banner-mia2.gif

УДК 338.43:061.6:631

 

О.В. КОВАЛЕНКО, к.е.н.,

с.н.с., відділ фінансових відносин,

ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААН України

 

РОЗВИТОК КОРПОРАТИВНО-ІНТЕГРОВАНИХ АГРОФОРМУВАНЬ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА

 

Питання, які розглядаються:

·      Розкрито особливості та етапи становлення корпоративно-інтегрованих агроформувань.

·      Обґрунтовано  перспективи розвитку  корпоративних відносин в агропромисловому комплексі України.

Ключові слова: корпоративні відносини, інтегровані формування, корпорація, агропромислові підприємства, малі агроформування.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·      Раскрыты особенности и этапы становления корпоративно-интег­рированных аграрных формирований.

·      Обоснованы перспективы развития  корпоративных отношений в агропромышленном комплексе Украины.

Ключевые слова: корпоративные отношения, интегрированные формирования, корпорация, агропромышленные предприятия, малые агроформирования.

 

Issues that are examined:

·      Features and stages of becoming of the corporately-integrated agrarian formings are exposed.

·      The prospects of development of corporate relations are grounded in the agroindustrial complex of Ukraine.

Keywords: corporate relations, integrated formings, corporation, agroindustrial enterprises, small agrarian formings.

 

Постановка проблеми. В умовах ринкового середовища, для якого характерні коливання макроекономічних показників в країні та періодичні фінансові кризи, вітчизняні формування знаходяться в простійному пошуку нових форм організації своєї виробничої та комерційної діяльності. Сьогоднішній економічний стан агропромислового комплексу зумовлює прагнення підприємств задовольнити дефіцит фінансових ресурсів шляхом інтеграції виробництва та об’єднання капіталів.

Мета статті – розкрити особливості та етапи становлення корпоративно-інтегрованих агроформувань, обґрунтувати перспективи розвитку корпоративних відносин в агропромисловому комплексі України.

Аналіз наукових публікацій та результати досліджень. Як свідчать дослідження вітчизняних авторів [1, 2], формування корпоративного сектора в Україні після проголошення незалежності відбувалося у трьох напрямах:

–  набуття досвіду у процесі розвитку підприємницької діяльності, що бере початок з кінця 80-х років XX століття;

– роздержавлення і приватизації невеликих державних підприємств, який отримав назву "малої приватизації";

– шляхом корпоратизації, тобто приватизацією великих державних підприємств, на базі майна яких створювалися акціонерні товариства.

Слід зазначити, що поняття "корпоратизація" застосовується у більшості країн Європи і в Україні як елемент роздержавлення й перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства.

За даними обстеження 339 акціонерних товариств, проведеного Держкомстатом України та НДЕІ Мінекономіки у 1994 p. – 93,2% акціонерних товариств було створено саме в результаті приватизації та корпоратизації, а 6,8% – шляхом здійснення підприємницької діяльності.

Зосереджені в державі значні виробничі потужності і, водночас, неспроможність їх належної експлуатації, через відсутність фінансових ресурсів, зумовлювали прискорення процесів приватизації. Водночас, ряд вчених відзначають, що у "...ході приватизації акціонерна форма організа­ції підприємництва була використана з метою, прямо протилежною тій, заради якої вона створювалася, а саме – розпорошення, а не для концентрації капіталу" [3]. Значну кількість підприємств було приватизовано шляхом оренди з наступним викупом, котрі як організаційно-правові форми господарювання частіше вибирали закрите акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю. Процес утворення великих корпоративних структур в Україні просувався повільно, оскільки великі підприємства тривалий час залишалися у державній власності, інвестиційних компаній на той час не було, оскільки не виникало потреби в акумулюванні капіталу. Тому, спочатку у формі відкритих акціонерних товариств створювалися лише комерційні банки та окремі підприємницькі структури.

Правове закріплення акціонерні товариства одержали з прийняттям законів України "Про господарські товариства" і "Про цінні папери та фондо­ву біржу", якими було закладено підвалини формування ринку цінних паперів в Україні. На початок 2001 року форму власності змінили близько 102,6 тис. об'єктів, із них 32,8% – цілісні майнові комплекси (при цьому найбільш інтенсивно цей процес здійснювався протягом 1992-1998 pp., коли їх кількість становила 95,6% загальної кількості підприємств, приватизованих за весь період), 62,8% – структурні підрозділи підприємств та 4,4% – об'єкти незавершеного будівництва [1].

Сьогодні національний корпоративний сектор економіки України представлений такими його складовими:

– акціонерний – у вигляді первинних його елементів, зокрема, публічних і приватних акціонерних товариств, державних акціонерних компаній;

– похідний – інтеграційні формування (асоціації, корпорації, концерни, холдинги, дочірні підприємства та ін.);

– неакціонерний корпоративний сектор – включає інші господарські формування та підприємства, котрі підпадають під визначення корпоративних підприємств відповідно до вітчизняного законодавства.

Незважаючи на те, що термін "корпорація" у вітчизняній науковій літературі широко вживається ще з початку 90-х років, думки вчених щодо його визначення дуже різняться й сьогодні. Так, Є. Кібенко вважає, що основними видами корпорацій в Україні є різні види товариств [4]. Р. Слав'юк розглядає корпорації як вид об'єднання підприємств, а господарські товариства в своїй класифікації відокремлює в певну групу [5]. Н. Глусь вважає, що до корпорації слід відносити не всі види господарських товариств, а лише акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю [6].

У світовій практиці корпораціями називають деякі неприбуткові організації (non-profit corporation), а також урядові корпорації (government corporation). У Європі поняття "корпорація" трактується дещо інакше: корпорація – це колективна організація, визнана юридичною особою, заснована на об’єднані капіталів (добровільних внесках), що здійснює будь–яку соціально корисну діяльність" [1, 2].

У даний час значний сегмент досліджень економічної науки присвячений саме формуванню і розвитку корпоративних відносин в аграрному секторі, які на думку вчених [7, 8], поки-що знаходяться у зародковому стані. Корпоративні відносини знайшли певний розвиток у формі інтеграційних формувань – акціонерних товариств й агрофірм з виробництва й переробки сільськогосподарської продукції. За останні роки в аграрному секторі спостерігається об'єднання сільськогосподарських підприємств й з іншими господарськими формуваннями, які різняться складом учасників та метою діяльності. Проте, найбільш розповсюдженою формою аграрного бізнесу в усіх природно-кліматичних зонах України є приватні підприємства і товариства з обмеженою відповідальністю. Особливо висока їх частка у лісостепових регіонах країни [9].

Узагальнюючи різноманітні підходи до формування теорії корпоративного управління в АПК П. Саблук відмітив: "Агропромислова корпорація визначається перспективною формою інтеграції і економічних відносин між суб’єктами виробничо-трудового процесу. Корпоративні відносини виражені в добровільному об'єднанні власників капіталу, тому менеджмент формує механізм поєднання і узгодження інтересів учасників. По суті це найбільш демократична виробнича система, що здатна врахувати інтереси, базується на колективному використанні приватної власності. За таких умов забезпечується високий рівень мотивації праці і ефективного менеджменту організаційного розвитку підприємств агропромислового комплексу [7]. Продовжуючи цю думку С. Мазурик зазначає, що "саме в рамках корпорацій відбувається ефективне перетікання капіталу між сферами економіки, має місце пошук компромісу в питанні об'єднання банківського і аграрного капіталу" [9]. Економісти О. Кочетков і В. Ільїн у своїй монографії вводять поняття "аграрна корпорація", "яке полягає у виокремленні формалізованої інтеграції активів групи самостійних юридичних осіб з метою створення нового підприємницького потенціалу, участі у статутному капіталі або управлінні головного координуючого підприємства у формі акціонерного товариства" [10]. В. Проценко зазначає, що "агропромислова корпорація тісно пов’язана з кооперацією та розвитком сільськогосподарських виробничих кооперативів. За своїм змістом – це об'єднання, товариство, спілка, сукупність осіб, об’єднаних на основі цехових, комерційних, виробничих та інших інтересів. Сутність такого об'єднання полягає у групуванні власників землі і майна, грошових коштів сільськогосподарських підприємств за певною формою організації" [11].

Авторську класифікацію видів корпорацій пропонує А. Білоченко [12]. На основі дослідження основних рис корпоративної власності вчений розкрив особливості механізму залучення фінансових ресурсів в інтегрованих формуваннях та його місця серед інших механізмів фінансування діяльності агропромислового підприємства. Корпорація, на думку автора, є основною формою реалізації корпоративної власності. Для неї характерні відмінні від інших форм підприємств можливості залучати додаткові фінансові ресурси через продаж корпоративних прав.

Розкриваючи корпоративні засади на селі вчені М. Малік і П. Федієнко [13] стверджують: "Економічна сутність корпоративних формувань полягає у тому, що вони, виступаючи у різних формах організаційних виробничо-господарських структур, забезпечують збалансованість і узгодженість господарської діяльності великих товарних інтегрованих формувань, тим самим позитивно впливають на результати своєї діяльності. В економічній літературі поняття товариство, концерн, кооператив, корпорація тощо ототожнюють з корпоративними формуваннями, які набули значного поширення в Україні". Головну відмінність між корпоративними й некорпоративними формуваннями автори [14] вбачають у відділенні функцій власності і функцій відповідальності.

В контексті дослідження ризиків І. Литвинчук [15] розглядає корпоративне підприємство аграрної сфери як господарську спільноту, засновану на відносинах партнерства із суб’єктами корпоративних прав, яка функціонує в агробізнес-секторі. В свою чергу, агробізнес-сектор автор визначає як економічну підсистему, яка поєднує галузі, пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою і торгівлею кінцевим продуктом.

Зарубіжна практика свідчить, що нині найбільш прогресивним видом агропромислової інтеграції є злиття виробничого і фінансового капіталів [16]. І це не випадково, оскільки завдяки власним фінансовим структурам можна оперативніше мобілізувати грошовий капітал.

В аграрному секторі економіки України за сьогоднішніх умов господарювання перспективним вважається розвиток фінансово-агропромислових груп, тобто корпоративних структур, що об’єднують декілька господарюючих суб’єктів на основі горизонтальної і вертикальної інтеграції, які частково або повністю консолідують свої ресурси для реалізації інноваційних проектів (програм) ставлячи перед собою за мету забезпечення конкурентоспроможності та підвищення ефективності вироб­ництва продукції агропромислового комплексу, забезпечення продовольчої безпеки і створення робочих місць [17]. Разом з тим, В.Г. Андрійчук виділяє таку інтегровану структуру як фінпродагрохолдинг, що утворилася в результаті проникнення фінансового капіталу в агропромислове вироб­ництво, за якого фінансовий капітал, насамперед банківський, починає контролювати діяльність переробних та аграрних підприємств [18]. Станом на 1 січня 2010 року в Україні функціонує 105 агрохолдингів [19].

Зрозуміло, що у складних економічних умовах малий бізнес не в змозі конкурувати з крупними корпораціями. Слід погодитися з М.Й. Маліком і С.М. Квашою, які вважають, що для дрібних аграрних товаровиробників в сучасних умовах найбільш доцільною формою корпоративної інтеграції підприємств є сільськогосподарська обслуговую­ча кооперація. З одного боку, це економічна структура – підприємство, що виконує певні бізнесові функції, керуючись економічними інтересами власників; з іншого – це соціальне утворення, де ті, хто кооперуються, знаходять собі соціальний захист, спільно задовольняючи свої економічні інтереси [19]. За даними Державного комітету статистики, станом на 1 січня 2010 року в Україні налічувалося 759 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів [20].

На нашу думку, доцільність агропромислової інтеграції полягає у раціональному практичному поєднанні виробничо й фінансово пов'язаних між собою неоднорідних видів діяльності з властивими їм функціями з метою досягнення кращих економічних результатів, за рахунок вироб­ництва і доведення до споживача конкурентоспроможної продукції.

Незважаючи на різнобічність наукових поглядів щодо формування корпоративних відносин в агропромисловому комплексі, Україна все ж таки набула певного досвіду з цього питання, що дає змогу простежити шляхи фінансового забезпечення, утворення і становлення корпоративних структур, характерних для агропромислового комплексу.

Перший етап. Початок перебудови власності, перетворення колишніх державних господарських об’єднань обласного рівня у формування ринкового типу (1987-1991 pp.). На цьому етапі кожне підприємство здійснювало диверсифікацію капіталу та виробничо-фінансової діяльності. Такий шлях типовий для більшості державних підприємств, наприклад, "Київмлин", "Луганськмлин" та ін.

Другий етап. Період масової приватизації спонукає еволюційний розвиток фірм, що виникли як підприємницькі структури в агропромисловому комплексі (1992-1997 pp.). На цьому етапі тривало розгортання й удосконалення торговельно-збутових мереж, відпрацювання нових маркетингових програм, каналів збуту продукції, інфраструктури фінансового ринку.

Третій етап. Постприватизаційний перерозподіл власності (концентра­ція і перерозподіл розпорошених між дрібними акціонерами акцій приватизо­ваних акціонерних товариств). Утворення формувань, що виникли внаслідок переливання в аграрний комплекс капіталу колишніх державних промислових підпри­ємств (1998-2004 рр.). Типовий приклад – ВАТ "Миронівський хлібопродукт", який об'єднав 19 реформованих сільськогосподарських підприємств.

Четверний етап. Перехід від стихійних до легальних процедурних технологій корпоративного управління і перерозподілу акціонерного капіталу (з 2005 р. і до нині). Становлення корпоративних структур, джерелами фінансу­вання яких є зовнішні надходження – ресурси міжнародних фінансових організацій і окремих іноземних компаній. Типовий представник – СП "Нібулон".

Останніми роками в секторі малого агробізнесу України почали з'являтися інтеграційні формування нового типу, специфічні за своєю функціональною структурою. Їх профільна діяльність зосереджена у малих підприємствах. Такі формування поєднують риси малого підприємництва (фермерського господарства) і багатопрофільних компаній, що дозволяє вважати їх малими багатофункціональними корпораціями. Їх виникнення відображає складність і суперечливість економічної ситуації. Віднести ці "міні-корпорації" до сектора малого бізнесу дозволяють такі ознаки: чисельність працюючих не перевищує 100 чоловік; функціонують вони, як правило, у межах одного села або району, тобто мають досить локальні ресурсні і збутові ринки; материнська компанія найчастіше сама є малим підприємством; власники материнської компанії керують нею і одночасно працюють менеджерами частини підрозділів, зберігаючи таким чином єдність власності і управління. Оскільки чисельність персоналу невелика, а на роботу часто приймаються родичі і знайомі, то багато у чому зберігається неформальний характер стосунків власників і працівників. В той же час, подібні інтегровані формування мають досить велику номенклатуру продукції і послуг: різні види рослинницької і тваринницької продукції, рибництво, продукція лісового господарства, торгівля, ремонт, підсобні виробництва тощо. При цьому вони, як правило, не дозволяють собі користуватися послугами висококваліфікованого управлінського персоналу, вважаючи за краще наймати фахівців середнього рівня або виховувати їх у своєму оточенні. Такі інтегровані формування зазвичай виникають на базі одного або декількох малих підприємств. Нові напрями діяльності у більшості випадків з’являються не як наслідок маркетингових досліджень або заздалегідь розробленого плану, а як результат появи нових підприємницьких ідей у власників і працівників. Інколи нові напрями необхідні для обслуговування вже існуючих підрозділів, які одночасно є самостійними центрами прибутку.

Висновки. Корпоративні відносини в агропромисловому комплексі – це відкрита система, що постійно змінюється і де одночасно відбуваються процеси утворення, становлення й розвитку. Спираючись на сучасне правове поле України корпоративно-інтегроване агропромислове формування слід розуміти як спільноту, що базується на об'єднанні осіб – власників землі і майна та (або) їх фінансів.

Сьогодні малі агроформування проходять класичний шлях розвитку, якого практично була позбавлена економіка України з самого початку процесу корпоратизації. Спостерігаючи за процесами розвитку малих інтегрованих формувань, можна передбачити, що вони навряд чи збережуться довгий час у тому вигляді, в якому існують нині. Очевидно, що для багатофункціонального утворення можливі декілька варіантів розвитку: перший – коли компанія природним шляхом перетвориться з малої на середню або велику диверсифіковану корпорацію із значною часткою виробничих підрозділів; другий – коли їй доведеться спеціалізуватися на якомусь одному виді продукції, займаючи окрему нішу на ринку, для чого знадобляться серйозні конкурентні переваги і, відповідно, значні фінансові ресурси.

Незважаючи на те, що великий бізнес відіграє визначальну роль в економіці країни, інтеграційні процеси між малими формуваннями мають стійку тенденцію, в результаті якої формуються внутрішні фінансові джерела розвитку агропромислового комплексу.

 

Список використаних джерел

1. Корпоративні структури в національній інноваційній системі України / під. ред. д-ра екон. наук Л.І. Федулової. - К.: вид-во УкрІНТЕІ, 2007. – 812 с.

2. Корпоративне управління: [монографія] / І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова; за ред. проф. І. Спасибо-Фатєєвої. – Х.: Право, 2007. – 500 с.

3. Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации  / [М.И. Брагинский, В.В. Витрянский и др.]. – М., 1996. – С. 154.

4. Кибенко Е.Р. Корпоративное право: [учебное пособие] / Е.Р. Кибенко. – Х.: Эспада, 1999. – 474 с.

5. Слав’юк Р.А. Асоційовані форми аграрного бізнесу: особливості утворення, практика функціонування, перспективи регулювання: [монографія] / Р.А. Слав’юк. – Луцьк.: Вежа, 2000. – 321 с.

6. Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні знаки та особливості захисту: Автореф. дис.канд. юрид. наук: 12.00.03 / Н.С. Гнусь. – К.: КНЕУ. – 2000. – 23 с.

7. Саблук П.Т. Корпоративне управління в АПК / П.Т. Саблук // Матеріали п’ятого пленуму спілки економістів України та міжнародна наук.-практ. Конференція "Корпоративне управління в Україні: менеджмент, фінанси, аудит"; за ред. В.В. Оскольського. – К., 2006. – С. 36–39 (180 с.).

8. Могильний О.М. Корпоративні відносини у сільському господарстві: еволюція, сутність та перспективи / О.М. Могильний // Агроінком. – 2002. – № 1–3. – С. 15-19.

9. Мазурик С.М. Розвиток корпоративно сектору аграрних підпри­ємств / С.М. Мазурик // Матеріали п’ятого пленуму спілки економістів України та міжнародна наук.-практ. Конференція "Корпоративне управління в Україні: менеджмент, фінанси, аудит", 4–5 травня. – Рівне, 2006. – С. 265-268.

10. Кочетков О.В. Корпоративні структури АПК: [монографія] /           О.В. Кочетков, В.Ю. Ільїн. – Луганськ: Елтон-2. – 2009. – 276 с.

11. Проценко В.О. Формування і розвиток корпоративних структур в аграрному виробництві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук:  08.07.02 / В.О. Проценко – К.: ННЦ ІАЕ. – К., 2006. – 20 с.

12. Білоченко А.М. Корпоративний механізм залучення фінансових ресурсів в агропромислове виробництво: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук.: 08.06.01 / А.М. Білоченко. – К.: ННЦ ІАЕ. – 2003. – 20 с.

13. Малік М.Й. Корпоративні засади на селі / М.Й. Малік, П.М. Федієнко // Економіка АПК. – 2001. – №8. – С. 3–8.

14. Малік М.Й. Корпоративне управління капіталом / М.Й. Малік, Л.М. Малік // Науковий вісник НАУ. – вип. 52. – 2002. –  С. 21-25.

15. Литвинчук І.Л. Управління економічними ризиками корпоративних підприємств аграної сфери: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук:  08.00.04 / І.Л. Литвинчук – Житомир: ЖНАЕУ. – К., 2006. – 20 с.

16. Бесараб Є.О. Роль банків у формуванні інвестиційних ресурсів ФПГ / Є.О. Бесараб // Фінанси України. – 2004. – №6. – С. 116.

17. Фінанси сільськогосподарських підприємств (посібник з питань фінансових відносин) / За ред. М.Я. Дем’яненка. – К.: ІАЕ, 2000. – 604 с.

18. Андрійчук В.Г. Капіталізація сільського господарства: ідентифікація і мо­тиви здійснення / В.Г. Андрійчук // Економіка АПК. – 2006. – №1. – С. 46.

19. Становлення та розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації України // Матеріали Перших Всеукраїнських громадських слухань. – К.: ННЦ "ІАЕ". – 2010. – 120 с.

20. Показники Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) на 1 січня 2010 року / Експрес–випуск від 29.01.2010 №3. – К.; Державний комітет статистики України. – 16 с.