banner-mia2.gif

УДК 376.76

Г.М. ПУРІЙ, ст. викладач, кафедра економіки,

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка

 

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

 

Питання, які розглядаються:

·      Проведено теоретичне та методологічне дослідження розвитку фінансового ринку.

·      Визначено та обґрунтовано економічну сутність поняття "фінансовий ринок".

Ключові слова: фінансовий ринок, фінансові інститути, система фінансового посередництва.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·      Проведено теоретическое и методологическое исследование развития финансового рынка.

·      Определено и обосновано экономическую сущность понятия "финансовый рынок".

Ключевые слова: финансовый рынок, финансовые институты, система финансового посредничества.

 

Issues that are examined:

·      Theoretical and methodological aspects of financial market development have been analysed.

·      Economic essence of "financial market" notion has been grounded.

Keywords: financial market, financial institutions, system of financial intermediation.

 

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки  фінансовий ринок відіграє значну роль в економічних перетвореннях і як центр акумуляції та перерозподілу фінансових ресурсів забезпечує функціонування потужного механізму стимулювання розвитку інвестиційної та виробничої сфер економіки, а відтак і усієї системи суспільно-економічних відносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні засади та практика організації фінансового ринку досить масштабно досліджуються у наукових працях українських вчених Л. Алексеєнко, О. Барановського, З. Васильченко, А. Вожжова, В. Гейця, В. Корнєєва, З. Луцишин, Б. Луціва, І. Лютого, В. Міщенка, А. Мороза, С. Науменкової, Л. Примостки, М. Савлука, В. Унинець-Ходаківської, Н. Шелудько та ін. Вагомий внесок у розробку цієї тематики зробили і російські вчені-економісти, зокрема А. Басов, В. Колесніков, Ю. Львов, Я. Міркін, В. Торкановський та інші. Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та іноземних вчених – економістів із даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в подальшому системному дослідженні економічних поглядів щодо сутності та розвитку фінансового ринку. 

Ціль статті. Вивчення наукових джерел показало проблему існування категоріальної невизначеності щодо поняття «фінансовий ринок». За таких умов важливим є теоретико-методологічне дослідження його сутності в руслі теоретичних концепцій основних напрямів економічної думки та визначення розширеного й уточненого поняття «фінансовий ринок».

Виклад основного матеріалу. Меркантилісти одними із перших у своїх дослідженнях звернули увагу на банки і зробили спробу оцінити їхню роль в економіці. Представники цієї течії притримувалися різних позицій щодо значення фінансового посередництва. Зокрема, Томас Мен стверджував, що дефіцит металевих грошей негативно позначається на розвитку торгівлі. Економіст підкреслював значущість банківської кредитної діяльності та здійснення ними безготівкових розрахунків для зростання торговельних угод, а відтак і підвищення рівня національного багатства в цілому.

Інший підхід зустрічаємо у Жан-Батиста Кольбера, який заперечував об’єктивну необхідність розвитку банків, стверджуючи,  що вони іммобілізують кошти та людські ресурси від таких корисних для суспільства видів діяльності як землеробство, торгівля і ремісництво [10, с. 84].

На противагу Кольберу, Джон Ло вважав, що саме за рахунок грошової емісії та випуску боргових зобов’язань банки здатні забезпечити зростання обсягів виробництва та збільшити масштаби торговельних угод, що сприятиме зростанню національного добробуту країни.

Родоначальник класичного напряму економічної думки В. Петті у своїх працях «Політична арифметика» і «Різне про гроші» віддає належне банкам у вирішенні проблеми дефіциту ліквідних засобів для здійснення торговельних угод [3]. Учений стверджував, що за рахунок проведення безготівкових операцій, залучення коштів на депозити та здійснення операцій кредитування, банки майже в два рази збільшують кількість грошей, чим і заклав поняття банківського депозитного мультиплікатора [10, с.109].

Адам Сміт продовжив дослідження банківських операцій [20, c.259-273] і підтвердив думку В. Петті про значний вплив банків на кількість грошей в обігу, зазначаючи, що банківська емісія здатна збільшити кількість грошей в обігу більше, ніж у два рази, активізуючи при цьому процеси торгівлі та розширення обсягів виробництва. Сміт уперше звернув увагу на необхідність  процедури санкціонування з метою забезпечення дотриман­ня правил поведінки на фінансовому ринку.

Проблемам розвитку фінансового ринку та ролі банків у його становленні приділяв значну увагу і Д. Рікардо. Учений вважав, що функцією банків є перенесення капіталу від однієї особи [9, c.278], а головним регулятором цих процесів повинна бути «торгова конкуренція» [18, c.118]. Рікардо стверджував, що у банківській практиці допускається багато зловживань, а тому чітка регламентація банківської діяльності є вкрай необхідним заходом [17, c.331–390].

Подальший розвиток окремих аспектів функціонування фінансового ринку було здійснено К. Марксом у рамках його праці [13, с.443], де економіст підкреслює здатність великих банків перетворити значну кількість невеликих короткострокових депозитів у середньо- і довгострокові кредити.

Новий етап у вивченні фінансового ринку започаткували праці економістів неокласичного напрямку, які характеризувалися доповненням уже існуючих на той час положень думками про значимість механізмів перетворення вільних коштів у інвестиції. Так, А. Маршалл, незважаючи на мікроекономічну спрямованість власних досліджень, у своїй праці «Принципи економікс» приділив суттєву увагу розвиткові фінансового ринку та становленню його інституційної структури. На думку вченого, банки, надаючи індивідуальним власникам капіталу можливості для  прибуткового та гарантованого його розміщення у фінансові активи, стимулюють збільшення обсягів заощаджень і прискорюють їх трансформацію в інвестиції, а операції кредитування сприяють підвищенню ефективності виробництва, чим забезпечують економічне зростання. Окрім цього, банки здатні знизити інвестиційні ризики та дають можливість суб’єктам господарювання підтримувати на належному рівні свою ліквідність, за що й отримують винагороду у вигляді відсотка на ка­пітал [10, с.326].

Поряд із А. Маршаллом питання розвитку фінансового ринку піднімав і А. Пігу. Зокрема, у своїй праці «Економічна теорія добробуту» [16, c.233] вчений представив узагальнюючу модель, яка пояснює роль інституційної структури фінансового ринку в суспільно-економічному відтворенні. Відповідно до концепції Пігу, ефективний перерозподіл грошового капіталу і диверсифікація ризиків на фінансовому ринку забезпечується його інституційною структурою, яку він називає «системою гарантій», що надає суб’єктам господарювання фінансові послуги щодо залучення інвестиційних ресурсів. Банки отримують прибуток як винагороду за те, що вони приймають на себе інвестиційні ризики та здійснюють управління ними на основі аналізу інформації про реальну кон’юнктуру фінансового ринку [16, c.180]. Таким чином, А. Пігу вперше розробив цілісну концепцію фінансового посередництва, а його ідеї знайшли своє відображення у працях Дж. Голдсміта, У. Зілбера, Е. Шоу, які особливу увагу акцентували на необхідності розвитку фінансового ринку через становлення і розвиток його інституційної структури та розширення її продуктового ряду.

Значним внеском у економічну науку стала праця Дж. Кейнса «Загальна теорії зайнятості, відсотка і грошей» [11]. Відповідно до його концепції, проблему економічної координації та взаємодії окремих власників заощаджень та інвесторів вирішує фінансовий ринок. Банки, зменшуючи ризики на фінансовому ринку, стимулюють зростання обсягів заощаджень. Інституційна структура фінансового ринку, розширюючи можливості його суб’єктів щодо залучення та розміщення коштів у надійні та прибуткові сфери господарювання, приносить користь усьому суспільству за рахунок реалізації механізму ефективного перерозподілу капіталу в національній економіці. Операції купівлі-продажу облігацій в обмін на готівку здатні збалансувати  фінансовий ринок та зменшити амплітуду коливань процентної ставки. В поглядах Дж. Кейнса щодо ролі фінансового посередництва, прослідковується їхня схожість з положеннями А. Пігу.

Новий етап у розвитку фінансової науки відкривають праці монетарних посткейнсіанців, зокрема А. Лейонхуфвуда, С. Вайнтрауба, П. Девідсона, Р. Клауера та X. Мінскі. Так, на думку А. Лейонхуфвуда‚ важливим механізмом фінансування виробництва в капіталістичній економіці є емісія корпоративних прав і боргових зобов’язань [26], що, за словами Х. Мінскі, значною мірою реалізується за допомогою банків, які відіграють посередницьку та гарантійну роль при формуванні боргових відносини між кредиторами і позичальниками [27].

Мінскі Х. у своїй праці [28] зазначає, що гроші та вся система фінансового посередництва утворюють невід’ємний елемент господарства капіталістичного зразка, а також підкреслює екзогенний характер нестабільності фінансового ринку, що унеможливлює процеси точного регулювання капіталістичного господарства через активне використання різних фінансових інструментів. За таких обставин державі необхідно реалізовувати гнучку економічну політику із врахуванням факторів внутрішньої дестабілізації, що дозволить наблизити економіку до стану повної зайнятості, стабільності цін і сталого економічного розвитку.

У працях Й. Шумпетера з різних сторін досліджувалася проблема  підвищення ефективності використання ресурсів, зокрема через  їх перелив із традиційних галузей економіки на користь нових. Згідно його концепції, інноваційне фінансування економіки більше спирається на процес продукування грошей, а також спеціальних фінансових інструментів, а не на механізм перерозподілу існуючих тимчасово вільних коштів. В цьому контексті Шумпетер відводить банкам в більшій мірі роль виробників «купівельної спроможності», а не посередників [25, с.168-169].

У 50-60 рр. ХХ ст. у відповідь на розширення фінансового сектора з’являються праці Дж. Герлі, Р. Голдсміта, У. Зілбера, Є. Шоу, Р. Камерона, Р.Дж. Маккінона, Б. Фрідмана та ін., де визначено та розкрито взаємозв’язок між обсягами тимчасово вільних коштів та інвестиціями в залежності від ступеня розвитку системи фінансового посередництва.

На основі аналізу взаємозалежності масштабів фінансового ринку та показників економічного росту окремих країн Голдсмітом було встановлено, що динаміка економічного зростання є вищою там, де система фінансового посередництва є більш розвиненою, а механізм опосередкованого фінансування є значно ефективнішим у порівнянні з безпосереднім.

Маккіннон Р.Дж. ввів у фінансову науку показник «фінансове поглиблення», що дає можливість визначити ступінь впливу системи фінансового посередництва на економіку. Завдяки цьому вченому закріпився погляд про залежність мобільності фінансових ресурсів від ступеня розвитку системи фінансового посередництва.

Дж. Герлі та Є. Шоу встановили пряму залежність між рівнем доходів і попитом на банківські послуги. Науковці підтримують думку Р. Голдсміта про більшу привабливість для інвесторів каналів непрямого інвестування за посередництва фінансових інститутів у порівнянні з прямими.

Становлення «нової теорії фінансів» є наступним етапом у розвитку фінансової науки. Зокрема, Дж. Стігліц та А. Вайс (80-ті рр. ХХ ст.) стверджували, що за умови відсутності надійних схем захисту інтересів та вкладників ефективність банківської діяльності є значно нижчою і в цьому контексті  аргументували необхідність її державного регулювання.

Р. Левін та О. Галетович виявили та дослідили взаємозв’язок між змінами в технологіях та розвитком фінансових посередників у найбільш розвинених країнах світу і на цій основі визначили, що банки є вагомим фактором  структурних перетворень економіки на користь нових галузей.

Дослідження, здійснені К. Маєром та В. Карліном показали, що фінансові ринки, в основі організації яких лежить ринок цінних паперів, є значно ефективнішими для фінансового забезпечення науково-дослідних та  конструкторських робіт у порівнянні з банкоцентричними фінансовими ринками, де банки здебільшого здійснюють фінансування типових галузей економіки і не зумовлюють суттєвих структурних та технологічних змін.

Дослідження фінансового ринку та посередницької ролі його інституційної структури у забезпеченні розвитку економіки України беруть свій початок з ХVІІІ ст.  Так, М.О. Балудянський у своїй праці «Про національне багатство» акцентує значну увагу на ролі банків у забезпеченні економічного розвитку. В рамках зазначеної праці автор стверджує, що банківська діяльність сприяє ефективному перетворенню заощаджень у вагоме джерело інвестицій для реального сектору економіки [24].

У своїх наукових працях М.І. Туган-Барановський стверджує, що банківська діяльність забезпечує акумуляцію та ефективне розміщення мобілізованого фінансового капіталу, сприяючи задоволенню попиту економічних суб’єктів на фінансові ресурси.

Суттєвий внесок у фінансову науку забезпечили погляди і М.Х. Бунге. Згідно із його теорією, розвиткові фінансового ринку та його інституційної структури сприяє, перш за все, ефективна державна політика щодо гарантування банківських депозитів, страхування їх від нераціонального та ризикового використання, здешевлення кредитних ресурсів, компенсування витрат по кредитах для окремих категорій позичальників тощо [24].

У процесі узагальнення багатосторонніх результатів досліджень представників різних наукових шкіл щодо розвитку фінансового ринку та його інституційної структури, доцільно зауважити, що відбувається  поступовий перехід від розгляду фінансових інститутів як інструмента збільшення грошової маси й прискорення товарообігу до одного з визначальних факторів забезпечення стабільного та ефективного функціонування фінансового ринку.

Поняття «фінансовий ринок» (англ. financial market) в сучасному сенсі почало вживатися порівняно недавно і однією з перших академічних праць, де воно згадувалося, була стаття відомого економіста Джеймса Тобіна (1963 р.). Згодом досліджуване поняття було згадане в британській  енциклопедії «The New Encyclopedia Britannica» (1978 р.)   у загальній статті про ринки «Markets». У Франції поняття «фінансовий ринок» почало вживатися наприкінці 1960-х років і ототожнювалося із ринком капіталу, а в Німеччині – набуло поширення ще пізніше. У відомій німецькій енциклопедії Der Grosse Brokhaus (1955 р.) поняття Finanzmarkte було взагалі відсутнє, натомість вживалися поняття «грошовий ринок» (Geldmarkt) як ринок короткотермінових кредитів і «ринок капіталів» (Kapitalmarkt) як ринок довготермінових кредитів, який протиставлявся грошовому ринку.

У розумінні поняття «фінансовий ринок» в сучасному значенні (як сукупності грошового ринку і ринку капіталів) вагомий внесок мала  праця Рональда Робінсона «Фінансові ринки: накопичення та розміщення багатств» (США, 1974 р.) [15]. У директиві ЄС «Про ринки фінансових інструментів» [29] безпосереднє визначення поняття «фінансовий ринок» є взагалі відсутнім, проте значна увага акцентується на методах його регулювання.

Процес становлення ринкової системи господарювання  зумовив  переосмислення сутності поняття «фінансовий ринок» російськими та вітчизняними вченими. Відтак, поняття «ринок позичкового капіталу», яке досить тривалий час використовувалося в економічній літературі радянського періоду і поєднувало в собі грошовий ринок та ринок капіталів, було витіснене більш поширенішим – «фінансовий ринок».

Частина вчених-економістів [4] визначають фінансовий ринок як механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позичальниками.  Згідно з іншими дефініціями [8], фінансовий ринок розглядається як сукупність фінансово-кредитних інститутів, які спрямовують потік коштів від власників до позичальників. Інший підхід розкриває сутність фінансового ринку з позиції інструментів, що на ньому обертаються та послуг [2]. Група авторів [1] розкриває сутність фінансового ринку через сукупність певних відносин, пов’язаних із купівлею-продажем специфічного товару. Проте, у наведених визначеннях щодо самих товарів виникають суттєві розбіжності. Так, у визначенні В.М. Опаріна товаром виступають фінансові ресурси, у визначенні В.М. Шелудько фінансові активи, у визначенні В.П. Унинець-Ходаківської – фінансові послуги, у О.М. Іваницької – гроші, у І.Т. Балабанова – фінансові ресурси та інвестиційні цінності (тобто інструменти створення фінансових ресурсів).

Однак, останнім часом все більше науковців схиляється до розширеного трактування поняття «фінансовий ринок», поєднуючи різні аспекти його функціонування, що, на нашу думку, є цілком логічним. Так, В.І. Стоян визначає фінансовий ринок як сукупність соціально-економічних відносин у сфері трансформації вільних грошових засобів у позичковий капітал через фінансово-кредитні інститути на основі попиту і пропозиції [21, c.143].

Досить вдале визначення фінансового ринку дали І.В. Токмакова та В.Г. Краснов, розкриваючи його з функціонального та організаційного поглядів. З функціонального погляду фінансовий ринок – це сфера ринкових відносин, що є механізмом, який акумулює та перерозподіляє грошові засоби суспільства між різними секторами і галузями, створює умови ефективного їх використання, сприяє капіталізації економічних відносин. З організаційного погляду фінансовий ринок – це сукупність різноманітних структурних елементів фінансових відносин, що взаємопов’язані й утворюють певні підсистеми, які можна розглядати як самостійні системи [22].

Мошенський С.З. визначає фінансовий ринок як систему інститутів, з яких він складається (учасники ринку – емітенти, інвестори, посередники; біржі та позабіржові організатори торгівлі; інфраструктура ринку – депозитарії, реєстратори, розрахунково-клірингові організації та ін.). В другому аспекті – це система економічних відносин з формування, розподілу та перерозподілу капіталу [15, c.34].

При дослідженні фінансового ринку доволі важливим моментом є розмежування понять «фінансовий ринок» та «ринок грошей», «ринок капіталів», «фондовий ринок», адже часто в науковій літературі ці поняття ототожнюються, що значно звужує досліджувану категорію. Підхід щодо зведення фінансового ринку до ринку грошей прослідковується у працях [5, c.77] та [14, c.10], до ринку капіталів – у праці [19], а до фондового ринку – в праці [12]. Проте, на нашу думку, ідентифікація цих понять є не зовсім доречною, оскільки зазначені ринки є лише сегментами фінансового.

Доволі дискусійним є питання і про місце ринку дорогоцінних металів у структурі фінансового ринку. Так, Данілова Т.Н. [6] у структурі фінансового ринку поряд із фондовим, кредитним та валютним ринком виділяє і ринок дорогоцінних металів. Чалдаєва Л.А. та Кілячков А.А. прирівнюють фінансовий ринок до ринку капіталів, який, у свою чергу, поділяється на ринок середньо- та довгострокових позичкових капіталів, фінансовий ринок та ринок золота [23].

Узагальнюючи вищезазначені підходи, можна стверджувати, що на сьогодні існують десятки визначень поняття «фінансовий ринок». Погляди вчених-економістів на його сутність досить різні й іноді навіть суперечливі, що й спричинило виникнення такої кількості визначень. На основі узагальнення сучасних позицій вітчизняних та зарубіжних вчених щодо сутності фінансового ринку нами виокремлено ряд методологічних підходів до визначення цього поняття. зокрема: механізм перерозподілу між кредиторами і позичальниками; сукупність фінансово-кредитних інститутів, які спрямовують потік грошових коштів від власників до позичальників; ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають різноманітні фінансові інструменти і фінансові послуги; система економічних та правових відносин, пов’язаних з купівлею-продажем фінансових ресурсів.

На підставі виокремлення методологічних підходів різних вчених-економістів, вважаємо за доцільне навести власне визначення економічного змісту поняття «фінансовий ринок», як систему економічних відносин, пов’язаних із процесами акумуляції, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, які  знаходяться у власності суб’єктів економіки за посередництва фінансових інститутів. Зазначений підхід дає можливість узагальнити його як з позиції суб’єктів і об’єктів ринку (інституціональний підхід), так і з позиції певної системи економічних відносин (функціональний підхід).

Висновки. Проведене дослідження економічної сутності фінансового ринку вказує на існування значних розбіжностей в поглядах науковців, а подані визначення фінансового ринку не вичерпують запропонованих у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі. Однак, якими б різноманітними не були трактування поняття «фінансовий ринок», спільним є те, що всі автори визначають його через кругообіг фінансових ресурсів, в процесі якого одні суб’єкти ринку нагромаджують кошти, а інші – мають у них потребу.

 

Список використаних джерел

1.     Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента / Балабанов И.Т. – М.: Финансы и статистика,  1997;  Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): навч. посібник / В.М. Опарін. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. – К.: КНЕУ, 2001. – 240 с.; Рогач О.І. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки / О.І. Рогач, О.І. Шнирков. – К.: Київ. ун-т, 2006. – 302 с.; Унинець-Ходаківська В. П. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: навч. посіб. / В.П. Унинець-Ходаківська, О.І. Костюкевич, О.А. Лятамбор. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. К.: Центр учбової літератури, 2009. – 392 с.; Шелудько В.М. Фінансовий ринок: навч. посіб. / В.М. Шелудько. – [2-ге вид., доп. і перероб.]. – К.: Знання – Прес, 2003. – 535 с.

2.      Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.1 / И.А. Бланк. – К.: «Ника-Центр», 1999. – 592 с.;  Белолипецкий В.Г. Финансы // Экономическая теория на пороге ХХІ века. Т.4: Финансовая экономика; под ред. Ю.М. Осипова, В.Г. Белолипецкого, Е.С. Зотовой. – М.: Юристь, 2001. – С. 289 – 306;   Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты / Д.М. Михайлов. М.: Экзамен, 2004. – 768 с.;  Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок: навч. посіб. / О.Ю. Смолянська – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 384 с.;  Юркевич О.М. Місце та роль кредитних компаній на  фінансовому ринку України / О.М. Юркевич // Фінанси України. 2009.  №11.  С.8893.

3.     Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе / М. Блауг. – М.: Институт новой экономики, 1999. – 785 с.

4.     Василик О.Д. Актуальне дослідження проблем фінансових ринків / О.Д. Василик // Фінанси України. – 2004. – №2. – С.156 –157; Задоя А.О. Структура та функції сучасного фінансового ринку / А.О. Задоя, І.П. Ткаченко // Фінанси України. – 1999. – №5. – С. 3–104; Константинов Ю.А. Финансовый кризис: причины и преодоление / Ю.А. Константинов – М.: ЗАО Финстатинформ, 1999. – 156 с.;  Львов Ю.И. Банки и фондовый рынок / Ю.И. Львов – С.Пб.: РИЦ Культ Информ Пресс, 1995. – 528 с.

5.     Гроші та кредит: [підручник]; під ред. Б.С. Івасіва. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 510 с.

6.          Данилова Т.Н. Инвестиционный рынок и его место в структуре финансового рынка / Т.Н. Данилова // Финансы и кредит. – 2003. –  №8.– С.10–25.

7.          Еuropean Directive on Markets in Financial Instruments 2004/39/ЕС – MiFiD: [Електронний  ресурс]. – Режим доступу: http://www.eur-lex.europa.eu.

8.     Загородній А.Г. Фінансовий словник / А.Г. Загородній, Г.Л.Вознюк, Т.С. Смовженко. – Львів: Вид-во ДУ «Львівська політехніка», 1996. – 384 с.;  Дубенецкий Я.Н. Экономический рост и инвестиции: новые возможности и проблемы / Я.Н. Дубенецкий // Проблемы прогнозирования. – 2006. – № 5. – С. 3 – 9.

9.     Инвестиционно-финансовый портфель; под. ред. Рубина Ю.Б., Солдаткина В.И. – М.: Соминтек, 1993. 749 с.

10.Історія економічних учень: підручник / [Гайдай Т.В., Гражевська Н.І. та ін.]; під ред.  В.Д. Базилевича.  К. : Знання, 2004. – 1300 с.

11.Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж.М.  Кейнс; пер. с англ. Н.Н. Любимова. М.: Гелиос АРВ, 1999. – 352 с.  

12.     Лаврушин О.И. Взаимодействие денежно-кредитной и финансовой политики / О.И. Лаврушин // Финансы и кредит . – 2006. №1. – С. 2–6.

13.Маркс К. Капитал. Критика политической экономии /  К. Маркс. Т. 1. Кн. 1. Процесс производства капитала. – М.: Политиздат, 1983 – 905 с.

14.Мозговий О.М. Фондовий ринок: навч. посіб. / О.М. Мозговий. – К.: КНЕУ, 1999. – 316 с.

15.Мошенський С.З.  Сутність, функції та структура сучасних фінансових ринків в контексті гармонізації національних фінансових систем країн ЄС та України / С.З. Мошенський // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2008. – №102. – С.33–38.

16.Пигу А. Экономическая теория благосостояния / А. Пигу; пер. с англ. М.: Прогресс. Т.1. 1985. 512 с.

17.Рикардо Д. Доклад Комитета о высокой цене золотых слитков / Д. Рикардо. – Сочинения, Т. II. – М., 1941.

18.Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения / Д. Рикардо. Сочинения, Т. 1. – М.: Гос. изд-во политической лит-ры, 1955. – 360 с.

19.     Рыжанская Л.Ю. Повышение роли финансового рынка в мобилизации и эфективном  использовании инвестиционных ресурсов / Л.Ю. Рыжанская // Финансы и кредит. – 2003. – №6. – С.19–34.

20.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит. – М.: Изд-во Соц.– экон. литературы, 1962. –  685 с.

21.Стоян В.І. Фінансовий ринок України: проблеми і перспективи розвитку / В.І. Стоян // Фінанси України. – 2009. – №9. – С.67–77.

22.Токмакова І.В. Сутність і структура фінансового ринку  / І.В. Токмакова, В.Г. Краснов // Фінансовий ринок. – 2001. №12. – С.112120.

23.     Чалдаева Л.А. Место рынка ценных бумаг в системе рыночных отношений  / Л.А. Чалдаева,  А.А. Килячков // Финансы и кредит. – 1999. – №1. – С. 27–31.  

24.      Шелудько В. Розвиток теорії фінансового посередництва у працях українських економістів кінця VIII – поч. ХХ ст. / В. Шелудько, В. Вірченко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2007. – № 97. – С.20–22.

25.Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й. Шумпетер; пер. с англ. – М.: Прогрес, 1992. – 118 с.

26.     Leijonhufvud A. Macroeconomic instability and coordination: selected essays. – Edward Elgar Publishing, 2001. – 392 p.  

27.     Minsky H.P. Finance and stability: The limits of Capitalism. – The Jerome Levy Economics Institute Press, 1993. 392 р.

28.     Minsky H.P. The capital development of the economy and the structure of financial institutions. – The Jerome Levy Economics Institute Press‚ 1993. – р. 26.