& Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

· В статье обобщен зарубежный опыт предоставления финансовых услуг в аграрно развитых странах, на основе чего обоснованы предложения, касающиеся формирования системы финансовых услуг для отечественных предприятий аграрного сектора.

· Значительное внимание обращено на вопросы кредитования сельскохозяйственного производства, и, особенно, на проблемы ипотечного кредитования и организационные аспекты обеспечения его развития, а также вопросы кредитной кооперации, доступа сельскохозяйственных производителей к рынку финансовых услуг.

· Обоснован комплекс мероприятий, касающихся усовершенствования финансового обеспечения сельскохозяйственных товаропроизводителей, в частности, путем обеспечения более свободного доступа к рынку финансовых услуг.

& Key issues that are disclosed:

· Foreign experience of granting of financial services in agrarian advanced countries is generalized in the article. On the basis of that the offers concerning formation of system of financial services for the ukrainian enterprises of agrarian sector are proved

· The significant attention is payed to questions of crediting of an agricultural production, especially on problems of hypothecary crediting and organizational aspects of maintenance of its development, and also to questions of credit cooperation, access of agricultural manufacturers to the market of financial services

· The complex of the actions concerning improvement of financial maintenance of agricultural producers in particular by maintenance an easy approach to the market of financial services is proved

У державах з розвиненою ринковою економікою надзвичайно велике значення надається формуванню системи фінансових послуг для аграрного сектору, в тому числі запровадженню широкого спектра механізмів прямої й опосередкованої державної підтримки функціонування ринків сільськогосподарської продукції та розвитку сільських територій.

Регулювання ринку фінансових послуг та розвиток механізмів державної підтримки аграрного сектору забезпечується систематично удосконалюваною законодавчою і нормативною базою, участю держави у фінансуванні відповідних аграрних програм та у створенні необхідних державних і недержавних аграрних інституцій.

Проблеми фінансового забезпечення сільськогосподарських товаровиробників та створення для них сприятливого фінансового середовища функціонування займають чільне місце у працях провідних зарубіжних (С. Вальтера, М. Лишанського, І. Маслової, М. Ельдиєва) та вітчизняних вчених, серед яких варто виділити М. Дем’яненка, О. Ґудзь, І. Кириленка, П. Лайка, І. Лукінова, М. Маліка, Д. Олійника, Д Полозенка, В. Ситника, М. Янківа та ін.

Водночас недостатньо врегульованими залишаються питання фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств в умовах пореформеного періоду, пов’язаного з невизначеністю організаційно-правових питань, що суттєво ускладнює доступ підприємств аграрного сектору до ринку фінансових ресурсів. На обґрунтування заходів щодо вирішення зазначених питань і спрямована стаття.

Україна намагається використовувати кращий зарубіжний досвід у формуванні сучасної державної аграрної політики. Проте цей процес стримується багатьма чинниками, зокрема: несистемною, а в деяких випадках недостатньо якісною розробкою відповідних законодавчих і нормативних актів; обмеженістю фінансових можливостей держави для запровадження ефективних механізмів регулювання ринків сільськогосподарської продукції; використанням незначних обсягів коштів державного бюджету для підтримки конкурентноздатності вітчизняного аграрного сектору та створення відповідної інфраструктури. При цьому варто максимально використати уроки створення ефективного аграрного сектора в розвинених країнах, зробити все, щоб уникнути прикрих помилок в майбутньому при організації функціонування цього важливого сектора економіки.

Звертаючись до зарубіжного досвіду, потрібно зазначити, що вирішення проблем розвитку аграрного сектору може здійснюватись різноманітними методами, враховуючи особливості його функціонування в конкретній країні. Але всі методи, як правило, спрямовані на максимальний захист національного товаровиробника, підтримку його конкурентноздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Так, у США у сфері надання фінансових послуг сільськогосподарським товаровиробникам діють спеціальне Агентство з обслуговування фермерів, Товарно-кредитна корпорація, фермерські гарантійні фонди для кредитування та підтримки страхування ризиків, фермерські кооперативні банки та інші інституції. Ними здійснюються програми товарного кредитування вирощування майбутнього врожаю, визначеного конгресом США по відповідному переліку сільськогосподарських культур, організовуються закупівлі надлишків основних видів продовольчих товарів безпосередньо у виробників, надаються спеціальні фермерські позики для їх розвитку, фінансуються програми консервації фермерами сільськогосподарських земель, розміщених на еродованих або чутливих до змін навколишнього середовища грунтах, підтримується страхування сільськогосподарських ризиків, здійснюється кредитування під низькі відсотки для підтримки виробництва стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції з поверненням кредитів виключно у товарній формі тощо.

Для фермерів, які беруть участь у визначених конгресом США програмах, щорічно затверджуються гарантовані державні ціни на сільськогосподарську продукцію. Крім того, після підписання відповідних контрактів фермерам надається можливість отримати некомерційну безвідсоткову позику розміром до 50 % загальної вартості майбутньої продукції. З метою підтримки виробника також передбачена щорічна державна програма (в межах 40 млрд. дол.) для надання допомоги малозабезпеченим верствам населення продуктами харчування через застосування продуктових талонів. Існують ще й окремі державні програми підтримки експорту сільськогосподарської продукції і продовольства [16].

У Франції поряд з програмами Європейського Союзу та урядовими програмами підтримки розвитку сільськогосподарських товаровиробників запроваджені додаткові спеціальні напрями їх підтримки – через формування відповідних фінансових фондів шляхом впровадження спеціальних податків (у розмірах, що не перевищують, як правило, 1 % від митної вартості реалізованих окремих видів товарів). Наприкінці 90-х років минулого століття таких податків було більше 40.

Зібрані кошти спрямовуються на фінансування діяльності професійних організацій виробників окремих видів продукції. Крім того, ці кошти використовуються переважно для забезпечення захисту інтересів товаровиробників, їх інформування та орієнтування щодо кон'юнктури ринків, пошуку партнерів по бізнесу, фінансування виставкових заходів тощо [17].

Прийнятним для України може бути також досвід Канади, Німеччини, Польщі, Чехії, Латвії, Росії, Китаю та інших аграрно розвинених країн, який вимагає додаткового вивчення та професійного узагальнення для використання з метою підтримки вітчизняних товаровиробників. Загалом аналіз міжнародного досвіду свідчить, що у розвинених країнах обсяги державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників коливаються в межах 30-40 %, а в окремих (зокрема, Японії, Швейцарії ) доходять навіть до 70 % вартості виробленої продукції [18].