аудит всіх кооперативних банків.

Кооперативні банки відіграють вагому роль на банківському ринку Німеччини. Їх частка у загальному обсязі залучених вкладів становила у 1999 р. 27,8%, а частка кредитів у тому ж році – 18,2%.

Аналогічна трирівнева структура кооперативних банків має місце у Франції, Нідерландах та інших країнах ЄС.

Щодо створення вітчизняної кооперативної системи висловлюються й обґрунтовуються різні погляди. Прибічники першого підходу, яких є переважаюча більшість, пропонують створити трирівневу (місцевий, обласний і центральний) кооперативну систему, другого підходу – дворівневу (регіональний і національний) і третього – чотирирівневу (сільський, районний, регіональний і центральний).

Виходячи із вищевикладеного можна запропонувати побудову в Україні трирівневу організаційну структуру кооперативної системи (рис. 2).

 

 

ImageНаціональна кооперативна асоціація

 

Національний кооперативний банк

ImageImage

 

Регіональні кооперативні асоціації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обласний кооперативний

банк

Image

 

Image
 

 


Кредитні спілки

 

Кредитні коопера-

тиви

 

Кредитні коопера-

тиви

 

Кредитні спілки

Image

 

 

Фізичні особи

 

Юридичні особи

 

Юридичні особи

 

Фізичні особи

 

 

 

 

Рис.2. Організаційна структура кредитної кооперативної системи

в Україні

Очікується, що кредитні спілки співіснуватимуть у системі кооперативних банків разом із кредитними кооперативами і вони стануть фінансовими установами 1-го рівня для своїх членів, при  чому кредитні спілки обслуговуватимуть фізичних осіб, а кредитні кооперативи –  юридичних, зокрема інші кооперативні установи. Як тільки будуть внесені відповідні зміни у законодавство, різниця між даними установами стане неістотною.

Якщо кредитні кооперативи з’являться в системі кооперативних банків України, найкращим варіантом було б скористатися перевагою багатьох років розвитку та роботи кредитних спілок та підтримати ті кредитні спілки, які прагнуть перейти до кредитування малих і середніх підприємств і перереєструвати їх як кредитні кооперативи.

Кооперативний банк 2-го рівня, або за визначенням, яке застосовується в українському законодавстві – “місцевий (обласний) кооперативний банк”, згідно з принципами кооперації, засновується і контролюється установами 1-го рівня. Одним із перших кронів у цьому напрямку є створення та розвиток регіональних та національної асоціацій кредитних спілок. Сталий розвиток обласних (регіональних) асоціацій можливий за умов зацікавленості та фінансової підтримки їх членів кредитних спілок, які становлять фундамент для цього розвитку.

Учасниками обласного кооперативного банку не можуть виступати фізичні та юридичні особи, оскільки вони не сприятимуть капіталізації кооперативних банків. Місцеві (обласні) кооперативні банки повинні створюватись лише кредитними спілками/кредитними кооперативами, інакше це призведе до конкуренції між організаціями першого та другого рівнів, а не до співпраці.

Якщо засновниками (членами) місцевих (обласних) кооперативних банків виступатимуть кредитні спілки і кредитні кооперативи, необхідно переглянути мінімальні вимоги до кількості учасників, а також до розміру статутного капіталу для місцевих (обласних) кооперативних банків.

Упродовж стартового періоду, можливо, було б доцільно домовитися, що всі комерційні позики надаються 2-им рівнем системи, тобто місцевими (обласними) банками – скажімо, на умовах сплати комісійних відповідній установі 1-го рівня – кредитній спілці  або кредитному кооперативу, яка знайшла позичальника на умовах поділу ризиків або участі в доходах (синдикація). Це пов’язано з тим, що установи 2-го рівня мають краще підготовлений персонал і вищий потенціал. Перший рівень системи зосередить увагу на приватних позиках, доки професійний рівень його працівників не дозволить переорієнтувати ці операції.

Засновниками центрального кооперативного банку (банк 3-го рівня) є місцеві  (обласні) банки. Держава може надавати тимчасову фінансову підтримку для заснування центрального кооперативного банку. Створення центрального кооперативного банку можливе лише після заснування місцевих (у межах області) кооперативних банків. Поштовх до його заснування залежатиме від завдань, які делегуватимуться йому банками 2-го рівня (місцевими) (у межах області).

Центральний кооперативний банк може спільно з місцевими (обласними) банками  здійснювати такі функції:

·                                 Виконання угод про закриття або клірингові розрахунки (угоди щодо ліквідності, відсотків та платоспроможності);

·                                 Ініціювання стратегій та правил, що розповсюджуються на всю систему;

·                                 Надання послуг, які обласні банки не можуть надавати своїм клієнтам, зокрема: внутрішні та міжнародні платежі, біржові операції, управління фондами та інвестиційна банківська діяльність;

·                                 Підтримання контактів з місцевими та зарубіжними (комерційними) банками на рівні головного офісу, організація угод про рефінансування фінансових установ кооперативної системи;

·                                 Звітування перед Національним банком / Держфінпослуг.

Необхідне пряме звітування установ нижчих рівнів перед кооперативними банками вищих рівнів, але мета даного звітування є бізнесовою, а не дисциплінарною дією. Однак якщо в установи вищого рівня виникне підозра про “нечесні дії” установи нижчого рівня, вона повинна повідомити про це службу аудиту та запросити проведення розслідування та подальших дій. Основне завдання установ усіх рівнів, окрім надання якісних фінансових послуг, полягає у захисті системи від непотрібного ризику.

  Капітал кредитної кооперативної системи. Капітал регіональних кооперативних банків повинен створюватися відповідно до основних положень статей 30-36 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, до яких необхідно внести певні зміни, що відображають особливості формування капіталу кооперативних установ зазначеного виду.

Оскільки система є кооперативною, будується знизу вверх, то основним капіталом усіх структурних елементів системи є пайовий капітал. Конкретний розмір паю залежатиме від моделі фінансування створення кооперативної банківської системи.

Додатковий капітал регіональних банків може бути сформований за рахунок субординованого боргу у визначеному обсязі  від основного капіталу на термін до 20 років. Для акумулювання цієї суми доцільно залучити міжнародні фінансові установи, в першу чергу ЄБРР та Світовий банк.

Важливою передумовою відродження кооперативних банків в Україні  є запровадження на початковому етапі державної підтримки їх створення з наступним викупом членами кооперативу паїв держави, скажімо, протягом 20 років, або навіть на безповоротних засадах, як це відбулося в багатьох країнах ринкової економіки. Можна було б використати і частину міжнародної допомоги, в тому числі грантів. Таким шляхом сьогодні також йдуть Росія, Вірменія, Болгарія, Словенія та інші країни перехідної економіки.

Для вирішення проблеми державної підтримки створення кооперативних банків можна використати кошти, передбачені в державному бюджеті для здешевлення кредитів, які надаються банками для підприємств АПК. Таке стимулювання державою відіграло свою позитивну роль у 2000-2003 рр. для активізації їх кредитування, але останнім часом стає менш ефективним. Діюча бюджетна підтримка кредитування підприємств АПК сьогодні є нестабільною, залежить від щорічних різних обсягів підтримки, надається на безповоротній основі. Вона не забезпечує дедалі зростаючу потребу в обсягах пільгового кредитування цього сектора економіки. Конкурси, які проводяться в регіонах щодо участі підприємств АПК в цій державній програмі, визначення обсягів державної підтримки відносно кожного підприємства, часто проводяться без чітко визначених критеріїв, формально і не об’єктивно.

Безумовно, використання таких видатків державного бюджету останніх років для формування статутних капіталів тих же кооперативних банків уже забезпечило б стабільний довготерміновий кредитний ресурс для сільського господарства в сумі більш як 700 млн. грн Це дасть змогу створити умови, коли бюджетні кошти, які держава виділяє сільському господарству, будуть накопичуватися і постійно працюватимуть на його розвиток, але уже на ринкових засадах.

Для формування капіталу кооперативних банків доцільно залучити фінансові ресурси Державного фонду підтримки фермерства.

Фінансовими ресурсами кооперативних банків можуть слугувати і кошти гарантійного фонду. Він захищає систему від неплатоспроможності будь-якого окремого кооперативного банку/кредитного кооперативу, який виявився не в змозі повернути депозити клієнтам через несприятливі обставини. Така неплатоспроможність може поставити під загрозу довіру клієнтів до всіх рівнів і в такий спосіб негативно позначитися на стабільності кооперативної банківської системи. Механізм кооперативного гарантування може захистити всю систему від такої кризи.

Варіанти  створення капіталу кооперативної банківської системи. Створення в Україні системи кооперативних банків, як показує досвід країн ЄС, без державної підтримки може зайняти відносно тривалий час.

У зв’язку з цим стратегія  створення системи кооперативних банків залежатиме від рівня і напрямків фінансової підтримки з боку держави цього процесу.  При цьому може мати місце принаймні три  підходи.

Варіант 1.  Державна фінансова підтримка створення системи кооперативних банків повністю відсутня.

Цей варіант є самофінансуванням системи. Він вимагає інституційного розвитку   кредитних спілок  та створення ними обласних об’єднань (асоціацій) кредитних спілок і кредитних кооперативів як першого кроку до створення системи кооперативних банків. Такі об’єднання де-факто виконуватимуть функції регіональних кооперативних банків. Паралельно відбуватиметься формування низових кредитних кооперативів. Після накопичення необхідного для створення кооперативного банку капіталу (1 млн. євро) об’єднані кредитні спілки трансформуються в обласні кооперативні банки, об єднавши кредитні кооперативи та спілки.

Варіант 2. Формування державою капіталу обласних кооперативних банків (установ 2-го рівня)

За цього варіанту держава виділяє кошти з бюджету на формування капіталу  кооперативних банків. Місцеві (обласні) кооперативні банки  можуть бути засновані державою, однак за обов’язкової умови, що:

1)                                 низові кооперативні кредитні організації не пізніше визначеного терміну зобов’язуються викупити у держави відповідні частки у пайовому капіталі кооперативних банків.

2)                                 Держава надає кредитним спілкам/кредитним кооперативам  необхідну суму кредиту субординованого на будь-який узгоджений термін (наприклад,  10, 15 або 20 і більше років) і бажано під ринкові (або низькі) відсотки. У такий спосіб пай держави у кооперативному банку перетворюється на позики кооперативним кредитним організаціям низового рівня.

3)                                 Після повернення кредитними спілками/кредитними кооперативами позики державі, кошти, що надійдуть, надалі можуть бути (частково або повністю) використані державою для фінансування Фонду гарантування або участі в ньому.

4)                                 Юридичні особи можуть ставати клієнтами обласного кооперативного банку  (наприклад, брати синдиковані/колективні позики), зобов’язуючись при цьому стати членами/пайовиками відповідної кооперативної установи базового рівня.

Варіант 3.  Фінансування державою учасників кооперативної банківської системи

Цей варіант може бути застосований у випадку, якщо на створення обласних кооперативних банків буде  спрямовано частину або всі кошти , отримуваних як компенсація процентної ставки за банківськими кредитами (а можливо і з інших цільових фондів), для створення  сільської кооперативної банківської системи.

Таким чином, спільні й узгоджені дії держави, сільськогосподарських товаровиробників, їх кооперативних об’єднань дозволять формувати в Україні ефективну систему фінансово-кредитного забезпечення сільського господарства як важливого фактора зростання аграрної економіки, будувати ефективне конкурентне середовище на ринку фінансових послуг.

Варіант 4. Фінансування кооперативної банківської системи усіма учасниками

Цей варіант передбачає, що формування капіталу кооперативних банків відбувається за рахунок виданих коштів низової ланки, коштів, що використані на компенсацію процентних ставок і бюджетних коштів.

 

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ.

                  1. В багатьох країнах особливі проблеми малого сільського кредиту вирішувалися шляхом створення спеціалізованих кооперативних кредитних інститутів. Відмінною їх рисою є те що вони мають кооперативне походження. Вони були створені на базі кредитних кооперативів, підтримуваних (Нідерланди, Швеція) чи ініційованих (Франція) державою. В усіх країнах, в яких існує кооперативна кредитна система на початковому етапі розвитку державою надавалася стартова допомога у вигляді довгострокових позичок.

                  2. Кредитна кооперація завжди виникала там і тоді, де і коли потреба місцевого бізнесу наштовхувалася на відсутність адекватних джерел фінансування. Сучасна система фінансування виробничої сфери в Україні побудована таким чином, що всі ресурси дістаються галузям з нетривалим періодом виробництва. Малі підприємства і, особливо, сільськогосподарські, які орієнтовані на виробництво товарної продукції, позбавлені доступу до банківських кредитів. Організація кредитування малих і середніх підприємств через кредитні кооперативи – можливий варіант вирішення цієї проблеми.

                  3. Для успішного розвитку кредитних кооперативів необхідна державна допомога за такими напрямами:

- визначення правового статусу кредитних кооперативів;

- створення нормативно-методичної та інформаційної бази розвитку кредитних кооперативів;

- пропаганда кооперативного руху, проведення роз’яснювальної роботи серед населення та підготовка його до роботи в кредитних кооперативах;

- створення  гарантійної системи діяльності кооперативів і захисту коштів пайовиків.

                  4. Кредитна кооперація є багаторівневою системою, що дозволяє акумулювати грошові кошти кооперативів і розширити коло суб’єктів й об’єктів послуг, що надаються. Пропонується створити трирівневу організаційну кооперативну кредитну структуру: 1-й рівень – кредитні спілки/кредитні кооперативи; 2-й рівень – місцеві (обласні) кооперативні банки і 3-й рівень – національний кооперативний банк.

До Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” пропонується внести такі зміни:

                  - до статті 2 “Види кооперативів” добавити “... „кредитні …” і далі по тексту;

                  - стаття 2 “Види кооперативів” доповнити таким змістом “кредитні кооперативи створюються з метою фінансового забезпечення сільськогосподарської діяльності членів кооперативу шляхом надання кредитів”;

                  - другий абзац частини сьомої статті 2 “Види кооперативів” вважати другим абзацом частини восьмої цієї статті і викласти його у такій редакції:

“При поєднанні декількох видів діяльності створюються багатофункціональні кооперативи. Діяльність кредитного кооперативу не може поєднуватися з другими видами діяльності обслуговуючих кооперативів”;

                  - статтю 4 “Законодавство, регулююче діяльність кооперативів” доповнити таким змістом:

“Діяльність кредитних кооперативів регулюються також законодавством у сфері ринків фінансових послуг, а саме діяльності небанківських фінансових установ”.

6. До Закону України “Про банки і банківську діяльність” пропонується до статті 8 внести такі зміни:

Передбачити вимогу, що право бути учасниками місцевих (в межах області) кооперативних банків мають лише кредитні спілки / кредитні кооперативи, одночасно будь-які фізичні та юридичні особи можуть бути клієнтами обласного кооперативного банку за попереднім погодженням з кредитними спілками/кредитними кооперативами.

·         Зменшити мінімальну кількість учасників місцевого (обласного) кооперативного банку з 50 до більш реальної цифри. Можливий варіант зняття вимоги щодо обмеження діяльності місцевих кооперативних банків межами області: об’єднавши дві (або більше) області можна виконати мінімальні вимоги щодо кількості учасників та розміру статутного капіталу.

·         Зменшити вимогу щодо мінімального розміру статутного капіталу для місцевих (обласних) кооперативних банків або підрозділити статутний капітал на сплачений капітал та капітал, який сплачується членами банку лише в разі необхідності та на вимогу керівництва банку.

7. До Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внести таку зміну:

- підпункт 7.11.1 абзац "в" після слів "пенсійними фондами, кредитними спілками" доповнити словами "кредитними кооперативами" і далі за текстом. Таку ж зміну внести до підпункту 7.11.4 цього ж Закону України.

8. Концептуально визначені чотири моделі створення капіталу кооперативної банківської системи: самофінансування, фінансування державою капіталу обласних кооперативних банків з обов’язковим викупом у перспективі частки держави низовими кооперативними кредитними установами і фінансування державою учасників кооперативної банківської системи за рахунок частини або всіх коштів бюджету, отриманих сільськогосподарськими товаровиробниками як компенсація процентної ставки за банківськими кредитами та змішаний. При  цьому дуже важливо, щоб відносини між кооперативами і державою будувалися за ринкових і  взаємовигідних засадах.

 

Список використаної літератури

 

1. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, № 51-52.

2. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” // Вісник Податкової служби України, 2004, № 33-34.

3. Закон України “Про кооперацію” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, № 5.

4. Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, № 39; у редакції від 17.07.04 р.

5. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 1.

6. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 5-6.

7. Закон України “Про кредитні спілки” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 15 і 2004, № 6.

8. Цивільний кодекс України (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 40-44.

9. Проблеми фінансової підтримки малих і середніх підприємств на селі /за ред. М.Я.Демяненка. – К., ННЦ “Інститут аграрної економіки”, 2004. – 240 с.

10. Гончаренко В.В. Кредитна кооперація. – К.: Глобус, 1998. – 160 с.

11. Лайко П.А. Фінансове забезпечення сталого розвитку регіонів // Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства в Поліссі України. – К.: ТОВ “Альфа”, 2004, с. 111-130.

12. Алексійчук В.М., Олійник В.Я. Кооперативні банки як засіб покращання кредитно-розрахункового обслуговування підприємств АПК. Міжнародна конференція “Україна в світових земельних, продовольчих і кормових ресурсах і економічних відносинах”. Вінниця, Аграрна наука, 1995.