banner-mia2.gif

Резолюція

міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні кризові явища в економіці та проблеми облікового, контрольного і аналітичного забезпечення управління підприємством”, проведеної в м. Луцьк 29-30 червня 2010 року за підтримки Федерації аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України

 

Пошук шляхів подолання економічної кризи в українській економіці, вирішення проблем в управлінні на макро- та мікрорівнях, визначення напрямів удосконалення формування інформаційного забезпечення управління в системі обліку та контрольно-аналітичного забезпечення  стали основними засадами для обговорення учасниками конференції.

В роботі конференції прийняли участь відомі вчені, представники різних шкіл бухгалтерського і управлінського обліку, економічного аналізу, контролю та аудиту, керівники впливових громадських організацій,  представники вищих навчальних закладів з усіх регіонів України  та ближнього зарубіжжя.

Під час роботи конференції опрацьовано важливі науково-теоретичні та практичні проблеми дослідження сучасних кризових явищ в економіці та питання обліково-контрольного і аналітичного забезпечення функціонування системи менеджменту підприємства. Отримані тут висновки відзначаються як науковою, так і практичною значимістю, визначенням актуальності проблем та шляхів їх вирішення.

Учасники конференції визначили такі основні чинники, що зумовили економічний спад і призвели до фінансової кризи в Україні:

1.                Помилковий “вибір” моделі розвитку національної економіки України, положення якої на міжнародному рівні отримали назву “Вашингтонський консенсус”.

2.                Відмова керівництва США від підтримки золотого паритету долара, що принесло у валютну систему на міжнародному рівні певну невизначеність, породило суттєві передумови фінансової кризи.

3.                Ліквідація Бреттон-Вудської системи, що підтримувала сталість міжнародної світової валютної системи.

4.                Переорієнтація діяльності МВФ МБРР та Світового банку.

5.                Спалах монетаризму  та неолібералізму 70-х роках і на початку 80-х ХХ століття як течій економічної теорії, на основі котрої країни світу формували і формують господарські та економічні механізми управління на національному рівні.

6.           Можливість заробляти великі гроші, не створюючи матеріальних цінностей, що стало можливим внаслідок створення “віртуальної економіки”, у якій гроші в процесі кругообороту як капіталу, відірвались від стадії виробництва, на якій за допомогою грошей створюються матеріальні цінності, і стали обертатися, самостійно збільшуючи свою кількість.

7.           Копіювання моделей економіки Заходу без врахування інституціональних особливостей країни (релігія, мова, традиції, звичаї, ставлення людини до фізичного, фінансового, інтелектуального і соціального капіталу), а також рівень розвитку продуктивних сил та відсутність відлагоженої функціонуючої ринкової інфраструктури.

8.           Нехтування фактором  духовності, спричинило масову появу неправдивої інформації. Він зумовлений тим, що державні регуляторні органи, які нібито відповідають за стан обліку в підприємствах України,  у результаті необґрунтованих макроекономічних рішень опинилися нездатними забезпечувати отримання правдивої якісної фінансової інформації для управління, а створені громадські професійні обліково-аудиторські організації почали дублювати професійну діяльність і поведінку зарубіжних недержавних контролерів.

9.           Помилкове визнання умов спонтанності як реальних умов розвитку ринкової економіки та можливостей швидкого забезпечення ефективності економічного відтворення в результаті роздержавлення власності та приватизації засобів виробництва.

10.      Ігнорування необхідності наукового обґрунтування процесів планування, створення системи виробництва, соціального захисту працюючих і безробітних, обміну, створення системи інформаційного забезпечення управління економікою, включаючи систему обліку як інформаційну базу фінансового та виробничого менеджменту.

Учасники конференції, в процесі обговорення існуючих проблем запропонували такі заходи їх вирішення:

1.       Зміна ролі держави в системі використання механізмів ринку та у принципах функціонування його учасників. На ринках фінансового капіталу, праці, енергоносіїв, матеріальних факторів виробництва сільськогосподарської продукції і біологічних активів держава повинна бути справжнім гравцем, забезпечувати через науково обґрунтовану систему обліку та звітності прозорість операцій, справедливість формування та реалізації конкретних відносин, гарантувати захищеність національної економіки від меркантилістських посягань.

2.       Підвищення наукового рівня планування, обліку, економічного аналізу діяльності підприємницьких формувань та контролю як основних функцій управління, забезпечення адекватного до сучасних потреб менеджменту практичного їх розвитку.

3.       Перегляд та зміна підходів щодо освітянської діяльності, закладення в основу навчальних програм (всіх без винятку прикладних економічних дисциплін) положень інституціональної та неоінституціональної економічної теорії, а у наукових публікаціях і рекомендаціях  та у документах, що регламентують порядок ведення обліку, забезпечення виконання вимог наступних чотирьох епістемологічних фільтрів, розроблених міжнародною спілкою методологів економічної науки: мовний, онтологічний, риторичний, методологічний.

4.       Керівникам вищих ланок управління державою та галузями економічної діяльності посилити опір до всіх форм прояву неузгодженої на загальнонаціональному рівні і некерованої наддержавної глобалізації економіки, створення умов повної прозорості нефінансової інформації щодо подій просторового характеру та використання земельних, лісових і водних ресурсів.

5.       Враховуючи наявність конфлікту між соціальними і економічними групами людей суспільстві, зміна ставлення до розуміння категорій «доходи» і «витрати», надання їм тих ознак як об’єктів облікового відображення, які  стануть робочим інструментом в управлінні.

6.       Регуляторним органам щодо управління обліком забезпечити розширення прав, обов’язків і відповідальності головного бухгалтера. Створити систему мотивування розвитку професійних облікових знань основних положень для керівників юридичних осіб.

Встановлено, що саме вітчизняний аграрний сектор виявився найбільш стійким до кризових явищ. У зв’язку з цим, виникає питання обґрунтованості такого висновку щодо кризових процесів, які відбуваються в аграрному секторі, адже саме сільське господарство, в силу своєї специфіки, не є конкурентноздатним  з іншими галузями економіки, оскільки тут, як правило, кошти на порівняно довгий період залучаються у виробничий процес, в результаті чого їхній кругообіг  уповільнюється.

На основі цього напрацьовано чотири основні складові аграрної реформи:

1) формування економічної платформи аграрної реформи;

2) побудова ринкового за змістом економічного механізму;

3) наповнення новим змістом конструкційної схеми економічної реформи;

4) законодавче забезпечення здійснення аграрної реформи.

У процесі обговорення актуальних питань учасниками конференції встановлено головні проблеми та перспективи розвитку бухгалтерського обліку в аграрному секторі економіки України:

1.  Невиправдане зменшення в системі Мінагрополітики чисельності управлінь бухгалтерського обліку, переорієнтація їх роботи на виконання інших функцій, практична відсутність фінансування науково-методичного та інформаційно-консультативного забезпечення.

2.  Занепад системи перепідготовки кадрів та відсутність бюджетного фінансування на всіх рівнях, що призводить до відтоку кадрів з галузі та зумовлює неспроможність оперативно підвищувати професійний рівень бухгалтерів, що залишились працювати на сільськогосподарських підприємствах.

Для забезпечення конкурентноздатності сільськогосподарської галузі з іншими галузями економіки необхідно її реформувати у таких напрямах:

1.       Класифікувати напрями підтримки сільського господарства у відповідності з вимогами СОТ: більш чіткого розподілу бюджетного фінансування соціальної сфери села і виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, з надання пріоритетів у підтримці соціального спрямування, оптимізації кількості бюджетних програм з одночасним покращенням рівня їх економічного обґрунтування.

2.       Оптимізувати внутрішньогосподарську галузеву структуру сільськогосподарських підприємств, особливо щодо співвідношення рослинництва і тваринництва.

3.       Оптимізувати внутрішньогалузеву структуру в рослинництві, виходячи із науково обґрунтованих сівооборотів і критерію максимального одержання прибутку зі всієї зайнятої у виробництві земельної площі.

4.       Сприяти формуванню належної інфраструктури ринку: зерносховища, елеватори, транспорт, зберігання продукції і т.д.

5.       Удосконалити системи розрахунків сільськогосподарських підприємств, більш активне запровадження векселів, інших сучасних (прогресивних) форм з таким розрахунком, щоб суттєво скоротити постійне зростання як кредиторської, так і дебіторської заборгованості.

6.       Реформувати системи кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва з запровадженням аграрного банку,  системи кредитної кооперації шляхом створення дворівневої системи кооперативних банків і кредитних спілок, створення гарантійного фонду, розвитком кредитної інфраструктури з організацією державної реєстрації нерухомості, розвитком оціночної діяльності, заставою майна, страхування фінансових ризиків комерційних банків тощо.

7.       Прискорити вирішення проблем вітчизняного сільськогосподарського землекористування шляхом проведення наступних заходів:

§  плата за землю на сучасному етапі розвитку економічних відносин в сільськогосподарській галузі має складатись із двох части – рентної, базою якої повинен бути рентний доход від використання угідь та адвалорної, яка має розкладатись на платників податку в межах району, залежно від потреби в фінансових ресурсах на землеохоронні заходи, площі угідь платників земельного податку, а також їх якісних характеристик;

§  всіх аграрних товаровиробників, навіть тих, які мають право на спрощений режим оподаткування, слід зобов’язати сплачувати розкладну частину плати за землю;

§ тимчасово (від 1 до 3 років) базою нарахування рентного земельного податку повинен бути фактичний розмір рентного доходу, обчисленого за результатами вирощування і реалізації трьох основних культур, отриманого платниками за 5 останніх років;

§  ставка рентної частини земельного податку повинна складати 60 % від базової ставки податку на прибуток підприємств, тобто відповідати 15 %;

§  крупні агрохолдинги та афільовані з ними структури, які монополізували значну площу сільськогосподарських угідь (більше 10000 га.), тепличні комбінати  та птахофабрики, а також інші сільськогосподарські товаровиробники, повинні, крім обох складових плати за землю, сплачувати до бюджету податок на прибуток підприємств та інші податки, збори і платежі, які нині сплачують підприємства на загальній системі оподаткування.

Для забезпечення належного розвитку бухгалтерського обліку в сільськогосподарській галузі та виконання всіх його функцій  необхідно посилити вплив Міністерства аграрної політики України на роботу щодо адаптації до національних вимог та галузевих особливостей міжнародних стандартів з обліку та звітності задля широкого залучення іноземних інвестицій та виконання інших важливих рішень Уряду України.