banner-mia2.gif

П.Л. Сук,

канд. екон. наук, доцент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту,

Національний аграрний університет

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

Раскрыто сущность трансфертных цен, их назначение и порядок формирования;

- Проанализированы особенности сельскохозяйственного производства, влияющие на разработки и использование трансфертных цен;

- Обосновано необходимость применения трансфертных цен на основании рыночных цен для оценки готовой сельскохозяйственной продукции, которая используется в прoцессе производства и для переработки;

- Доказана целесообразность разрабатывать трансфертные цены на уровне затрат на продукцию, которая предназначена на корм животным, а также на выполненные работы и услуги вспомогательных производств.

 

Key issues that are examined:

- The essence, destination and ways of forming of transfer prices are opened;

- The peculiarities of the farm production which influence on transfer prices making and using are analyzed;

- The necessity of transfer prices applying on the base of market prices for evaluation finished agricultural products which are used during production and working process are grounded;

- The expediency of transfer prices working out on the level of production costs which are designed for animal feed are proved.

 

Між підрозділами в межах одного підприємства здійснюється обмін продукцією, роботами і послугами, особливо коли відбувається виготовлення спільного продукту, а підрозділи виготовляють лише окремі його складові. Для цього необхідно визначити ціну, за якою продукцію, роботи і послуги потрібно передавати від одного підрозділу до іншого. За часів СРСР для цієї мети використовували внутрішньогосподарські облікові ціни – як фіксовані ціни в межах підприємства, за якими оцінюється продукція (роботи, послуги) при передачі їх між підрозділами. В зв’язку з ринковими перетвореннями в нашій країні, коли необхідно максимально точно підрахувати доходи і витрати кожного підрозділу і оцінити його вплив на загальний фінансовий результат підприємства, необхідно застосовувати відповідну ціну. Такою є трансфертна ціна – як внутрішня ціна, за якою один підрозділ підприємства (цех, відділ і ін.) передає іншому продукцію або послуги. Слово “трансферт” з французького transfert, від латинського transfero – ереношу, переміщую, тому трансфертна ціна означає ціну обміну або переміщення.

Як зазначають П.Т. Саблук та М.Я. Дем’яненко [1, с.194], трансфертна ціна – ціна, яка визначена одним структурним підрозділом на продукт або послугу другому підрозділу тієї ж організації.

Трансфертна ціна повинна забезпечити відображення витрат і доходів центрів відповідальності (підрозділів), а також підприємства в цілому.

Трансфертною ціною може бути будь-яка ціна. Вона може базуватись на ціні, яка може існувати на незалежному ринку, на основі витрат підрозділу або довільно встановленої ціни.

Не існує простого виміру трансфертної ціни, яка може задовольнити всі потреби підрозділів підприємства. Завданням керівництва (менеджменту) є створити таку систему трансфертного ціноутворення, яка (1) дозволяє виміряти і відобразити використання ресурсів кожним підрозділом і (2) дозволяє оптимально розподіляти ресурси підприємства. [2, с.609].

Застосування трансфертних цін на підприємствах має такі завдання:

-                          забезпечити справедливу передачу продукції між підрозділами підприємства;

-                          посилити контроль за переміщенням продукції між підрозділами;

-                          сприяти точному підрахунку витрат на виробництво продукції кожного підрозділу;

-                          покращити облік розрахунків між підрозділами;

-                          підвищити відповідальність підрозділів за результати своєї роботи.

Питання трансфертних цін широко досліджували як зарубіжні вчені: Ч.Т.Хорнгрен, Дж. Фостер [3], Дж.Г.Хелкамп [4], К. Друрі [5] та вітчизняні вчені: C.Ф.Голов [6], В.С.Лень [7].

Аналіз літературних джерел свідчить, що виділяється три основні методи визначення трансфертних цін: 1) на основі ринкових цін; 2) на основі витрат; 3) на основі переговорів.

К. Друрі виділяє п’ять основних типів трансфертних цін: 1. Трансфертні ціни на основі ринкових цін; 2. Трансфертні ціни на основі маржинальних витрат; 3. Трансфертні ціни на основі повних витрат; 4. Трансфертні ціни типу витрати-плюс; 5. Трансфертні ціни на основі переговорів, але вони також будуються на основі вищезазначених трьох методів [5, с.786].

Трансфертне ціноутворення одне з найбільш складних питань у відносинах між підрозділами.

Якщо існує незалежний досконалий конкурентний ринок для продуктів чи послуг, які передаються, ринкова трансфертна ціна є найкращою для трансфертного ціноутворення. Оцінка діяльності підрозділів полегшується у випадку застосування ринкових трансфертних цін, тому що результати є порівнянні з тими, що існують на зовнішньому ринку. В теорії, підрозділ, який купляє, не повинен очікувати платити більше або менше в межах підприємства, ніж якби він здійснював купівлю за межами підприємства. В цей же самий час  підрозділ, який продає, не повинен очікувати заробити більший або менший доход в межах підприємства, ніж якби він здійснював продаж споживачу за межі підприємства.

Якщо порівнювати внутрішню трансфертну ціну з ціною на зовнішньому ринку, то потрібно враховувати, що її потрібно коригувати на комісійні продавцям і витрати на рекламу.

Якби всі внутрішні трансферти на підприємстві базувались на точному порівнянні, як подібні продажі були б оцінені на відкритому ринку, то суб’єктом трансфертного ціноутворення було б легше керувати. На жаль, це не завжди відбувається і пряме визначення ринкової ціни в багатьох випадках не здійснюється, тому що існують такі обмеження як:

1.  Багато внутрішніх трансфертів включають внутрішню продукцію з нечітко визначеною ціною на відкритому ринку в зв’язку з тим, що такі продукти неповністю закінчені і не можуть бути продані на цьому етапі;

2.  Недосконала інформація про справжні ринкові ціни не дає змоги їх використовувати, тому що час керівника може бути повністю витрачений на збір справжньої інформації про ціни;

3.  Продукція відрізняється по природі, якості, кількості, терміну сплати і доставки, що робить порівняння важким або неможливим;

4.  Інколи підприємства використовують бросові ціни на ринку, щоб звільнитись від надлишку або застарілих товарів, і ці тимчасові низькі ціни не потрібно використовувати, як основу для постійних трансфертних цін.

Незважаючи на ці обмеження, політика ринкового трансфертного ціноутворення важлива для розуміння загальної системи внутрігосподарських відносин.

При використанні трансфертних ринкових ціни необхідно здійснити наступні кроки:

1.   Запровадити надійну пошукову систему для постійного контролю за ринком цін і доповідати про зміни коли вони відбуваються;

2.   Підрозділ повинен купувати продукти і послуги в межах підприємства до тих пір, поки умови залишаються порівнянні з зовнішніми купівельними можливостями. Крім того, до цієї ціни включається доставка і контроль якості;

3.   Якщо підрозділ, що продає продукцію, не дотримується всіх конкурентних умов, що існують на зовнішньому ринку, то підрозділ, який отримує продукцію змушений її придбати поза межами підприємства;

4.   Підрозділ, що продає продукцію, може відхилити продаж в межах підприємства, якщо вигідніше продати за межі підприємства;

5.    Створити незалежну групу управлінців, які б розглядали розбіжності між підрозділами, які купують і продають продукцію по трансфертних цінах і виносили рішення, які б задовольняли обидві сторони. До такої комісії необхідно включити незалежних, об’єктивних і неупереджених осіб зі складу працівників підприємства, які б користувались авторитетом серед працівників підприємства і мали достатню інформацію про ціни на зовнішньому ринку.

Одним із методів побудови внутрішньої ціни на підприємстві є трансфертна ціна на основі витрат. Вона використовується для виміру доходів і витрат підрозділів, а також за умови коли не можна застосувати ринкові ціни.

Побудова трансфертної ціни на основі витрат означає вибір найбільш оптимальної системи, методу обліку витрат і застосування такої системи класифікації витрат на основі яких можна зробити висновок, що вони є базою для формування ціни на основі витрат. В зв’язку з цим підприємство мусить визначитись, на основі яких витрат будувати трансфертну ціну: на основі фактичних витрат, на основі планових витрат, на основі змінних витрат, на основі нормативних витрат, на основі витрати – плюс надбавка.

Дж. Г. Хелкамп зазначає [4, с.615], що потенційною проблемою трансфертного ціноутворення на основі витрат є те, що підрозділ-продавець може не мати стимулу ефективно контролювати витрати, коли вони автоматично переносяться на підрозділ-покупець без справжньої перевірки зовнішнім ринком.

Побудова трансфертної ціни на основі фактичних витрат означає підрахунок усіх понесених фактичних витрат на виготовлення продукції. Цей метод є економічно виправданим, бо дозволяє відшкодувати підрозділу всі понесені фактичні витрати. Його застосування ускладнене тим, що продукція відпускається по мірі її виготовлення, а фактичні витрати на одиницю продукції при виготовленні неоднорідної продукції можна визначити часто в кінці місяця, коли буде відома загальна сума витрат і загальна кількість виготовленої продукції. Але при окремому підрахунку витрат за окремим замовленням, коли всі витрати відносяться на окремий вид або партію однорідної продукції, застосування фактичних витрат для визначення ціни є більш ефективним.

Трансфертні ціни на основі планових витрат означають визначення планової собівартості виготовленої продукції. Планова собівартість дасть змогу визначити ціну продукції, за умови, коли фактичні витрати підрахувати неможливо. Планова ціна визначається на основі прогнозних витрат, з врахуванням фактичної собівартості таких видів продукції за попередній період. Планова ціна дає змогу визначити суму, за якою продукцію потрібно передавати іншим підрозділам. Але недоліком планової ціни є те, що вона приблизна і не зовсім точно відображає витрати на виробництво продукції. Рідко, щоб планова ціна співпала з фактичною, бо завжди вона буде або більшою, або меншою від фактичної через розбіжності, які фактично відбуваються в процесі виробництва.

Встановлення трансфертних цін на основі нормативних витрат означає визначення нормативної собівартості виготовленої продукції. Це різновид планової ціни, але визначається вона на основі нормативів на виробництво продукції. Встановлюються нормативи витрачання матеріалів, оплати праці, інших витрат, за якими визначаються нормативна ціна. Вона має ті ж самі недоліки, що і планова ціна.

Визначення трансфертної ціни на основі змінних витрат означає включення в ціну лише змінних витрат і не врахування постійних. Така ціна не враховує такі постійні витрати як амортизація, витрати на утримання приміщень, опалення, охорона, страхування. Таке ціноутворення можливе при передачі продукції між підрозділами, проте має свої недоліки. Ціна, встановлена на основі змінних витрат є заниженою, а тому, як показує практика, використання її обмежене. Вона застосовується у випадках, коли необхідно визначити, яка сума змінних витрат витрачена на виробництво продукції, бо постійні витрати не залежать від кількості виготовленої продукції, і підприємство їх несе навіть тоді коли продукцію не виготовляє. Така ціна занижує доходи у підрозділу-продавця і завищує собівартість виробленої продукції у підрозділу-покупця.

Трансфертна ціна основні витрати – плюс надбавка означає, що ціна будується на основі витрат плюс надбавка. Вона застосовується тому, що побудова ціни на основі витрат не дає змоги підрозділу-продавцю отримувати прибуток, який забезпечує надбавка. Ця ціна наближена до ринкової ціни.

Трансфертні ціни на основі переговорів встановлюються у випадках, коли неможливе використання ринкових цін або ускладнений підрахунок витрат, які є основою для встановлення трансфертних цін.

Договірна трансфертна ціна покликана задовольнити вимоги як підрозділу продавця, так і підрозділу-покупця.

Трансфертні ціни на основі переговорів Дж. Г. Хелкамп [4, с.618] уточнює як договірні ринкові ціни. Він зазначає, що користь від ринкового трансфертного ціноутворення може бути досягнута за допомогою договірних ринкових цін, навіть коли не можна скористатись надійними ринковими цінами. Це означає, що підрозділ-покупець і підрозділ-продавець обговорюють ситуацію, за якої вони є ринком для знаходження ринкової ціни, яка б їх задовольнила. При цьому підрозділи розглядаються, як незалежні в межах одного підприємства і відкрито обговорюють понесені витрати, альтернативні можливі продажі зовні підрозділом-продавцем, варіанти покупок підрозділом-покупцем і наслідки внутрішніх розрахунків, що впливають на загальний дохід підприємства.

Якщо покупець і продавець не погоджуються з встановленою ціною, кожен має свободу перервати процес переговорів. В такому випадку потрібна допомога незалежної групи управлінців, які б допомогли вирішити спірні питання, не порушуючи автономію підрозділів. Найбільшою проблемою, яка  виникає при договірних ринкових цінах, є велика витрата часу, тому що кожен випадок потрібно уважно розглянути і використання встановлених ринкових цін у майбутньому вимагає перегляду раніше погоджених цін відповідно до змін, які з часом відбулись.

На нашу думку, з Дж.Г. Хелкампом не можна погодитись в тому, що договірні ціни повинні будуватись лише на ринкових цінах. Тому, що виходячи з особливостей кожного підприємства, можливі ситуації, коли про ціни домовляються не лише виходячи з ринкових. Адже підприємство єдине і часто цілі підрозділів спільні, тому ціна повинна задовольняти, як обидва підрозділи, так і підприємство в цілому. В своїх інтересах підприємство за згодою підрозділів може використовувати будь-які ціни, встановлені на основі переговорів і не обоязково вони можуть бути ринковими. Основною вимогою при цьому є те, щоб  такі ціни задовольняли обидва підрозділи, а не відповідали ринковим.

К. Друрі зазначає, що трансфертні ціни на основі переговорів найбільше підходять для ситуацій, в яких проявляються недосконалості ринку щодо проміжного продукту, особливо коли є різні реалізаційні витрати для внутрішнього і для зовнішнього ринків або коли існує декілька ринкових цін [5, с.795].

Д.Х. Ватсон і Дж.В. Бомлер вважають, що трансфертні ціни на основі переговорів допомагають вирішити конфліктні ситуації, які виникають між підрозділами підприємства. Вони зазначають, що виключно математичні рішення проблем трансфертного ціноутворення на практиці можуть бути менш корисними з точки зору управлінців, тому що при децентралізації оптимальними цифровими рішеннями в певній мірі приходиться жертвувати. Тому, якщо найбільш прийнятним для вирішення конфліктів є переговори, то і трансфертне ціноутворення повинне будуватись на цій же основі [8].

З метою задоволення вимог підрозділів підприємства можливе використання подвійної трансфертної ціни. Вона передбачає застосування різних трансфертних цін для підрозділу-продавця і підрозділу-покупця. Так один підрозділ може оцінювати отриману продукцію на основі облікової ціни, а інший – відвантажену на основі ринкової.

Як зазначає С.Ф. Голов, у результаті подвійного ціноутворення сума фінансових результатів сегментів не дорівнюватиме загальному фінансовому результату компанії. Для відображення такої різниці застосовують рахунок внутрішніх фінансових результатів, дані якого використовують для коригування доходів і витрат з метою виключення внутрішнього продажу при складанні фінансової звітності компанії [6, с.484]. Тут слід зауважити, що не подвійна трансфертна ціна, яку використовують підрозділи, викривляє загальний фінансовий результат підприємства, а врахування будь-якої трансфертної ціни при передачі продукції між підрозділами не повинне включатися в загальний фінансовий результат підприємства. Це проблема бухгалтерського обліку, за якою потрібно виключати внутрішній розрахунок при підрахунку результату діяльності підприємства.

Трансфертне ціноутворення між підрозділами підприємств, які розміщені в різних країнах, має свої особливості. На нього впливають різне законодавство в різних країнах, тарифи, мита, ризики, пов’язані з переміщенням продукції, обмеження країнами перерозподілу доходів і дивідендів. В звязку з цим підприємство може з метою зменшення сплати податків переміщувати продукцію в ту країну, де податки менші.

Виходячи з викладеного, можна стверджувати, що для ефективнішої роботи підприємства передачу продукції між його підрозділами потрібно робити не безкоштовно, а за плату на основі визначеної ціни.

Проаналізовані підходи до використання трансфертних цін можуть застосовуватися і в сільському господарстві. Але характерною особливістю цієї галузі є те, що внутрігосподарські підрозділи виконують роботи і надають взаємні послуги між собою і одночасно значна частина готової продукції знову використовується у процесі виробництва: насіння на посів, корми для годівлі тварин, переробка сільськогосподарської продукції (рис.).


Image

Рис. Використання готової продукції для виробництва

Як правило, завжди є такі ситуації:

а) оприбуткована із виробництва готова продукція рослинництва підлягає реалізації, яку здійснює підприємство;

б) частина готової продукції рослинництва використовується для продовження виробництва у цій же галузі і навіть у одному і тому ж підрозділі. Наприклад, зерно, одержане від урожаю може бути продане, використане на посів у будь-якій бригаді, включаючи і ту, де воно вирощене;

в) частина готової продукції рослинництва використовується для годівлі тварин. При цьому може бути така продукція, яка одночасно продається, згодовується тваринам, чи висівається для одержання нового урожаю, наприклад, зерно, картопля тощо. Разом з цим може бути така продукція, яка має лише одне призначення – згодовування тваринам, наприклад, зелена маса, сіно, силос тощо;

г) частина готової продукції тваринництва може використовуватися для виробничих потреб одних і тих же або різних груп тварин, наприклад, молоко для випоювання телят і поросят, яйця для одержання пташок, мед для годівлі бджіл тощо;

д) частина готової продукції тваринництва використовується для рослинництва, наприклад, гній для удобрення сільськогосподарських культур;

ж) будь-яка продукція може мати наступну переробку, наприклад, зерно мелють на борошно, овочі і фрукти консервують, переробляють на соки, із молока виробляють масло, сметану, сир тощо.

Відзначені особливості свідчать про те, що в сільському господарстві потрібно чітко визначити порядок застосовування трансфертних цін.

В Україні є великий досвід використання внутрігосподарських цін, коли діяв внутрігосподарський розрахунок із застосуванням чекової системи обліку і контролю [9, 10, 11, 12, 13, 14]. Це відбувалось в 70-х – 80-х роках минулого століття. Світова практика такого досвіду немає. Його потрібно використати в даний час з врахуванням розвитку ринкових умов та можливостей сучасної обчислювальної техніки.

Розробка трансфертних цін на основі ринкових цін дає можливість визначити долю кожного підрозділу у формуванні фінансового результату та приймати обґрунтовані управлінські рішення про доцільність (або недоцільність) здійснення виробничих процесів.

Приклад. Підприємство виробило 100 ц зерна. Потрібно вирахувати доцільність його продажу чи наступного згодовування свиням. Розрахунок показує (табл. 1), що за 100 ц зерна при ціні реалізації 70 грн. за 1 ц підприємство матиме виручку в сумі 7000 грн. (100 ц х 70 грн. = 7000 грн.). Витрати на виробництво цього зерна становили 5000 грн. Звідси прибуток 2000 грн. (7000 грн. – 5000 грн. = 2000 грн.). Отже, рівень рентабельності на виробництві зерна 40% (2000 грн. : 5000 грн. х 100 = 40).

Таблиця 1

Формування фінансового результату при оцінці використаної продукції за цінами реалізації

Показники

Сума, грн.

А. 1-й етап виробництво зерна 100 ц

 

Витрати на виробництво

5000

 Собівартість 1 ц зерна

50

Ціна реалізації за 1 ц

70

Виручка від реалізації (70 грн. х 100 ц = 7000 грн.)

7000

Фінансовий результат (прибуток) (7000 грн. – 5000 грн. = 2000 грн.)

2000

Рівень рентабельності, % (2000 грн. : 5000 грн. х 100 = 40%)

40

Б. 2-й етап – виробництво мяса свинини 16 ц

 

Вартість спожитого зерна (100 ц х 70 грн. = 7000 грн.)

7000

Витрати на виробництво без вартості спожитого зерна

8000

Собівартість 1 ц приросту мяса [(7000 + 8000) : 16 = 93,75]

93,75

Виручка від реалізації (1000 грн. х 16 ц = 16000 грн.)

16000

Фінансовий результат (прибуток) (16000 грн. – 8000 грн. – 7000 грн. = 1000 грн.)

1000

Рівень рентабельності, % (1000 грн. : 8000 грн. х 100 = 12,5%)

12,5

Всього прибутку (2000 грн. +1000 грн. = 3000 грн.)

3000

Загальний рівень рентабельності, % [3000 грн. : (5000 грн. + 8000 грн.) х 100 = 23]

23

Якщо це зерно згодувати свиням, то одержимо 16 ц приросту мяса. При ціні за 1 ц мяса 1000 грн. виручка становитиме 16000 грн. (16 ц х 1000 грн. = 16000 грн.). Для одержання цієї кількості мяса потрібно крім зерна ще провести витрати на 8000 грн. Отже, якщо згодоване зерно буде оцінено по цінах реалізації (70 грн. за 1ц), то підрозділ, який здійснює вирощування свиней матиме прибуток в сумі 1000 грн. (16000 грн. – 7000 грн. – 8000 грн. = 1000 грн. ). Рівень рентабельності на виробництві мяса складе 12,5% (1000 грн. : 8000 грн. х 100 = 12,5). Вся сума прибутку по виробництву мяса складе 3000 грн. (2000 грн. + 1000 грн. = 3000 грн.), в тому числі на вирощуванні зерна 2000 грн. і на вирощуванні  свиней 1000 грн. Загальний рівень рентабельності по виробництву мяса 23%, в тому числі при вирощуванні зерна – 40% і при вирощуванні свиней – 12, 5%.

Як бачимо, розробка трансфертних цін на рівні ринкових дозволяє встановити питому вагу кожного підрозділу у одержаному результаті роботи. В даному прикладі підприємству не вигідно згодовувати зерно свиням, а краще його продати.

Для підрахунку ефективності переробки готової сільськогосподарської продукції також доцільно використовувати трансфертні ціни розроблені на основі ринкових. Це дозволяє підрахувати ефективність роботи на кожній стадії виробничого процесу.

Розраховуємо ефективність продажу зерна і борошна (табл. 2). При продажу 100 ц зерна по ціні 70 грн. за 1 ц матимемо виручку від реалізації 7000 грн. (100 ц х 70 грн. = 7000 грн.). При затратах на його виробництво 5000 грн. прибуток становитиме 2000 грн., а рівень рентабельності 40% (2000 грн. : 5000 грн. х 100 = 40).

Якщо ціна борошна 90 грн. за 1 ц, а додаткові витрати, повязані з помелом зерна 1000 грн., то додаткова виручка (прибуток) буде 2000 грн. (9000 грн. – 7000 грн. = 2000 грн.), а рівень рентабельності на помелі буде 200% (2000 грн. : 1000 грн. х 100 = 200).

Таблиця 2

Ефективність помелу зерна на борошно

Показники

Сума, грн.

Собівартість 100 ц зерна

5000

Ціна реалізації за 1 ц зерна

70

Виручка від реалізації (70 грн. х 100 ц = 7000 грн.)

7000

Фінансовий результат (прибуток)

2000

Рівень рентабельності (2000 : 5000 х 100 = 40)

40

Додаткові витрати, пов’язані із помелом зерна

1000

Собівартість 1 ц борошна [(5000+1000):100 = 60]

60

Ціна реалізації 1 ц борошна

90

Виручка від реалізації борошна (100 ц х 90 грн. = 9000 грн.)

9000

Додаткова виручка, повязана із помелом зерна (9000 грн. –7000 грн. = 2000 грн.)

2000

Рівень рентабельності помелу зерна, 20% (2000 грн :1000 грн. х 100 = 200)

200

Загальна сума прибутку (9000 грн. – 5000 грн. – 1000 грн. = 3000 грн.)

3000

Рівень рентабельності виробництва борошна, % (3000 грн. : 6000 грн. х 100 = 50)

50

Таким чином, розрахунок свідчить, що більш вигідно зерно помолоти і продати борошно. Аналогічно можна розраховувати ефективність переробки будь-якої сільськогосподарської продукції. При цьому не залежно від того, чи буде перероблятися продукція на власних виробництвах, чи на стороні на давальницьких умовах оцінювати її доцільно за ринковими цінами, що дозволить визначити ефективність діяльності на кожному етапі виробництва.

Таблиця 3

Формування фінансового результату при оцінці використання продукції за собівартістю

Показники

Сума, грн.

А. 1-й етап виробництво зерна 100 ц

 

Витрати на виробництво

5000

 Собівартість 1 ц зерна

50

Б. 2-й етап – виробництво мяса свинини 16 ц

 

Вартість спожитого зерна (100 ц х 50 грн. = 5000 грн.)

5000

Витрати на виробництво без вартості спожитого зерна

8000

Всього витрат на виробництво мяса свинини (5000 грн. + 8000 грн. = 13000 грн.)

13000

Собівартість 1 ц приросту мяса свинини (13000 грн. :16 ц = 812,50 грн.)

812,50

Виручка від реалізації (1000 грн. х 16 ц = 16000 грн.)

16000

Фінансовий результат (прибуток) (16000 грн. – 13000 грн. = 3000 грн.)

3000

Рівень рентабельності, % (3000 грн. : 13000 грн. х 100 = 23)

23

Всього прибутку (2000 грн. +1000 грн. = 3000 грн.)

3000

Загальний рівень рентабельності, % [3000 грн. : (5000 грн. + 8000 грн.) х 100 = 23]

23

 

Продукція, яка виготовляється для власного внутрігосподарського споживання, як правило, становить продовження виробничого процесу і має оцінюватися на основі витрат. Наприклад, зерно, яке вирощене для годівлі тварин, не має товарного вигляду, оцінюють на основі витрат. В такому випадку вартість зерна списують на годівлю тваринам за собівартістю (табл. 3).  При такому обліку фінансовий результат визначається після реалізації продукції. Собівартість її включає використану готову продукцію за собівартістю виробництва. Ринкова ціна тут не потрібна, бо продукція виготовлена не для продажу: сіно, солома, кормові буряки, зелена маса, силос – все це має конкретний напрямок використання – корми для годівлі тварин.

Таким чином, в сільському господарстві трансфертні ціни потрібно встановлювати:

1.                               На основі ринкових цін – для оцінки готової продукції, яка має товарний вигляд і використовується для внутрішнього споживання з метою продовження процесу виробництва (зерно на посів, корми тваринам) та переробки (помел зерна, переробка соняшнику на олію, консервування тощо).

2.                               На основі витрат - для оцінки готової продукції, яка не має товарного вигляду, а призначена виключно дл продовження процесу виробництва: сіно, солома, кормові буряки, зелена маса сіяних трав і кукурудзи, силос,сінаж тощо.

3.                               На основі планових витрат з коригуванням до рівня фактичних – для оцінки робіт і послуг допоміжних виробництв – вантажний автотранспорт, ремонтна майстерня, електропостачання,водопостачання тощо.

Список використаної літератури:

1. Словник-довідник фінансиста АПК /За ред. Саблука П.Т. та Демяненка М.Я. – К .: 1997. – 234 с.;

2. DeCoster Don T., Schafer Eldon L., Ziebel Mary T. Management accounting: A decision emphasis. – 4th ed. – New York etc.: Wiley, 1988.-681 p.;

3. Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерський учёт: управленческий аспект: Пер. с англ. / Под. ред. Я.В. Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 416 с.;

4. Helmkamp John G. Managerial accounting. – 2 and ed. – New York etc.: Wiley, 1990. – XV – 826 p.;

5. Друри К. Управленческий и производстенній учёт: Пер. с англ.;Учебник. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 1071 с.;

6. Голов C.Ф. Управлінський облік. – К.: Лібра, 2003. – 704 с.;

7. Лень В.С. Управлінський облік: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2003. – 287 с.;

8. Watson, D.H. and Baumler, J.V. Transfer pricing: a behavioural context// Accounting review. 50(3). – july, 1975. pp. 466-474.;

9. Про аграрну політику КПРС у сучасних умовах: Постанова Пленуму ЦК КПРС від 6 березня 1989 р. // Сільські вісті. – 1989. – 1 квітня.;

10. Об улучшении продовольственного обеспечения населения страны на основе коренного повышения эффективности и дальнейшего развития агропромышленного производства: Постановление Совета Министров СССР от 5 апреля 1989 г. // Правда. 1989. 11 апреля.

11. О коренной перестройке экономических отношений и управления в агропромышленном комплексе страны: Постановление Совета Министров СССР от 5 апреля 1989 г. // Правда. 1989. 12 апреля.

12. Об утверждении Положения о поставках продукции производственно-технического назначения, Положения о поставках товаров народного потребления и Основных условий регулирования договорных отношений при осуществлении экспортно-импортных операций:  Постановление Совета Министров СССР от 25 июля 1988 г. // СП СССР (отдел первый). 1988. – №24-25.-С.387-447.

13. Про оернду і орендні відносини в СРСР: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1989 р. // Сільські вісті. – 1989. – 9 квітня;

14. О совершенствовании организации заработной платы и введении новых тарифных ставок  и должностных окладов работников производственных отраслей народного хозяйства: Постановление ЦК КПСС, Совета Министров СССР и ВЦСПС от 17 сентября 1986 г. №1115 // СП СССР (отдел первый). 1986. – №34. С. 603-622.