banner-mia2.gif

УДК 336.025

Г.В. САЛТИКОВА, асистент,

кафедра фінансів,

Сумський державний університет

 

ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ФОРМУВАННЯ ПРОЦЕНТНИХ ВАЖЕЛІВ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

 

Питання, які розглядаються:

·      Аналізуються підходи щодо трактування фінансово-економічного змісту проценту, його видової структури та механізму дії процентного каналу монетарної трансмісії.

Ключові слова: грошово-кредитна політика, процент, реальна процентна ставка, облікова ставка.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·      Анализируются подходы к трактовке финансово-экономического содержания процента, его видовой структуры и механизма действия процентного канала монетарной трансмиссии.

Ключевые слова: денежно-кредитная политика, процент, реальная процентная ставка, учетная ставка.

 

Issues that are examined:

·      Approaches to treatment of the financial and economic maintenance of percent, its specific structure and the mechanism of action of the percentage channel of monetary transmission are analyzed.

Keywords: monetary and credit policy, percent, the real interest rate, discount rate.

 

Постановка проблеми. Світовий досвід функціонування фінансових систем різних країн засвідчує, що дієві важелі забезпечення підвищення економічної та інвестиційної активності, досягнення економічного зростання, поліпшення якості життя населення містяться у сфері реалізації процентної політики центральних банків.

На сьогоднішній день грошово-кредитна політика, що проводиться Національним банком України в частині регулювання процентних ставок, не має чітких науково обґрунтованих методологічних засад та базується на досить суперечливих теоретичних концепціях західної економічної науки. Це не дозволяє уникнути низки фінансово-економічних проблем, пов’язаних з необхідністю пошуку компромісних шляхів щодо одночасної реалізації протилежних за економічною природою завдань – досягнення бажаного (з позиції активізації інвестиційних процесів) рівня процентної ставки та прийнятного (з точки зору збереження реальної вартості заощаджень) рівня інфляції.

Аналіз останніх досліджень. Серед робіт вітчизняних вчених та практиків, присвячених проблемам грошової теорії, дослідженню попиту та пропозиції грошей, впливу на ці процеси процентної політики, як найбільш вагомі можна відзначити праці таких вчених, як С. Брю, Дж. Кейнс, К. Макконелл, Дж. Тобін, М. Фрідмен, питаннями формування та реалізації грошово-кредитної політики також займалися Е. Долан, А. Єпіфанов [6], В. Зимовець [8], О. Лаврушин [1], Е. Кемпбелл, В. Стельмах [13] та інші. Дослідження цих вчених дозволили сформувати загальні теоретичні засади та практичні основи формування та використання процентного інструментарію в процесі реалізації фінансової політики держави. Разом з тим, аналіз робіт вказаних авторів засвідчує, що незважаючи на високий рівень опрацювання окремих питань, мають місце різні підходи щодо трактування фінансово-економічного змісту проценту та його місця у механізмі реалізації фінансової політики держави.

Метою даної статті є визначення сутності проценту як інструменту реалізації фінансової політики держави.

Виклад основного матеріалу. Процент є об’єктивною економічною категорією, що відображає своєрідну ціну запозиченої для тимчасового використання вартості [1, с. 232].

Традиційно в українській економічній науці суть проценту трактується як частина прибутку, яку позичальник сплачує за взятий у позику грошовий капітал. При цьому джерелом проценту є прибуток, який створюється у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Залежно від співвідношення ринкового попиту і пропозиції на позичковий капітал, прибуток, що отримується суб’єктами господарювання у результаті здійснення господарської діяльності в умовах використання позикових джерел фінансування, розподіляється на підприємницький дохід (дохід виробника-позичальника) та процент (дохід кредитора) [2, с. 226].

В економічній літературі радянського періоду процент, як правило, розглядався як засіб зниження собівартості продукції. Це було можливим в наслідок включення процентів до складу собівартості продукції.

Першою науково обґрунтованою теорією, що намагалася пояснити природу проценту, стала концепція представника австрійської школи

Е. Бем-Баверка, що отримала умовну назву "психологічна теорія процента". В ній передбачається, що психології людини властиво надавати перевагу поточним благам порівняно з майбутнім можливостями. З цієї причини люди завжди готові сплачувати кошти за можливість поточного використання необхідної їм суми грошей. З іншого боку, для власника коштів, який завжди має аналогічні психологічні уподобання, також цінною є можливість використання цього капіталу в даний момент часу. Це зумовлює формування певної ціни відмови від капіталу, що має форму процента. Тобто, головним чинником утворення проценту є фактор вартості часу [3].

В подальшому на цій концептуальній основі виникла класична (а згодом і її модифікований варіант – неокласична) теорія процента, яка ще має назву реальної або природної теорії процента, оскільки обґрунтування своїх положень базує не на суб’єктивних уявленнях поведінку економічних агентів, а на дослідженні співвідношення об’єктивних економічних явищ – попиту та пропозиції на позичковий капітал. Виникнення проценту в даній теорії пов’язано з порівнянням вартості блага майбутнього та блага сучасного на основі оцінки норми уподобання. При цьому процент також відображає ціну відмови від поточного використання блага, але його величина залежить від стану кон’юнктури на ринку капіталу та відповідає стану рівноваги між нормою доходу позичкового капіталу та норми часового уподобання. Додатна норма проценту ставки за позичковим капіталом (що відбиває класичну ситуацію існування процентних платежів – плату за користування коштами з боку позичальника) виникає в умовах існування позитивною норми уподобання [10].

Взагалі, виходячи з суто теоретичних міркувань, в класичній теорії процента передбачається, що норма уподобання може бути нульовою (коли економічним агентам байдуже в який час використовувати капітал), позитивною (коли перевага надається поточному використанню) та негативною (коли, навпаки, економічні агенти прагнуть відстрочити використання економічних благ). Але, як свідчить практика функціонування ринку капіталу, останній варіант є досить нереалістичним.

Отже, згідно з класичними поглядами, природний рівень відсоткової ставки досягається при її рівності нормі прибутку на капітал. За таких умов навіть збільшення грошової маси не спроможне вплинути на відсоткову ставку. Ринкова ж ставка процента постійно коливається під дією зміни кількості грошей, що змінює ціни. За умов стабільних цін реальна та природна відсоткові ставки вирівнюються.

В неокласичній модифікації даної теорії (так званій грошовій теорії процента) для пояснення виникнення процента як об’єктивного економічного феномену застосовується запропонований Дж. Кейнсом підхід виявлення схильностей економічних агентів до споживання та до збереження. Схильність до споживання визначається бажанням мати економічні блага в поточний момент часу, а до збереження – отримувати дохід, створювати та накопичувати страховий запас для покриття майбутніх потреб, своїх власних та нащадків. Подібне накопичення є можливим лише в результаті наявності попиту на грошові ресурси, задоволення якого має певну визначену ринком ціну – ціну відмови від ліквідності. При цьому головним фактором формування попиту на грошові ресурси є кількість грошей в обігу. На думку Кейнса, саме кількість грошей відіграє вирішальну роль при виборі економічними агентами між витрачанням та накопиченням грошового капіталу.

Дж. Кейнс визначає процент, як ціну, що "…урівноважує наполегливе бажання утримувати багатство в формі готівки з кількістю грошей, що знаходяться в обігу". При цьому він зауважу, що "... якби норма процента була нижчою, тобто винагорода за розлучення з готівкою знизилася, сукупна кількість готівкових грошей, яку публіка бажала би мати на руках, перевищила б наявну пропозицію; а, якщо б норма процента зросла, виник би надлишок готівки, який ніхто не бажає утримувати" [5].

Отже, грошова теорія проценту базується на її визначенні як грошового феномена, який обумовлений процесами виключно в грошовій сфері.

Не зважаючи на широке розповсюдження грошової теорії відсотка в практиці, обґрунтування грошово-кредитної політики, слід зауважити, що головним чинником відмови від ліквідності, на нашу думку, все таки залишається фактор часового уподобання. Ціна відмови від ліквідності виявляється виключно в часовому контексті. Люди відмовляться від поточного використання коштів та благ лише заради майбутніх доходів, встановлюючи за таку відмову ціну, що може відповідати, або не відповідати ціні попиту на грошові ресурси, враховуючи чисельні фінансові ризики.

Подальший розвиток теорії процента був пов’язаний із дослідженням впливу інфляції як одного з чинників виникнення фінансових ризиків на вартість грошей в часі, в наслідок чого І. Фішером було запропоновано розрізняти номінальну (без врахування інфляції) та реальну (з врахуванням інфляції) ставки процента.

Відомий дослідник економічної думки М. Блауг [9], провівши детальне дослідження історико-економічних аспектів дискусійного питання стосовно реальної та грошової природи процента в умовах, коли норма процента значною мірою визначається політикою державних органів грошового регулювання, прийшов до висновку, що процент – реальне (об’єктивне, природне) явище, якщо він проявляє себе як відносна ціна, і грошове явище, коли проявляє себе як абсолютна ціна. Відповідно, реальна теорія проценту адекватно відображає лише механізми впливу процентної політики на товарні ринки, в той час як грошова теорія пояснює лише дію цінового механізму на ринку капіталу. Проте довготермінова норма процента визначається переважно дією реальних чинників.

Разом з тим, на думку, В. Зимовця [8], в нестабільних системах та системах, що реформуються, домінуючим фактором, який визначає процентну ставку, є грошовий ринок, оскільки при неузгодженості очікуваних темпів інфляції і номінальної процентної ставки з’являються можливості отримання інфляційного прибутку за рахунок істотного відхилення граничної ефективності капіталу від номінальної процентної ставки. Відповідно, більш слушною в умовах перехідної економіки є грошова теорія проценту і залежність процентної ставки від нагромадження реальних грошових залишків.

Узагальнюючим барометром стану грошової системи є реальна процентна ставка. Необхідними умовами зниження реальної процентної ставки є зростання заощаджень в абсолютному вираженні (що забезпечується зростанням реальних доходів) та реструктуризація активів (відносне зниження попиту на конвертовану валюту та товарно-матеріальні цінності, яке залежить від темпів інфляції). Швидкість такої реакції реальної процентної ставки при інших рівних обставинах залежить від ступеню охоплення банківською системою фінансових потоків, адже надлишкова готівка в обігу при жорсткому обмеженні первинних резервів звужує грошовий ринок і підвищує номінальну процентну ставку.

Реальна процентна ставка є об’єктивним відображенням того, яку частину доходу (ВВП) в грошовій формі контролює національна банківська система. Зростання реального ВВП може знизити реальну процентну ставку, але зниження номінальної процентної ставки ніяким чином не призведе до зростання доходу (воно може лише збагатити тих, хто першим матиме доступ до кредиту). Занижена номінальна процентна ставка потребуватиме додаткового адміністративного контролю за розподілом кредитів.

Реальна процентна ставка неоднакова в різних країнах саме через те, що вона є індикатором національних капітальних нагромаджень, тобто функцією від реального багатства в грошовій формі, накопиченого в даній країні на певний момент. Цінова стабільність забезпечує збереження вартості грошових нагромаджень у довгостроковій перспективі, висока реальна процентна ставка гарантує таке збереження, незважаючи на прискорення темпів інфляції.

У сучасних ринкових економіках методи державного регулювання відсоткової ставки побудовані переважно на їх концепції як грошового явища і реалізуються у короткотерміновому періоді. Можливості впливу на довготермінову відсоткову ставку реалізуються переважно через структурну та інвестиційну політику і визначення пріоритетів технічних інновацій.

Методологічно для визначення величини проценту використовується відносна величина норма проценту (або ставка проценту), яка вимірюється порівнянням суми прибутку до величини позичкового капіталу. Норма процента залежить від середньої норми прибутку, від співвідношення попиту і пропозиції на позичковий капітал на грошовому ринку, від економічної кон'юнктури, рівня інфляції тощо.

Для визначення норми процента, яка постійно змінюється під впливом економічної кон’юнктури, у кожний момент часу використовується ринкова норма проценту. Для характеристики існуючого у певний період часу рівня доходу на позичковий капітал використовується середня норма процента.

Можна виділити такі об’єктивні чинники, що визначають рівноважну величину реальної середньої процентної ставки:

– у постсоціалістичних країнах при темпах інфляції, які не перевищують 25 % на рік, реальна ставка процента знаходиться в щільних межах (від 3,5 до 12 % річних валютної доходності ); при досягненні повної фінансової стабілізації (темпах інфляції на рівні 1% на рік) валютна доходність врівноважується з реальною доходністю, визначеною за динамікою цін (процентний паритет) на рівні 3 % річних;

– у ринковій економіці при темпах інфляції понад 60 % на рік грошова система конкретної країни виходить за межі стабільності, монетизація ВВП скорочується і перетинає межу 30 %, що потребує проведення політики високих процентних ставок (вище 25 % річних валютної доходності) для збереження реальної вартості заощаджень у пасивах національної банківської системи [8].

Зауважимо, що фінансові системи провідних країн світу демонструють стійку довгострокову тенденцію до зниження середньої норми проценту, що пов’язано з постійним зростання обсягів позичкового капіталу і, як наслідок, формування ситуації переважання приросту пропозиції на ринку капіталу над попитом. Одним з факторів стрімкого розширення ринку позичкового капіталу також є інтенсивний розвиток банківських інформаційних технологій, що істотно розширює можливості щодо залучення тимчасово вільних коштів.

Для умов української економіки, на нашу думку, доцільною є політика помірно позитивної процентної ставки. Це визначається такими чинниками:

                 вища процентна ставка (у виважених, неспекулятивних рамках) сприяє спрямуванню ресурсів на кредитування прибутковіших проектів, прибутковість яких не базується на інфляційному зростанні цін, а пов’язана з вищою продуктивністю праці;

                 прискорення (збереження досягнутого рівня) мобілізації заощаджень у грошовій формі є необхідною передумовою економічного розвитку, а визначальним критерієм цього процесу є відношення грошової маси до ВНП.

НБУ у якості основного інструменту процентної політики та індикатору монетарної політики використовує облікову ставку [11]. Відповідно до закону про Національний банк, облікова ставка використовується для обліку векселів наданих комерційними банками для рефінансування.

Відповідно до статистичних оцінок НБУ, облікова ставка є найнижчою з різних ставок рефінансування, а її динаміка визначає динаміку інших процентних ставок для різних інструментів фінансової політики. Крім того, в економіці України облікова ставка виконує також функції, безпосередньо не пов’язані з монетарною політикою. Так, через прописаний в нормативних актах порядок визначення розмірів пені, штрафів, зборів та інших платежів, облікова ставка фактично є одним з інструментів врегулювання фінансових аспектів господарсько-договірних відносин.

Зауважимо, що облікова ставка НБУ вказує на експансійний характер поточної монетарної політики, оскільки вона перетворюється в реальну процентну ставку на рівні лише 3,85 %. Крім того, привертає увагу існування певного дисбалансу між існуючим рівнем облікової ставки (10,25 %) та базовими ставками рефінансування овернайт (15,5 % і 17 %), який може негативно вплинути на інфляційні очікування приватного сектора.

На нашу думку, облікова ставка повинна дорівнювати базовій ставці, що фактично використовується для рефінансування, оскільки лише в цих умовах можливе ефективне керування ліквідністю на грошовому ринку та забезпечення таргетування інфляції.

Висновки. Відсоткові ставки відіграють важливу роль в оцінці економічної ситуації та у прийнятті економічних рішень. Поряд з ринковою ціною відсоткові ставки є найбільш вживаним інструментом економічної оцінки. Використання відсоткових ставок дає змогу аналізувати економічні явища у динаміці та, що важливо, зіставляти в часі грошові потоки.

В економічних системах процес формування системи відсоткових ставок тісно пов'язаний та взаємообумовлений процесами в реальній економіці. Прибутковість реальних чинників виробництва визначає загальний рівень прибутковості позичкового капіталу та рівень відсоткових ставок.

Теоретичне дослідження основних підходів у сучасній економічній теорії до проблеми формування процентних ставок дозволило зробити такі висновки щодо значення і ролі процентної ставки в ринковій економіці:

                   в короткостроковому періоді процентна ставка виконує функцію ефективного регулятора грошового обігу та ділової активності, а також стабілізує кон’юнктурні коливання на фінансовому ринку;

– зниження реальної процентної ставки створює сприятливе середовище для економічного розвитку лише у тих економічних системах, де зростає реальний ВВП;

– в довгостроковому аспекті процентна ставка є досконалим індикатором достатності внутрішніх грошових заощаджень, оскільки визначається виключно ринковими чинниками і не може бути штучно змінена за допомогою інструментів грошово-кредитної політики.

 

Список використаних джерел

1. Деньги, кредит, банки: [учебник] / под ред. Лаврушина О.И. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 448 с.

2. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М. Мороза. - К.: Либідь, 1993. - с. 226.

3. Горяинова Л.В. История экономических учений / Л.В. Горяинова. – М.: Московский международный институт эконометрики, информатики, финансов, права, 2003. – 85 с.

4. Батковський В. Політика процентних ставок центральних банків у кризових умовах/ В. Батковський, В. Домрачев // Вісник Національного банку України. - 2009. - № 9. - С. 14-16.

5. Грошово-кредитні засоби регулювання економіки: [монографія] / за заг. редакцією д-ра екон. наук Л.В. Кривенко; [Л.В. Кривенко, О.М. Дутченко, М.І. Синюченко та ін.]. – Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2010. – 210 с.

6. Єпіфанов А.О. Методологічні складові ефективного розвитку банківського сектору економіки України: [монографія] / А.О. Єпіфанов. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. – 417 с.

7. Жак О.П. Шляхи підвищення ефективності процентної політики НБУ / О.П. Жак // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. – Т. 12. - C. 115-122.

8. Зимовець В.В. Державна фінансова політика економічного розвитку / Владислав Вікторович Зимовец. - К.: НАН України; Ін-т економіки та прогнозування, 2010. - 256 с.

9. Корзун А.А. Процентная политика как новый этап денежно-кредитного регулирования в России / А.А. Корзун // Международные банковские операции. - 2007. - № 2. - C. 65-79.

10. Кориков А.А. Управление денежными предложениями: ставка и курс / А.А. Кориков // Банковское дело. - 2010. - № 10. - С. 30-33.

11. Положення про процентну політику Національного банку України, Постанова Правління Національного банку України від 18.08.2004 р. № 389: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1092-04

12. Сомик А.В. Особливості дії трансмісійного механізму грошово-кредитної політики в період кризи: кредитний та процентний канали / А.В. Сомик // Вісник Національного банку України. - 2010. - № 10. - С. 24-32.

13. Стельмах В.С. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін. – К.: Центр наукових досліджень Національного банку України, Університет банківської справи НБУ, 2009. – 404 с.

14. Унковська Т. Взаємозв’язок процентних ставок у контексті монетарної трансмісії та оптимізація політики рефінансування / Т. Унковська // Вісник Національного банку України. – 2005. – № 4. – С. 35-38.