banner-mia2.gif

УДК

Р.П. САБЛУК, к.е.н.,

завідувач відділу фінансових відносин

ННЦ "Інститут аграрної економіки"

 

Організаційні основи фінансових відносин на аграрному ринку України

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·        Финансовые отношения между субъектами аграрного рынка Украины.

·        Финансовое регулирование аграрного рынка.

·        Направления государственной политики по развитию аграрного рынка.

 

Key issues that are examined:

·        Financial relations between subjects of the agrarian market of Ukraine.

·        Financial regulation of the agrarian market.

·         State policy directions on development of the agrarian market.

 

Постановка проблеми. По причині наявності багатьох невирішених проблем у фінансових відносинах[1] між суб’єктами аграрного ринку України, недосконалості державного і недержавного регулювання, бідності та соціально-економічному невдоволенні на селі, АПК України не сприймається як серйозний гравець на світовому ринку аграрної продукції і до цих пір є непривабливим для внутрішнього мешканця, виробника, підприємця чи інвестора. Тому важливо дати відповідь на питання, які є пріоритети розвитку вітчизняного АПК з позиції удосконалення фінансових відносин між суб’єктами аграрного ринку на макро- та мікро-рівнях, враховуючи дефіцит продовольства на світовому ринку і стратегічне значення АПК для нашої країни.

Мета статті. Одним із найважливіших напрямів державної фінансової політики є необхідність вирішення ряду питань, пов’язаних з проблемами фінансових відносин суб’єктів аграрного ринку України.

Виклад основного матеріалу. Проблеми в цій площині особливо добре помітно в умовах фінансово-економічної кризи. Саме під час соціально-економічних, політичних криз, фінансової нестабільності найбільш помітні всі фінансові проблеми суб’єктів аграрного ринку. І перший, хто страждає – це пересічний українець. Мова йде про людину, яка має своє господарство, працює на аграрному ринку і відноситься згідно економічної класифікації Держкомстату України до господарств населення [1].[2]

Ми не стверджуємо, що малі організаційні форми господарювання на аграрному ринку є більш пріоритетними для розвитку економіки, великі організації є також дуже важливими – це експортна складова країни, мільйони робочих місць, але під час різних негараздів великі сільськогосподарські  підприємства[3] мають можливість диверсифікувати свою діяльність, перекинути капітал, кадровий потенціал, ресурси, оборотні кошти з одного напрямку своєї діяльності чи бізнесу, що зазнає збитків на інший, на той що є рентабельним і прибутковим, що не завжди можуть зробити малі організаційні форми господарювання на аграрному ринку, які починають працювати збитково або зовсім закриваються.

В даний час найбільш розвинуті компанії сільського господарства – це великі універсальні науково-виробничі аграрні об’єднання, що володіють трудовим, науковим і фінансовим капіталом або є національними корпораціями (табл. 1).

Таблиця 1

 

Кількість діючих господарюючих суб’єктів  у сільському господарстві [1]

(станом на 1 липня / as of  July 1)

 

 

2005

2006

2007

одиниць

 

% до загальної   кількості

одиниць

 

% до загальної   кількості

одиниць

 

% до загальної   кількості

Усього

57877

100,0

57858

100,0

58387

100,0

Господарські товариства

7900

13,7

7545

13,1

7428

12,7

Приватні підприємства

4123

7,1

4112

7,1

4229

7,2

Виробничі кооперативи

1521

2,6

1373

2,4

1262

2,2

Фермерські господарства

42447

73,3

42932

74,2

43475

74,5

Державні підприємства

386

0,7

371

0,6

360

0,6

Підприємства інших форм господарювання

1500

2,6

1525

2,6

1633

2,8

 

Тому для розвитку аграрних фінансових відносин в наш час треба підходити до агропромислового комплексу по всіх складових організації ринку як до аграрного бізнесу, який регулюється за законами ринку: виробляти те, що можна продати, а не продавати те, що вироблене, відшкодовувати витрати на виробництво продукції за допомогою забезпечення попиту пропозицією. В Україні аграрний ринок не є достатньо врегульований, тому відбувається значний перекіс щодо його основних елементів: в ланцюзі виробник-посередник-споживач, в найбільш вигідному, навіть домінуючому положенні знаходиться посередник, а в невигідних – виробник і споживач. За нашими дослідженнями, рентабельність посередника – близько 300%, виробника – 30%. Що доходить до споживача і в якому невигідному становищі знаходиться він – зрозуміло. Якщо ми подивимось на досвід економічно розвинутих країн, то ці питання регулюються прямими держав­ними втручаннями через економічні регулятори: цінові і фінансові. Крім того, в більшості країн умови виробництва багатьох видів продукції АПК гірші, чим в головних країнах-експортерах. Якби функціонував абсолютно вільний світовий аграрний ринок, то внутрішнє виробництво продукції АПК в багатьох країнах було б витіснено імпортом. Тому потрібні системи захисних державних і недержавних регулюючих механізмів, які стимулюють розвиток власного аграрного сектору і не суперечать вимогам СОТ. Ці механізми захищають від дешевого імпорту, і разом з тим регулюють його надходження, що не виробляється у власній країні.

Необхідність державного фінансового регулювання визначається і рядом інших об’єктивних факторів: нестабільність доходів і цін, які залежать від природно-кліматичних умов, високої монополізації в ресурсозберігаючих і переробних сферах АПК, особливостями соціальної інфраструктури села. Державне фінансове регулювання здійснюється за такими напрямками: пільгове кредитування, цільове бюджетне фінансування, низькими податками та інше. Крім того, держава повинна сприяти в реалізації продукції агровиробників через систему гарантованих цін, підтримувати розвиток аграрної науки і соціальної інфраструктури. Масштаби і можливості цих напрямів, звичайно, пропорційні до сили державної влади. Дієвість інструментів і механізмів регулювання залежать від змоги органів державної влади контролювати ситуацію.

У кожної політичної сили в Україні своє бачення розвитку АПК, в результаті чого державне регулювання не завжди сприяє його розвитку. З року в рік продовжується мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, вводяться ліміти на експорт зерна з України, приймаються рішення щодо ввозу великої кількості імпортного дешевого м’яса і т.д. На захист вітчизняних аграрних ринків також направлений механізм недержавного фінансового регулювання. Головною його складовою є цінове регулювання. Але за останні роки в Україні дуже низький показник реалізації аграрної продукції через біржі – близько 1-2%. Також в Україні дуже низька ефективність співпраці з багатьма міжнародними організаціями і установами, які теж є ключовим сегментом недержавного фінансового регулювання ринку. Для цього потрібно забезпечити активну співпрацю в рамках міжнародної угоди по зерну, Міжнародної ради по зерновим, Міжнародної асоціації по торгівлі зерном і кормами, відкрити представництво ФАО в Україні.

Найболючішим наслідком всіх фінансово-економічних негараздів є соціальна бідність, невдоволення і неможливість елементарного фінансового планування своєї господарської діяльності більшості пересічних громадян України. Фінансово-економічні проблеми макроекономіки в першу чергу відображаються на мікрорівні – на кожному українці, що має своє особисте господарство. Дані таблиці 2 показують, що за останні 3 роки, кількість особистих селянських господарств[4] складає приблизно 4,8 тис., а це приблизно 8% від усіх діючих господарюючих суб’єктів у сільському господарстві. Їх фінансовий стан відіграє важливе значення у формуванні фінансових відносин аграрного ринку і є найбільш чутливим до фінансових криз і політичної нестабільності. Саме із стабільністю і розвитком соціального та економічного стану господарств населення в АПК України будуть покращуватись фінансові показники як на мікро-, так і на макрорівні.

 

Таблиця 2

 

Особисті селянські господарства [1]

 

Показник

Рік

2007 до 2005, %

2005

2006

2007

Загальна кількість господарств, тис.

4915,3

4817,8

4750,1

96,6

з них господарства, які

 

 

 

 

утримують худобу та птицю

3824,2

3699,7

3536,2

92,5

мають у приватній власності   сільськогосподарську техніку

178,9

189,5

199,6

111,6

 

Дані таблиці 3 показують, що величина виробленої валової продукції АПК в господарствах населення за 2007 рік складає 53328,7 млн. грн., що становить 60% від загального показника ВВП. Дуже важливим при цьому є система мінімальних гарантованих державою закупівельних цін, про яку згадувалось нами вище. Український виробник має бути впевнений, що його робота на аграрному ринку буде рентабельною і сприяти йому в цьому має в першу чергу держава.

 

Таблиця 3

 

Валова продукція сільського господарства за основними

групами виробників у 2007 році [1]

 

 

Валова продукція

У тому числі продукція

рослинництва

тваринництва

млн. грн

% підсумку

млн. грн

% до підсумку

млн. грн

% до підсумку

   Усі категорії господарств

88768,5

100,0

49718,0

100,0

39050,5

100,0

Сільськогосподарські підприємства

35439,8

39,9

20657,6

41,5

14782,2

37,9

у тому числі:

 

 

 

 

 

 

державні сільськогосподарські підприємства

1176,7

1,3

822,3

1,6

354,4

0,9

недержавні сільськогосподар­ські підприємства

34263,1

38,6

19835,3

39,9

14427,8

37,0

з них:

 

 

 

 

 

 

фермерські господарства

3477,2

3,9

2884,9

5,8

592,3

1,5

господарства населення

53328,7

60,1

29060,4

58,5

24268,3

62,1

Сільськогосподарські підприємства за першочергове завдання зараз мають модернізацію, реконструкцію своїх виробництв до сучасних умов – їх продукція має бути конкурентноспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Для прикладу, якщо використовувати самі сучасні технології – а це висококваліфіковані спеціалісти, сучасна техніка, насіння, мінеральні добрива, дотримуватись технологій виробництва, то за словами в.о. президента УААН М. Безуглого і президента ВГО “Українська аграрна конфедерація” Л. Козаченка, до 2015 року в Україні є всі умови для вирощування 80-85 млн. тонн зерна в рік [2]. Для забезпечення продовольчої безпеки і задоволення фізіологічних потреб у харчуванні на належному рівні  нашій країні потрібно 20 млн. тонн зерна: 10 млн. тонн для споживання населення і 10 млн. тонн для тваринництва, а отже залишок потрібно експортувати і для цього мають бути створені всі умови, найважливішою з яких є стабільне і ефективне функціонування аграрного ринку[5] [3].

Висновок. Розвиток фінансових відносин на аграрному ринку, заснований на наявності комплексу факторів, пов’язаних з виробництвом, розподілом і обміном сільськогосподарських товарів і грошових коштів, а формування високорозвинутого аграрного ринку в Україні буде основою продовольчої безпеки країни, забезпечення продуктами харчування і фінансовим благополуччям населення, що в цілому буде означати стабільність в соціальному житті нашої країни. Фінансові взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання аграрного ринку під час фінансово-економічної кризи повинні будуватися на відпрацюванні економічно справедливих “правил гри” між суб’єктами ринку та на удосконаленні способів державної підтримки, особливо найменших господарюючих суб’єктів аграрного ринку через механізми оподаткування, кредитування, лізингу, соціальних проектів та інше.

 

Список використаних джерел

1.                 Офіційний сайт Державного комітету статистики України. – http://www.ukrstat.gov.ua/.

2.                 Біржовий вісник – 2009. - №10(253). – С. 25

3.                 Газета “Агропрофі” – 2009. -  №9(062). -  С. 6-7



[1] Фінансові відносини – це відносини, що відображають рух вартості від одного суб’єкта до іншого і характеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках

[2] Господарства населення – домогосподарства, що здійснюють сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення продуктами харчування, так і з метою виробництва товарної сільськогосподарської  продукції . До цієї категорії виробників віднесені також фізичні особи – підприємці, які проводять свою діяльність у галузі сільського господарства.

[3] Сільськогосподарські підприємства – самостійні статутні об’єкти, які мають право юридичної особи та здійснюють виробничу діяльність у галузі сільського господарства з метою одержання відповідного прибутку(доходу). До складу сільськогосподарських підприємств включаються також фермерські господарства.

[4] Особисті селянські господарства – домогосподарства, місце проживання яких зареєстровано на території сільських населених пунктів і членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки з цільовим призначенням “для ведення особистого селянського господарства”

[5] Аграрний ринок – це система саморегулюючих фінансово-економічних, комерційних, соціальних, морально-етичних і правових відносин, що виникають в процесі виробництва, обігу і розподілу сільськогосподарських товарів, а також руху грошових коштів.