banner-mia2.gif

О.Є. Гудзь,

канд. екон. наук, начальник управління фінансово-кредитних механізмів,

страхування та боргових зобовязань Мінагрополітики України

 

&                   Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Рассмотрены проблемы совершенствования государственной финансовой поддержки предприятий агропромышленного комплекса через механизм удешевления кредитов

·          Сделана диагностика этих проблем в контексте реальностей современной аграрной экономики, предложен собственный подход к их решению

&                   Key issues that are examined:

·          Problems of perfection of the state financial support of the enterprises of agriculture through the mechanism of reduction in price of credits are considered

·          Diagnostics of these problems in a context of realities of modern agrarian economy is made, own approach to their decision is offered

 

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку сільського господарства України є визначальним, саме тепер відбувається формування основних засад функціонування галузі на довгу перспективу. Від того наскільки правильно будуть визначені принципи державної політики стосовно сільськогосподарських товаровиробників, а також інструменти реалізації цієї політики, залежатиме ефективність функціонування галузі в довгостроковій перспективі, її конкурентоспроможність на світовому ринку та врешті-решт добробут громадян.

В силу обєктивних причин, галузь потребує науково обгрунтованих специфічних режимів та механізмів кредитування і загальні рекомендації щодо народного господарства і світового досвіду  кредитування фермерських господарств у даному випадку недостатні. Проте слід визнати, що грунтовних  наукових праць по даній  проблематиці досить мало.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З поміж вітчизняних розробок, які присвячені проблемам фінансово-кредитного забезпечення підприємств АПК варто виділити наукові праці М. Дем’яненка, В. Алексійчука та деяких інших, де проблеми кредитування аграрного сектора економіки, особливо ролі держави у цих процесах  розглядаються комплексно. У той же час є і значна кількість публікацій  вчених і практиків які розглядають проблеми поверхово, однобічно, не містять грунтовних і комплексних досліджень по даному питанню.

Ціль статті.  Варто відзначити, що нині фактично відсутня наукова дискусія щодо подальших напрямків розвитку системи та механізмів кредитування підприємств агропромислового комплексу після закінчення дії спеціального пільгового режиму кредитування, які діють нині в галузі. Проте така дискусія щодо формування кредитної політики, особливо, стосовно сільськогосподарських товаровиробників в наукових колах вкрай необхідна, як необхідні і грунтовні дослідження в цьому напрямі. Саме на вирішення цих питань направлена дана стаття.

Виклад основного матеріалу.  Особливо гостро проблема кредитного забезпечення постала у 1999 році, на початку докорінного реформування сільськогосподарської галузі. В умовах коли багато хто з сільгоспвиробників ще не розрахувався з попередніми боргами, отримання нових кредитів стало задачею не з легких. Відмітимо, що доводи з боку уряду про важливість аграрного сектора для країни і заклики до моральної відповідальності фінансового сектора перед економікою країни самі по собі не принесли бажаного результату.  Через великий ризик банки і до цього дня вважають за краще надавати кредитні ресурси трейдерам і переробній ланці, ніж займатися кредитуванням безпосередньо виробників. Така ситуація була зумовлена декількома причинами. Це, насамперед, невідповідність сільськогосподарських товаровиробників вимогам банків (відсутність застави, збитковість та перебування майна у податковій заставі), нерозуміння банками специфіки фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Окрім того, переважна більшість сільгоспвиробників не мали кредитної історії, що також виступає однією з передумов отримання комерційного кредиту.

Одним із ефективних інструментів державної аграрної політики  став механізм здешевлення банківських кредитів, через застосування часткової  компенсації ставки  за кредитами комерційних банків про що свідчать дані таблиці.

Таблиця

Стан кредитування підприємств АПК за 2000-2004 роки

млн. грн

Показники

2000 р.

2001 р.

2002 р.

2003 р.

2004 р.

Видано кредитів підприємствам АПК – всього

 

2090

 

5866

 

6200

 

8200

 

8993

із них – короткострокові

1900

5600

5500

5900

5750

           - довгострокові

190

266

700

2300

3243

Видано кредитів с.г. підприємствам

1900

4400

5600

6800

7500

із них – короткострокові

1830

4280

5290

5700

5800

           - довгострокові

70

120

310

1100

1700

Видано пільгових кредитів – всього

818

2803

2155

3189

3644

із них – сільгосппідприємствам

455

1822

1773

2847

3207

          -іншим підприємствам АПК

363

981

381

342

437

           - у національній валюті

755

2537

2057

3117

3296

           - у іноземній валюті

63

266

98

72

348

Кількість прокредитованих підприємств пільговими кредитами – всього

 

4187

 

12178

 

8243

 

14433

 

7817

із них – сільгосппідприємства

3853

11354

7897

14075

7297

           - інші підприємства АПК

334

824

346

358

520

Перераховано із держбюджету на часткову компенсацію кредитних ставок

 

50

 

135

 

120

 

326,5

 

144,3

Залучено пільгових кредитів на 100 грн.

 

1636

 

2076

 

1796

 

1487

 

2525

Процентні ставки

 

 

 

 

 

- по народному господарству

37,17

26,2

20,8

17,0

15,36

- по сільському господарству

54,0

31,1

25,7

19,7

17,08

із них – довгострокові

48

29

25

18

16,8

           - короткострокові

55

34

26

22

17,7

У тому числі

 

 

 

 

 

- пільгові у національній валюті

56

35

27

20,3

18,6

- у іноземній валюті

24

22

17

16

15,4

Додатково: облікова ставка Національного банку України

 

30,6

 

19,7

 

7

 

7

 

9

Рівень повернення кредитів підприємствами АПК (%)

 

86

 

91,9

 

92,1

 

88,4

 

94

Рівень повернення кредитів сільгосппідприємствами (%)

 

92

 

94

 

93

 

92

 

96

 

Застосування цього механізму в минулі п’ять років дозволило лише у 2004 році залучити у 20 разів більше кредитних ресурсів ніж за 1999 рік. Пільгових кредитів щороку залучається близько 3 млрд. грн., що складає майже 50 відсотків від усіх кредитів наданих підприємствам агропромислового комплексу. На 1га видається пільгових кредитних ресурсів близько  62 гривень, на одне сільськогосподарське підприємство припадає понад 200 тис. грн. кредитних ресурсів. На 1 тис. грн. компенсації селяни отримують понад 20 тис. грн. кредитів комерційних банків.

У кредитуванні підприємств АПК на умовах часткової компенсації  у 2000-2004 роках прийняли участь понад 100 банків. Особливого значення для банків при наданні кредитів набуває питання їх забезпечення та повернення. Рівень повернення кредитів позичальниками-підприємствами АПК у зазначені роки становив  92 відсотки, у 2004 році 96. 

Зниження рівня відсоткових ставок по кредитах підприємств агропромислового комплексу (з 65 до 17), окрім того, що воно відображає загальну тенденцію до скорочення відсоткових ставок в економіці України, є також свідченням зростання зацікавленості банківської системи у кредитуванні аграрного сектора економіки. Окрім того, відбулося суттєве скорочення різниці між максимальною та мінімальною відсотковою ставкою (було 52-94 стало 10,5 – 26). Таке скорочення засвідчує, що кредитування сільськогосподарських підприємств стає менш спекулятивним, інформація про банки та позичальників стає доступнішою та достовірнішою, а рішення щодо надання кредитів дедалі більше базуються на об’єктивних критеріях.

З 2005 р. практика взаємовідносин підприємств АПК з бюджетом повинна зазнати суттєвих змін, які є невідворотними (1). Відповідно, у 2004 р. закінчується п’ятирічний період суттєвої підтримки сільськогосподарського виробництва через механізм здешевлення кредитів (2). У Законі України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” передбачено кошти на фінансову підтримку підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів короткострокових – 100 млн. грн., довгострокових 120 млн. грн. (3) (після внесених змін –350 млн. грн.). З 2005 року повинен працювати новий  режим надання кредитної субсидії виробникам сільськогосподарської продукції, але поки що механізм здешевлення кредитів залишився без змін (4).

Враховуючи необхідність внесення змін до кредитних механізмів в сучасних умовах, важливого значення набуває наукове їх обгрунтування. Розглянемо проблеми які не дозволяють застосовувати новий режим надання кредитної субсидії. Якщо виходити з положень Закону України від 24 червня 2004 р. № 1877 – ІV “Про державну підтримку сільського господарства України” виникають проблеми які надзвичайно негативно вплинуть на фінансово-кредитне забезпечення підприємств АПК, а саме:

- компенсація повинна надаватися сільськогосподарським підприємствам, що виробляють об’єкти державного цінового регулювання, а не підприємствам АПК, тобто, компенсація не буде надаватися підприємствам які виробляють продукцію тваринництва, цукрові буряки, а також підприємствам переробки (окрім цукрових заводів), риболовецьким підприємствам, ремонтним та сервісним підприємствам системи АПК, підприємствам споживчої кооперації та сільськогосподарським товаровиробникам (фізичним особам);

- компенсація повинна надаватися на короткострокові кредити, які використовуються виключно для придбання товарів (запасів) на потреби виробництва окремого об’єкта державного цінового регулювання (надавалася на всі виробничі потреби сільськогосподарського підприємства, тобто не будуть враховуватися виробничі потреби на виробництво продукції тваринництва, кормових тощо);

- компенсація повинна надаватися виключно на кредити у національній валюті (вилучаться кредити взяті у іноземній валюті);

- компенсація повинна надаватися виключно на кредити надані банками (вилучаються кредити надані кредитними спілками);

- компенсація повинна надаватися щоквартально, а не помісячно;

- компенсація не повинна надаватися особі яка є стороною договору заставної закупівлі зерна (стосовно об’єкта такої закупівлі);

- розмір компенсації повинен розраховуватися в залежності від середньозваженого процента за кредитами банків у національній валюті, який фактично склався в Україні станом на 1 лютого поточного бюджетного року та оприлюднюється  Кабінетом Міністрів України не пізніше 1 березня поточного бюджетного року, а не встановлюється відразу (за попередніми розрахунками розмір компенсації буде дорівнювати близько 8 відсотків і для коротких і для довгих кредитів, замість запропонованих 10 відсотків для короткострокових та 14, 12 відсотків для довгострокових).

Підсумовуючи зазначимо, що реалізація запропонованих змін призведе до суттєвого звуження та зменшення фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Не зважаючи на очевидний прогрес в розвитку кредитування аграрного сектора економіки за останні п’ять років обсяги кредитування є ще далекими від потреб сектора, а кредитні механізми не є досконалими, ні з точки зору захисту інтересів позичальників, ні з точки зору безпеки фінансових установ що надають кредити. Фінансування державних програм часто здійснювалося не в повному обсязі до потреб сільськогосподарських товаровиробників через недостатній  обсяг державних коштів та недовиконання дохідної частини бюджету. Крім того, під час оформлення банківських кредитів позичальникам не вистачає знань і досвіду, аби правильно представити стан і можливості свого бізнесу та оцінити правомірність вимог, що висувають до них кредитні установи. З іншого боку, через недосконалість законодавчої бази та повільність судової системи, кредитні установи мають надто обмежені можливості щодо стягнення проблемних та безнадійних боргів, а отже високі ризики кредитування вони компенсують тим, що висувають жорсткі вимоги до позичальників та  високими відсотковими ставками.

Також, необхідно зазначити, що й до сьогодні значна частина проблемних питань кредитного ринку залишається невирішеною. Перш за все, мова  тут йде про удосконалення законодавчої бази, яка регулює правові та фінансово-кредитні відносини в аграрному секторі та подальший розвиток кредитних інституцій. Так, невирішеними лишаються питання власності на землю, нерозвиненості ринку землі, значної зношеності та моральної застарілості основних фондів.  Відомо, що відсутність ринку землі унеможливлює її використання в якості застави для отримання кредиту, що в свою чергу стримує розвиток довгострокового кредитування.

На сьогоднішній день переважна більшість наданих кредитів є короткостроковими. В той же час, якщо короткострокове кредитування розв’язує проблему отримання необхідних ресурсів для проведення польових робіт, то довгострокові кредити є необхідною вимогою для розширення виробництва та оновлення виробничих фондів. Особливості технологічного процесу в аграрному бізнесі (сезонність виробництва та порівняно довга тривалість обороту капіталу в галузі) обумовлюють особливу важливість довгострокового кредитування. Саме тому, отримання довгострокових кредитів під заставу землі і розвиток іпотечного кредитування має стати невід’ємним компонентом ринку кредитно-фінансових послуг.

Необхідно активізувати також й нові форми кредитування у сільському господарстві, які б дозволяли отримувати комерційні кредити без прямої участі держави. Прикладом тому є отримання кредитів під заставу виробленої продукції (складські розписки), факторингові операції, форфейтування, кредитування за допомогою векселів та фінансовий лізинг. Це б дозволило оперативно отримувати  кредити для фінансування сільськогосподарського  виробництва.

Як зазначають самі товаровиробники, актуальною проблемою залишається і сама процедура отримання банківського кредиту. Велика кількість необхідних документів і значний період їх розгляду часто є однією з причин низької ефективності кредитування в Україні. Відмітимо, що подальший розвиток малих і середніх підприємств в сільській місцевості, одне із завдань аграрної реформ, в значній мірі залежатиме від доступу цих підприємств до фінансових послуг. В той же час, більшість таких підприємств  не мають кредитної історії, а отже стикаються зі значними труднощами при отриманні невеликих за обсягами кредитів.

Для вирішення цієї проблеми необхідно розвивати нові фінансові інституції, такі як кредитні спілки та кооперативні банки. Саме ці установи могли б відігравати ключову роль у мікрокредитуванні сільськогосподарського виробництва.

Висновки.  Механізм відшкодування відсоткових ставок, незважаючи на недостатній обсяг коштів мав позитивний вплив на залучення кредитів в аграрний сектор економіки. Фінансові результати діяльності сільськогосподарських підприємств у 2000-2004 роках та стан повернення ними  кредитів засвідчили що приватна форма господарювання дає підстави для ефективного управління аграрним бізнесом. Проте оскільки природні фактори завжди матимуть відчутний вплив на кінцевий результат сільськогосподарського виробництва обєктивною необхідністю є розвиток системи страхування врожаю в Україні, включаючи систему державної підтримки для заохочення сільськогосподарських виробників до участі в такому страхуванні.

Розвиток системи кредитування в Україні вимагає виконання двох важливих передумов: по-перше, зростання ефективності сільськогосподарського виробництва, яке має стати генератором фінансових ресурсів, і по-друге, розвитку нової ділової культури сільськогосподарських виробників, коли своєчасний і повний розрахунок за позичені кошти стане нормою поведінки, а судове вирішення боргових споріввинятковим випадком, як це є зараз в багатьох країнах світу. Отже, розвиток прибуткового сільськогосподарського виробництва, підвищення ефективності роботи комерційних банків і небанківських кредитних установ, а також удосконалення відповідної законодавчої бази є базовими передумовами для подальшого розвитку кредитно-фінансових відносин в Україні. Роль держави повинна полягати, перед усім, у законодавчому регулюванні відносин між позичальниками та кредиторами, стимулювання приватного (комерційного) кредитування та захисті прав учасників кредитного ринку.

Для вирішення зазначених проблем кредитування сільськогосподарських товаровиробників доцільно внести зміни та доповнення до статті 13 Закону України від 24 червня 2004 р. №1877-ІУ “Про державну підтримку сільського господарства України” передбачивши наступне.

Метою державної підтримки кредитування сільського господарства повинно бути створення умов для доступного і своєчасного забезпечення потреб сільськогосподарських товаровиробників в кредитних ресурсах. Державна підтримка кредитування сільського господарства повинна здійснюватися шляхом:

- створення Фонду гарантій та кредитної підтримки;

- часткової компенсації вартості кредитів за рахунок коштів Державного бюджету України;

- запровадження стимулюючих умов рефінансування Національним банком комерційних банків, які кредитують сільське господарство;

- запровадження Національним банком України спеціального порядку резервування коштів комерційними банками, які кредитують сільське господарство;

- запровадження державних гарантій при залученні кредитів для здійснення фінансових інтервенцій та заставних операцій (закупок) з сільськогосподарською продукцією, а також при кредитуванні проектів які мають загальнодержавне значення;

- запровадження стимулюючих умов щодо функціонування та розвитку інституцій кредитної кооперації у сільській місцевості.

При цьому, для часткового здешевлення кредитів для сільського господарства у Державному бюджеті України необхідно щорічно передбачати відповідні кошти. Часткову компенсацію вартості кредитів доцільно здійснювати у розмірах не менше облікової ставки, встановленої Національним банком України, а порядок використання коштів через механізм здешевлення коротко- та довгострокових кредитів для сільського господарства буде встановлюватися Кабінетом Міністрів України.

Також, для підтримки розвитку кредитних спілок у сільській місцевості у Державному бюджеті України щорічно необхідно передбачати відповідні кошти на поверненій основі і порядок використання коштів що спрямовуються на підтримку розвитку кредитної кооперації у сільській місцевості повинен  встановлювати Кабінет Міністрів України.

Національний банк України першочергово повинен надавати кредити банкам, які приймають для кредитування інноваційно-інвестиційні проекти від сільськогосподарських підприємств на строк не менше трьох років. Порядок кредитування Національним банком України банківських установ, які здійснюють середньо та довгострокове кредитування сільськогосподарських підприємств за інноваційно-інвестиційними проектами повинен встановлюватися Нацбанком України. Спеціальний порядок обов’язкового резервування коштів комерційними банками, які кредитують сільське господарство, повинен враховувати зниження ставок обов’язкового резервування для кредитів банків, які надаються сільськогосподарським підприємствам на термін не менше одного року. Порядок формування обов’язкових резервів банків України за кредитами, які надаються сільськогосподарським підприємствам на термін не менше року, повинен затверджуватися Національним банком України. Для залучення довгострокових кредитів під інноваційно-інвестиційні проекти, які мають загальнодержавне значення, зокрема, для створення сучасних оптових продовольчих ринків, організації виробництва конкурентноспроможних стратегічних видів сільськогосподарської продукції та продовольства Кабінету Міністрів України доцільно надавати право виступати гарантом перед вітчизняними банками, консорціумами банків та іноземними банками.

Кабінет Міністрів повинен надавати гарантії банкам за кредитами наданими уповноваженими агентами для здійснення фінансових інтервенцій та заставних операцій (закупок) сільськогосподарської продукції, а також для кредитування інших проектів, які мають загальнодержавне значення за поданням Центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики.

Список використаної літератури:

1.  Закон України від 24 червня 2004 р. №1877-ІV “Про державну підтримку сільського господарства України”.

2.  Закону України від 18 січня 2001 р. № 2238-ІІІ “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років”.

3.  Закон України  від 23 грудня 2004 р. № 2285 “Про Державний бюджет України на 2005 рік”.

4.  Постанова Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2004 р. №184 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2005 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів (із змінами внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 34 від 15 січня 2005 р.).