banner-mia2.gif

УДК 330.342:631.

О.О. Тимошенко, аспірант,

ННЦ „Інститут аграрної економіки” УААН

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

         Рассмотрены проблемы относительно имеющихся кризисных дисбалансов системы финансовой безопасности аграрной сфер.

         В контексте реалий современного экономического пространства определены и предложены детерминанты развития системы финансовой безопасности аграрной сферы.

 

Key issues that are examined:

         Problems in relation to the present crisis disbalances of the system of financial safety of agrarian sphere are considered.

         In a context of realities of modern economic space determinants of development of system of financial safety of agrarian sphere are defined and offered.

 

Постановка проблеми. Світ, у якому ми живемо, – складна взаємозалежна система, а тому поточні кризи в аграрній сфері й економіці у цілому потрібно розглядати як дві сторони однієї монети. Причиною цих криз є непослідовні та нежиттєздатні методи господарювання. Наразі вирішення вказаних проблем лежить у площині вироблення і впровадження принципів стабільного розвитку. Світовий досвід засвідчує, що саме успішне функціонування системи фінансової безпеки аграрної сфери є запорукою економічного поступу аграрної сфери та забезпечення стабільності її діяльності. Нехтування існуючих кризових дисбалансів та загроз фінансової безпеки аграрної сфери призводить до неможливості їх усунення, що в результаті зумовлює розгарманізацію фінансової конструкції аграрної сфери. Зазначене спричиняє нагальну потребу здійснення наукових розвідок щодо визначення детермінант розвитку системи фінансової безпеки аграрної сфери.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Помітним внеском до теоретико-методологічних підвалин визначення й забезпечення фінансової безпеки в аграрній сфері став науковий пошук таких видатних вчених, як О. Барановського, В. Гейця, О. Гудзь, М. Дем’яненка, М. Маліка,               В. Мунтіяна, П. Саблука, П. Стецюка, А. Чупіса та ін. [1–9]. Їх праці помітно сприяли розкриттю сутності проблем фінансової безпеки в аграрній сфері. Водночас, спостерігається відсутність наукових доробок і ґрунтовних пропозицій щодо дієвих заходів нівелювання впливу на стабільність і прибутковість діяльності аграрної сфери наявних деформацій й кризових дисбалансів та визначення детермінант розвитку системи фінансової безпеки аграрної сфери з метою адаптації її механізму до конкретних специфічних умов функціонування в сучасному економічному просторі.

Метою цієї статті є окреслення проблем у контексті реалій сучасного економічного простору щодо наявних кризових дисбалансів системи фінансової безпеки аграрної сфери, а також визначення та обґрунтування детермінант розвитку системи фінансової безпеки аграрної сфери, що базується на світовому аграрному досвіді, а також на якісно нових вимірах і підходах щодо здійснення пошуку шляхів оцінки та модернізації існуючого механізму забезпечення фінансової безпеки аграрної сфери.

Виклад основного матеріалу. Протягом 2001-2007 років вітчизняна аграрна сфера мала позитивні тренди розвитку, однак в економіці спостерігалися дисбаланси та ознаки порушення економічної рівноваги, які суттєво посилилися у 2007-2008 рр. Гудзь О. стверджує, що: „ Комплекс проблем, підсилюється такими економічними явищами, як дефіцит державного бюджету, інфляція, падіння рівня виробництва, наявність безробіття та різке падіння рівня життя населення. Зазначене, в умовах ринкових дифузій та економічних перетворень, зумовило глибинні зміни фундаментальних підвалин функціонування агроформувань” [2].

Наступне десятиліття вітчизняна аграрна сфера, так само як і інші сфери економіки, відчує на собі вплив наслідків фінансово-економічної кризи, пік якої, ймовірно, прийдеться на 2010 р, з наступною кількарічною депресією. Наслідком кризи буде посилення диференціації галузей аграрної сфери за рівнем розвитку, поява нових можливостей для тих суб’єктів аграрної сфери, що змогли перебудувати свою фінансово-економічну та інноваційну системи з метою опанування нових технологічних змін та істотного підвищення продуктивності використання обмежених матеріальних, людських та фінансових ресурсів. Таким чином, вітчизняна аграрна сфера, озброєна досвідом своїх помилок та здобутків під час трансформації від адміністративно-планової до ринкової економіки, світовим досвідом країн, отримує новий шанс у глобальній конкурентній боротьбі. Природно, що в Україні в існуючій ситуації, забезпечення фінансової безпеки аграрної сфери набуває особливого значення, оскільки фінансова безпека визначається як „захищеність діяльності від негативних впливів економічного простору, а також як здатність швидко усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, які не впливають негативно на діяльність” [8].

На першому етапі трансформації протягом 1991-2007 роки, вітчизняна аграрна сфера не змогла повною мірою використати свій шанс розбудувати самодостатню незалежну стабільно зростаючу економіку та сформувати свою надійну систему фінансової безпеки. В цьому зрізі, фінансову безпеку доцільно розглядати як „практичне використання таких принципів, як своєчасна реакція на зміни у економічному просторі, передбачення того, що воно має собою представляти, а також швидкості та адекватності реакції, що забезпечують адаптацію до умов існування” [1].

Трансформаційна криза суттєво зменшила обсяги сільськогосподарського виробництва в Україні. В 2007 р. на одиницю площі продуктивних земель вироблялося продукції сільського господарства на 37%, а на душу населення на 32% менше, ніж у 1990 р. Але, починаючи з 2000 р. в Україні спостерігається тренд зростання масштабів аграрного виробництва, темпи якого останнім часом прискорилися.

Висхідний післякризовий поступ аграрної сфери дає право прогнозувати зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції зі швидкістю 3-3,5% щорічно. Підтримання такого темпу приросту дасть можливість до 2020 р. повністю подолати негативні наслідки трансформаційної кризи і вийти на рівень 1990 р. Головні гальмуючі чинники, що зумовлюють негативні тенденції подальшого розвитку аграрної сфери спричинені наступними кризовими дисбалансами:

звуженість сфери економічної діяльності, що спричиняє низький рівень продуктивної зайнятості і трудову міграцію населення. Практично для кожного другого зайнятого сільського жителя єдиним місцем прикладання праці є неформальний сектор економіки, передусім власне особисте селянське господарство. Останнє ж через техніко-технологічну відсталість і фактичну  виключеність з системи регульованого (в різний спосіб підтримуваного) сільськогосподарського виробництва неприйнятне як сфера діяльності для осіб працездатного віку;

сформовані досить нестійкі і несприятливі агроландшафти, з невеликою часткою природних елементів: висока сільськогосподарська освоєність території (69,1%), яка забезпечена за рахунок значно нижчої, ніж у світі частки лісів та лісовкритих площ (17,5%, тоді як у світі – 30%) та малопридатних для сільськогосподарського обробітку площ;

нинішні орендарі, переважно, ведуть виснажливе землеробство, практично по хижацькі ставляться до землі: набула поширення монокультура з вирощуванням декількох комерційно привабливих культур, масове порушення сівозмін, вичерпання природної родючості. Особливо стрімко розширилися посіви ріпаку у порівнянні з 1990 р. – у 10 разів, сої – у понад 7 разів, соняшнику – у понад 2 рази. Частка соняшнику в структурі загальної посівної площі досягає в середньому 14-15%. Досить часто орендарі декілька років підряд висівають соняшник і ріпак на одному й тому ж полі, перетворюючи родючі землі в безплідну субстанцію;

істотне варіювання урожайності, що зумовлено не лише погодно-кліматичними умовами (звично, з 5-ти років, принаймні, 2-3 роки несприятливі для сільськогосподарського виробництва), а й не забезпеченням належної культури землеробства, у тому числі необхідного поповнення поживних елементів ґрунту за рахунок внесення раціональних доз органічних і мінеральних добрив, недостатньо жорстким дотриманням технологічних та екологічних вимог. Необхідно оптимізувати агрохімічне втручання у формування родючості ґрунтів та максимально використовувати природний потенціал формування урожаю сільськогосподарських культур (пожнивні рештки, посів сидератів на „зелене” добриво тощо). Урожайність зернових і зернобобових в Україні становить 85% середньосвітового рівня та, принаймні, в 2 рази нижча, ніж в розвинених країнах, у тому числі й Франції, яка характеризується схожими погодно-кліматичними умовами;

слабка інституціональна забезпеченість: недостатній рівень людського і фінансового капіталу суб’єктів аграрної сфери, слабкість фінансової конструкції, практична відсутність національної системи фінансової безпеки аграрної сфери;

погіршення доступу суб’єктів аграрної сфери до базових фінансово-кредитних, інформаційних, обслуговуючих послуг. Так, частка сіл  з достатнім рівнем забезпеченості об’єктами сфери обслуговування зменшилась із 34,4% у 1991 р. до 18,6% у 2005 р., а частка сільського населення, що проживає у таких селах, відповідно з 70,4 до 48,9%. Натомість частка сіл, де немає жодного об’єкта сфери обслуговування,  зросла із 10,5 до 20,8 %. Якість сільських автомобільних доріг погіршується, зменшується кількість сільських населених пунктів, які мають водопровід і каналізацію;

низький рівень платоспроможності та інвестиційної привабливості суб’єктів аграрної сфери, в свою чергу, є однією з причин занепаду сфери обслуговування;

обезлюднення сільських територій: збільшується частка сільських адміністративних районів демографічної і поселенської кризи та деградуючих сіл (у загальній кількості сільських населених пунктів була більшою 40%). Цей процес, найгостріше проявившись в північно-східній частині України (Чернігівська, Сумська, Полтавська області), охоплює дедалі більше територій;

забезпечення раціонального використання та охорони продуктивних сільськогосподарських земель не стало предметом державної турботи: відсутня система державного контролю за використанням земель, практично припинені державні заходи з охорони земель.

Водночас, сприятливі чинники розвитку вітчизняної аграрної сфери можна окреслити як:

наявність резервів земельних ресурсів для нарощування сільськогосподарського виробництва, як екстенсивного, так і інтенсивного характеру; Так, із 32,4 млн ріллі у 2008 р. посівні площі займали 27 млн га, а 5,4 млн га – не засівалися, з них чисті пари займали 1,6 млн га. Очевидними є резерви інтенсифікації агровиробництва на основі раціональної хімізації, меліорації і механізації. Нині у вітчизняних суб’єктів аграрної сфери, використовується у декілька разів менше добрив, ніж у європейських; урожайність значно нижча; втрати врожаю при збиранні досягають 20% через відсутність комплексу збиральних машин;

можливості реалізації агроекологічної політики використання оброблюваних земель, інтенсифікації та подальшого розвитку аграрного виробництва; формування сприятливих агроландшафтів;

значний потенціал для масштабного вирощування екологічно чистих продуктів, а також продуктів харчування, традиційних для окремих регіонів. За даними Міжнародної федерації органічного сільського господарства (IFOAM), в Україні функціонувало 69 сертифікованих сільськогосподарських підприємств з площею відповідних угідь 234,5 тис. га. Зважаючи на значне зменшення використання в аграрному виробництві агрохімічних засобів, тривалий термін, що пройшов від ведення інтенсивного землеробства, на окремих ділянках навіть не буде потреби в перехідному періоді (як правило 3 роки). Приклад фірми „Агроекологія” (колишній САТ „Обрій”) Шишацького району Полтавської області свідчить про можливість забезпечення високорентабельного аграрного виробництво з мінімальним впливом на навколишнє середовище, зокрема,  виробничі затрати зменшуються на 24-30%: витрати пального – на 38-50%, мінеральних добрив – у 10 разів, отрутохімікатів – на 80%, амортизаційні відрахування – на 30%; продуктивність праці підвищується на 37-50%.

Сприятливі можливості аграрної сфери потенційно закладені в її багатофункціональності, яка, поряд з виробництвом відповідної продукції, забезпечує продукування незамінних суспільних благ. Найважливішими з них є: продовольча безпека, збереження родючості ґрунтів і природного середовища, підтримання життєдіяльності населення на сільських територіях, відтворення селянства, окрім того, вона служить просторовою базою розвитку багатьох інших галузей економіки, забезпечує відтворення значної частини людського капіталу, виконує інші функції, зокрема суспільного контролю над територіями.

Висновки. Таким чином, потреба в повноцінному використанні потенціалу аграрної сфери, що функціонує в умовах постійно високого рівня зміни факторів зовнішнього і внутрішнього середовища в інтересах усього суспільства спонукатиме до необхідності зростання ролі та значення фінансової безпеки. Забезпечення розвитку системи фінансової безпеки аграрної сфери передусім, має відбуватися на підґрунті розробки відповідної концепції, стратегії та тактики, проведення адекватної фінансової політики, наявності необхідних фінансово-кредитних інститутів, застосування засобів, способів і методів її забезпечення. „Нині стабільне функціонування агроформувань неможливе без прогнозування тенденцій їх економічного розвитку, оскільки, такі фактори, як зміни на міжнародному ринку, спад виробництва, інфляція, неплатежі, динаміка науково-технічного прогресу все частіше стають вирішальними” [3].

Стратегія фінансової безпеки має включати: ідентифікацію внутрішніх і зовнішніх загроз фінансовій безпеці на всіх рівнях їх виникнення; визначення критеріїв і параметрів, які характеризують фінансові інтереси у всьому розмаїтті фінансових відносин в аграрній сфері; формування фінансової, кредитної, бюджетної, податкової, митної, інвестиційної, розрахункової, цінової політики в аграрній сфері, а також інституційних перетворень і необхідних механізмів, що усувають або пом'якшують вплив кризових агентів, що підривають фінансову стійкість (стабільність) суб`єктів, аграрної сфери; способи гарантування певного рівня фінансової безпеки.

Стрижневими завданнями забезпечення фінансової безпеки в аграрній сфері мають бути:

в процесі реалізації аграрної політики спрямовувати дедалі більшу частину державної підтримки аграрної сфери на розвиток конкурентоспроможного малого і середнього підприємництва в сільському господарстві, нарощування фінансового та людського капіталу аграрної сфери, диверсифікацію доходів суб’єктів аграрної сфери, підтримку екологічних заходів і природоохоронної діяльності;

у межах регіональної політики забезпечувати випереджувальний розвиток сільської фінансово-кредитної, інженерної і соціальної інфраструктури;

засобами регуляторної політики формувати сприятливі умови для створення і функціонування малих підприємств у сільській місцевості у поза аграрних видах діяльності;

в процесі вдосконалення міжбюджетних відносин забезпечити наповнюваність місцевих бюджетів податковими надходженнями, достатніми для повноцінного виконання на сільських територіях основних функцій самоврядування.

І передусім, слід рішучіше адаптувати аграрну фінансово-економічну політику до загальносвітових тенденцій підтримки аграрної сфери, які вимагають спрямування дедалі більших ресурсів на розв’язання завдань формування та розвитку системи фінансової безпеки аграрної сфери.

 

Список використаних джерел

1.           Барановський О. Основи фінансової безпеки // Финансовые услуги. – 1998. – № 1. – С.16-19.

2.           Гудзь О.Є. Діагностика економічних можливостей агроформувань щодо забезпечення фінансової безпеки в кризових деформаціях // Зб. Наук. Праць подільського державного аграрно-технічного університету за ред. М. І. Бахмача – вип. 17, т.2. – Кам’янець-Подільський, – 2009. – 744 с. с. 623 – 628.

3.           Гудзь О.Є. Модернізація методичних підходів фінансового прогнозування діяльності агроформувань до умов кризових деформацій // Облік і фінанси АПК.  –  2009 р. – № 3. – с.125 – 129.

4.           Дем’яненко М.Я., Гудзь О.Є., Стецюк П.А. Оцінка кредитоспроможності агроформувань (теорія та практика): монографія. –К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – 302 с.

5.           Ринкова трансформація економіки АПК: Кол. монографія у 4 ч. /За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. – Ч.3: Фінансово-кредитна система. – К.: ІАЕ, 2002.– 477 с.

6.           Інвестування в аграрній сфері / За ред.. А. В. Чупіса. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2002. – 244 с

7.           Малік М. До питання фінансового забезпечення підприємницької діяльності на селі // Проблеми фінансової підтримки малих та середніх підприємств на селі. – К.: ННЦ ІАЕ. – 2004. – С. 11-16.

8.           Горячева К.С. Фінансова безпека підприємства. Сутність та місце в системі економічної безпеки //  Економіст. – 2003. - №8, с. 65-67

9.           Мунтіян В.І. Економічна безпека України. – К.: КВІЦ, 1999. – 464 с.