banner-mia2.gif

УДК 657.471:658:631.15

Н.С. АНДРЮЩЕНКО

аспірант

Державний агроекологічний університет, м. Житомир

 

Розподіл непрямих виробничих витрат в сільському господарстві

Annotation

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

Рассматриваются предложения разных методик распределения косвенных издержек производства;

Обосновывается выбор базы распределения косвенных производственных издержек конкретного предприятия.

Key issues are examined:

Different methods of distributing of indirect charges are considered.

The choice of distributing base of indirect charges in concrete enterprise is roposed.

 

Постановка проблеми. Собівартість є важливим показником діяльності підприємства. До виробничої собівартості продукції, крім прямих витрат, включаються  й загальновиробничі, які є непрямими виробничими витратами. Непрямі витрати – це витрати, які неможливо віднести до конкретного об’єкту в момент їх виникнення, а лише шляхом розподілу, пропорційно вибраній базі. Досі немає єдиного підходу щодо методу розподілу непрямих витрат. Отже, удосконалення методики обліку і розподілу непрямих витрат в сільському господарстві є актуальним питанням сьогодення.

 Аналіз останніх публікацій. В економічній літературі є багато різних пропозицій щодо застосування тих чи інших методів розподілу непрямих витрат.

Так, С. Голов зазначає, що непрямі витрати є головною проблемою віднесення витрат до відповідних об’єктів. Він виділяє наступні види непрямих витрат: накладні, загальні, спільні. Вчений називає такі поширені бази розподілу: години праці, прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати,основні витрати, кількість виробленої продукції та коментує їх переваги та недоліки при тих чи інших умовах виробництва. Також він наводить результати досліжень Ч. Хорнгрена та Дж. Фостера, за результатами яких найпоширенішою базою розподілу непрямих витрат у розвинутих країнах світу є години праці робітників.[1]

Л. Нападовська впевнена, що немає точних методів розподілу непрямих витрат між виробами, які б не  викликали сумнівів і стверджує, що величина собівартості продукції повністю визначається базою розподілу, яка приймається заздалегідь. Проте зазначає, що найбільш поширеною базою розподілу непрямих витрат залишається пряма заробітна плата основних виробничих робітників.[ 5]

 Найчастіше, відмічає К. Друрі, за базу розподілу вибирається час, фактично відпрацьований виробничими працівниками, обладнанням, або затрати на працю основних виробничих працівників. На його думку, в якості бази розподілу повинен вибиратися той фактор, який найбільш відповідає непрямим витратам кожного виробничого підрозділу.

Проблема розподілу витрат заключається в тому – зазначає він, що неможливо це зробити якимось універсальним способом. Мета – вибрати метод, який має найбільш тісний причинно-наслідковий звязок з формуванням собівартості.[ 2]

ПСБО 16 „Витрати” передбачає непрямі виробничі витрати розподіляти на кожен об’єкт з використанням наступних баз розподілу: годин праці; оплати праці; обсягу  діяльності; прямих витрат за мінусом вартості кормів в тваринництві та насіння в рослинництві.[ 6]

В Методичних рекомендаціях з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції(робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств  пропонується за базу розподілу обирати суму прямих витрат, без витрат основних матеріалів: кормів, насіння, сировини.[ 3]

Автори Методичних рекомендацій  з обліку витрат і калькулювання собівартості продукції(робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, рекомендованих до застосування сільськогосподарським підприємствам Методологічною радою з питань фінансів та обліку АПВ,  вбачають доцільним розподіляти загальновиробничі витрати пропорційно   прямій оплаті праці виробничих працівників.[ 4]

Отже, існують різні думки щодо вибору бази розподілу непрямих виробничих витрат в сільському господарстві.

Метою статті є встановлення причинно-наслідкового зв’язку бази розподілу і непрямих виробничих витрат та обгрунтування вибору бази розподілу, яка найбільш відповідає конкретним виробничим умовам.

Виклад основного матеріалу. За результатами проведеного дослідження на сільськогосподарських підприємвах Житомирської області різних форм власності встановлено, що    50% підприємст із всих досліджуваних, як базу розподілу непрямих витрат використовують оплату праці робітників,   40 %  використовують прямі витрати і  10  % - інші методи(прямі затрати праці). (таблиця 1). 

                                                             Таблиця 1                                              

Використання баз розподілу непрямих витрат аграрними підприємствами Житомирської області

База розподілу

Кількість підприємств

1.        Прямі витрати(без кормів в тваринництві і насіння в рослинництві)

2.        Оплата праці виробничих працівників

3.        Інші методи(прямі затрати праці)

24

30

6

Всього підприємств

60

 

Як показує таблиця найпоширенішою базою розподілу є оплата праці робітників і взагалі не приміняється на досліджуваних підприємствах така база розподілу як обсяг діяльності. Невикористання даної бази пов’язано з тим, що, як зазначають науковці, її використання можливе лише  за умов виробництва продукції в ідентичному процесі [1]. Проте, обсяг діяльності вимірюється  не лише обсягом виробництва продукції. Так, обсяг діяльності можна вимірювати в тваринництві – умовними головами, в рослинництві – посівними площами.

Під час проведення дослідження виявлено, що при виборі бази розподілу непрямих витрат працівники бухгалтерських служб сільськогосподарських підприємств Житомирщини керуються наявними в них нормативно-методичними матеріалами, не задумуючись чи доцільне використання рекомендованої методики на даному підприємстві.

Щоб правильно вибрати базу розподілу потрібно проаналізувати структуру непрямих витрат підрозділу, і встановити причинно-наслідковий зв’язок витрат, питома вага яких найбільша, з базою розподілу. Тобто, як зазначив К.Друрі, вибрати той фактор, який найбільш відповідає непрямим витратам виробничого підрозділу. Проведемо аналіз структури непрямих виробничих витрат (загальновиробничих) на прикладі селянського господарства „Дружба”  Чуднівського району Житомирської області, в якому розподіл загальновиробничих витрат здійснюється пропорційно прямим витратам, без вартості кормів у тваринництві та насіння в рослинництві. (таблиці 2, 3).

Таблиця 2

Структура загальновиробничих витрат тваринництва СГ „Дружба”, 2006р.

Статті витрат

Сума, грн.

Питома вага, %

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

-оплата праці управлінського персоналу галузі

30673,39

82,2

912

661

-відрахування на соціальні заходи

3525,81

9,4

912

655

-запасні частини

2418,69

6,5

912

207

-будівельні матеріали

29,69

0,1

912

205

-МШП

574,80

1,5

912

22

-сировина і матеріали

98,00

0,3

912

201

Всього

37320,38

100

912

232

 

Отже,  в СГ „Дружба” і в рослинництві, і в тваринництві основною статтею загальновиробничих витрат є заробітна плата управлінського персоналу, тобто бригадирів, завідуючих ферм, агронома, зоотехніка, ветеринарного лікаря, техніка штучного осіменіння. Робота даних працівників в основному пов’язана з організацією роботи виробничих працівників.

 

 

Таблиця 3

Структура загальновиробничих витрат рослинництва СГ „Дружба”, 2006р.

Статті витрат

Сума, грн.

Питома вага, %

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

-зарплата управлінського персоналу галузі

15122,99

71,6

911

661

-відрахування на соціальні заходи

1814,48

8,6

  911

655

-запасні частини

2587,23

12,2

911

207

-будівельні матеріали

235,00

1,1

911

205

-МШП

324,77

1,5

911

22

-сировина і матеріали

136,97

0,6

911

201

-пальне

669,46

3,2

911

203

-витрати на відрядження

245,5

1,2

911

372

Всього

21136,40

100

911

231

 

 З цього можна зробити висновок, що базою для розподілу непрямих виробничих витрат в даному господарстві може бути або прямі витрати праці виробничих працівників, або оплата їх праці. Ми вважаємо, що доцільніше вибрати перший варіант, так як оплата праці значною мірою залежить від встановлених розцінок за виконані роботи, що вносить певні неточності.

Для удосконалення методики розподілу непрямих виробничих витрат в сільському господарстві, на нашу думку, варто внести доповнення до Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукці (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, де запропонувати бухгалтерам аграрних підприємств обирати базу розподілу, виходячи із результатів аналізу структури власних  непрямих витрат.

Висновки. В результаті проведеного дослідження встановлено, що вибір бази розподілу залежить від  структури непрямих витрат підрозділу і тому сільськогосподарські підприємства, в залежності від конкретних виробничих умов, повинні самостійно вирішувати, яку із існуючих методик  розподілу непрямих витрат вибрати, щоб найбільш точно визначити собівартість виробленої продукції.

Список використаної літератури

1.        Голов С. Ф. Управлінський облік: Підручник. – К.: Лібра, 2003. – 720с.

2.        Друри К. введение в управленческий производственный учет / Пер. С англ. Под ред. Н.Д. Эриашвили. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. – 783с.

3.        Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукці (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Міністерства аграрної політики від 18.05.2001р. № 132 // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2001. - № 18. - С. 19-43.

4.        Сук Л.К., Сук П.Л., Мельничук Б.В. Методичні рекомендації з обліку і калькулювання собівартості продукці (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств  // Облік і фінанси АПК . – 2005. - № 12. – С.6-14.

5.        Нападовська Л. В. Управлінський облік: Монографія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – 450с.

6.        П(С)БО 16 „Витрати”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318