banner-mia2.gif

УДК – 657

І.В. ВОЛОШИН, викладач,

 кафедра обліку і аудиту в інвестиційній сфері,

ТНЕУ

 

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ІННОВАЦІЙ

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·        Обосновано действующую методику оценки инноваций.

·        Проанализированы негативные факторы, которые влияют на объективность оценки инноваций в учете.

·        Определенно основные направления и задания оценки для отечественных предприятий.

 

Key issues that are examined

·        The operating method of estimation of innovations in detail is grounded.

·        Negative factors which influence on objectivity of estimation of innovations in an account are analysed.

·        Certainly basic directions and tasks of estimation for domestic enterprises.

 

Постановка проблеми в загальному вигляді. На даний час очевидним є той факт, що підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції можливе тільки через розвиток інноваційної діяльності. Неабиякого значення при цьому має питання оцінки інноваційних проектів і програм. Вироблення методики щодо ґрунтовної та комплексної оцінки можливостей і перешкод у діяльності інноваційного підприємства має велике значення.

Важливим є вивчення об’єктивних факторів, які випливають із оцінки витрат на реалізацію інноваційного проекту, оцінки в розрізі можливих варіантів випуску продукції і обсягів збуту, оцінки впливу зовнішньої цінової політики тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Нині питання оцінки інновацій є досить актуальним, пропонується велика кількість критеріїв та методів. Зокрема, значний внесок у розвиток методичних підходів оцінки інноваційного процесу здійснили такі вчені, як О.І. Волков, М.П.Денисенко [1], М.А. Йохна, В.В. Стадник [2], О.В. Кантаєва, Я.Д.Крупка [3], П. П. Микитюк, М. C. Пушкар [4], П. С. Харів, П.Я.Хомин [5], Т. Шира [6] та ін. Проте, необхідно визначити альтернативні методи оцінки, які були б достовірними, доступними, співзіставленими, легко обраховувались, охоплювали всі етапи впровадження інновацій (планування – підготовка виробництва – виробництво та реалізація).

Постановка завдання. Зрозуміло, що вибір конкретного інноваційного проекту потребує детального вивчення, щоб забезпечити можливе зниження ризику під час прийняття управлінських рішень. Тому важливим етапом оцінки інноваційних проектів та програм має бути аналіз та обґрунтування методологічних аспектів оцінки в сучасних умовах господарювання підприємств України.

Виклад основного матеріалу. Відображення інноваційного процесу в обліковій інформації характеризується великою кількістю варіантів оцінки даних операцій, які залежать від порядку фінансування, інвестування та реалізації інновацій. Тому важливо диференціювати систему оцінки з врахуванням конкретних ситуацій.

На нашу думку, оцінка інновацій як об’єкта обліку та аналізу повинна:

¾         показувати кількісне та вартісне значення конкретного виду інновацій;

¾         давати оцінку з моменту впровадження і на певну дату аж до випуску інноваційної продукції та процесу реалізації;

¾         відображати ринкову вартість та оцінку експертів для можливої реалізації через патентування та ліцензування;

¾         відображати відновну вартість інноваційних проектів, що підлягають модернізації, реконструкції та удосконаленню в процесі експлуатації;

¾         враховувати ліквідаційну вартість або ж вартість реалізації;

¾         служити базою для проведення економічної оцінки інноваційного процесу;

¾         бути інституційною основою на виконання юридичними службами певних дій, пов’язаних з проведенням переговорів про умови розробки інновацій, захисту прав власності та оформлення результатів патентами;

¾         давати інформацію щодо вимог статистичного обліку, податкового та інвестиційного регулювання, адміністративного управління тощо.

Відтак, різне призначення оцінки інновацій та пов’язаної з ними діяльності означає її різноманіття у зв’язку із існуванням широкого спектру підходів щодо реалізації інноваційних програм. Разом з тим, оцінка відіграє основне значення як для раціоналізації обліку так і для управління інноваційним процесом. Тому потрібно глибше розкривати процес оцінювання, а не узагальнювати її з процесом реєстрації фактів господарської діяльності шляхом множення кількості на ціну. Наприклад, класифікація видів оцінки, розроблена Я.В. Соколовим, при їх комбінуванні теоретично дають 264 варіанти, з яких підприємство вибирає в тій чи іншій ситуації конкретний вид оцінки [4, с.284].

Оцінка інноваційних проектів та програм повинна здійснюватись у трьох напрямках:

1)     оцінка інновацій з метою їхнього відбору (передінвестиційна стадія);

2)     бухгалтерська (облікова, вартісна) оцінка інновацій (в момент залучення інновацій і до кінця періоду їх експлуатації);

3)     оцінка ефективності інновацій (паралельно з експлуатацією інновацій та на післяінвестиційній стадії).

Перший та останній напрямки не пов’язанні з традиційними методами бухгалтерської оцінки, а в більшості стосуються планування, аналізу, прогнозування, стратегічного управління і т.п. Хоча з огляду на сучасну тенденцією щодо розширення функцій бухгалтера та облікової інформації, – як готового продукту бухгалтерії, сфера обліку повинна забезпечити достатньо обґрунтовану економічну оцінку, що спирається на використанні сучасних методах і критеріях визначення ефективності інвестиційно-інноваційної діяльності.

Попри те, що способи та методи економічної оцінки ефективності інноваційної діяльності широко описані в літературі, практично всі вони базуються на співвідношенні ефектів і витрат з подальшим їх порівнянням з нормативною величиною.

Щодо економічної оцінки інновацій, які пов’язані із випуском та реалізацією продукції автором визначенні наступні її напрями:

1)     оцінка інноваційного проекту щодо економічної ефективності залучених інвестицій та їх вплив на інвестиційну привабливість;

2)     оцінка ефективності випуску та збуту інноваційної продукції та їх вплив на отриманні результати;

3)     оцінка зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства щодо можливостей інноваційного розвитку.

Оцінка за такими напрямами є узагальненою і за допомогою облікової інформації може використовуватись у практиці вітчизняних підприємств з метою оцінки інновацій, пошуку вигідних варіантів щодо залучення проектів та програм інноваційного характеру, визначення їх ефективності на певну дату тощо.

В основі оцінки як елементу методу бухгалтерського обліку лежать затратні методи визначення вартості, головним інформаційним джерелом яких є облікові дані. Крім цього, у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» історична (фактична) собівартість визначена як пріоритетна при оцінці активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання. На нашу думку, в інноваційно-інвестиційній сфері цей принцип є менш реалізованим. Це пов’язано із довготривалістю інвестиційного циклу, що вимагає визначення доходів з позиції майбутньої вартості та необхідність приведення об’єкта інновацій до його справедливої вартості. Відтак, оприбуткування інновацій слід здійснювати за первісною (історичною) вартістю, тобто за ціною придбання, а вибуття (реалізацію) – за ринковими методами, тобто за продажною вартістю, визначеною на основі ринкових цін. В процесі утримання об’єкт інвестування варто оцінювати способом визначення залишкової (балансової) вартості з врахуванням переоціненої вартості об’єкта, якщо в цьому є необхідність, тобто їх вартість в балансі відрізняється від справедливої на 10 і більше відсотків.

Я.Д.Крупка вважає, що на стадії після інвестиційного контролю важливе значення має розрахунок фактичних показників вартісної оцінки та ефективності інвестицій [3, с.64]. Таким чином, можна зіставити проектні і фактичні дані, виявити відхилення, встановити чинники цих відхилень; виявити неточності та помилки, що стосуються вибору та проектування проекту; внести певні корективи в інвестиційну стратегію підприємства.

На нашу думку, цей метод є актуальним для інвестування і немає великої складності, якщо на підприємстві аналітичний облік поставлений на високому рівні, оскільки як інвестору так і менеджерам необхідна інформація протягом всього терміну експлуатації інвестиційно-інноваційного проекту, щоб управляти ним та впливати на його ефективність. Тому в обліку необхідно відкрити аналітичні рахунки, що стосуються капітальних витрат на конкретний проект, амортизації по даному об’єкту інновацій, фактичних витрат на експлуатацію та утримання, валових доходів від реалізації продукції, випущеній на основі інноваційного обладнання, нового технічного рішення, з використання нових технологічних ліній, чистого прибутку від діяльності за час використання проекту тощо.

Особливість інновацій як однієї з форм інвестиційної діяльності часто характеризується значним інноваційним лагом  і тому інновацій підпадають відповідно до П(С)БО 2 «Баланс» під визначення довготривалого активу (утримання активу строком більше 1 року). Це означає, що даний актив відображається в обліку з позиції ринкових відносин. Проблема виникає, якщо інновацію підприємство виготовляє на замовлення або ж створює самостійно. Тобто, історична (фактична) вартість нововведень при замовленні чи розробці, обчислена з позиції понесених затрат, може не співпадати з його реальною вартістю, яку на ринку формують попит та пропозиція. Тоді виникає необхідність здійснити оцінку відповідно до ринкової вартості.

Однак на практиці дана методика не проводиться, оскільки згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» та П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» ринковий підхід щодо оцінки інновацій може здійснюватись: у випадку безоплатного отримання; внесення до статутного капіталу; в момент обміну на подібний об’єкт, якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу; при обміні на неподібний об’єкт; у разі переоцінки.

Так як, об’єкт інновація часто виникає на самому підприємстві під впливом науково-дослідних розробок та внутрішньої активності інноваційних ідей персоналу, то його первісну вартість на основі фактичних затрат оцінити важко. Тому такі інновацій слід оцінювати за справедливою вартістю, а за відсутності подібних активів на ринку – експертним методом, враховуючи витрати на патентування та ліцензування. Продаж таких інновацій також потребує ринкового підходу до визначення вартості інновацій. Крім того, досить поширено замовляти у спеціалізованих фірм (венчурні підприємства, наукові інкубатори, технологічні парки, науково-дослідні інститути та інші інноваційні компанії) інвестиційні проекти, що впроваджуються підприємством з метою налагодження виробництва інноваційної продукції. Це означає, що формуючи первісну вартість таких об’єктів, можуть бути включені не лише прямі витрати на виготовлення, а інші – транспортні витрати з доставки об’єкту, витрати на монтажу та доведення до експлуатації нового технологічного обладнання чи нових виробничих ліній покращеної продуктивності. Це впливає на зростання витрат, а відповідно і собівартості об’єкта, яка може перевищити ринкову. Тому в цьому випадку логічно було б стосовно даного активу проводити дооцінку чи уцінку їх вартості за ринковою ціною. Такий досвіт щодо оцінки інвестицій діє в Нідерландах та Великобританії.

Аналіз українського законодавства щодо бухгалтерської оцінки інновацій як об’єкта обліку показав ряд негативних факторів, які впливають на визначення достовірної та справедливої вартості інновацій в обліку (табл.1).

Таблиця 1

Перелік негативних факторів, що впливають на об’єктивність оцінки інновацій в обліку

Чинник

Ознака негативного впливу

1

2

При визначенні інновацій як об’єкта обліку

1)        відсутність спеціалізованого стандарту, який би регулював порядок обліку та оцінки інновацій;

2)        розмите тлумачення об’єктів інноваційної діяльності, які включають такі облікові категорії як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, витрати операційної діяльності, витрати інвестиційної діяльності, фінансові витрати, витрати з організації та управління виробничо-господарською діяльністю та ін.

3)        надто узагальнені та неточні принципи оцінки інновацій згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» та П(С)БО 12 «Нематеріальні активи», які не враховують їх специфіку;

4)        відсутність активного ринку інновацій в цілях визначення справедливої вартості даних активів.

При формуванні первісної вартості нововведень

1)        не враховуються витрати на дослідження та підготовку персоналу, а лише прямі витрати, пов’язані з створенням інновацій;

2)        немає розмежування витрат на придбання (виготовлення) об’єктів інноваційного характеру, оскільки відсутній синтетичний облік інновацій – весь облік ведеться в розрізі аналітичних рахунків;

3)        немає підґрунтя включати фінансові витрати, пов’язані зі залученням кредитів в цілях придбання (створення, впровадження) інноваційних програм згідно з П(С)БО 31 «Фінансові витрати», який капіталізує лише відсотки за кредити лише на момент створення кваліфікаційного активу, на відміну від МСФЗ 23 «Витрати на позики», за яким фінансові витрати включаються у первісну вартість всіх активів, з якими пов’язано використання позик на придбання.

При проведенні дооцінки

1)        необґрунтоване розмежування витрат на поліпшення об’єктів між поточною та інвестиційною діяльністю, адже інноваційна діяльність потребує постійного залучення господарських засобів в цілях ефективного її функціонування, бо це сфера раціоналізації виробництва, тому без врахування значних витрат на підтримання фізичної та моральної стійкості щодо старіння у відновленій вартості не обійтись;

2)        значні інфляційні процеси не дозволяють оперативно відображати реальну вартість інновацій, оскільки ґрунтуються в більшості на затратних методах оцінки;

3)      недосконала умова податкового законодавства щодо переоцінки об’єктів основних засобів в групі, якщо їх справедлива вартість відрізняється від балансової на 10 і більше відсотків. Інноваційні активи потребують пооб’єктної переоцінки, адже часто виступають в ролі товару, який повинен відображати ринкову вартість, оскільки формується від пропозиції та попиту;

4)               складний процес дооцінки об’єктів з визначенням їх справедливої вартості, який підприємство не вправі самостійно проводити, а витрати на залучення експертів є надто високими при щорічному переоцінюванні;

5)               оподаткований капітальний дохід від індексації необхідно відновити у статутний капітал для подальшого використання в інвестуванні, а не для «консервації».

При визначенні залишкової вартості інновацій

1)    жорстке регулювання і обмеження використання норм амортизації у податковому законодавстві. За природою інновацій мають властивість швидкого морального старіння і потребують підвищених норм списання їх вартості у собівартість продукції для: а) їх швидкого відтворення; б) з метою визначення дійсної собівартості інноваційної продукції;

2)    згідно Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємство може прийняти самостійно рішення щодо вибору методу амортизації, тільки якщо вони не перевищують податкові норми;

3)    неспівставність у фінансовому та у податковому обліку періодів введення, початку нарахування амортизації та списання.

Як бачимо з табл.1, існує ще ряд невирішених проблем з організації ефективної оцінки інновацій в сучасних умовах функціонування вітчизняних підприємств.

П.Я.Хомин [5, с. 111] висловив думку, що «… нині проблема оцінювання є головною для функціонування системи бухгалтерського обліку, причому в Україні ще більш загострилася, зважаючи на інфляційні процеси попереднього й нинішнього десятиліть, а також специфічні вимоги податкового законодавства щодо застосування т.зв. «справедливої вартості», «звичайних цін», визначення яких ні методично, ні методологічно не забезпечено».

Насправді ж, слід оцінити позитивні зрушення щодо вивчення та застосування на практиці ряду методик по визначенні ринкової вартості, проводиться пошук та рішення комплексу завдань, що стосується визначення реальної вартості активів в сучасній теорії обліку [3;4;5;6].

Узагальнюючи, можна висновок, що необхідно вносити зміни в нормативну базу, яка забезпечує регулювання питань оцінки інновацій та порядок проведення інвестиційно-інноваційної діяльності вітчизняними підприємствами. Держава приділяє мало уваги розвитку концепції сприяння науково-дослідної роботи господарств та інноваційної направленості вітчизняних підприємств, виділяючи із бюджету недостатню кількість коштів для розвитку наукової діяльності, призупиняючи дію раніше прийнятих урядових кроків щодо інноваційної моделі економічного розвитку України. Це в свою чергу впливає на розвиток ресурсного напрямку введення бізнесу, що зумовлює уповільнення впровадження інноваційних продуктів у всі галузі народного господарства, тоді як в усіх розвинених країнах уряд визначає пріоритетні напрями інноваційно-технологічного розвитку, яким надається суттєва фінансова підтримка.

 

Список використаних джерел

1.     Економіка та організація інноваційної діяльності: [підруч. / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; за ред. О.І. Волкова]. – 3-тє вид., допов. і перероб. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 662с.

2.     Йохна М.А. Економіка і організація інноваційної діяльності: навч. посібник. / М.А.Йохна, В.В. Стадник – К.: ВЦ «Академія», 2005. – 400с.

3.     Крупка Я.Д. Облік інвестицій: монографія / Я.Д. Крупка– Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 302с.

4.     Пушкар М.С. Метатеорія обліку або якою повинна стати теорія: монографія. / М.С.  Пушкар – Тернопіль: Карт-бланш, 2007. – 359с.

5.     Хомин П.Я. Парадигма й контроверзи бухгалтерського обліку та звітності (спроба консеквентного аналізу): монографія / П.Я.Хомин, Г.П. Журавель – Тернопіль: Економічна думка, 2007. – 299с.

6.     Шира Т. Методологія бухгалтерського обліку в системі оцінки та порівняння інноваційно-технологічного потенціалу господарюючих суб’єктів / Т. Шира // Формування ринкової економіки в Україні: науковий збірник науково-практичної конференції [«Обліково-аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні»] – Львів, 2005. – С.726-734. – (Cпецвип. 15, част.2).