banner-mia2.gif

УДК 338.246:631.1

І.В. КУШНІР, к.е.н., с.н.с.,

Міністерство фінансів України

 

Забезпечення страхового захисту аграрних товаровиробників

 

Питання, які розглядаються:

·      Розглянуто питання удосконалення механізму страхового захисту аграрного сектора АПК.

·      Проведено аналіз сучасного стану страхового захисту аграрних підприємств, здійснено оцінку потенційно можливого страхового ринку в АПК.

·      Визначені основні напрямки розвитку страхового ринку, враховано роль та місце держави при цьому.

Ключові слова: економічна безпека, страховий захист, оптимізація, регулювання, управління.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·      Рассмотрены вопросы усовершенствования механизма страховой защиты аграрного сектора АПК.

·      Проведен анализ современного состояния страховой защиты аграрных предприятий, осуществлена оценка потенциально возможного страхового рынка в АПК.

·      Определены основные направления развития страхового рынка, учтена роль и место государства при этом.

Ключевые слова: экономическая безопасность, страховая защита, оптимизация, регулирование, управление.

 

Issues that are examined:

·      The article is devoted the questions of improvement of mechanism of insurance defence of agrarian sector of APK.

·      The analysis of the modern state of insurance defence of agrarian enterprises is conducted, an estimation is carried out potentially possible insurance market in APK.

·      Basic directions of insurance market development are certain, a role and place of the state is taken into account here.

Keywords: economic security, insurance defence, optimization, management.

 

Постановка проблеми. Сільське господарство – одна з ключових, життєво важливих і водночас найбільш ризикових галузей суспільного виробництва, оскільки відтворювальний процес пов’язаний з природно-кліматичними та біологічними чинниками. Тому одним з найгостріших питань в АПК є захист врожаю сільськогосподарських культур, за допомогою якого, певною мірою, можна стабілізувати розвиток підприємств агропромислового комплексу, економіки держави в цілому. Ступінь участі держави у стабілізації економічного стану агроформувань та методичні підходи до вирішення цієї проблеми мають свою специфіку у кожній з розвинених країн.

         Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результативність та перспективність страхової діяльності завжди цікавила як фахівців зі страхування, так і науковців, і знайшла належне відображення у наукових працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених економістів, а саме Базилевича В.Д., Борисової В.А., Василика О.Д., Грушка В.І., Лайка П.А., Лутака М.Д., Осадця С.С., Рейтмана Л.І., Шахова В.В., Яковенка І.В. та інших. Водночас не всі аспекти страхування в аграрному секторі економіки всебічно досліджені у відповідності з ринковими відносинами.

Виникнення суперечливих дій в ході формування ринкових відносин, необ’єктивність і невідповідність ринковим умовам механізму регулювання страхової діяльності в АПК з боку держави, її неуважність до задач підготовки соціальної бази страхування та інші аспекти цієї багатопланової проблеми залишаються дискусійними і потребують подальшого дослідження. Вітчизняна наука поки що недостатньо опрацювала такі питання як визначення оптимальних стратегій розвитку відносин зі страхування в АПК, забезпечення фінансової стійкості таких відносин, удосконалення фінансового контролю страхової діяльності в АПК.

Метою статті є обґрунтування наукових положень та практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму страхового захисту аграрних підприємств АПК.

Виклад основного матеріалу. Своє становлення український страховий ринок почав у 1991 році за відсутності власного страхового законодавства, а також органу державного нагляду за страховою діяльністю. Починаючи з 1991 року відбувається бурхливий розвиток страхової діяльності, з 1993 року значного розвитку набуває особисте страхування, частка якого у загальній структурі страхового ринку в 1993 році випереджала інші види страхової діяльності і складала 46%. В другому півріччі 1994 року інфляція відчутно знизилася. Це призвело до значного падіння темпів зростання страхової діяльності, частка якої скоротилася з 1,2% від ВВП в 1994 році до 0,45% від ВВП в 1995 році, насамперед, за рахунок скорочення в 1994 році з 47,1% до 38% частки особистого страхування у загальній структурі страхового ринку. Стрімкого розвитку на другому етапі одержало недержавне обов'язкове страхування, його частка у структурі страхового ринку зросла з 0,3% в 1993 році до 16,4% в 1995 р [3]. Завдяки створенню Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, вже в 1994-1995 рр. була здійснена реєстрація страхових компаній і видано ліцензії, в яких було визначено ті види страхування, за якими страховик мав змогу здійснювати страхову діяльність.

З часу прийняття Закону України "Про страхування" [1] на страховому ринку України намітився ряд позитивних тенденцій: зростання обсягів страхових платежів; збільшення величини страхових резервів; підвищення частки страхових премій у ВВП; збільшення розмірів статутних фондів страховиків; випереджувальні темпи росту страхових платежів щодо темпів росту страхових виплат (виключення – 1999 рік). Значний розвиток на цьому етапі одержало добровільне майнове страхування. Частка цього виду страхування у загальній структурі страхового ринку збільшилася з 29% в 1996 році до 35% в 1999 році, а в 1997-1998 рр. досягала 44-46%. Крім того, з'явилися якісно нові види страхування, наприклад, Укрстрахнагляд видавав ліцензії на майнове страхування власників приватизаційних і цінних паперів. Відповідно з розвитком нових видів страхування з 1995 р. до 1999 р., зросли доходи та надходження практично від всіх видів страхування. У 2001 р. найбільшу частку надходжень у розмірі 56,1% склали надходження від добровільного майнового страхування. При цьому ця частка зросла порівняно з 2000 р. на 3,4%.

Основними причинами, що стримують розвиток сільськогосподарського страхування є недосконала законодавча база та відсутність необхідних суспільних інституцій. Кількість страхових компаній, що діють на аграрному ринку, незначна.

З іншого боку існує проблема незрозумілості і надмірно суворих умов страхування стосовно страхувальників (сільськогосподарських товаровиробників), про які вони часто довідуються після настання страхового випадку. Крім відміченого, стримуючими факторами для сільськогосподарських виробників щодо страхування є: складний фінансовий стан більшості сільськогосподарських підприємств та несвоєчасні виплати страхових виплат страховикам; недостатня гарантія одержання страхових відшкодувань страхувальниками; відсутність реальної державної підтримки аграрного страхування.

Водночас можна погодитися і зі страховими компаніями, які стверджують, що страхування сільськогосподарського виробництва є більш ризиковим і затратним видом страхування порівняно з іншими їх видами. Підвищена ризиковість страхування врожаю полягає в тому, що в разі настання страхового випадку втрат можуть зазнати не тільки окремі страхувальники, а й цілі території, внаслідок чого кількість звернень щодо отримання відшкодування може бути занадто великою і негативно позначатиметься на фінансовому стані страхової компанії. В результаті, страхування ризиків сільськогосподарськими підприємствами знаходиться на дуже низькому рівні.

Страхування відповідальності юридичних осіб за спричинення шкоди життю та здоров'ю працівників АПК необхідне для підвищення матеріального забезпечення сільських мешканців, підвищення їх добробуту. В аграрній сфері кількість укладених договорів особистого страхування набагато менша ніж у містах, що пов’язано з відсутністю необхідних коштів для укладання договору страхування, недостатньою поінформованістю сільського населення, недовірою до надійності страхового захисту та іншими обставинами. На нашу думку, страховику доцільно більш детально аналізувати можливості запобігання ризиків в АПК, активніше працювати над укладанням договорів особистого, майнового страхування, попередження фінансових ризиків з метою розширення страхової діяльності в АПК.

Особливістю страхового відшкодування збитків і втрат від ушкодження майна в АПК є те, що в основу визначення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило не відшкодовуються в повному обсязі. Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування. Через страхування матеріальних ресурсів в АПК здійснюється запобігання ризиків знищення майна вогнем, у результаті стихійних явищ, неправомірних дій третіх осіб, проводиться страхування сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, а також тварин на випадок їх падежу, вимушеного забою чи загибелі в результаті епідемії, хвороби, стихійного лиха чи навмисних дій третіх осіб.

Так, варто відзначити дуже суттєві коливання ставок франшизи та страхових тарифів, що обумовлене насамперед різними умовами та кінцевими цілями страхування. Здебільшого, страхування сільськогосподарських культур здійснюється як необхідна умова договору застави при здійсненні кредитування сільськогосподарських товаровиробників, при цьому вигодонабувачем (бенефіціаром) виступає банк-кредитор, що не достатньою мірою зацікавлює сільськогосподарські підприємства до ефективного надійного страхування з помірним рівнем франшизи.

Страхування сільського господарства ще не одержало в Україні значного розвитку. Розглянемо головні причини подібної ситуації. Перш за все, це недовіра в питаннях, пов'язаних зі страхуванням сільського господарства, яка в Україні є загальним явищем. Сільськогосподарські товаровиробники переконані: страхові компанії будуть тільки забирати в них гроші й використовувати будь-які засоби - законні і незаконні, щоб уникнути відповідальності у відшкодуванні збитків. Страховик же думає, що фермери хочуть одержати більшу компенсацію, ніж їм належить, тому що намагаються за рахунок страховки покрити збитки від поганого ведення господарства. Подібні упередження підсилюються численними прикладами, що виникають в умовах ринку, коли фермери намагалися обдурити страхові компанії, або коли страховики ухилялися від претензій з виплати компенсацій, хоча вони були законні. Тож, потрібно розірвати це порочне коло, щоб закласти основу для успішного розвитку страхування в майбутньому. Цього можна домогтися за допомогою нового, актуарно обґрунтованого, прозорого, доступного для розуміння й управління продукту страхування, а також ясних правил й інструкцій для врегулювання й вирішення претензій. Тому що аргументи, що передаються з вуст у вуста, не діють на клієнта переконливіше, ніж конкретне врегулювання пред'явлених фермером претензій і своєчасна виплата компенсації згідно закону.

По-друге, в умовах ринку, що розвивається, подібного українському, страхування в сільському господарстві, хоч і вкрай необхідне для підтримки інвестування в сільське господарство - перебуває лише на ранньому етапі свого розвитку. У таких умовах розвиток страхування в сільському господарстві часто збільшується недоліком надійних, актуарно обґрунтованих даних про можливі ризики. Розвиток страхування в сільському господарстві в умовах ринку, що розвивається, часто виявляється в ситуації, коли без інформації в сільському господарстві не будуть використовуватися нові страхові продукти, а без них у сільське господарство буде направлятися усе менше інвестицій, що, у свою чергу, буде стримувати збільшення його продуктивності, а, отже, і заважати добробуту цього сектора економіки. Тому добре налагоджена система страхування й банківської сфери має величезне значення для розвитку ефективного сільськогосподарського сектора.

Зважаючи на актуарні розрахунки передстрахової оцінки, варто зазначити, що у жодній країні коефіцієнт ризику не є постійним для всієї території. Виходячи з певних історичних, географічних і кліматичних умов, таких як урожайність, можливі втрати в результаті зимових морозів або граду можуть бути різними в різних районах. Звідси виходить, що й вартість страхування для покриття цих ризиків у різних районах буде також різною.

На основі наявних даних про розвиток ринку в минулому й розрахунку тенденцій його розвитку в майбутньому, розраховується ймовірність настання страхового випадку й визначається відповідна ціна ризику. Ця ціна буде покривати всі видатки страховиків, пов'язані із продажем страхового продукту, прийняттям на себе ризиків, одержанням міжнародного перестрахування, виплатою компенсацій фермерам, а також з метою одержання гідного прибутку.

Якщо ж виникає претензія, вона повинна бути врегульована прозорим, справедливим і встановленим шляхом, щоб усім забезпечити однакове обслуговування й гарантувати своєчасну виплату компенсацій на основі законних вимог. Для того, щоб забезпечити такий підхід, урегулювання претензій повинне здійснюватися незалежною третьою стороною (не фермером і не страховою компанією) відповідно до заздалегідь погоджених і прозорих провідних вказівок. Це значною мірою збільшить довіру на ринку цих послуг, а вчасно виплачена компенсація й удоволений клієнт - це кращий механізм для регулювання ринку, що тільки може одержати страхова компанія.

У минулому обмежені фінансові можливості окремих місцевих страховиків були серйозною перешкодою для розвитку страхування на випадок ризику в сільському господарстві. Це, у першу чергу, стосувалося систематичних ризиків. На відміну від таких ризиків, як пожежа, інший нещасний випадок, системні ризики - це взаємозалежні ризики, коли великий відсоток власників страхового поліса зазнає збитків одночасно й від того самого класу ризиків. Це приводить до того, що багато власників страхового поліса одночасно висувають претензії, що може привести до того, що страхових премій, виплачених за страхування, виявиться недостатньо, щоб покрити нанесений збиток, а це може серйозно загрожувати платоспроможності страхової компанії.

Одним з основних заходів, до якого можуть вдатися страхові компанії, що займаються страхуванням на випадок системних ризиків, є перестрахування. Адже в Україні окремі страховики могли здійснювати дуже обмежені утримання по ризиках, які могли раптом виявитися одночасно, міжнародний ринок перестрахування був змушений взяти на себе практично всі ризики. Це було, звичайно ж, неприйнятним.

Відсутність проведеної на високому рівні передстрахової оцінки стану сходів і недостатність найбільш важливих даних приводили до того, що міжнародні перестрахувальники відмовлялися здійснювати страхування сільського господарства в Україні.

Одним із ключових моментів у рішенні цього питання й у розвитку ринку страхування й керування ризиками в Україні з'явилося створення Українських сільськогосподарських перестрахувальних пулів. Зазначені міри дають нові можливості для розвитку й впровадження реальних страхових рішень, необхідних для українських фермерів, і створення бази для стабільного розвитку цього важливого сектора української економіки.

У минулому обмежені можливості окремих страхувальників по відшкодуванню збитків були одним з головних факторів, що стримували подальший розвиток страхового сектора в Україні.

З ідеї об'єднання ресурсів ключових учасників ринку для того, щоб забезпечити більше високі відрахування у випадку виникнення локальних ризиків, була закладена основа для підтримки страхових рішень в області сільського господарства України міжнародними перестрахувальниками.

Протягом останніх років урядом було ухвалено низку важливих нормативних актів, що регулюють відносини у сфері страхування сільськогосподарських ризиків. Найбільш значущою є Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 2002 р. №1000 [2], яка визначила порядок здійснення обов’язкового страхування врожаю зернових культур та цукрових буряків. Позитивним зрушенням у державній політиці щодо розвитку сільського господарства є реалізація системи заходів з розширення обсягів кредитних вкладень. Для цього було запроваджено часткову компенсацію державою банкам належних відсотків за надані аграріям кредити. Обов’язковою умовою здійснення такого кредитування є страхування господарствами об’єктів застави за кредит. Це суттєво розширює страхове поле для вітчизняних страховиків. До позитивних тенденцій слід віднести утворення страхових пулів із сільськогосподарського страхування, які об’єднують по кілька фінансово спроможних вітчизняних страховиків. Такі пули мають намір тісно співпрацювати з перестраховиками, в т. ч. й іноземними. Проте навіть з урахуванням цих заходів обсяги страхових послуг в Україні, наданих сільськогосподарським товаровиробникам, ще надто мізерні.

Серед чинників, що стримують нарощування темпів сільськогосподарського страхування, чи не на першому місці  - брак належного правового врегулювання відносин страховиків та страхувальників. Установлено, що за минулий рік із сільгоспвиробників, у яких трапилися страхові випадки, належне відшкодування збитків отримали лише 29,6 % страхувальників. Для 43 % господарств, що одержали виплати, обсяг відшкодування становив менше 20 % заявлених збитків. Половина господарств, що претендували на страхові відшкодування, чекали на них від 3 до 6 місяців з моменту подачі заяви, з них 32,4 % - до трьох місяців, 17,6 % - понад півроку. Також до негативних моментів слід віднести й високі страхові тарифи [5].

На сьогоднішній день усе ще немає чіткого трактування сільськогосподарських ризиків, що призводить до труднощів у врегулюванні збитків. Розвиток сільськогосподарського страхування гальмується значною мірою й тим, що передбачена законодавством компенсація державою господарствам не менше 50 % страхових платежів з 2009 року не здійснюється.

Таблиця 1

Динаміка бюджетної підтримки сільськогосподарського страхування

 

Показники

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Здешевлення вартості страхових премій (внесків)

фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку:   

 

 

 

 

 

 

всього, тис. грн.

54000

10000

50000

200000

0

0

на 1 га сільськогосподарських угідь, грн.

2.44

0.47

2.38

9.52

0

0

Джерело: дані Міністерства фінансів України, статистичний збірник "Сільське господарство України" за 2009 рік

 

Фактично ж і досі воно повністю не охопило навіть державні сільськогосподарські підприємства.

Унаслідок негативної дії природно-кліматичних явищ з року в рік відбувається значний недобір врожаю сільськогосподарських культур, зокрема, озимої пшениці. Пересів (підсів) загиблих сільськогосподарських культур здійснюється не в повному обсязі, а подекуди площі залишаються невикористаними насамперед через брак натуральних і грошових резервів. Тому на ці цілі спрямовуються значні кошти іншого цільового призначення. Це спричиняє такі негативні наслідки, як відстрочення розрахунків господарств з працівниками, з банками за кредити, затримка оновлення основних засобів тощо. Між тим цього можна було б значною мірою уникнути за допомогою страхування посівів. З діючих сільськогосподарських підприємств укладають договори страхування всього 5 % .

Страхування сільськогосподарських тварин та інших основних засобів також перебуває на вельми низькому рівні. Слід відзначити низький рівень охоплення страхуванням об’єктів нерухомості, машин, обладнання, інших матеріальних цінностей. Так, основні засоби сільськогосподарських підприємств здебільшого страхуються лише як об'єкти застави за кредит. Для здешевлення кредиту часто позичальникам вигідно укладати договори страхування за „мінімальною програмою", тобто за якнайменшими тарифами, не зважаючи на потенційні ризики. Найбільше таких договорів страхування припадає на будівлі, споруди та устаткування (56 %). На другому місці - сировина і матеріали (37 %). Решту становлять багаторічні насадження (4 %), транспортні засоби (3 %). За структурою у страхових виплатах передувало відшкодування збитків, зумовлених загибеллю або пошкодженням багаторічних насаджень (58 %) та будівель і споруд (42 %) [5].

Аналіз діяльності господарств аграрного сектору свідчить про завдання шкоди навколишньому середовищу внаслідок забруднення земель сільськогосподарського призначення хімічними речовинами, мінеральними добривами і невиконанням заходів щодо рекультивації земель. В Україні – найвища в світі розораність землі – 60 %. У зв’язку з цим та іншими причинами, відбувається просідання ґрунтів та утворення ярів, забруднюються ріки стічними водами, відходами тваринництва. Це підтверджує доцільність запровадження в перспективі страхування відповідальності аграрних та інших господарств за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу.

Переважна більшість страхових компаній, які сьогодні здійснюють страхування сільськогосподарських ризиків, мають незначний досвід ведення такої діяльності: 63% розпочали страхувати сільськогосподарські ризики після 1995 року. Вже один цей факт дозволяє говорити про наявність таких двох спільних для всіх компаній проблем:

1) відсутність надійних статистичних даних про факти настання несприятливих для сільськогосподарського виробництва природних явищ та обсяги недоотриманого з цих причин врожаю,

2) недостатність знань та досвіду в оцінці ризиків сільськогосподарського виробництва.

Страхування сільськогосподарських ризиків складає незначну частку у загальному страховому портфелі страхових організацій, зокрема, на сільськогосподарські ризики припадає лише 1% усіх договорів страхування, укладених страховими компаніями за останній рік, та відповідно 2.7% зібраних страхових премій. Таке обережне ставлення страхових компаній до страхування об’єктів в аграрному секторі відображає загальне уявлення про те, що ризики сільськогосподарського виробництва є надто великими, аби страхові послуги в цьому секторі могли бути прибутковими для страхових компаній. Проте міжнародний досвід, зокрема, досвід страхування сільськогосподарських ризиків в розвинених країнах Європи, засвідчує, що страхові послуги аграрному сектору можуть бути прибутковими на рівні зі страховими послугами, які надаються іншим секторам економіки. Не існує поганих ризиків, а існують невідповідні тарифи. Отже, перспективи розвитку страхування сільськогосподарських ризиків значною мірою залежатимуть від професійного рівня тих страховиків, які працюватимуть з цими ризиками, зокрема, від їхньої здатності адекватно оцінити та ефективно управляти ризиками.

Ми вже зазначили, що частка страхування сільськогосподарських ризиків в загальному страховому портфелі страхових компаній є незначною. До того ж,  таке страхування переважно здійснюється з метою отримання кредиту, адже 85% від загальної кількості договорів страхування сільськогосподарських об’єктів складають договори страхування банківської застави. Страхування майбутнього врожаю чи іншої застави, яку фермер пропонує як забезпечення повернення кредиту, є досить розповсюдженою практикою скрізь в світі. Проте в Україні з цим пов’язана проблема, яку називають проблемою псевдострахування, тобто формального страхування застави, яке здійснюється за заниженими тарифами і не може дати реального захисту в разі настання страхового випадку.

Основними споживачами страхових послуг в аграрному сектору виступають реформовані КСП, фермерські господарства та трейдери. Основними об’єктами страхування є майбутній урожай, худоба, а також нерухоме та рухоме майно. Серед ризиків, які найчастіше страхують сільськогосподарські виробники, в порядку пріоритетності є, зокрема,  пожежа,  вимерзання, град, злива, буря, ураган (в комплексі), посуха.

При цьому варто зазначити, що на рівень встановлюваного тарифу значно впливають застосовувані підприємством виробничі технології та попередня історія страхування. На другому місці за впливом – географічне розташування страхувальника та кількість років, що він функціонує на ринку. Майже не впливає на рівень тарифу організаційно-правова форма підприємства.

Підтримка добровільності участі у страхуванні де-факто означає підтримку добровільного страхування, оскільки таке страхування вже не відповідатиме ознакам обов’язкового страхування. Справді, обов’язкова форма страхування ґрунтується на таких засадах:

1) законодавче встановлення переліку об’єктів, що підлягають обов’язковому страхуванню, та механізму, яким забезпечується його реалізація, та покладення при цьому відповідальності за здійснення обов’язкового страхування на державні страхові органи;

2) суцільне охоплення всіх об’єктів обов’язкового страхування без заяви страхувальника, оскільки реєстрація об’єкта є підставою для того, щоб він автоматично був охоплений страхуванням (отже обов’язкове страхування не вимагає укладання договору страхування);

3) безумовна дія обов’язкового страхування, незалежно від порушення терміну сплати страхувальником страхових платежів. У разі порушення строків внесення платежів страхувальник сплачує пеню. В разі настання страхового випадку при прострочених платежах потерпілого із страхового відшкодування вилучається сума боргу перед страховою організацією та пеня за прострочений борг;

4) необмеженість обов’язкового майнового страхування у часі. Страхування втрачає силу лише тоді, коли гине майно, або змінюється статус застрахованої особи;

5) законодавче встановлення розміру страхового тарифу, який є однаковим для всіх страхувальників.

Слід зазначити, що програма обов’язкового страхування за умовами Постанови КМУ від 11 липня 2002 року №1000 не відповідає декільком з перелічених ознак обов’язкового страхування, адже не передбачає ні суцільного охоплення об’єктів страхування, ні безумовної дії, ні необмеженості дії страхування у часі. Отже, за означенням, страхування за цією Постановою є добровільним, а не обов’язковим [2].

Отже, слід привести назву державної програми підтримки страхування врожаю зернових та цукрових буряків у відповідність з її змістом, для чого, насамперед, вилучити страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності з переліку видів обов’язкового страхування. Після цього потрібно законодавчо оформити цю програму як програму державної підтримки, попередньо ще раз переглянувши її умови з урахуванням наявних зауважень та пропозицій, аби зробити ці умови зрозумілими, прозорими та привабливими для всіх учасників страхового процесу. Далі перспектива впровадження програми державної підтримки страхування сільськогосподарських ризиків повністю залежатиме від можливостей бюджету щодо виділення коштів на ці цілі.

Страхування майна сільськогосподарських товаровироб­ників провадиться відповідно до правил страхування, що розробляються кожним страховиком, який має ліцензію на цей вид діяльності, і затверджуються при видачі ліцензії.

Найбільшим попитом серед сільськогосподарських товаровиробників користується такий страховий продукт як страхування, пов'язане із відшкодуванням фактичних витрат на вирощування посівів (висаджування) в наслідок повної загибелі рослин на всій або частині площі. Найбільше договорів укладається по страхуванню витрат на вирощування посівів та страхуванню врожаю сільськогосподарських культур по озимих зернових. На другому місці - страхування тварин, де переважає попит на страхування великої рогатої худоби.

Але необхідно зазначити, що страхове поле не поширюється на всіх сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності. Так, по фермерських господарствах кількість укладених договорів до загальної кількості господарств становила 1 %, а по колективних підприємствах - 6%. Найбільш охоплене страховим захистом (76%) майно державних підприємств.

Таким чином, незважаючи на зростання обсягів операцій по страхуванню майнових інтересів сільськогосподарських товаровиробників, він ще недостатній. Попит на страхові послуги сільськогосподарських товаровиробників гальмується дефіцитом у них грошових коштів, низьким рівнем страхової культури, відсутністю достатніх законодавчо визначених механізмів стимулювання юридичних осіб до використання страхового захисту майнових інтересів.

Висновок. Серед актуальних проблем страхового захисту в агропромисловому комплексі варто зазначити наступні: недостатність фінансових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах для сплати страхових внесків, низький ступінь довіри до страховиків, недостатнє законодавче врегулювання страхового захисту аграрних товаровиробників.

У надризиковому виді діяльності, сільськогосподарському виробництві, конче необхідно розвивати та удосконалювати страхові відносини. Адже набагато вигіднішим є здешевлення вартості страхових премій, яке не проводиться з 2008 року, ніж виплата допомоги у разі стихійних лих. Необхідно відходити від практики виплат бюджетної допомоги потерпілим від стихійних лих господарствам, а розвивати та удосконалювати страхові відносини в АПК.

Аграрне страхування має розвиватися за такими напрямами:

- удосконалення законодавства України, яке регулює надання страхових послуг аграрному ринку та надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки зі страхування аграрних ризиків;

- інституційна розбудова, спрямована на зростання спроможності держави здійснювати свої функції у цій системі;

- стимулювання та сприяння розвитку та консолідації страхового сектора, спрямованого на підвищення його спроможності надавати кваліфіковані послуги аграрному сектору.

Список використаних джерел

1. Про страхування: Закон України вiд 07.03.1996 року № 85/96-ВР: [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=85%2F96-%E2%F0

2. Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності:  постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. №1000: [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1051.962.0

3. Базилевич В.Д. Страховий ринок України / Базилевич В.Д. - К.: Товариство "Знання", КОО. - 2008. - 374 с.

4. Борисова В.А. Організаційно-економічний механізм страхування / Борисова В.А. - Суми: Довкілля, 2001. - 194с.

5. Криворучко А.В. Розвиток страхового ринку в сільському господарстві / Криворучко А.В. // Економіка АПК. - 2008. - № 6. - С. 66-70.

6. Лутак Н.Д. Пути интегрирования украинского страхового рынка в мировой / Лутак Н.Д. // Финансовые услуги. - 2009. - № 1. - С. 20-24.

7. Роїна О.М. Страхування в України: Нормативно-правове регулювання [2-е вид., перероб. і доп.] / Роїна О.М. - К.: КНТ, 2006. - 420 с.