banner-mia2.gif

УДК 338.434

П.А. СТЕЦЮК, д.е.н.,

головний науковий співробітник,

ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААН

 

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

Питання, які розглядаються:

Наведено результати аналізу найбільш актуальних питань фінансового забезпечення економічного розвитку сільськогосподарських підприємств.

Аргументовано основні напрями трансформації системи фінансово-кредитного забезпечення аграрного виробництва.

Ключові слова: ресурсне забезпечення, фінансові ресурси, інвестиції, джерела фінансування, банківське кредитування, бюджетне фінансування, сільськогосподарські підприємства.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

Представлены результаты анализа наиболее актуальных вопросов финансового обеспечения экономического развития сельскохозяйственных предприятий.

Аргументированы основные направления трансформации системы финансово-кредитного обеспечения аграрного производства.

Ключевые слова: ресурсное обеспечение, финансовые ресурсы, инвестиции, источники финансирования, банковское кредитование, бюджетное финансирование, сельскохозяйственные предприятия.

 

Issues that are examined:

Results of the analysis the most pressing issues of financial support economic development of agricultural enterprises are adduced.

Argued the main directions of the transformation of financial and credit enhancement of agricultural production.

Keywords: resource support, financial resources, investments, sources of financing, bank financing, government funding, agricultural enterprises.

 

Постановка проблеми. За весь період ринкових трансформацій найбільш гострю і болючою проблемою залишається фінансове забезпечення поточної діяльності та перспективного економічного розвитку сільськогосподарських підприємств. У зв’язку з цим вони постійно демонстрували нестабільність та високу варіативність результатів діяльності, тренд якої ще й до нині не має чіткої позитивної динаміки. Зміна траєкторії руху не можлива без об’єктивної оцінки домінантних чинників впливу та виявлення сприятливих можливостей для стабілізації фінансових процесів, оперативне використання яких забезпечує прийнятного рівня фінансової адаптивності для формування і розвитку фінансового потенціалу аграрного сектору вітчизняної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та практичні аспекти фінансування сільськогосподарських підприємств досліджували такі корифеї теорії аграрних фінансів як В. Борисова, О. Гудзь, М. Дем’яненко, С. Дем’яненко, М. Малік, П. Лайко, Б. Пасхавер, П. Саблук, О. Ульянченко, А. Чупіс та інші [1-6]. Їх творчий доробок є теоретичним базисом сучасної парадигми аграрних фінансів, що створює наукові передумови для розвідки різних аспектів формування і розвитку системи фінансово-кредитного забезпечення аграрного виробництва. Перманентність фінансової діяльності та постійна динамічна зміна умов і чинників, в яких вона протікає, актуалізують необхідність розширення діапазону досліджень у цій царині.

Метою статті є критичний аналіз закономірностей та тенденцій фінансування аграрного виробництва та аргументація на цій основі ключових напрямів трансформації системи його фінансово-кредитного забезпечення.

Виклад основного матеріалу. Перехід до ринкового механізму господарювання обумовив суттєві кількісні та якісні зміни в структурі ресурсного забезпечення вітчизняного сільського господарства. Формування нових економічних умов носило несприятливий і навіть агресивний характер по відношенню до підприємств галузі. Створення і розвиток нових економічних механізмів та інститутів здійснювалося одночасно з демонтажем елементів централізованої економіки. Проведені зміни мали поспішний характер і не враховували існуючі можливості. При цьому не створювалися необхідні умови, які б амортизували та компенсували негативні наслідки здійснюваних системних трансформацій. Пріоритет віддавався емпіричним підходам, а наукова аргументація сценарію і наслідків майбутніх змін, не завжди приймалися до уваги.

Найбільш відчутні втрати понесла фінансова сфера аграрного виробництва. Виходячи з оцінки нинішнього виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств за різними розрахунками щорічний дефіцит оборотних коштів для забезпечення нормального виробничого процесу в рослинництві становить 45-60 млрд. грн., а в тваринництві 40-45 млрд. грн.

Не дивлячись на те, що обсяги інвестування в основний капітал постійно зростають, вони не забезпечують навіть простого відтворення основних засобів. При цьому їх частка в сукупних інвестиціях варіює в межах 5-7 %. У 2010 р. суб'єктами господарювання за рахунок усіх джерел фінансування у сільське господарство, мисливство, лісове господарство вкладено 12,2 млрд. грн. інвестицій в основний капітал, що на 16,5 % менше, ніж у 2009 р. За рахунок коштів державного бюджету освоєно 284 млн. грн., що становить 2,3 % інвестицій в основний капітал. На початок 2011 р. іноземні інвестори інвестували у розвиток підприємств сільського господарства 833,7 млн. дол. США (наростаючим підсумком з початку інвестування), тобто лише 1,9 % загального обсягу іноземних вкладень в економіку України. Приріст іноземного капіталу з урахуванням його переоцінки, втрат і курсової різниці, за 2010 р. склав лише 40,7 млн. дол. США [7].

За прогнозами на найближчі 5 років обсяги інвестиційної діяльності в сільському господарстві повинні досягти 150-240 млрд. грн. Три чверті з них не мають реальної фінансової платформи.

В силу технологічної специфіки, тривалості виробничого циклу та використання біологічних активів сільське господарство не може здійснювати різку виробничу розбудову. Тому в порівнянні з іншими галузями економіки вона має більш низький адаптаційний потенціал до змін у зовнішньому економічному оточенні. У силу цього існує необхідність постійного державного захисту, а також більш "м'яких" умов та тривалого адаптаційного періоду. Проте нині такі умови ще не створені. У результаті в структурі вартості сільськогосподарської продукції різко підвищилася питома вага матеріальних ресурсів промислового виробництва. Природно, скорочувалася частка елементів, що формують додану вартість сільського господарства. Практичним наслідком цього стала втрата власних фінансових ресурсів та хронічне істотне відставання рівня оплати праці від середнього по національній економіці.

Такий характер взаємовідносин аграрних підприємств із постачальниками товарно-матеріальних ресурсів вимагає адекватного антимонопольного законодавства та державного регулювання цін підприємств природних монополій. Вони необхідні ще й через те, що потужним каналом прихованого вилучення фінансових ресурсів підприємств галузі є трансакційні витрати, пов'язані з товарообмінними операціями. По окремих видах продукції сільськогосподарські товаровиробники отримують лише половину її ринкової вартості. Внаслідок цього відбувається постійне зниження частки сільського господарства в кінцевій роздрібній ціні продуктів харчування та іншої продукції на основі сільськогосподарської сировини. В умовах зниження платоспроможного попиту населення на продовольчі товари відбувалося скорочення і похідного попиту. Підприємства переробної промисловості і посередники компенсують пов'язані з цим втрати їх доходів за рахунок зниження закупівельної ціни на сільськогосподарську продукцію. Тому сільськогосподарські підприємства є дуже вразливими до фінансового та іншого тиску як постачальників матеріально-технічних засобів, так і оптових покупців їхньої продукції. Вирішенню проблеми має сприяти окремий закон, з встановленням більш жорстких критеріїв і форм підтвердження монопольних дій щодо сільгосптоваровиробників, а також адекватної економічної відповідальності.

Знадобилося десять років економічних реформ для усвідомлення необхідності більш активної позиції держави у сфері фінансового забезпечення аграрного сектора економіки. З 2000 року суттєво збільшилися обсяги його бюджетної підтримки. Це дозволило подолати рубіж консолідованої беззбитковості сільськогосподарського виробництва. Однак бюджетне фінансування сільського господарства стало всього лише компенсатором збитків, але не платформою для економічного зростання. В 2009 р. були збитковими 32,2 % сільськогосподарських підприємств, а загальна сума їх негативного фінансового результату становила 2,3 млрд. грн. Це трохи менше прибутку всіх інших підприємств галузі (2,78 млрд. грн.).

Зрозуміло, що в таких умовах існує гостра необхідність у залученні зовнішніх джерел. Серед них найбільш потужними акумуляторами фінансових ресурсів є державний та місцеві бюджети і комерційні банки. Розрахунки показують, що частка першого з них у загальних обсягах джерелах формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств коливається в межах 6-9 %, а другого – 10-15 %. Тобто, фінансово-кредитна система України забезпечує не більше 25 % поточних потреб вітчизняного виробництва. При цьому слід врахувати, що левову частку і бюджетного фінансування, і кредитів банків використовують лише 10-12 % підприємств галузі.

Практика взаємин українських аграріїв з національною банківською системою жорстко детермінована до вартості кредитних ресурсів. У перші роки ринкових трансформацій спостерігалося стрімке зростання їх вартості. Тому частка цього джерела в перше десятиліття економічних реформ не перевищувала 2 % загального обсягу фінансування. З 2000 р. в цій сфері відбулися зміни завдяки реалізації державної цільової програми компенсації підприємствам АПК частини вартості процентних ставок. У 2000-2008 рр. обсяг кредитування сільськогосподарських підприємств збільшився в 9,6 рази. У 2008 р. третина всіх виданих аграрним підприємствам кредитів були довгостроковими, тоді як у 2000 р. - лише 10 %. Середня вартість кредитів знизилася в 2,94 рази, а з урахуванням компенсації – майже в 5 разів. Однак світова фінансова криза призвела до чергового скорочення кредитування аграрного виробництва. У 2009 р. українські аграрії отримали 6,8 млрд. грн. кредитів, або в 3 рази менше, ніж у попередньому році. За прогнозами Міністерства аграрної політики і продовольства Україні в 2011 р. аграрії повинні залучити 12,5 млрд. грн. кредитних ресурсів, у тому числі 6,5 млрд. грн. в рамках бюджетної компенсації процентних ставок.

Слід зазначити, що українські банки вважають аграрний сектор економіки найбільш привабливим і перспективним об'єктом кредитування. Але готові сьогодні кредитувати лише ті сільськогосподарські підприємства, які обробляють 3,0–50,0 тис. га земельних угідь, тобто 83,8 % їх загальної кількості під цей критерій не попадають.

Нині немає об’єктивних підстав для прогнозування істотного росту банківського кредитування аграрного сектора вітчизняної економіки. Для цього існують певні причини. В першу чергу, слід вказати на низький фінансово-інвестиційний потенціал позичальників – підприємств аграрного сектора. Майже 70 % вітчизняних сільськогосподарських підприємств мають виручку від реалізації продукції та послуг в обсягах, що не перевищують 5 млн. грн. При цьому рентабельність сільськогосподарського виробництва для даної групи підприємств коливається від –13,5 % до +8,6 %, а її середньозважене значення становить близько 3 %. На їх частку припадає лише 18 % від загального обсягу реалізації продукції [8]. Такі результати фінансово-виробничої діяльності не гарантують повернення вкладених у виробництво фінансових ресурсів, а рівень рентабельності неспівставний з вартістю кредитних ресурсів. Крім того, ці підприємства не мають об’єктивних передумов для раціонального використання збільшення обсягів фінансування. В цьому контексті актуальним є питання концентрації аграрного виробництва, а перешкодою в цьому напрямку виступає шерега не лише фінансових, а й загальноекономічних чинників. Зокрема, варто вказати на відсутність нормального законодавчого вирішення питань розширення землекористування.

Розвиток аграрного виробництва вимагає постійної і цілеспрямованої діяльності державних органів і недержавних інститутів, яка включає систему різних форм і методів стимулювання та регулювання, спрямованих на створення сприятливих економічних умов діяльності його суб'єктів.

Державна підтримка агробізнесу в Україні здійснюється в рамках державних цільових програм, державних цільових фондів, Українського фонду підтримки підприємництва, Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, Державного інноваційного фонду, надання податкових пільг.

Позитивну динаміку державна підтримка аграрного сектора економіки набула лише в 2000 р. Постійне зростання її обсягів спостерігався до 2008 р. коли Україна набула статус члена Світової організації торгівлі. У цьому році держава по різних каналах виділив агропромисловому комплексу 11,2 млрд. грн. Міжнародні зобов'язання у зв'язку з вступом до СОТ змусили український уряд скоротити обсяг державної підтримки аграрного сектора в 2009 і 2010 роках до 8,2 млрд. грн. На поточний рік заплановано підвищення обсягів цього джерела фінансування до 17,2 млрд. грн.

Державна підтримка аграрного виробництва в Україні має певну специфіку, яка негативно проявилася після вступу до СОТ. Тривалий час пільгове оподаткування займало домінуюче значення в структурі бюджетного фінансування. За розрахунками фахівців в 2007-2010 рр. фіксований сільськогосподарський податок дозволив підприємствам галузі знизити щорічну податкове навантаження на 2,4-2,8 млрд. грн., а прогнозна величина цього параметра на 2011 рік становить 3,1 млрд. грн. Акумуляція податку на додану вартість дозволила українським сільгосппідприємствам збільшити обсяг додаткових фінансових ресурсів з 5,7 млрд. грн. в 2007 р. до 13,6 млрд. грн. в 2010 р.

Нині ідеологія державної підтримки орієнтована на економічний прагматизм, що виражається в збільшенні віддачі кожної гривни бюджетних коштів. Апріорно крупнотоварні підприємства мають більш високій рівень віддачі фінансових вкладень за рахунок масштабів виробництва. З цих позицій цілком зрозуміла нинішня структура розподілу бюджетного фінансування розвитку аграрного виробництва. Однак, вона не відповідає гостроті проблеми фінансового забезпечення для різних за обсягами виробництва сільськогосподарських підприємств. В світовий практиці при розподілі бюджетних коштів на підтримку сільського господарства враховується не лише економічний, а й соціальний, культурний, історичний, екологічний аспект. В цьому контексті будується й концепція сталого розвитку аграрного виробництва та сільських територій, яка домінує в економічній та аграрній політиці розвинутих країн. Наприклад, в США біля 70 % бюджетних дотацій отримують найменші за розмірами виробництва сільськогосподарські товаровиробники.

Ще однією з болючих проблем аграрних фінансів є проблема організації та науково-методичного забезпечення управління фінансами як окремих сільськогосподарських підприємств, так і галузі в цілому. Окрім функціональних аспектів фінансового менеджменту (аналіз і діагностика, планування і прогнозування, контроль і моніторинг фінансових процесів, методологія обґрунтування фінансових рішень, оптимізація руху фінансових потоків, методологія фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності), потребують більш активних досліджень і такі аспекти аграрних фінансів як фінансова політика, фінансова безпека, фінансова адаптивність, формування фінансового потенціалу.

Незважаючи на зростання обсягів фінансування сільського господарства, його потреби у фінансових ресурсах постійно збільшуються. Якщо в 2008 р. для проведення весняно-польових робіт на 1 га ріллі витрачалося 870 грн., то в 2011 р. витрати зросли в 1,5 рази, тобто до 1297 грн. Це актуалізує проблему розвитку недержавних фінансових інститутів підтримки малого підприємництва.

Така форма фінансування включає два компоненти: міжнародну донорську допомогу та прямі фінансові зв'язки з великими промисловими підприємствами. Перший з них представлений кредитними лініями і грантами ЄБРР, Американського фонду підтримки підприємств у нових незалежних країнах, Фонду "Євразія", Інвестиційного фонду "Україно", Міжнародної фінансової корпорації, Агентства США з міжнародного розвитку. Обсяги цього виду фінансування незначні і немає підстав для прогнозування їх збільшення в майбутньому.

Більш вагоме значення у фінансуванні аграрних підприємств має фінансова підтримка вітчизняних великих промислових підприємств у вигляді надання грошових та товарних кредитів, фінансування через субпідряд, лізинг та франчайзинг. Мабуть, цей канал має непогані перспективи розвитку. Проте з ним пов'язано ряд специфічних особливостей, які обмежують сферу застосування. Крім того, останні роки активно розвиваються агрохолдинги, які мають родинні зв'язки з промисловими підприємствами, що проявляють інтерес до диверсифікації свого бізнесу в аграрну сферу.

Висновки. Таким чином, існуюча система фінансово-кредитного забезпечення аграрного виробництва не в повному обсязі забезпечує вирішення актуальних питань не лише перспективного економічного розвитку, а й поточного характеру. Все це свідчить про необхідність її трансформації. Домінантними напрямами в цьому плані є активізації державної аграрної політики та її фінансової складової, розвиток і вдосконалення системи управління фінансами підприємств та галузі в цілому, формування і розвиток спеціалізованої фінансової інфраструктури, орієнтованої на обслуговування підприємств галузі.

 

Список використаних джерел

1. Борисова В.А. Страховий захист ресурсного потенціалу АПК / В.А. Борисова. – Суми: Видавництво "Довкілля", 2002. – 196 с.

2. Гудзь О.Є. Фінансові ресурси сільськогосподарських підприємств: [монографія] / О.Є. Гудзь. – К.: ННЦ ІАЕ, 2007. – 578 с.

3. Гудзь Е.Е. Особенности становления и тенденции развития интеграционных процессов в АПК Украины: финансовый аспект / Е.Е. Гудзь // Интеграция и дезинтеграция в агропромышленном комплексе экономики: традиционный и инновационный подходы. – М.: ООО "НИПКЦ Восход-А", 2009. – 925 с. – С. 438–445.

4. Дем'яненко М.Я.Фінансові проблеми формування i розвитку аграрного ринку (доповідь) / М.Я. Дем'яненко // Економка АПК. – 2007. – № 5. – С. 4-18.

5. Ринкова трансформація економіки АПК: [кол. монографія у 4 ч.] / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. – Ч.3: Фінансово-кредитна система. – К.: ІАЕ, 2002. – 477 с.

6. Чупіс А.В. Оцінка, аналіз, планування фінансового становища підприємства: науково-методичне видання / [А.В. Чупіс та ін.]. – Суми: Довкілля, 2001. – 404 с.

7. Сільське господарство України у 2010 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  – http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2011/
sg/dop/dsg_2010.zip.

8. Стецюк Ю.П. Передумови розвитку банківського інвестиційного кредитування аграрних проектів / Ю.П. Стецюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія "Фінанси і кредит", 2010. – № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/Vsnau/2010_2/56Stesuk_Yu.pdf.