banner-mia2.gif

УДК 336.275

А.М. МНИХ, ст. науковий консультант

Головне науково-експертне управління, Верховна Рада України,

ст. викладач, кафедра державних та місцевих фінансів

Академія муніципального управління

 

СУЧАСНІ СПОСОБИ ОПТИМІЗАЦІЇ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ДЛЯ ОЗДОРОВЛЕННЯ ЕКОНОМІКИ

 

Питання, які розглядаються:

·          Обґрунтована необхідність використання зовнішніх запозичень для інноваційного та інвестиційного розвитку економіки.

·          Доведена доцільність складання інвестиційного бюджету на середньострокову перспективу.

Ключові слова: зовнішні запозичення, боргові інструменти, забезпечення боргових виплат, інноваційний та інвестиційний розвиток.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·          Обоснована необходимость использования внешних заимствований для инновационного и инвестиционного развития экономики.

·          Доказана целесообразность составления инвестиционного бюджета на среднесрочную перспективу.

Ключевые слова: внешние заимствования, долговые инструменты, обеспечение долговых выплат, инновационное и инвестиционное развитие.

 

Issues that are examined:

·          The necessity of the use of the external borrowings is grounded for innovative and investment development of economy.

·          The expediency of drafting of investment budget is proved on a medium-term prospect.

Keywords: external borrowing, debt instruments, security of debt payments, innovation and investment development.

 

Постановка завдання. В умовах надмірної зовнішньої заборгованості важливою характеристикою нових запозичень України на міжнародних ринках капіталу має стати їхній "довгий" характер, що дозволяє використовувати їх для довготермінових інноваційно-інвестиційних проектів. Тому, нагальним питанням має стати розробка механізмів спрямування залучених коштів у пріоритетних напрямах наукомісткого розвитку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання оцінки боргових зобов’язань нашої держави сьогодні науковці обговорюють досить жваво. Про це свідчить аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень на тему «Особливості та пріоритети боргової політики України», та роботи ряду українських вчених, таких як: Вахненко Т.П. «Зовнішні боргові зобов’язань у системі світових фінансово-економічних відносин» [3]; Карапетян О. «Управління державним зовнішнім боргом: методологія оцінки боргової стійкості» [1]; Куценко Т.Ф. «Бюджетно-податкова політика» [5] та інші. Більшість робіт з цієї тематики написані до фінансової кризи, тому є нагальна необхідність дещо вдосконалити існуючі механізми.

Мета даної статті полягає в обґрунтуванні необхідності проводити зовнішні запозичення лише для інноваційного та інвестиційного розвитку економіки України, що дозволить залучити кошти які самі себе окупають та здатні приносити дохід.

Викладення основного матеріалу. Ключовим завданням, пов'язаним із використанням державних запозичень в якості одного з інструментів формування інноваційного розвитку української економіки, є, на нашу думку, наукове обґрунтування і методологічно вірне визначення напрямів використання запозичених коштів. Державні боргові запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони будуть спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання фінансово-економічного, інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого розвитку.

Не дивлячись на замкненість українського ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та диспропорції в їхній дохідності не дають підстав вважати їх привабливими фінансовими інструментами для залучення коштів банків та інших інституційних інвесторів. Відтак, необхідно продовжити розробку нових боргових інструментів, спрямованих на різні групи інвесторів (у тому числі, на дрібного українського інвестора – фізичну особу), які дозволили б максимально повно використати нагромаджений у суспільстві інвестиційний потенціал.

Надзвичайно актуальним як з точки зору забезпечення майбутніх боргових виплат у повному обсязі, так і стимулювання прискорених темпів економічного зростання у середньо - та довгостроковій перспективі є підвищення віддачі від запозичень направлених на інвестування. Це потребує реалізації наступних ключових завдань:

          оптимізації та скорочення переліку державних цільових програм, узгодження обсягів фінансування державних цільових програм із обсягами фінансування бюджетних програм у розрізі головних розпорядників;

          складання проекту інвестиційного бюджету на середньострокову перспективу (3-5 років) та його узгодження із основними параметрами середньострокового бюджетного плану;

          застосування методології аналізу "затрати – вигоди" до всіх без винятку державних інвестиційних проектів із розвитку фізичної інфраструктури, забезпечення прозорості методики вибору об'єктів інвестування та розробки комплексної системи моніторингу виконання бюджетних інвестицій;

          розробки економічних критеріїв для виділення бюджетних інвестицій в залежності від: ступеня завершеності; можливості співфінансування з інших джерел; масштабу утворення міжрегіональних вигод; міри комерціалізації результатів інвестицій; можливості економії на масштабах виробництва, рівня економічного розвитку регіону тощо.

Реалізації бюджетного інструментарію стимулювання економічного розвитку сприятиме формування середньострокової програми державних інвестицій (ПДІ). Сьогодні ПДІ розробляються й ефективно реалізуються у багатьох країнах із перехідною економікою: Польщі, Чехії, Болгарії, Латвії, Казахстані, Киргизії тощо. Застосування середньострокового програмного підходу до фінансування державних інвестицій забезпечує збалансування прийнятих державою зобов'язань із наявними фінансовими ресурсами, розширення горизонту фінансового планування інвестицій за межі щорічного бюджету, відтак – дотримання безперервності фінансування протягом інвестиційного циклу, підвищення ефективності державних інвестицій через стандартизацію та формалізацію процедур відбору, підготовки, реалізації та моніторингу інвестиційних проектів.

Згідно міжнародної практики, ПДІ, як правило, охоплює період у три або чотири роки й розробляється для програмування та включає інвестиції уряду й інвестиції підприємств та організацій, які фінансуються повністю або частково з центрального бюджету. Водночас, у деяких країнах ПДІ охоплює також автономні інвестиції державних підприємств та місцевих органів влади, тобто ті, які не покриваються з національного бюджету. Така практика дозволяє отримати більш ґрунтовну інформацію щодо сумарних інвестицій державного сектору. Значні кошти, асигновані на фінансування ПДІ в Україні, мають концентруватися на особових рахунках у державних банках. Ці ж банки мають виконувати функції контролю фінансової спроможності інвестпроекту, послідовності його реалізації, цільового характеру використання асигнованих коштів, наступної концентрації прибутку від державної частки в реалізованому інвестиційному проекті [5].

Враховуючи, що одна з найгостріших проблем діяльності більшої частини суб'єктів підприємництва в сучасних умовах є проблема пошуку та отримання фінансових ресурсів, необхідних для авансування інноваційного процесу, тому особливе значення для активізації інноваційної діяльності має проблема державного сприяння фінансовому забезпеченню підприємств інноваційної сфери. Фінансування інноваційної діяльності повинно здійснюватись за рахунок:

1) коштів Державного бюджету України;

2) коштів місцевих бюджетів і кошти бюджету АР Крим;

3) власних коштів спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

4) власних та/або позикових коштів суб'єктів інноваційної діяльності;

5) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Крім цього, в умовах постійного скорочення бюджетного фінансування інноваційних заходів сьогодні за рахунок державних коштів фінансуються переважно фундаментальні та довгострокові прикладні дослідження, що мають загальнонаціональне значення, а також міждержавні, загальнодержавні науково-технічні програми та проекти. Крім того, держава дозволяє використовувати інші джерела фінансування інноваційної діяльності. Зокрема, Кабінет Міністрів України може створювати спеціалізовані державні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи, які забезпечуватимуть фінансування або кредитування на різних умовах інноваційних проектів і програм.

Для здійснення фінансової підтримки місцевих інноваційних програм і проектів органи місцевого самоврядування можуть створювати комунальні спеціалізовані небанківські інноваційно-кредитні установи і підпорядковувати їх місцевим виконавчим органам. Велику роль у фінансуванні інноваційної діяльності відіграють позикові кошти: кредити банків; позикові кошти від розміщення облігацій; податковий кредит; комерційний кредит; фінансовий лізинг.

Крім того, з метою впровадження економічного механізму стимулювання інно­ваційного розвитку доцільно розробити профілактичні заходи для попередження нецільового використання кредитів, призначених для інновацій. Потрібно заборонити учасникам інноваційного процесу використовувати кредитні кошти для будь-яких інших цілей, крім забезпечення інноваційного розвитку. В іншому випадку до них треба застосовувати такі санкції як: підвищення процентної ставки за кредит; скорочення терміну погашення кредиту; штрафи та пені за нецільове використання коштів.

Висновок. Дієвим способом оптимізації боргової політики України для оздоровлення економіки повинні стати інновації. Інноваційна діяльність має бути пріоритетною, економічною і гнучкою. Ефективність нововведень залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх чинників. Вагомий вплив на результативність моделі інноваційного розвитку має фінансово-кредитний механізм регулювання нововведень як на макро-, так і на мікрорівні.

Всебічне використання фінансово-кредитних важелів для підтримки державою інноваційної сфери, підтримки підприємництва і сприяння розвитку підприємств в Україні дозволить успішно виконати ті завдання із соціально-економічного розвитку, які передбачені програмними документами Президента, Уряду і Верховної Ради України.

 

Список використаних джерел

1.   Карапетян О.В. Управління державним зовнішнім боргом: методологія оцінки боргової стійкості / Карапетян О.В. // Наука молода. -  2008. - №10. – С. 101-109.

2.   Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави / Павлюк К.В. - К.: НІОС, 1998. – 173 с.

3.   Вісьтак Т.М. Державний борг та шляхи його подолання / Вісьтак Т.М.  // Перехідні економічні системи. - Львів, 2003. - Вип.6. - С.141-143.

4.   Вахненко Т.П. Напрями  вдосконалення  боргової політики держави / Вахненко Т.П // Економіка. - 2002. - № 5.- С. 16 - 24.

5.   Куценко Т.Ф. Бюджетно-податкова політика: навч.-метод. посібник / Куценко Т.Ф. - К.: КНЕУ, 2002. - 256 с. 

6.   Бондарчук Т.Г. Державний борг України: механізм управління та обслуговування / Бондарчук Т.Г. // Матеріали науково – практичної конференції НДФІ "Актуальні проблеми сучасної фінансової науки". - К.: НДФІ.- 2000.- С. 22-29.

7.   Офіційний сайт  Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/