banner-mia2.gif

УДК 331.2

В.С. Дієсперов,

доктор екон. наук, ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Проанализирован состав показателей, которые характеризуют продуктивность и оплату труда в формах государственных статистических наблюдений;

·          Рассмотрена роль технологических карт при планировании трудовых затрат;

·          Определена важность для экономически обоснованных расчетов формы баланса денежных поступлений и расходов хозяйства;

·          Разработаны предложения по возобновлению показателей экономики труда в отчетности сельхозпредприятий.

Key questions, which are considered:

·          Composition of indexes which characterize productivity and payment of labour in the forms of state statistical supervisions is analysed

·          The role of flowsheets at planning of labour expenses is considered

·          Importance of form of balance of monies receipts and charges of economy for the economic grounded calculations is determined

·          Suggestions on renewal of indexes of economy of labour in reporting of agricultural entities  are developed

 

Увага до того чи іншого суспільного  явища значною мірою визначається затвердженими формами державних статистичних спостережень (звітності). Ситуація щодо ефективності використання трудового потенціалу в сільському господарстві контролюється частково звітністю з праці за єдиними для всієї економіки формами і частково річною формою № 50-сг “Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств”. Звітність таким чином охоплює тільки сільгосппідприємства, причому не всі, але переважну їх частину. За формою 50-сг звітуються господарства, які працюють приблизно на 90% площ  сільгоспугідь, використовуваних всіми сільгосппідприємствами країни. У звітності фермерських господарств представляється кількість їх членів, працюючих за трудовими угодами та залучених на сезонні роботи, однак не показуються затрати праці в людино-годинах. Трудові затрати в господарствах населення, з яких одержується до половини сільськогосподарської продукції, взагалі не контролюються.

Склад показників, що дозволяють аналізувати продуктивність праці та її оплату, в звітності суттєво скорочено – спочатку після 1994 року, а потім з 2000 року, коли форма № 50-сг замістила “Спеціалізовані форми бухгалтерської звітності сільськогосподарського підприємства”. У формі №50-сг, за якою виконується економічний аналіз, не міститься показників усіх трудових затрат господарства, всього фонду оплати праці, виключено також вартісний показник продуктивності праці – виробництва сільськогосподарської продукції на середньорічного працівника. Прямі затрати праці тепер показуються по обмеженому складу продуктів.

При такій явній неувазі до праці, природно, ефективність її використання не викликає інтересу на всіх рівнях управління. Недооцінка, нехтування, зрештою ігнорування (наприклад, у проектах програм розвитку сільського господарства) продуктивністю праці шкодить розвиткові галузі. Відставання сільського господарства України за цим головним економічним критерієм (порівняно з американським, за різними оцінками, в 6-7 разів) настільки велике, що ставить під сумнів конкурентоспроможність вітчизняної продукції в умовах формування світових ринків. Низький рівень продуктивності праці зумовлює велике і загрозливе відставання галузі у заробітках працівників.

Ситуація вимагає управління економікою праці і з боку державних органів і безпосередньо на виробництві. В даному разі йтиметься про керування трудовими процесами в сільгосппідприємствах. Можна сподіватися, що поступово частка єдино ефективного великого виробництва зростатиме, а при цьому в офіційну економіку перейде через кооперування також частина діяльності господарств населення.

Планування трудових затрат передбачає складання технологічних карт у повному чи спрощеному варіанті. Час від часу науково-дослідні інститути пропонують такі карти. Останнім виданням, водночас найбільш повним, є “Технологічні карти та витрати на вирощування сільськогосподарських культур”, К, 2005 – 402 с. У даній книзі представлені найбільш поширені технології, базовані на використанні вітчизняної техніки. Із зрозумілих причин карти не орієнтуються на досягнення світового сільського господарства. У багатьох випадках вони відображають безумовно переважаючі способи виробництва з високими затратами ручної праці. Все ж трудомісткість у більшості карт у кілька разів нижча порівняно з фактичними результатами діяльності сільгосппідприємств. Такий великий розрив можна пояснити з одного боку безгосподарністю на виробництві, приписками в звітності, поганим станом техніки, низьким рівнем механізації виробництва. З іншого боку потрібно зробити зауваження щодо презентабельності карт – у частині їх закладена малореальна в нинішніх умовах технологія. Так, вивезення врожаю з поля – зерна, зеленої маси, тюків сіна тощо  планується виконувати найбільш потужними автомашинами КАМАЗ, що  нереально, а то й невигідно. Майже весь урожай господарств передбачено збирати із завищеною нормою виробітку, розрахованою на масове збирання. Зависокі  норми закладено на ручних роботах і в картах інших культур. У частині карт опущено безумовно необхідні навантажувально-розвантажувальні операції. У ряді випадків передбачаються малопоширені засоби механізації. Розрахунки виконані на стогектарні площі культур, тоді як у нинішньому роздробленому виробництві концентрація посівів низька, що зумовлює збільшення виробничих витрат. У картах неоднаково визначається завершення технологічного циклу. Так, в одних випадках солома скирдується, в інших – ні, сушка зерна то враховується, то не передбачається.

Однак якби й вдалося виключити подібні помилки при складанні та підборі карт, вони не могли б бути прямо застосовані господарствами. Як зазначено в названій книзі, норми розраховані для певної групи господарств, довжини гону 300-400 м, п’ятого класу грунтів. Будь-яка карта розраховується на визначену сукупність нормоутворюючих чинників, тобто буде застосовна тільки в конкретному випадку. Не буває однаковою й технологія. У розглядуваних картах при заготівлі сіна багаторічних і однорічних трав половина врожаю збирається в тюки, інша половина закладається в скирти. На практиці ж заготівля корму з одного поля виконується, як правило, одним якимось способом. Таким чином публіковані карти корисні власне як орієнтир та довідковий матеріал. Не можна, як це часто практикувалося, використовувати той чи той набір карт для прогнозів чи інших розрахунків загальнореспубліканського чи навіть регіонального масштабу.

Практичне значення має технологічна карта, складена в самому господарстві для певного виробництва, часто лише одного з варіантів, яких у підприємстві може бути кілька. На жаль, такі карти розробляють тільки в окремих господарствах, а в тваринництві – взагалі в поодиноких випадках. Однак немає іншого способу економічно грамотного управління конкретним виробництвом, як через технологічні карти, які мають використовуватися і для планування і для поточного аналізу з урахуванням змін, що неминуче відбуваються в ході здійснення виробничого процесу. Потрібно водночас ввести в практику спрощені форми карт. У розрізі кожної операції достатньо розраховувати тільки затрати праці, а також витрачання пального, якщо робота механізована. Кошти на оплату праці та інші матеріальні витрати можуть бути сплановані окремо, в цілому для всієї технології виробництва продукту.

Далі організація планування, обліку й аналізу праці ілюструється на прикладі форм, розроблених для дослідного господарства “Шевченківське” Тетіївського району Київської області.

У даному господарстві щорічно агрономи відділків складають технологічні карти для всіх культур, при цьому часто для однієї культури розробляється кілька карт з урахуванням особливостей і розмірів виробництва на різних полях. Кодифікатором витрат передбачена калькуляція вирощування кожної культури у кожному з чотирьох відділків господарства. Так само окремі коди мають основні види робіт незавешеного виробництва. Виникає необхідність вести окремий облік витрат на роботи тракторів, зернових, бурякозбиральних і кормозбиральних комбайнів, також по кожному відділку.

Господарський розрахунок із стимулюванням результатів виробництва всіх продуктів визначив потребу розраховувати розцінки по культурах. Для кожної рослинницької бригади складена розрахункова таблиця з графами: урожайність культури, зарплата (відповідно із затратами праці по картах), насіння, добрива, пестициди, паливо-мастильні матеріали, автотранспорт, транспортні роботи (інші витрати), комбайнові роботи (інші витрати), інші прямі витрати, накладні витрати бригади. Таким чином по кожній культурі визначено планові витрати на центнер урожаю всього, у тому числі на зарплату. Принципово те, що для бригади плануються такі витрати, які прямо здійснюються чи контролюються нею. По закінченні технологічного циклу підводиться підсумок зіставленням планованих і фактичних витрат – з розрахунку на одержану бригадою продукцію.

У господарствах витрати на рослинницьку продукцію протягом року звичайно не контролюються. Підведення ж підсумку після закінчення виробництва тільки фіксує те, що відбулося; можливості впливу на процес вирощування врожаю вже втрачено. Помісячний аналіз рослинницького виробництва відносно складний, оскільки виконання операцій зміщується в часі, а склад і технологія їх проведення часто відхиляються від спроектованих на початку року. Все ж поточний контроль можливий і необхідний. Його можуть здійснювати керівники, агрономи підрозділів, які складали технологічні карти не тільки для того, щоб передати економісту, а з розрахунку на контроль за ситуацією та стимулювання ефективної роботи, позитивного результату. Для розрахунку проміжного результату розроблена таблиця. Витрати на виконання рослинницької програми бригади станом на початок місяця наростаючим підсумком. Кожна культура тут представляється двома рядками: за планом і фактично. Планові показники помісячно не розділяються.

У тваринництві технологічні карти не складаються, що не можна виправдати, тим більше що виробничий процес тут досить стабільний, а розрахунки можуть бути точнішими. Нормативна література дає трудову характеристику різних тваринницьких операцій. У конкретному виробництві нормативи мають уточнюватися. Карта складається по кожній фермі. Передбачається раціональна організація трудових операцій, щодо якої також є рекомендації в літературі (переважно у виданнях 70-80 років минулого століття, коли економіка праці була в більшій пошані). Затрати часу в карті визначаються на денний обсяг робіт.

Оскільки виробники не мають практики розрахунку тваринницьких технологічних карт, пропонується фрагмент однієї із них, складеної для скотарської ферми Одайпільського відділку господарства “Шевченківське” Тетіївського району Київської області. Ферма мала 700 голів худоби. Технологія виробництва типова для більшості вітчизняних сільгосппідприємств. У фрагмент включено тільки 6 перших операцій, які стосуються згодовування концентрованих кормів. Всього карта об’єднує 68 операцій. Нею охоплюються всі фермські роботи з годівлі худоби, очищення приміщень, доїння корів та іншого призначення. Найбільш чисельна група операцій по годівлі різними кормами – всього 30 позицій.

Загальний підсумок у графах 9-10237 хв., 10-10244 хв., 11-329 хв. Разом з періодично виконуваними операціями добові затрати становлять у стійловий період 10566 хв, у літній – 10573 хв, тобто практично однакові. З урахуванням часу на підготовчо-заключні операції, відпочинок, особисті потреби безпосередньо на виконання технологічних операцій з кожної години змінного часу залишається в середньому 53,60 хв. Звідси для виконання комплексу включених у карту операцій при семигодинній робочій зміні потрібно 28,17 працівників. Даний комплекс операцій виконується доярками, скотарями, телятницями та кормовозами. При колективній організації та оплаті самі тваринники розподіляють роботу фермської бригади. Виконання спеціальних функцій майже неможливо пронормувати по операціях, і кількість їх виконавців визначається за рекомендованими нормами обслуговування. Для Одайпільської ферми вони визначалися таким чином: бригадир – 1, слюсарів – 1,93, ветпрацівників – 1,27, техніків осіменіння – 0,54, обліковців-лаборантів – 0,64, разом 5,38 працівників. Таким чином усього на фермі буде 34 робочих місця. При комплектуванні колективу враховується також потреба в працівниках для підміни на вихідні, час відпусток, хвороб тощо.

 

п/п

Операція

Засоби, спосіб виконання

Одиниця виміру

Обсяг роботи у період

стійловий

літній

1

2

3

4

5

6

1.

Одержання концкормів зі складу

Набирання в мішки, зважування, вантаження

ц

15,01

15,32

2.

Розвезення концкормів

Парокінна підвода

ц

15,01

15,32

3.

Розвантаження концкормів

З мішків на проходах

ц

15,01

15,32

4.

Роздавання концкормів у клітках

Вручну

гол.

40,3

40,3

5.

Роздавання концкормів телятам до 6 міс.

Вручну з кормового проходу

гол.

70,5

70,5

6.

Роздавання старшому молодняку і коровам

Вручну з кормового проходу

ц

14,0

14,3

 

  

п/п

Норматив добових затрат у хв. в період

Затрати добові хв. у період

Затрати періодичні з розрахунку на день хв.

Примітка

стійловий

літній

стійловий

літній

 

 

 

7

8

9

10

11

12

1.

17,42

17,42

261

267

-

-

2.

1,39

1,39

21

21

-

Середня віддаль 350 м

3.

3,22

3,22

48

49

-

-

4.

0,4

0,4

16

16

-

До 2 місячного віку

5.

0,3

0,3

21

21

-

Дрібногрупове утримання

6.

12

12

168

172

-

-

 

 

Як і в рослинництві, тваринницьким колективам доводяться норми витрат по статтях, які залежать від їх діяльності. Звідси визначаються розцінки за одиницю продукції для госпрозрахункового стимулювання. Щомісячна зарплата нараховується за колективною розцінкою безтарифної системи оплати і розподіляється бригадою з урахуванням відпрацьованого часу, тарифних коефіцієнтів, індивідуальної продуктивності праці тваринників.

Плануванням, обліком й аналізом повинні бути охоплені також обслуговуючі й несільськогосподарські виробництва. Насамперед це стосується найбільшого з них – автотранспорту сільгосппідприємств. У господарстві “Шевченківське”, де близько сотні різних автомашин, калькуляція й облік організовані за 17 групами. Їх виділено таким чином – вантажні автомобілі – самоскиди й бортові різної вантажопідйомності, бензовози, молоковози, водовозки, автобуси, автокрани, легкові, вантажотаксі, інші спеціальні машини. Для кожної групи однорідних машин складено калькуляцію одиниці роботи та показники річного госпрозрахункового завдання автопарку. Останнє включає обмежений склад витрат – власне ті, які залежать від самого колективу. Це оплата праці водіїв на ремонтах, а також погодинно оплачуваних працівників автопарку, запчастини, автогума, інші витрати на ремонтах, оплата послуг тракторів, допоміжні матеріали. Дані витрати в нормованому розмірі оплачують споживачі послуг автопарку. Виходячи із завантаженості різних машин (у господарствах тепер вона часто недостатня) сплановано час, затрачуваний водіями окремо на транспортних роботах і на ремонтах, пробіг автомобілів, виробіток у тонно-кілометрах, витрати пального на плановану роботу. Відповідне розраховано розцінку за одиницю роботи (в тонно-кілометрах, кілометрах пробігу чи годинах) по кожній групі машин. Оплату роботи водіїв і вартості пально-мастильних матеріалів здійснюють користувачі. Таким чином посилюється їх відповідальність за раціональне використання автомашин, вони заінтересовані в правильному обліку часу роботи і витраченого пального. Крім витрат, що ввійшли в госпрозрахункове завдання автопарку, калькуляція роботи автомашин включає ці два найважливіші елементи, а також нарахування на зарплату, амортизацію, страхування водіїв.  Використання автопарку, виконання госпрозрахункового завдання його колективом контролюються за спеціальною формою, яка заповнюється щомісячно від початку року наростаючим підсумком. У ній в розрізі груп машин фіксуються пробіг (у тому числі з вантажем), кількість рейсів, години водіїв на роботах та ремонтах. Розраховуються також середні показники: віддалі переїздів, пробігу за годину зміни,  маси вантажу за рейс.

Складання технологічних карт, інші розрахунки, які виходять із сукупності конкретних умов виробництва, дозволяють формувати найбільш раціональний склад трудового колективу сільгосппідприємства. Тепер у більшості господарств залишилося всього близько сотні працівників, і результативність роботи кожного стає особливо важливою в нинішній складній ситуації. Перед підприємством постає злободенне питання – чи спроможне воно зберігати штат персоналу, забезпечуючи при цьому такий рівень оплати, який задовольнить працівників і дозволить утримати кваліфіковані кадри.

У більшості господарств оплата праці продовжує формуватися за залишковим принципом. Необхідність гарантувати оплату на певному рівні стає очевидною. Кошти на оплату таким чином мають ще на етапі річного планування закладатися в економічно обгрунтовані розрахунки. Для цього розроблена і апробована на виробництві форма балансу грошових надходжень і витрат господарства. У ній плануються кошти за детальним переліком статтей у поквартальному розрізі. Надходження включають реалізацію різних продуктів, послуги господарства, а також можливі кошти від залучених інвестицій, бюджетів, кредитів, зменшення дебіторської заборгованості тощо. Перелік витрат звичайно більший. Крім оплати праці, передбачаються кошти на енергоносії, придбання матеріалів, розрахунки з організаціями, орендну плату, податки, повернення позик і обслуговування кредитів, капіталовкладення та інше. Складання планового балансу виявляється нелегкою справою, оскільки потреби завжди перевищують можливості їх задоволення. Нерідко збалансувати витрати з надходженнями, забезпечуючи вкрай необхідне, не вдається.  Це повинно стати засторогою, попередженням щодо нездатності продовжувати звичну діяльність. У таких випадках необхідно прийняти ті чи інші рішення, якими визначатимуться принципові зміни в складі й обсягах виробництва, його організації або й визнання неспроможності господарства.

Нинішні господарства діють у складній ситуації, де безперервно змінюються практично всі умови,  що визначають стабільність та ефективність діяльності. Навіть на близький час не можна передбачити зміни погоди, цін, умов придбання необхідних засобів, реалізації продукції і ще багатьох обставин. Звідси виходить необхідність постійно коригувати плани. Є всі можливості вести безперервне планування, яке сполучається з поточним аналізом діяльності господарства. Виходячи з цього, в названу форму вводяться графи для помісячного аналізу. З практики попереднього часу робляться висновки, а водночас стають непотрібними показники місяців, які вже минули. Для сільського господарства природним є річний цикл виробництва. Тому доцільно продовжувати планування за названою формою, визначаючись при цьому на 12 місяців наперед. Сезонність виробництва та різні незалежно від підприємства обставини зумовлюють неспівпадання надходжень та витрат не тільки щомісячно, а й у кварталі навіть більш тривалих проміжках часу. Ця обставина однак не зменшує можливості методу балансування з його планувальними та аналітичними функціями. Важливо тільки, щоб більш-менш забезпечувалося відтворення матеріальних засобів і робочої сили протягом року (12 послідовних місяців). Може не забезпечуватися регулярність виплати зарплати, і тоді виникає необхідність у певні місяці сплачувати частину нарахованого заробітку. Допустимість таких відстрочок однак повинна бути обумовлена колективним договором, положенням про оплату праці в господарстві.

Кошти на оплату праці вводяться в баланс кількома статтями витрат: фонд оплати праці, фонд стимулювання, оплата іншого невідпрацьованого часу, нарахування на зарплату. Власне фонд оплати повинен задовольняти обов’язкові вимоги, визначувані складовими основної та додаткової оплати праці. Розмір загальногосподарського планового фонду стимулювання може варіювати у великих межах залежно від спроможності підприємства. Оплата відпусток виділяється для спрощення аналізу.

Введення планування й аналізів активізуватиме вкрай необхідне реформування організації оплати праці на виробництві. Його загальні напрями: демократизація внутрішньогосподарського механізму з перенесенням центру роботи в первинні колективи підрозділів, забезпечення мотиваційної функції зарплати різними способами стимулювання, стабільність його умов.

На державному рівні потрібно вирішити питання щодо відновлення показників економіки праці у звітності сільгосппідприємств. Калькуляція і собівартість трудових затрат мала б охоплювати всю рослинницьку й тваринницьку програму, як це було  раніше. Важливо контролювати ефективність виробництва кожного продукту. При цьому затрати часу треба представляти в годинах, а не в тисячах годин, як тепер – це надто великий масштаб для здрібнілого виробництва. Крім того, потрібна таблиця, в якій у розрізі галузей, обслуговуючих підрозділів, інших структурних одиниць господарства будуть показані кількість працівників, затрати часу в годинах і оплата праці. Таким чином відображатиметься вся зайнятість в офіційному сільському господарстві, з’явиться матеріал для грунтовного аналізу ефективності використання сільського трудового ресурсу.

Розширення аналітичного інструментарію з відповідною активізацією економічної роботи не вимагатиме додаткового обліку на первинному рівні. Його ведення на всіх об’єктах трудової діяльності необхідне для щомісячної звітності з праці за обов’язковими для організацій країни статистичними формами. У багатьох господарствах звіти з праці складаються недбало, приблизно. Віддавен у нас праця не цінувалася – ні за її затратами, ні оплатою. Час вимагає перебудови мислення. Трудовий потенціал, людський капітал – найбільше багатство суспільства, що доведено світовим досвідом. Не усвідомивши цього, залишимося на узбіччі прогресу.