banner-mia2.gif

Т.М.СТОРОЖУК,

 к.е.н., доцент кафедри

бухгалтерського обліку Національної

академії ДПС України

 Д.А. АВЕРШИН,

 аспірант Національної

академії ДПС України

 

ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА ЩОДО ВІДХОДІВ

 

· Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

В статье исследовался вопрос раскрытия информации об отходах в документе об учетной политике предприятия.

Проанализированы нормативные документы регулирующие учет отходов и  предложены альтернативные варианты их учета и оценки.

 

· Key issues are examined:

The question of disclosing of the information about a waste in the document about accounting policy of the enterprise was investigated.

Standard documents regulating the account of a waste are analysed and alternative variants of their account and estimation are offered.

 

Вступ. Процес людської діяльності пов’язаний з появою різних відходів, що можуть з’являтися як у процесі виробництва, так і в процесі зберігання та  споживання продукції. Відходи з одного боку можуть бути джерелом вторинних матеріальних ресурсів для підприємства, з іншого - додатковими витратами виробництва та джерелом забруднюючих речовин.

Ринкові умови передбачають наявність альтернатив використання виробничих ресурсів та методів їх вартісної оцінки. Крім того,  сучасні умови господарювання  потребують використання інформації про минулі, теперішні і прогнозні операції підприємства. Тільки в такому випадку бухгалтерський облік перетвориться на ефективний елемент управління [1,с.198]. Такі управлінські рішення пов’язані з поняттям «облікова політика підприємства».

Вітчизняне законодавство визначає відходи як будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення [2]. У виробничому процесі відходи можуть бути у вигляді  невикористовуваних матеріальних цінностей, безповоротних відходів або у вигляді неминучих технологічних втрат. Під неминучими технологічними втратами слід розуміти безповоротні втрати виробничих речовин, обумовлених специфікою технології (випар, усушка, розпилення, вигар тощо) [3, с. 13].

Поняття «відходи» тісно пов’язано з поняттям «вторинні матеріальні ресурси». За різними джерелами відходи є складовою вторинних матеріальних ресурсів в тій частині, яка може бути використана. Відходи як вторинна сировина відповідно до положень Закону України «Про відходи» [2] представляють собою ту частину відходів, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови [ 2].

Постановка проблеми. Науковці та практики проблемам відходів не приділяють належної уваги. Розповсюдження ринкових умов господарювання призвело до розвитку в основному споживацьких інтересів та бажання швидкої наживи. В економічній літературі дуже мало публікацій на дану тематику. Але проблеми екології, нехватки природних  ресурсів та фінансової економічної кризи змушують вчених, підприємців, та і владні структури подивитись на ці питання по іншому.

Дослідження літературних джерел свідчить, що автори не приділяють достатньої уваги питанням організації обліку та оцінки відходів. Дослідження показують, що більшість підприємств недооцінюють і нехтують виробничими відходами як вторинними сировинними ресурсами. Ця частина матеріальних цінностей підприємства або взагалі не враховується в обліку більшості підприємств, а  в кращому випадку  відсутня їх обґрунтована оцінка. Виходячи із визначення відходів, вторинних матеріальних ресурсів, вторинних сировинних ресурсів подане в законодавчо-нормативних документах, енциклопедичних словниках та цілим рядом науковців і економістів-практиків [4,c.162; 5; 6; 7,с.5] притримуємося думки тих спеціалістів, які вважають відходи вторинними матеріальними ресурсами [8,с.206; 9; 10]. Практичний досвід підтверджує, що всі відходи можна розглядати як зворотні, тобто такі, що мають певну цінність. Крім того, розвиток науково-технічного прогресу сприяє все більшому використанню різних відходів. І те, що вчора вважалось покидьками, завтра може стати цінним матеріалом. Навіть сьогодні більшість безповоротних відходів не використовуються підприємствами  лише у зв’язку з технологічною або економічною недоцільністю.

Відсутність обліку та оцінки безповоротних відходів на підприємствах України обумовлена тим, що нормами діючих національних стандартів бухгалтерського обліку  передбачено віднесення таких відходів до складу витрат періоду. На нашу думку, необхідність обліку всіх без винятку відходів не просто доцільна, а й конче необхідна: якщо відходи використовуються – щоб знати економічну вигоду, а якщо не використовуються - щоб примусити керівників та  власників  шукати законні шляхи їх позбутися.

Також здійснення обліку відходів вимагає Закон України «Про відходи» [2], відповідно до якого суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Водночас Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [11] визначає, що відомості про господарську операцію та підтвердження  її здійснення містить первинний документ. Таким чином, підприємства повинні вести первинний облік відходів відповідно до типових форм первинної облікової документації з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Також для відображення господарських операцій підприємства може використовувати як відповідні типові форми первинного обліку, так й інші первинні документи, що фіксують факти здійснення цих операцій [2].

 Вартість облікованих і оцінених відходів впливає на суму матеріальних витрат виробництва і на суму запасів підприємства. З однієї сторони, вартість одержаних відходів зменшує суму використаних матеріалів. З іншої сторони, визнання відходів як вторинних матеріальних ресурсів дозволяє їх включити до складу запасів. Оскільки питання облікової політики відходів зачіпають дві ділянки обліку (облікова політика щодо запасів та облікова політика щодо витрат) та в виду особливостей проблемних питань і значної їх кількості, облікову політику підприємства щодо відходів вирішено розглянути окремо.

Результати дослідження. Основними елементами облікової політики підприємства щодо відходів є наступні (рис.1):

Image
Image
Image
Image
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Image 

 

Image 

 

 

 

Image 

 

 

 

Image
Image
 

 

 

 

 

 

 


Рис.1. Елементи облікової політики підприємства щодо відходів

 

 

Відповідно до ст. 5, 17, 26 Закону України «Про відходи» [2 ], ст. 14 Закону України «Про державну статистику», пункту 4 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, та з метою створення єдиної інформаційної основи для обліку у сфері поводження з відходами, раціонального використання ресурсів та запобігання негативному впливу відходів на довкілля і здоров’я населення наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження типової форми первинної облікової документації» від 7 липня 2008 року N 342 затверджено  типову форму первинної облікової документації N 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари» (далі -  форма N 1-ВТ) та Інструкцію щодо її заповнення [12].

По відношенню до відходів повинна вестись планомірна повсякденна і всеохоплююча політика як на рівні держави так і на рівні кожного підприємства. Основним завданням є забезпечення мінімального утворення відходів, розширення їх використання у господарській діяльності, запобігання шкідливому впливу відходів природу та здоров’я людини.

До основних напрямів державної політики щодо відходів належить:

•  забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів;

• сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів;

• забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами;

• організація контролю за місцями чи обєктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоровя людини;

• здійснення комплексу науково-технічних та маркетингових досліджень для виявлення і визначення ресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання;

•  сприяння створенню об’єктів поводження з відходами;

• забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами;

     • обов’язковий облік відходів на основі їх класифікації та паспортизації.

Субєкти господарської діяльності відповідно до чинного законодавства у сфері поводження з відходами зобовязані:

-         запобігати утворенню  відходів та зменшувати обсяги їх утворення;

-         виявляти і забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки;

-       визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами ступінь їх небезпечності для природи та  людей;

-   вести кількісний і якісний  облік відходів і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Отже, підприємства повинні здійснювати первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Відповідно до ст.17 Закон України «Про відходи» [2], п.2.3  Інструкції щодо  заповнення ф.1-ВТ [12], та Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів підприємство самостійно повинно визначати перелік та склад відходів.

Таким чином, необхідно визначитись з класифікацією відходів. Класифікація відходів визначена Державним класифікатором України ДК 005-96 «Класифікатор відходів». Об’єктами класифікації у Класифікаторі відходів є відходи, під якими розуміють будь-які речовини та предмети, утворювані у процесі виробництва та життєдіяльності людини, внаслідок техногенних чи природних катастроф, що не мають свого подальшого призначення за місцем утворення і підлягають видаленню чи переробці з метою забезпечення захисту навколишнього середовища і здоров’я людей або з метою повторного їх залучення у господарську діяльність як матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, а також послуги, пов’язані з відходами, що забезпечують повноту опису, взаємозалежність та взаємоузгодженість об’єктів класифікації. Найменування відходів наводиться за чинними нормативними документами: обирається відповідний термін з додатка А, а для складних відходів -  з додатка Б до ДСТУ 3910-99 Охорона природи. Поводження з відходами. Класифікація відходів.

У разі відсутності відповідного терміна необхідно використовувати галузеві нормативні документи, які визначають вузько специфічні терміни на зразок настил, ізгар, дегра, дрос тощо. Для ідентифікації складних відходів вживають відповідні терміни, наприклад, суміш сталевої та пластикової стружки або перекисно-аміачний розчин жирів тощо.

У випадку відсутності найменування відходу за додатками уживають уніфіковане найменування речовини (матеріалу, виробу) з числа найменувань вихідних компонентів чи кінцевих продуктів процесу, у якому утворюються відходи. Таке уніфіковане найменування відходу вибирають з номенклатури продукції промисловості або з нормативних документів, які використовуються на підприємстві. У такому разі уніфіковане найменування відходу доповнюється словом (словосполученням), яке розкриває причину віднесення речовини (матеріалу, продукту) до категорії відходів, наприклад, відпрацьований…, зношений…, забруднений…(із зазначенням компонента-забруднювача), некондиційний…, бракований… тощо (наприклад, відпрацьований вуглець чотирихлористий, забруднений мастилами тощо).

У разі неможливості визначення найменування відходу жодним із зазначених способів уживається уніфіковане найменування виробничого процесу (операції) чи обладнання або технологічної одиниці (наприклад, осад промивної ванни тощо).

Віднесення відходів до певних категорій та класифікаційних груп, виходячи з їх походження, складу, стану, небезпеки для довкілля, здоров'я людини, технологічних можливостей утилізації, знешкодження називається ідентифікацією відходів.

Однією з особливостей обліку відходів як виду запасів є визначення не тільки їх найменування, а обов’язкове зазначення фізичного стану відходів. Фізичний стан відходів визначається словами: твердий (конденсований), шламоподібний (пастоподібний), рідиноподібний (рідинний, рідина), газоподібний (газ).

Крім того, організація обліку відходів здійснюється за кодами найменувань відходів  відповідно до Класифікатора відходів ДК 005-96. Код відходів вибирається за Класифікатором відходів з урахуванням виду економічної діяльності підрозділу і конкретного технологічного процесу та номенклатурного найменування відходу.

Для обліку відходів важливим моментом є визначення переліку  місць обліку відходів, тобто зазначення коду і найменування виробничого, технологічного процесу, установки (устаткування) де утворюються відходи. Такі коди визначаються за додатком 2 до Інструкції щодо  заповнення ф.1-ВТ. У випадку відсутності виробничого, технологічного процесу, установки (устаткування) його найменування визначається за чинним нормативним документом (ДСТУ, ГОСТ, ОСТ). Уразі відсутності будь-якого нормативного документу вказують найменування технологічного процесу та його окремої операції безпосередньо за документами підприємства (наприклад, технологічний процес фасування олії, технологічний процес виготовлення шпону струганого, операція розпилювання кряжів на ванчоси тощо).

Одним із елементів облікової політики підприємства щодо відходів є визначення терміну (періоду), за який здійснюється облік  утворюваних відходів або їх більшої частини.  Відповідно до п.2.2 Інструкції щодо  заповнення форми 1-ВТ [12]  та Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів підприємство самостійно наказом чи розпорядженням по підприємству або дільниці визначає проміжок часу (наприклад, 200_ р., І півріччя 200_ р., або ІІІ квартал 200_ р., або конкретний тиждень чи доба, або з 9 до 13 години на певну дату) чи інший показник технологічного циклу виробництва (наприклад, за другу зміну на певну дату, або за третю плавку на певну дату тощо).

Відповідно до дії ст. 26 Закону України «Про відходи» [2 ] та п.2.4 Інструкції щодо  заповнення ф.1-ВТ відходи підлягають не тільки обов’язковому обліку, але і паспортизації. Державний облік та паспортизація відходів здійснюються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, зокрема Постановою  від 1 листопада 1999 р. N 2034 «Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів».

Розрізняють державний  та первинний облік відходів. Державний  облік відходів - це єдина державна система збирання, узагальнення, всебічного аналізу та зберігання відомостей про відходи під час їх утворення та здійснення операцій поводження з ними. Державний облік відходів ґрунтується на даних спостережень за утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними і включає ведення первинного обліку відходів та державної статистичної звітності про них.

Первинний облік відходів представляє собою реєстрацію у формах первинних облікових документів відомостей про відходи під час їх утворення на підприємстві та здійснення операцій поводження з ними.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 7 липня 2008 року N 342 затверджено типову форму первинної облікової документації N 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари». Запровадження типової форми N 1-ВТ на підприємстві може здійснюватися за наказом керівника чи технічного директора або за письмовим розпорядженням начальника цеху (відділення, дільниці, іншого підрозділу) чи керівника відповідної служби підприємства.

Облік відходів рекомендується проводити на паперових або електронних носіях за кожним технологічним процесом, окремою операцією, одиницею устаткування, де утворюються відходи і використовується упаковка. Інформація, наведена в типовій формі N 1-ВТ, може використовуватися для ведення державного обліку і паспортизації відходів, складання адміністративних даних, проведення контролю, експертизи проектів та об’єктів, підготовки технічної документації, реєстраційних карток для реєстрів місць утворення, перероблення та видалення відходів, проведення інвентаризації, затвердження лімітів і отримання дозволів на утворення і розміщення відходів, отримання ліцензій та дозволів на поводження з відходами, оперативного вирішення питань поводження з неякісною та небезпечною продукцією, ідентифікації та паспортизації потенційно небезпечних об’єктів і укладання декларацій безпеки, заповнення документів для транскордонних перевезень відходів тощо.

Первинний облік за типовою формою  здійснюється юридичними особами всіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, фізичними особами - підприємцями, у діяльності яких утворюються відходи.

 Первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (анкети, картки, журнали тощо) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Відомості для первинного обліку відходів, що заносяться до зазначених документів, обумовлюються системою показників, необхідних для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів.

На підставі документів первинного обліку підприємства заповнюють форми державної статистичної звітності і подають їх в установленому порядку територіальним органам державної статистики та відповідним органам виконавчої влади.

Типові форми первинної облікової документації та форми державної статистичної звітності про відходи згідно з державним класифікатором ДК 010-98 «Класифікатор управлінської документації» та інструкції щодо їх заповнення розробляються Мінекобезпеки за участю Держкомпідприємництва інших зацікавлених центральних органів виконавчої влади, погоджуються з МОЗ і затверджуються спільним наказом Держкомстату та Мінекобезпеки.

Джерелом первинної інформації про безхазяйні відходи є акт комісії з питань поводження з безхазяйними відходами, складений згідно з Порядком виявлення та обліку безхазяйних відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. N 1217.

Про небезпечні відходи ведеться державна статистична звітність за окремою формою. Реєстр звітних статистичних одиниць, що повинні складати звіти про небезпечні відходи, формується органами державної статистики за поданням Мінекобезпеки.

Інвентаризація відходів проводиться на загальних методологічних засадах. Вона представляє собою  комплекс разових організаційно-технічних заходів з виявлення, ідентифікації, опису і реєстрації відходів, обліку обсягів їх утворення, утилізації та видалення, а також виявлення і обстеження місць утворення відходів і об’єктів поводження з ними.

Паспортизація відходів -  це  процес послідовного збирання, узагальнення та зберігання відомостей про кожний конкретний вид відходів, їх походження, технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, санітарні, економічні та інші показники, методи їх вимірювання і контролю, а також про технології їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

  Паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними. Паспортизація відходів передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора ДК 005-96 «Класифікатор відходів».

Форми паспортів відходів та інструкції щодо їх ведення розробляються Мінекобезпеки за участю інших заінтересованих центральних органів виконавчої влади і затверджуються ним за погодженням з МОЗ.

Спеціальний паспорт складається на кожне місце чи об’єкт зберігання або видалення відходів в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об’єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об’єктів.

Контроль за веденням підприємствами первинного обліку відходів та за їх паспортизацією здійснюється Мінекобезпеки, а також іншими спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами відповідно до їх компетенції.

Важливим елементом облікової політики підприємства щодо відходів є визначення нормативу утворення чи використання відходів. Згідно зі ст.7 Закону України «Про відходи» [2] відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами встановлюються такі нормативи:

-         граничні показники утворення відходів у технологічних процесах; 

-         питомі показники утворення відходів, використання та втрат сировини у технологічних процесах; 

-         інші нормативи, передбачені законодавством. 

Норматив утворення відходу (уключаючи відходи упаковки)  визначається відповідними галузевими або чинними на підприємстві  нормативними документами. Норматив утворення відходу за одиницю часу наводиться у відповідних одиницях продуктивності у вигляді дробу, у чисельнику якого зазначається фізична одиниця вимірювання кількості відходів чи упаковки, а в знаменнику - одиниця часу (наприклад, т/рік, шт./квартал, м3/місяць, одиниць/добу, контейнерів/зміну тощо).

Якщо нормування утворення відходів здійснюється на основі конкретного показника виробництва норматив також наводиться у вигляді дробу, у знаменнику якого зазначається одиниця вимірювання показника виробництва (сировина, продукція, енергоносій, параметр процесу), наприклад, для виробництва взуття: тонн обрізків шкіри/1000 м2 шкіряної сировини, або тонн обрізків шкіри/1000 пар виробленого взуття, або (для фасування олії) кількість PET-пляшок/тонну олії.

Заходи з розроблення та впровадження науково обгрунтованих нормативів утворення відходів на одиницю продукції (сировини та енергії), виконання робіт і надання послуг, що регламентують їх кількісний та якісний склад, відповідно до передових технологічних досягнень, періодичного перегляду встановлених нормативів утворення відходів з урахуванням передового вітчизняного і зарубіжного досвіду,  економічних можливостей та встановлення на основі затверджених нормативів (питомих показників обсягів утворення відходів) лімітів на утворення відходів спрямовані на зменшення  обсягів утворення відходів.

Одним із істотних моментів обліку відходів є визначення напрямків використання відходів. Відповідно до п.2.12  Інструкції щодо  заповнення ф.1-ВТ [12] за кожним видом  відходів підприємство повинно визначити об’єкт (об’єкти), куди надходять відходи або використана упаковка для утилізації або видалення. Наприклад, до таких об’єктів належать: станція нейтралізації або установка типу «Циклон» для спалювання відходів, які зосереджені безпосередньо на підприємстві; фірма, яка займається збиранням та заготівлею відходів як вторинної сировини (переробкою та утилізацією упаковки); полігон чи звалище для промислових чи побутових відходів; об’єкт тимчасового або довготривалого розміщення відходів.

Підприємство повинно самостійно визначати та подавати відомості про подальше поводження з відходами за місцем надходження, зокрема зазначають: утилізація, переробка, знешкодження, тимчасове зберігання, транспортування, захоронення, спалення чи компостування (рис. 2).

З метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про об’єкти утворення, оброблення та утилізації відходів ведеться їх реєстр, в якому визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними та заходи щодо зменшення обсягів утворення відходів і рівня їх небезпеки. Реєстр ведеться на підставі звітних даних виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Порядок ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів визначається Кабінетом Міністрів України.

 

 

Image 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 2. Напрямки використання відходів

 

Якщо технологія утилізації відходів або упаковки відповідає чинним нормативним документам і пройшла екологічну експертизу, відходи не підлягають подальшому обов’язковому державному обліку і паспортизації, за винятком випадків, зазначених у нормативних документах  щодо поводження з окремими видами відходів. Ці обсяги відходів надалі контролюються тільки за документами бухгалтерського обліку підприємства, а також за документами про виконання укладених ним угод щодо утилізації відходів

В обов’язки суб’єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, що утворюються,  відповідно до ст.17 Закон України «Про відходи» [2] входить визначення (крім складу і властивостей відходів) за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Категорія небезпеки визначається за чинними нормативними документами, технічною документацією підприємства або за наказом про ведення первинного обліку і зазначається у ф.1-ВТ. Клас небезпеки відповідно до чинних нормативних документів визначено для конкретного відходу.

Якщо відходи, які обліковуються, віднесено до категорії небезпечних матеріалів, речовин чи об’єктів, проти найменування «Категорія небезпеки» наводиться одиниця вимірювання показника відходу відповідно до нормативних документів або документації підприємства, а саме: 1 - вибухові речовини та вироби; 3 - легкозаймисті розчини; 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; 4.2 - речовини, які можуть самозайматися; 4.3 - речовини, які виділяють легкозаймисті гази при зіткненні з водою; 5.1 - речовини, які здатні до окислення; 5.2 - органічні пероксиди; 6.1 - токсичні речовини; 6.2 - інфекційні речовини; 7 - радіоактивні матеріали; 8 - корозійні речовини; 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Відповідно до п.2.13 Інструкції щодо  заповнення ф.1-ВТ [13] по відходах, які визначені як небезпечні, наводиться кількісне значення показника відходу, що контролюється чи вимірюється у фізичних одиницях вимірювання кількості (обсягу) утворюваного відходу чи упаковки (т (кг), шт., м3, л (мл), м2 (дм2), бочки тощо) відповідно до Класифікатора системи позначень одиниць вимірювання та обліку ДК 011-96, затвердженого та введеного в дію наказом Держстандарту України від 09.01.97 N 8. Перевагу слід надавати вимірюванню кількості відходів та упаковки в одиницях маси (тоннах).

Для окремих відходів та видів упаковки, що підлягають обов'язковому обліку навіть у невеликих кількостях (зокрема небезпечні та такі, які містять особливо цінні компоненти), можуть установлюватись інші відповідні одиниці маси (кг) або має спеціально визначатись кількість знаків після коми у значенні кількості відходу чи упаковки в тоннах.

У випадку використання інших одиниць виміру (крім тонн) визначається коефіцієнт перерахування у тонни. Розрахунки коефіцієнта переведення кількості відходів в умовних одиницях в тонни здійснюється, виходячи з того, що коефіцієнт для відходів які вимірюються у тоннах рівняється 1.

Встановлення контрольованого показника відходів повинно супроводжуватись зазначенням методів їх вимірювання і контролю.

Одним із аспектів облікової політики підприємства щодо відходів відповідно до ст.17 Закону України «Про відходи»[2] та Інструкції щодо  заповнення ф.1-ВТ [12] є призначення відповідальної особи за здійснення первинного обліку відходів, ведення  і зберігання ф.1-ВТ. Це може бути оформленого як додаток до документу, який регулює облікову політику підприємства (положення, наказу) у вигляді переліку відповідальних осіб на ряду з переліком підзвітних, посадових та  матеріально-відповідальних осіб.

Важливим аспектом облікової політики підприємства щодо відходів є визначення методів оцінки відходів. На нашу думку, єдиної ціни чи способу оцінки не може бути. Вибір методу оцінки буде залежати від дуже багатьох факторів: вид відходів, їх стану, якості, корисності тощо. Погоджуємось з думкою цілого ряду авторів, які вважають, що відходи не мають споживної вартості до тих пір, поки не з’являться технічні можливості їх раціонального використання.

 В ринкових умовах господарювання, коли працює, в основному попит і пропозиція, ціна на відходи в значній мірі буде залежати від  можливості та напрямку їх використання. Так, відходи, які можуть бути використанні в основному чи допоміжному виробництві з підвищеними витратами чи пониженим виходом готової продукції доцільно оцінювати за заниженою ціною вихідного ресурсу, або за цінами можливого використання. Відходи, які утилізуються можна оцінювати за діючими ринковими цінами на такі (або аналогічні) відходи з врахуванням витрат на їх збір та переробку.

У випадку реалізації відходів на сторону і використанні їх як повноцінного ресурсу логічною буде їх оцінка за цінами вихідного матеріального ресурсу. Якщо відходи використовуються  як корм, то оцінка буде здійснюватись відповідно до їх кормової цінності та цін на корми в даний час та в певному регіоні, які мають повний збут та визначену ціну. Так ціни на відходи з високою кормовою цінністю можуть оцінюватись способом замінюючих еквівалентів виходячи з цін на овес, а з невисокою кормовою цінністю – за ціною сіна чи соломи.

Взагалі,  при оцінці відходів слід  вибирати замінюючи компоненти, які за своїм господарським значенням є найбільш близькими і відповідають місцевим умовам. Проводити оцінку необхідно за декількома способами і, порівнявши,  приймати рішення: обрати кращий, якщо розходження незначні, або шукати інші способи оцінки чи замінюючи еквіваленти – коли розходження істотні (більше 20%).

Висновки. Визначаючи облікову політику підприємства, необхідно пам’ятати про відходи, як фактор збільшення ресурсного потенціалу підприємства та зниження витрат виробництва.

Тому використовувані (поворотні) відходи повинні підлягати обов’язково плануванню, оцінці, обліку і звітності. Безповоротні відходи підлягають визначенню, тобто розрахунку, але обліку і оцінці як матеріально-речовий результат виробничої діяльності не підлягають поки не створені умови для їх використання.

При складанні документу про облікову політику підприємства доцільно врахувати наступні питання формування інформації про відходи: перелік та склад відходів і їх фізичний стан,термін (період) за який здійснюється облік, перелік місць обліку відходів (код і найменування виробничо-технологічного процесу, установки де утворюються відходи),  паспортизація, норматив утворення чи використання, напрямки використання, клас та категорія небезпеки, встановлення контрольованого показника відходу та методи їх вимірювання і контролю, призначення відповідальної особи за здійснення первинного обліку відходів та ведення  і зберігання ф.1-ВТ, розрахунок коефіцієнта переведення кількості відходів в умовних одиницях в тони, методи оцінки відходів.

 

Список використаних джерел

1.     Кіндрацька Л.М. Роздуми практика над проблемами теорії бухгалтерського обліку // Фінанси облік і аудит: Зб. наук. праць. Спец. Вип.- К.: КНЕУ ім. В. Гетьмана, 2006. - С.198.

2.   Закон України «Про відходи» від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР, із змінами та доповненнями. [Електронний ресурс] / Всеукраїнська мережа ЛІГА:ЗАКОН. - Режим доступу: http://www.ligazakon.ua

3.     Материал из Википедии свободной энциклопедии.[Електронний ресурс] / Материал из Википедии свободной энциклопедии. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/

4.   Лукьянец Т.И. Экономия материальных ресурсов: Популярный справочник. – К.: Политиздат Украины, 1986. – 253 с.

5.   Гуцайлюк З.В. Учет производственных отходов: проблемы методики и организации//Бухгалтерский учет и аудит. – 2004. - №  3. – С. 9-12.

6.   Вторичное использование полимерных материалов / Под ред. Е.Г. Лебешкиной. - М.: Химия, 1985.-192 с.

7.   Новиков О.А. Цены на вторичные материальные ресурсы: Учебное пособие / Новиков О.А., Маховиков Г.А. – Л.: ЛФЭИ, 1990.-78 с.

8.   ГерасимовичА.М. Учет издержек производства. Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора экономических наук.- К.,1993.- 40с.

9.   Чечета А.П. Экономия материальных ресурсов: пути совершенствования учета и анализа / Чечета А.П.: - М.: Финансы и статистика, 1983.-176 с.

10. Сингаевский И.О. Сырьевые ресурсы провольственых комплексов.- К.:Вища школа,1982.-224с.

11. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV, із змінами та доповненнями. [Електронний ресурс] / Всеукраїнська мережа ЛІГА:ЗАКОН. - Режим доступу: http://www.ligazakon.ua

12. Інструкція щодо заповнення типової форми первинної облікової документації N 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари», затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 7 липня 2008 р. N 342 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 9 вересня 2008 р. за N 824/15515 [Електронний ресурс] / Всеукраїнська мережа ЛІГА: Закон. - Режим доступу: http://www.ligazakon.ua