banner-mia2.gif

УДК: 657.471

 

О.Г. Пономаренко, к.е.н., доц.,

кафедра бухгалтерського обліку,

Полтавська державна аграрна академія

 

Н.А. Канцедал, к.е.н. доц.,

кафедра бухгалтерського обліку,

Полтавська державна аграрна академія

 

облікове супроводження ідентифікації видів ремонтних робіт

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·         Определены альтернативные подходы относительно целесообразности разделения видов ремонта для адекватного отображения ремонтных работ в учете и в системе информационного обеспечения пользователей отчетности.

 

Key questions which are examined:

·         Alternative approaches concerning expediency of division of kinds of repair for adequate display of repair work in the account and in system of a supply with information of users of the reporting are defined.

 

Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Нееквівалентний обмін продукції аграрного та промислового секторів економіки України спричинив виникнення диспропорцій у забезпеченні сільського господарства матеріальними і технічними засобами. На тлі інтенсивної деіндустріалізації виробництва спостерігається стрімке зниження технічної й енергетичної оснащеності й придатності матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств. Відтак, значний дефіцит коштів уповільнює інвестиційні процеси у сільському господарстві та вимагає пошуку нових рішень щодо способів відтворення необоротних активів агроформувань на засадах мінімізації витрат з одночасною максимізацією економічної доцільності.

В умовах реалізації заходів антикризової економічної політики приоритетним способом відтворення необоротних активів є їх ремонт. У зв’язку з цим актуальним є з’ясування термінологічного апарату та класифікації видів ремонтів для організації дієвої системи обліку та контролю формування витрат на ремонт. Це сприятиме досягненню ефективності управлінських рішень щодо бюджетування ремонтних робіт і доцільності їх проведення з погляду зростання економічних вигод.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми. Питання теорії, методики та організації обліку і контролю витрат з ремонту необоротних активів висвітлені у працях М.Т. Білухи, Ф.Ф. Бутинця, Ю.А. Вериги, С.Ф. Голова, М.Я. Дем’яненка, Г.Г. Кірейцева, М.М. Коцупатрого, М.В. Кужельного, С.В. Мочерного, Є.В. Мниха, В.В. Сопка, Н.М. Ткаченко, В.О. Шевчука та інших авторів.

Усвідомлення позицій провідних вчених з означеного напряму дає підстави стверджувати, що більшість із них зосереджують увагу на термінології ремонтів, класифікації джерел їх відшкодування, загальній методиці обліку, контролю і аналізу витрат на ремонт. У той же час питання класифікації видів ремонтів, методик визначення доцільності їх проведення, порядку розрахунку економічних вигод від ремонту, бюджетування витрат на ремонт потребують додаткового осмислення.

Дисертаційні дослідження проблематики облікового відображення витрат на ремонт проводили Кириченко В.В. (2004 р.), Леонтьєва В.І. (2008 р.). Зокрема, дисертантами відмічено відсутність єдності поглядів стосовно класифікації ремонтів. Виявлено, що при поділі ремонтів на види за основу були взяті різні ознаки: обсяг, трудомісткість, періодичність ремонту, ступінь розбирання об’єкта, джерела фінансування ремонту, конструктивні особливості об’єктів, характер пошкоджень, ступінь зносу окремих частин тощо. Проте, більшість авторів надає перевагу кількісним ознакам ремонту. Леонтьєва В.І. акцентує на класифікації ремонтів з позиції їх організаційних (гарантійний, поточний, капітальний, під час стихійного лиха) та техніко-економічних характеристик (плановий, позаплановий, аварійний) [5].

Чинна нормативна база, що регламентує питання бухгалтерського та податкового обліку не містить однозначного трактування термінології і видів ремонту. Використання технічної класифікації і термінології ремонтів для обліково-економічних потреб спричиняє викривлення інформації, на основі якої приймаються управлінські рішення.

Метою статті є систематизація та удосконалення існуючих підходів до класифікації ремонтів для максимального наближення загальноекономічної, бухгалтерської та податкової термінології.

Виклад основних результатів дослідження. За своєю сутністю ремонт передбачає усунення тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів з метою забезпечення постійної дієздатності засобів праці протягом терміну їх експлуатації.

При визначенні економічного змісту ремонтів, як правило, за основу береться мета їх здійснення (усунення дрібних неполадок або максимально можливе відновлення первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці), що призводить до розмежування окремих видів: поточний і капітальний. Однак, підтримання функціонального стану матеріально-технічної бази виключно на рівні первісних параметрів, є недостатнім.

Необхідність підвищення конкурентоспроможності продукції національного аграрного товаровиробника вимагає технічного переоснащення, а також переходу на енергоощадні технології засобами модернізації та реконструкції необоротних активів у результаті капітального ремонту.

В умовах кризових економічних явищ та інфляційних процесів традиційні критерії розмежування поточного та капітального ремонтів (вартість робіт, тривалість проведення, періодичність проведення) втратили актуальність. Головним критерієм розмежування видів ремонту за П(С)БО 7 „Основні засоби” [7] та відповідно до Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів [6] є зміна майбутніх економічних вигод від використання об’єкта, що ремонтується.

П(С)БО 7 не передбачає однозначного визначення, власне, ремонту і його видів.

За п. 15 П(С)БО 7 „Основні засоби” „...витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат”. Таке роз’яснення у деякій мірі відповідає ознакам поточного ремонту.

За п. 29 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів провідна роль у розмежуванні видів ремонтів, що впливатиме на їх облікове відображення, відводиться керівнику підприємства: „...рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об’єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об’єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат” [6].

Проте, відсутність методичних підходів до розрахунку показника зміни майбутніх економічних вигод та відповідних компетенцій управлінського персоналу призводить до використання на практиці суто технічних критеріїв розмежування ремонтів на поточний і капітальний.

Так, згідно листа Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30.04.2003 р. № 7/7-401 „Щодо віднесення ремонтно-будівельних робіт до капітального та поточного ремонтів”, капітальний ремонт будівлі - це комплекс ремонтно-будівельних, робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель в зв'язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращання планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об’єкта. Поточний ремонт - це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання.

Примірний перелік робіт, що відносяться до поточного та капітального ремонтів визначено також Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10 серпня 2004 року № 150 „Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд”.

Таким чином, деталізація ознак капітального та поточного ремонтів, що наводиться у технічних нормативних та методичних документах, врегульовує ремонту специфіку лише окремих видів необоротних активів. Застосування понять капітального ремонту у якісно різних класифікаціях є неправомірним та викликає сумніви щодо доцільності їх використання з точки зору розуміння та облікового відображення відповідних господарських операцій.

Одним із пріоритетних напрямів реформування вітчизняної системи обліку є гармонізація його видів. Провідною ідеєю активних наукових дискусій при цьому є максимальна інтеграція системи бухгалтерського та податкового обліку, що полягає у спрощенні податкового обліку, наближенні його показників до системи бухгалтерського обліку для підвищення контрольованості господарських операцій та попередження ухилень від оподаткування. Такі засоби підвищення ефективності облікового процесу не повинні призводити до порушень принципів жодного з названих видів обліку. Так, неправомірність розмежування ремонтів на поточний і капітальний підтверджується неузгодженістю категорій нормативної бази бухгалтерського та податкового обліку.

Так, згідно п.п. 8.7. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до видів поліпшень основних фондів відносяться: поточний і капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння та інші. Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду [2].

Отже, будь-який вид ремонтних робіт для цілей відображення у податковому обліку  вважається поліпшенням.

Облікове відображення процесів поліпшення необоротних активів не повинно суперечити фундаментальним принципам бухгалтерського обліку, а саме: обачності та превалювання сутності над формою. Це дає підстави для встановлення логічного взаємозв’язку між видами поліпшень та відповідними об’єктами обліку – витратами або інвестиціями.

Критеріями вибору відповідного об’єкта обліку слід вважати: збільшення економічних вигод від використання об’єкта з подальшим віднесенням до інвестицій або підтримання об’єкта в робочому стані та одержання первісно очікуваних вигод від його використання  з віднесенням до складу витрат.

Висновки та перспективи подальших досліджень у даному напрямі. Отже, дослідження економічного змісту ремонту як способу відтворення необоротних активів та категоріальний аналіз нормативної бази бухгалтерського та податкового обліку дає підстави вважати, що розмежування ремонтів на поточний і капітальний для цілей облікового відображення є невиправданим. При цьому використання єдиного узагальненого поняття „поліпшення” не створює перешкод для ідентифікації відповідних об’єктів обліку (витрат або інвестицій) при умові урахування відповідного критерію зміни економічних вигод від використання об’єкта.

Наразі існуючі облікові підходи щодо відображення ремонтних робіт (особливо, поточного ремонту) не забезпечують повне висвітлення інформації щодо усіх витрат на утримання відповідного об’єкта необоротних активів. Тому практичне втілення запропонованої ідеї повинно супроводжуватися подальшою деталізацією структури Плану рахунків. Це дозволить сформувати відповідну інформаційну базу  про реальну вартість об’єктів матеріально-технічної бази, їх ремонтопридатність та доцільність подальшого використання.

 

Список використаних джерел

1.                      Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-XIV зі змінами і доповненнями [Електронний ресурс] //  www.rada.gov.ua.

2.                      Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс] //  www.rada.gov.ua.

3.                      Кириченко В.В. Методика обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів (на прикладі промислових підприємств Вінницької області): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.06.04 „Бухгалтерський облік, аналіз та аудит”/ В.В. Кириченко. – К., 2004. — 21, [1] с.

4.                      Костюк В. Модернізація та реконструкція основних фондів / В. Костюк // Баланс. – 2007. – № 51 (697). – С. 28-30.

5.                     Леонтьєва В.І. Облік і контроль витрат з ремонту основних засобів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.09 „Бухгалтерський облік, аналіз та аудит (за видами економічної діяльності)” / В.І. Леонтьєва. – К., 2008. – 20, [1] с.

6.                      Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені Наказом Міністерства Фінансів України від 30.09.2003 р. № 561, зі змінами і доповненнями // Бухгалтерія. – 2008. – № 13 (792). – С. 27-35.

7.                      Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92 // Баланс. – 2007. – №4 (650). – С. 30-33.