banner-mia2.gif

УДК 664.1.003.13

Л.М. Духновська,

старший викладач кафедри „Облік і аудит”

Національного Університету Харчових Технологій

Оптимізація процесу регулювання економічних взаємовідносин між партнерами бурякоцукрового комплексу

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·         Суть агропромышленной интеграции;

·          Совершенствование экономического механизма взаимоотношений между поставщиками свеклы и производителями сахара;

·          Договорная интеграция между сахарным заводом, сельхозпредприятием и банком;

·          Предложения относительно создания и функционирования агропромышленного холдинга.

Key issues that are considered:

·          Essence of the agro-industrial integration.

·          Improvement of the economic mechanism of mutual relations between the suppliers of beet and manufacturers of sugar.

·          Contractual integration of a sugar-refinery, an agricultural enterprise and a bank.

·          Proposals about agro industrial holding company creation and functioning.

Вступ. На сьогоднішній день бурякоцукрове виробництво забезпечують приватизовані структури, з одного боку – товаровиробники цукросировини, з другого – цукрові заводи. Обидві сторони знаходяться у скрутному становищі. Товаровиробники не мають належної кількості обігових коштів та матеріально-технічної бази, переробники – необхідних обсягів сировини для забезпечення виробничої потужності цукрових заводів протягом 90-100 днів сезону цукроваріння. У результаті обидві приватизовані сторони працюють неефективно і втрачають інтерес до успішного розвитку вітчизняного бурякоцукрового виробництва. Тобто, дві привабливі пріоритетні структури не можуть знайти економічного, взаємозацікавленого, компромісного вирішення давно існуючої проблеми, щоб працювати на спільний і рівнозначно вигідний кінцевий результат, що призводить до занепаду самої пріоритетної галузі в економіці аграрного сектору. У зв’язку з цим виникає необхідність вирішити питання організаційно-правового та соціально-економічного виведення бурякоцукрового підкомплексу АПК з кризового становища.

Постановка проблеми. Одним з основних завдань, що стоїть перед бурякоцукровим комплексом України, є ліквідація міжвідомчих перешкод між сферами та галузями, зміцнення його цілісності на базі агропромислової інтеграції.

Агропромислова інтеграція в цукробуряковому комплексі, як основний механізм узгодження інтересів його учасників, здійснювалася і раніше. Так, в 1978 році почалося трудове співробітництво цукровиків Гоноровського цукрового заводу (Ямпільський район Вінницької області) щодо одержання максимального збору цукру з кожного гектару. В 1987-1988 р. в порядку експерименту були створені агропромислові системи по виробництву цукру в Київській і Черкаській областях та на базі Лучанського і Жашківського цукрових заводів і їхніх сировинних зон. Але тоді, при адміністративно-командній системі, неможливо було використати всі переваги агропромислової інтеграції. У період ринкових перетворень і лібералізації економіки процес інтеграції не тільки призупинився, але і почалося руйнування досягнутого. Ми вважаємо, що необхідно перебороти цю негативну тенденцію і стимулювати об’єднання галузей бурякоцукрового комплексу, але вже на якісно новій ринковій основі.

Обєктивна необхідність агропромислової інтеграції в бурякоцукровому комплексі обумовлена насамперед технологічно проблемним виробництвом цукру, що вимагає єдності та безперервності. Будь-який розрив між його ланками веде до більших втрат. За рахунок розширення масштабів виробництва, зєднання розрізнених стадій єдиного технологічного процесу досягається економія ресурсів у спільній сфері діяльності і зростання прибутку від реалізації кінцевого продукту на продовольчому ринку. Інтегровані формування забезпечують також спрощення координації та керування, у них більш оперативно приймаються рішення, більше можливостей для спільної інноваційної, інвестиційної та ефективної маркетингової діяльності. Крім того, вони можуть впливати на соціальні процеси в сільській місцевості за такими основними напрямками, як: стабілізація демографічної ситуації, скорочення безробіття, створення нових робочих місць, підвищення ефективності праці та зростання доходів населення.

Агропромислова інтеграція – один з найменш капіталомістких шляхів реформування бурякоцукрового комплексу. Вона створює умови для самофінансування та становить реальне наповнення регульованого цивілізованого ринку цукру. Поглиблюючи агропромислову інтеграцію у бурякоцукровому виробництві, слід враховувати, що майже всі цукрові заводи і бурякосіючі господарства приватизовані, перетворені в акціонерні товариства, де вищим органом є збори акціонерів, і ніхто не може зобов’язати їх укладати невигідні контракти [1].

Результати дослідження. Світовий та вітчизняний досвід зібрав багато різних форм агропромислової інтеграції. У бурякоцукровому виробництві можуть використатися її наступні форми:

1. Договірна інтеграція, коли взаємовідносини між бурякосіючими господарствами та цукровими заводами регулюються договором. Слід зазначити, що найбільш прогресивною формою договірних відносин є тривалі господарські звязки, що закріплюють довгостроковими господарськими договорами. З урахуванням договорів і аграрне господарство, і цукровий завод повинні скласти єдиний бізнес-план виробництва продукції, що буде сприяти збалансованості та пропорційності в розвитку галузей інтегрованого формування. Гострим моментом договірних відносин є стан розрахунків за продукцію. Тому договірна система повинна будуватися на принципах обовязковості, рівноправності, відповідності законодавству, еквівалентності та відповідальності обох сторін. В умовах становлення ринкових відносин виникають різні ризики, пов’язані з перевезенням, зберіганням і збутом продукції. У зв’язку із чим у договорах необхідно закріпити за кожним учасником обєднання частину всіх можливих ризиків. Виконання всіх умов контракту дозволить значно зміцнити економічні взаємовідносини між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами бурякоцукрового комплексу.

Однак практика застосування договірної інтеграції в Україні переконує в його низькій ефективності: договірні сторони можуть його не виконувати і ніхто не несе за це відповідальність. Договір буде виконуватися тільки тоді, коли працюватиме судова система та арбітраж, а обласні, районні і місцеві адміністрації не втручатимуться у взаємовідносини між партнерами і не встановлюватимуть пропорції розподілу цукру між ними вольовим способом. Договірна система передбачає також наявність таких нових структур, як міжвідомча підкомісія з питань регулювання ринку цукру, агентство регулювання ринку цукру тощо.

Враховуючи основні недоліки та позитивні сторони договірної інтеграції, нами запропоновано складання трьохстороннього договору між цукровим заводом, сільгосппідприємством та банком. Предметом цієї угоди є взаємне співробітництво вище перерахованих сторін у виробничій, переробній та банківській сферах. Відповідно до цієї угоди банк може здійснювати видачу кредиту в безготівковому порядку сільгосппідприємству на поточні виробничі потреби, а цукровим заводам – для придбання сировини та поповнення обігових коштів. При цьому цукровий завод зобов’язується при необхідності забезпечити щомісячну сплату відсотків за користування кредитом, наданим бурякосіючому господарству під програму вирощування цукрового буряку. У разі наявності заборгованості сільгосппідприємства по кредиту перед банком, цукровий завод відпускає цукор, що належить підприємству тільки з письмового дозволу банку. У свою чергу, бурякосіюче господарство вирощений буряк передає цукровому заводу для переробки на попередньо узгоджених умовах.

Урожай передається у заставу банку для забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та сільгосппідприємством. Після переробки цукрового буряку бурякосіюче господарство переоформлює договір застави, де предметом застави замість цукрового буряку вже становиться цукор. Після переробки цукрової сировини на цукор сільгосппідприємство розраховується з банком за кредит коштами, отриманими від реалізації власного цукру, а також іншими цінностями. У разі відсутності у бурякосіючого господарства коштів на оплату щомісячно нарахованих відсотків за кредит, питання з оплати вирішується з цукровим заводом відповідно до угоди. На суму сплачених цукровим заводом за сільгосппідприємство відсотків, воно зобов’язано розрахуватися з заводом цукровим буряком.

Укладання такої угоди максимально розширює спектр послуг, що надаються сторонами своїм клієнтам, здійснює розробку нових спільних програм та проектів в сфері сільгоспвиробництва, переробки сільгосппродукції та банківської діяльності.

2. Цукровий завод створює машино-технологічну станцію, що забезпечує бурякосіючі господарства технікою, добривами, засобами захисту рослин тощо. Ця форма інтеграції також дозволяє значно підвищити ефективність виробництва та переробки цукрового буряку.

3. Оренда землі цукровими заводами в колективних сільськогосподарських підприємств і вирощування на ній цукрового буряку.

4. На базі цукрового заводу створюється агропромисловий холдинг, у який входять керуюча компанія, цукровий завод, аграрні господарства, МТС (рис. 1). На нашу думку, така інтеграція передбачає вирішення величезного спектра завдань щодо розвитку всього бурякоцукрового комплексу. На основі результатів наукових досліджень вітчизняних вчених (зокрема – П.Саблука, І.Лукінова, П.Борщевського та інших), а також узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду розроблено теоретичні та практичні підходи до з’єднання кількох ВАТ, ЗАТ (цукрові заводи з сировинними зонами) в потужні організаційно-господарські формування. Найбільш ефективними, на наш погляд, можуть бути холдингові компанії [ 2,3,4].

Взаємовідносини між учасниками холдингу регулюються договором про спільну діяльність.

Функції розподіляються між партнерами в такий спосіб:

а) управляюча компанія: ведення спільних справ, ведення бухгалтерського обліку та балансу, складання угод, складання бізнес-планів, маркетинг, залучення експертів, взаємовідносини з органами влади, митницею, податковими органами, управлінням холдингом. У результаті такого розподілу обов’язків формується структура, що має у своєму розпорядженні експертів у всіх сферах (сільське господарство, виробництво цукру, аудит, маркетинг, управління, право) діяльності об'єднання, що зводить до мінімуму ризик, що може виникнути в результаті складання угод. Управляюча компанія наймається власником цукрового заводу і повністю йому підпорядкована;

б) цукровий завод: переробка цукрового буряку і цукру-сирцю та виробництво білого цукру, зберігання готової продукції і її відвантаження, збір і надання інформації;

в) бурякосіючі господарства: вирощування цукрового буряку;

г) МТС (створюється цукровим заводом і управляючою компанією): обробка полів, збирання цукрового буряку і перевезення її на приймальні пункти цукрового заводу.

Нова організаційно-правова форма господарювання дозволяє координувати взаємовідносини на принципах комерційного розрахунку і розподілу доходів залежно від внесеного кожним партнером внеску. Причому реформування повинно бути виконане в три взаємозалежні і взаємодоповнюючі один одного етапи. Перший етап являє собою завершення робіт з реформування земельних відносин у бурякосіючих господарствах, а також з усунення помилок, допущених у ході створення нових організаційно-правових форм, що створить правову основу для інтеграції. На цьому етапі дуже важливо провести обстеження всіх потенційних учасників обєднання за наступними напрямками:

-   загальний аудит з аналізом фінансового стану;

-   аналіз системи управління;

-   аналіз застосовуваної технології виробництва.

Другий етап реформування містить у собі кооперацію та інтегрування учасників бурякоцукрового виробництва по вертикалі і горизонталі. Для цього спочатку необхідно побудувати модель майбутнього обєднання. Головними завданнями, які необхідно ставити перед собою при побудові моделі, є:

-   забезпечення стабільного управління всім комплексом;

-   забезпечення високої якості і високого обсягу готової продукції;

-   побудова режиму економії, що дозволяє звести до мінімуму відносне значення собівартості продукції.

Досягти економічної ефективності в об’єднанні можна в результаті взаємовигідних виробничо-економічних відносин виробників і переробників сировини, пошуку умов реалізації з максимальним прибутком, централізації доходів для розширеного відтворення, витіснення конкурентів, запобігання необґрунтованого оподатковування і оплати посередництва, інвестиційної привабливості комплексу тощо.

Зміст третього етапу реформування передбачає створення умов для підвищення рентабельності виробництва цукрового буряку та цукру. Для цього необхідно ввести найжорстокіший комерційний розрахунок на всіх рівнях компанії, а також оптимальні схеми фінансування.

Така модель розвитку агропромислової інтеграції припускає наступне обґрунтування її доцільності:

1. Основною метою пропонованої структури є збільшення прибутку, що одержить кожен партнер за рахунок:

звільнення від проміжної сплати податків при обміні продукції;

- зростання обсягів виробництва цукрового буряку і цукру на основі підвищення їх економічної ефективності;

оптимального вибору постачальників матеріально-технічних ресурсів.

2. Консолідуючою ланкою холдингу є цукровий завод, під його гарантії можуть бути надані кредити.

3. Управляюча компанія створюється з метою максимального поєднання інтересів субєктів бурякоцукрового комплексу.

4. Звязок усередині холдингу повинен бути визначеним, детермінованим і обумовленими договором про спільну діяльність.

Вважаємо, що досвід створення агропромислових холдингів на базі цукрових заводів заслуговує уваги з боку субєктів українського ринку цукру, тому що він дозволяє вирішити проблему взаємовідносин між партнерами бурякоцукрового комплексу.

Існують й інші варіанти агропромислової інтеграції в бурякоцукровій галузі. Це й створення агрокомбінатів по виробництву та реалізації насіння буряку на базі насіннєвих заводів; і формування агропромислових-торгівельних обєднань, які б включали бурякосіючі господарства, цукрові заводи, інших учасників бурякоцукрового комплексу, торгівлю (оптову та роздрібну), зовнішньоторговельні організації (торгові дома, комерційні центри); і більш глибока інтеграція у формі фінансово-агропромислових груп.

Інтегровані підприємства можуть ефективно працювати за умови дії нормальних мінімальних цін на сировину і готову продукцію та обґрунтованих нормативних витрат на них [5].

Наступним заходом щодо покращення взаємовідносин між постачальниками сировини на цукрові заводи та її переробниками є впровадження нової системи розрахунків. Працює ця система розрахунків на підставі так званої частки реалізаційної ціни 1 тонни цукру – за реалізований білий цукор з врахуванням цукристості коренеплодів. При цьому чиста реалізаційна ціна визначається як різниця між валовою виручкою реалізованого цукру і затратами у процесі реалізації (витрати на упаковку цукру, зберігання, транспортування, накладні витрати тощо). Після визначення чистої реалізаційної ціни на цукрових заводах розробляється шкала цін на цукрові буряки залежно від цукристості коренеплодів. Після встановлення шкали обчислюється частка буряківників і частка цукрового заводу у загальній виручці за цукор [6].

Висновки і шляхи вирішення проблеми. Таким чином, проблема взаємовідносин учасників бурякоцукрового комплексу є складною та багатогранною. Щоб її вирішити, необхідно відмовитися від давальницької схеми переробки буряку та витратного механізму господарювання; перейти до грошових відносин, комерційного розрахунку і справедливого розподілу доходів; визначати інтегральну ефективність бурякоцукрового комплексу; впроваджувати різні моделі агропромислової інтеграції.

Слід відзначити, що дрібновласницька система в сучасну епоху науково-технічного прогресу, як засвідчує досвід багатьох економічно розвинутих країн, не є найкращою. Національні, транснаціональні корпорації, кооперовані і інтегровані системи поступово втягують дрібні структури в більш інтенсивні, високоефективні господарські і ринкові структури. Загальносвітові тенденції до інтеграції спеціалізованих і кооперованих структур, формування великих світових ринків нині очевидні.

В цілому агропромислова інтеграція забезпечить вирішення таких питань бурякоцукрового виробництва:

- поєднання економічних, фінансових інтересів цукрових заводів і бурякосіючих господарств, збереження діючих і створення нових робочих місць, оновлення соціальної інфраструктури бурякоцукрового виробництва;

- збільшення тривалості виробничого сезону цукрових заводів до 100 днів, що забезпечить зниження собівартості цукру і підвищення його конкурентоспроможності;

- вирішення сировинної проблеми за рахунок підвищення урожайності цукрових буряків.

Використання запропонованої нами системи взаємовідносин між партнерами бурякоцукрового виробництва дасть можливість погодити їх інтереси, інтереси держави та споживачів. Вона забезпечить державі регулярні надходження до бюджету від податків і реалізації цукру на внутрішньому та зовнішньому ринках, бурякосіючим господарствам і цукровим заводам – умови для рентабельної діяльності, а споживачам – гарантію наявності в продажі вітчизняного цукру за стабільними і прийнятними цінами.

Список використаної літератури

1. Заєць О.С. Ринок цукру в Україні. – К.: Наукова думка, 1999. – 385 с.

2. Саблук П. Особливості аграрної реформи в Україні. – К.: ”Ніч лава”, 1997. – 302 с.

3. Лукінов І. Економічні трансформації. – К.: „Книга”, 1997. – с. 240-289;

4. Підвищення ефективності розвитку і розміщення харчової промисловості (За редакцією П.Борщевського). – К.: „Наукова думка”, 1994. – 160 с.

5. Лиськов В.В. Формування ефективної структури цукрової промисловості. – К.: Інститут економіки НАН України. – 210 с.

6. Попцов А.Г. Экономический анализ свеклосахарного производства за рубежом. – М.: ВНИИТЭИ, 1991. – C276