П.К.Канінський,
канд. екон. наук, старший науковий співробітник,
завідувач відділу ННЦ “Інститут аграрної економіки” УААН
Ключевые вопросы, которые рассматриваются:
· Проведен анализ развития фермерских хозяйств в странах Европейского союза;
· Обобщены тенденции, присущие деятельности этой категории предприятий;
· Проанализирован порядок финансирования и налогообложения фермеров в странах ЕС;
· Раскрыты основные направления Единой сельскохозяйственной политики Совета министров Евросоюза до 2013 года;
Key questions which are considered(examined):
· The analysis of farms’ development in the countries of the European Union is carried out;
· The tendencies inherent in activity of this category of the enterprises are generalized;
· The order of financing and taxation of farmers in the countries of EU is analysed;
· The basic directions of the Uniform agricultural policy of Council of Ministers of the European Community till 2013 are opened;
До складу Європейського союзу входять 25 країн, територія яких становить майже 4 млн. кв. км з населенням 456,2 млн. чоловік, у тому числі працездатних – 211,1 млн., 4,3 відсотка з них зайнято безпосередньо у сільському господарстві. Внутрішній валовий продукт цих країн становить 11 трлн. USD. Частка сільського господарства в ньому лише 2,3%.
У країнах ЄС основними виробниками сільськогосподарської продукції є фермерські господарства. За даними Євростату, у 2002 р. в середньому на одне фермерське господарство припадало земельних угідь у Англії – 68 га, у Данії – 40, Франції – 42, Швеції – 38, Німеччині – 36, Голландії – 15, Італії – 6, Бельгії – 14 і Греції – 4 га. Середній розмір фермерського господарства країн ЄС становив 20 га. У цих країнах простежується тенденція до скорочення чисельності фермерських господарств, кількість яких щорічно зменшується на 3–6%[1]. Характерною особливістю розвитку фермерства в цих країнах є орієнтація виключно на виробництво продовольства. Сировина непродовольчого призначення в них майже не виробляється, 4/5 усієї продукції спрямовується на продовольчі потреби.
Серед країн Євросоюзу перше місце з виробництва сільськогосподарської продукції з розрахунку на душу населення, згідно з даними Євростату, належить Данії. Сільське господарство цієї країни є одним з ключових секторів економіки, здатним задовольнити потребу 16 млн чоловік у продуктах тваринного походження. Датський експорт м’ясних продуктів у 7 разів і молочних у 3,5 раза перевищує цей показник в середньому по країнах ЄС. Ця країна, за даними Євростату, експортує більше двох третин сільськогосподарської продукції, яку виробляє. Основою сільськогосподарського виробництва є сімейна ферма. Загальна кількість великих ферм у 2000 р. становила 57,8 тис. проти 63 тис. у 1998 р. за середнього розміру фермського господарства 40 га. При цьому 17,8 тис. великих ферм виробляють 80 відсотків загального обсягу свинини, молока і продукції рослинництва в країні. Більшість фермерських господарств займаються виробництвом як продукції рослинництва, так і тваринництва. Разом з тим, у 2000 році 6 тис великих ферм спеціалізувалося на виробництві свинини, 8,5 тис. – молока та 3,3 тис. – продукції рослинництва.
В Данії відбувається процес концентрації виробництва і укрупнення ферм. Якщо у 1964 р. нараховувалось 110 тис господарств, то уже у 2000 р. їх кількість скоротилася до 23 тис. одиниць. Число ферм молочного напряму спеціалізації, починаючи з 1970 р., зменшувалось упродовж кожних 10 років наполовину і у 2000 р. становило 10 тис. одиниць. За цей же період кількість корів у одному господарстві збільшилась в середньому з 12 до 65 голів. Завдяки високій культурі ведення землеробства і тваринництва, механізації й автоматизації виробничих процесів, розгалуженій мережі висококваліфікованих консультантів датські ферми збирають високі врожаї усіх сільськогосподарських культур. Так, урожайність зернових у 2000 р. становила 62 ц/га, у тому числі озимої пшениці – 52, жита – 54, картоплі – 358 і цукрових буряків – 485 ц/га [1].
Сільськогосподарське виробництво Данії практично повністю належить приватному сектору і фінансується здебільшого самими товаровиробниками. Важливим джерелом підтримки і стимулювання цієї галузі являються субсидії Євросоюзу, які у 2000 році становили 267 млрд. датських крон. У 1999 р. виробники сільськогосподарської продукції цієї країни одержали 8,6 млрд. крон, а в 2000 р. – 10,2 млрд. крон з бюджету ЄС, у той час як з датського бюджету на розвиток фермерства було виділено за цей же період відповідно 1,43 та 1,39 млрд. крон [2].
Доходи сільського господарства у 2000 р. тут зросли на 9 відсотків і становили 51 млрд. крон проти 47 млрд. крон у попередньому році. На прибутковість цієї галузі негативно вливає зростання собівартості продукції та постійно зростаюча податкова система. У цій країні найвищий рівень податків серед країн ЄС, частка яких у ВВП сягає 50%. За цим показником Данія займає друге місце після Швеції. У 2001 р. загальна сума податків для приватного сектору аграрної сфери зросла на 4,5 млрд. крон.
Прибутки великих господарств, спеціалізованих на виробництві свинини, зменшились з 3,5 млрд. крон у 1997 р. до 2,1 млрд. крон у 2000 р., або з розрахунку на одне господарство відповідно з 500 до 350 тис. крон, а прибутки великих молочних ферм за цей же період не змінилися і були на рівні 1,9 млрд. крон, але у розрахунку на одне господарство вони зросли з 190 до 230 тис. крон за рахунок скорочення кількості фермерських господарств за ці роки щорічно майже удвічі. Доходи високотоварних фермерських господарств, спеціалізованих на вирощуванні різноманітних сільськогосподарських культур, зменшилися з 0,8 млрд. крон у 1977 р. до 0,75 млрд. крон у 2000 р. За даними Євростату, у 2000 р. прибутки від реалізації свинини у надвеликих ферм становили 684 тис. крон у середньовелеких – 398 тис. крон, в молочному скотарстві – відповідно 346 і 268 та в рослинництві – 533 і 265 тис. крон. Це пояснюється постійною концентрацією виробництва і укрупненням ферм. Так, у 1964 р. в країні нараховувалось 110 тис. господарств, а в 2000 р. їх кількість скоротилась до 23 тис. [1].
До числа європейських країн з найрозвиненішим аграрним сектором економіки належить Швеція. У цій країні менше третини території придатне для ведення сільськогосподарського виробництва. Незважаючи на це, вона забезпечує себе продовольством на 75-80 відсотків, а такими важливими продуктами, як зерно, м’ясо і молоко – повністю. Тут нараховується 3,2 млн га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2,8 млн га ріллі, яку обробляють 85,3 тис. сільськогосподарських підприємств, з них 64 тис. – сімейні ферми. На одне фермерське господарство припадає 37,5 га сільгоспугідь та 46 га лісу. Поголів’я корів зменшилося з 449 тис. у 1999 р. до 428 тис. голів у 2000 р. За цей же період поголів’я свиней скоротилося на 9% і становило майже 2 млн. голів. Зменшення поголів’я корів останніми роками пов’язане з існуючими квотами на молоко і м’ясо в рамках ЄС. В аграрній сфері країни зайнято лише 1,7% усієї робочої сили. Вартість зібраного зерна у 2000 р. (6,2 млн. т) в грошовому виразі оцінюється в 6 млрд. шведських крон. Валовий дохід сільськогосподарських підприємств досяг майже 24 млрд. крон, сумарні витрати – 27,4 млрд. крон. Субсидії ЄС на потребу шведського сільського господарства у 1999 році становили 7 млрд. крон, у тому числі: погектарна підтримка фермерів – виробників зерна – 3,6 млрд. крон, субсидії на тваринництво – 0,3, підтримка регіонів – 0,9, охорона навколишнього середовища – 1,8, підтримка починаючих фермерів – 0,5 млрд. крон. Кожний фермер є членом 3-5 територіальних кооперативів. На підприємствах фермерської кооперації переробляється 99% молока, 60-80% м’яса і зерна. Річний товарообіг підприємств фермерської кооперації становить 70 млрд. крон [1].
У Великобританії, за даними Євростату, у 2000 р. середній розмір ферми становив 68 га сільськогосподарських угідь. Причому iз загального числа фермерських господарств у країні – понад 270 тис. одиниць – 100 тис., або майже 40%, мають земельні ділянки, що не перевищують 100 га сільгоспугідь з кількістю працюючих 1–5 чоловік. Британські фермери ведуть багатопланове господарство, поєднуючи кілька видів бізнесу. Це зумовлено необхідністю досягнення фінансової стабільності, рівномірного обігу капіталу і зменшення ризику від можливих невдач із моновиробництвом. Річний дохід британського фермера становить від 25 до 15 тис. доларів США. Фермерство країни характеризується високою культурою землеробства і тваринництва, комплексною механізацією виробничих процесів. Тут збирають по 70–100 ц/га зернових та 400–500 ц/га картоплі. В середньому на одну ферму припадає 60 корів з надоєм молока 4500–5000 кг за рік [1].
Британський фермер не лише господар, а й менеджер власного бізнесу. Разом із тим, він не обходиться без послуг великої кількості сервісних, маркетингових і консультаційних компаній. Серед багатьох послуг необхідно виділити зовнішній менеджмент, який здійснює керуюча компанія через своїх менеджерів. Саме цей спосіб керівництва набув значного поширення, незважаючи на те, що фермер за надані послуги має платити до 30% одержаного прибутку, оскільки керуюча компанія сприяє фермеру у досягненні вищих і стійкіших результатів, ніж він міг би одержувати самостійно.
На відміну від країн Західної Європи, в Польщі домінують дрібні фермерські господарства, в яких зосереджена майже половина сільськогосподарських угідь і ріллі, 68% – садів, 53 – лук і 44% – пасовищ. Польський фермер обкладається єдиним податком на землю, який порівняно невеликий і не гальмує розвитку фермерства. Розміри податку диференційовані залежно від якості земель. Так, податок на середні за родючістю землі, які відносяться за класифікацію до III категорії, становить у вартісному обчисленні 1,5 ц жита з 1 га, а за найродючіші землі, що належать до І категорії, він удвічі вищий і становить 2,8 ц жита з 1 га. Фермерські господарства з найгіршими за родючістю грунтами, які відносяться до V і VI категорій, зовсім не обкладаються податком [3].
Для більшості фермерських господарств країн ЄС характерний високий рівень спеціалізації виробництва. Тут основними виробниками товарної продукції тваринництва є спеціалізовані ферми індустріального типу: ферми-фабрики, агрокомплекси, сімейні ферми з одним-двома постійними працівниками, де висока продуктивність праці.
У країнах Євросоюзу 95% фермерських господарств не мають постійних найманих працівників. Всі роботи на фермах виконують в основному самі фермери та члени їх сімей. Сторонні працівники залучаються лише для виконання сезонних робіт на порівняно менш тривалі періоди. Владні структури цих країн у своїй аграрній політиці поряд із стимулюванням концентрації виробництва і вдосконаленням його структури сприяють розвиткові сімейних ферм.
Важливими чинниками стабілізації великого високоефективного виробництва є надання субсидій і кредитів, а також заходи, що сприяють підвищенню продуктивності праці й модернізації виробництва. У багатьох країнах фермерські господарства мають пільгове оподаткування. У Швеції, наприклад, послідовно дотримуються принципу одноразового оподаткування фермерських доходів.
В основу ринкової і цінової політики країн ЄС покладено три фундаментальні принципи: єдиний ринок товарів з єдиними цінами, принцип єдиної преференції, тобто перевага на ринку ЄС повинна надаватися товарам країн Євросоюзу, а також єдине фінансування.
У 1962 р. була розроблена єдина сільськогосподарська політика (ЄСП) країн ЄС, основне завдання якої в аграрній сфері – всебічна підтримка фермерських господарств. З цією метою було створено спеціальний фонд підтримки і гарантій сільгоспвиробникам, який становив 43 млрд. євро, або 50% бюджету країн Європейського економічного співробітництва і направлявся щорічно на субсидування фермерів за наступними статтями: підтримка ринкової ціни, виплати залежно від обсягів виробництва продукції, виплати залежно від цільового використання субсидій, виплати залежно від розмірів посівних площ і поголів’я тварин, різного роду компенсаційні виплати. Згодом, в міру зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції були введені виплати на обмеження виробництва та на деякі інші статті субсидій.
У зв’язку з прийняттям до ЄС 10 нових країн, у 2003 році Рада Міністрів Євросоюзу провела реформування Єдиної сільськогосподарської політики до 2013 р. Вона, насамперед, передбачає відмову від прямої залежності розмірів одержаних фермерами субсидій від обсягів вироблюваної продукції при збереженні системи прямих виплат і закріплення більш жорстких вимог до фермерів щодо охорони навколишнього середовища, продовольчої безпеки вироблених товарів і дотримання правил утримання домашніх тварин. Реформа передбачає поступове скорочення допомоги великим господарствам на 1,2 млрд. євро щорічно. При цьому фінансування сільськогосподарських виробників в рамках ЄСП до 2013 р. залишається на теперішньому рівні – 43 млрд. євро на рік.
В окремих країнах ЄС створена чітка система кредитування фермерів, завдяки якій здійснюється регулювання сільськогосподарського виробництва. У випадках посухи, повені та інших стихійних явищ збитки відшкодовуються із коштів страхових кредитних сільськогосподарських фондів. З метою надання допомоги фермерським господарствам у випадку фінансових труднощів у країнах ЄС функціонують спеціальні фонди: Європейський фонд для соціального розвитку, Європейський соціальний фонд, Європейський фонд вирівнювання і гарантій.
Для розвитку сільськогосподарського виробництва країн з розвиненою ринковою економікою характерні такі тенденції:
основним виробником сільськогосподарської продукції в цих країнах являються фермерські господарства, які розвиваються під впливом інноваційних процесів;
спеціалізація і концентрація виробництва з метою економії витрат та забезпечення максимального прибутку;
функціонування мережі спеціальних фондів з метою пільгового кредитування фермерських господарств та надання їм фінансової допомоги в скрутних становищах;
важливим джерелом стимулювання й підтримки фермерства є субсидії та дотації з бюджету Євросоюзу;
пільгове оподаткування доходів фермерських господарств, що має разовий характер;
інтенсифікація виробництва шляхом збільшення інвестицій з розрахунку на одне господарство і на одного працюючого та зростання продуктивності праці;
кооперація та інтеграція сільськогосподарських підприємств в рамках аграрно-промислового і продовольчого комплексів;
Головний же висновок, який можна зробити, вивчаючи досвід розвитку фермерства в країнах Євросоюзу, полягає в тому, що сільськогосподарський товаровиробник в них відчуває постійну допомогу суспільства у вирішенні проблем села через систему державної підтримки і спеціально створених фондів. Цінність досвіду цих країн у тому, що вирішення цих проблем носить системний, цілеспрямований характер. Тут на загальнодержавному рівні досить висока престижність праці селянина.
Використана література
1. Экономика 180 стран. Polpred.com>Дания>Деловая Дания-2002>АПК.
2. Сакович В. Фермерство за рубежом //Международный с.-х. жур. – 1999. – № 5-6. – С. 37-41.
3. Степаненко И.Ф. Из опыта фермерского хозяйства Польши // Экономика АПК. – 1998. – № 4.