banner-mia2.gif

УДК 378.31 (477+100)

В.А. МУРАВСЬКА, аспірант[1],

кафедра податкової та страхової справи

Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

ТЕНДЕНЦІЇ ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ

 

Питання, які розглядаються:

·      Досліджено стан та тенденції витрат на вищу освіту в Україні та за кордоном.

·      Запропоновано пропозиції щодо покращення фінансування вищої освіти в Україні.

Ключові слова: вища освіта, фінансування, бюджетне фінансування.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

·      Исследовано состояние и тенденции расходов на высшее образование в Украине и за рубежом.

·      Сделаны предложения по поводу улучшения финансирования высшего образования в Украине.

Ключевые слова: высшее образование, финансирование, государственное финансирование.

 

Issues that are examined:

·      Condition and tendencies of expenses on the higher education in Ukraine and abroad are explored;

·      Offers concerning improvement of financing of higher education in Ukraine are made.

Keywords: higher education, financing, state financing.

 

Постановка проблеми. Розвиток національних систем освіти визначається конкретними для кожної країни соціально-економічними чинниками і політичними умовами, які мають свою траєкторію та життєвий цикл існування.

Доволі популярною є думка, що витрати на вищу освіту є інвестиціями з довготривалим за своїм характером господарським ефектом [9, с.179].

Сфера освіти для успішного функціонування потребує забезпечення в достатніх обсягах фінансовими ресурсами. Фінанси освіти – це система грошових відносин з приводу формування, розподілу й використання різноманітних фінансових ресурсів або фондів грошових коштів. В результаті реалізації цих відносин в освітянській діяльності утворюються різноманітні фонди фінансових ресурсів, призначенням яких є забезпечення ефективного функціонування закладів системи освіти [6, с.136].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Огляд публікацій з проблем фінансового забезпечення вищої освіти свідчить, що дослідженню даної проблематики присвячені праці вітчизняних вчених: В. Андрущенка, Й. Бескида, В. Боброва, Є. Бойко,Т. Боголіб, О. Василика, В. Кременя, С. Ніколаєнка та ін. Серед російських учених, які досліджували питання фінансування вищої освіти, можна назвати А. Анчишкіна, В. Басова, С. Белякова, С. Смирнова, С. Струмиліна та ін. Окремі аспекти досліджуваної проблематики розглядалися у працях зарубіжних вчених: Г. Беккера, Ч. Бексона,М. Блага, Г. Брока, Е. Денісона, Я. Тінбергена та ін.

Ми віддаємо належне даним працям та дослідженням, проте звертаємо увагу на необхідність постійного розвитку наукових поглядів щодо вирішення проблем фінансування вищої освіти в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду.

Метою даної статті є визначення тенденцій фінансування вищої освіти в Україні та визначення шляхів щодо його покращення з урахуванням зарубіжного досвіду.

Виклад основного матеріалу. Зарубіжна та вітчизняна практика свідчить, що освіта не може в повній мірі розвиватися без суттєвої підтримки з боку держави.

Як показує приклад розвинутих держав, вищий рівень освіченості населення свідчить про вищий рівень їх економічного розвитку. Саме тому, всі розвинуті країни світу спрямовують значну частину своїх фінансових ресурсів на підтримку та забезпечення розвитку вищої освіти. Щодо України, то вчені і практики дотримуються думки, що державне фінансування вищої освіти є недостатнім і потребує покращення.

Реально видатки на освіту у 2003 році становили 5,6 % від обсягу ВВП, у 2005 році – 6,1 %, у 2007 році - 6,2 %, 2009 році 7,3 % [13]. В  європейських країнах витрати на освіту (за рахунок всіх джерел фінансування) становлять: Австрія – 5,7% від обсягів ВВП, Данія 7,1%, Ісландія 6,7%, Швеція 6,5%[2, с. 77].  Проте існуючий рівень бюджетного фінансування  галузі освіти в Україні не повною мірою задовольняє її поточні потреби. Відтак фінансування не має інвестиційного характеру, не забезпечує модернізацію і розвиток національної системи освіти.

В суспільстві стає пріоритетним чітке усвідомлення того, що освіта – це сфера здійснення соціально-економічних інвестицій, що мають надзвичайно важливе значення для забезпечення сталого розвитку країни. Фінансове забезпечення освіти повинно узгоджуватися з економічним розвитком країни.

Об`єктивна необхідність достатніх обсягів бюджетного фінансування освіти, що закріплено законодавством України, зумовлена ще й тим, що діяльність галузі вимагає певної стабільності фінансового забезпечення.

Законодавство України визначає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства [3].

Фінансування державних закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей реального сектора економіки, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Як свідчать дані табл. 1, біля 65 % витрат на освіту фінансуються з місцевих бюджетів.

Таблиця 1

Обсяги фінансування освіти

 

  Роки

Зведений бюджет, млн. грн.

у тому числі

державний бюджет

місцеві бюджети

всього, млн. грн.

%

всього, млн. грн.

%

2002

12269,0

4989,3

40,7

7279,7

59,3

2003

14977,7

5735,7

38,3

9242,0

61,7

2004

18333,2

7200,0

39,3

11133,2

60,7

2005

26801,8

9932,8

37,1

16869,0

62,9

2006

33785,0

12122,1

35,9

21662,9

64,1

2007

44333,6

15149,7

34,2

29183,9

65,8

2008

60959,4

21554,3

35,4

39405,1

64,6

       2009

66773,9

23925,7

35,8

42848,2

64,2

Складено за даними Держкомстату України [13]

 

Сьогодні надзвичайно важливим є забезпечення ефективного використання бюджетних коштів вищими навчальними закладами.

Загальновідомо, що економічно розвинені країни не заощаджують на освіті. Вони щорічно кардинально збільшують витрати на освіту з державного бюджету, забезпечуючи таким чином свій майбутній розвиток. За оцінками експертів, світові видатки на вищу освіту досягають 300 млрд. дол., що в свою чергу складає 1% світового ВВП. Приблизно 1/3 цих видатків припадає на розвинуті країни, де переважають державні університети, а фінансування здебільшого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Так, наприклад, витрати державного бюджету на освіту у Великій Британії складають 6,3%, Німеччині – 6,4%, Франції – 6,9%, США – 7,0%, Канаді – 7,3% ВВП [2, с. 77].

Фінансування вищої освіти здійснювалося в країнах світу з різних джерел. В одних країнах історично переважало державне фінансування (зокрема, країни ЄС), в інших, таких як США, Південна Корея, більшою мірою було представлене фінансування за рахунок коштів приватних осіб та підприємств. Водночас, в останнє 10-ліття ХХ сторіччя тенденція диверсифікації джерел фінансування освіти набула поширення в усіх країнах.

В розвинених країнах частка державного фінансування вищої освіти є дуже різною. Так, у Канаді частка держави у фінансуванні вищої освіти становить 70–85%, у Голландії – 90%, у Німеччині – 95%, у Великобританії – 62%. При цьому частка плати за навчання у структурі бюджету ВНЗ у всіх цих країнах значно нижча. В Англії плата за навчання складає 12%, у Канаді 11%, а студенти Голландії, Німеччини, Фінляндії, Швеції взагалі не сплачують за навчання [10, с.51]. У Новій Зеландії університети фінансуються на 96% урядом, а 4% становлять доходи від плати за  навчання [12, с.105-106].

За останні роки національні системи освіти постсоціалістичних країн переживають труднощі, породжені політичними та соціально-економічними реформами. В цих умовах падіння обсягів ВВП помітно змінило механізм фінансування освітньої галузі. На тлі сповільнення щорічних темпів ВВП в усіх країнах домінує тенденція скорочення обсягів фінансування системи освіти і посилення контролю за витрачанням державних коштів [1, с.133].

Співвідношення витрат на освіту і державних видатків по країнах зумовлені особливостями соціально-економічної ситуації в державі, законодавчими передбаченнями, що визначають соціальну спрямованість видаткової частини бюджету. Але таку градацію витрачання бюджетних коштів можна розцінювати як певне розуміння урядами пріоритетності вкладень в освітній комплекс. В цьому плані класичним прикладом є розвиток повоєнної Японії, уряд якої вирішив більшу частину ресурсів інвестувати в охорону здоров’я та освіту. Тодішні сподівання уряду (освічене і здорове наступне покоління зможе вирішити економічні проблеми країни), підкріплені відповідними інвестиціями в освіту, себе виправдали.

Постсоціалістичні країни в умовах катастрофічного падіння ВВП, скорочення видатків держбюджетів на потреби освітньої галузі змушені були відійти від домінуючого принципу єдиного (державного) фінансування освіти й активізувати пошук інших джерел. В період податково-бюджетної кризи 90-х років пріоритетами державного фінансування освіти стали: підтримка стандартів у базовій освіті, перебудова середньої освіти, післядипломна освіта (навчання дорослих), вибіркове втручання у вищу освіту. Натомість державне фінансування вищої освіти продовжує скорочуватись.

Фінансові можливості і перспективи розвитку вищих навчальних закладів залежать від становища державного бюджету. Але протягом останніх років, в тому числі і в Україні, ситуація дещо змінилася  не в кращу сторону. Майже у всіх країнах світу актуальною стала проблема бюджетного дефіциту, а зростання потреби суспільства в освіті зумовило необхідність більших обсягів її фінансування. Це призвело до пошуку альтернативних джерел фінансування. Основним джерелом державних фінансових ресурсів стало надання навчальним закладом платних освітніх послуг. Аналіз світового досвіду свідчить, що сучасною тенденцією розвитку вищої освіти країн світу являється диверсифікація джерел його фінансування [8, с.23-40].

Законом України "Про освіту" передбачено бюджетні асигнування на освіту в розмірі не менше десяти відсотків національного доходу [3]. Дані табл. 2 вказують на те, що держава виділяє на освіту замість 10 % національного доходу трохи більше, в середньому за досліджуваний період, ніж 6 %. Проте простежується позитивна тенденція до збільшення цього показника за 2003-2005 рр. на 1,7 відсоткових пункту.

За рахунок бюджетних коштів установи галузі освіти можуть профінансувати лише витрати на заробітну плату, нарахування на неї, витрати на електроенергію та комунальні послуги, а також часткове поповнення матеріально-технічного забезпечення. При наявності такої схеми фінансування підвищення якості навчального процесу та забезпечення переходу до Болонської системи залишається досить проблематичним. У той же час, враховуючи економічну ситуацію в Україні, тенденція скорочення об’ємів бюджетного фінансування галузі освіти, і, як наслідок, скорочення державного замовлення щодо підготовки спеціалістів того або іншого рівня, буде зберігатися.

Таблиця 2

Видатки зведеного бюджету України на розвиток освіти, млн. грн.

 

Показник

2003 рік

2004 рік

2005 рік

2006 рік

2007 рік

2008 рік

2009 рік

Видатки:

   на освіту

14977,7

18342,6

26815,5

33793,0

44349,6

60968,0

66774,0

   на фундаментальні дослідження

606,6

783,6

1078,3

1359,8

1733,4

2230,1

2188,3

У відсотках:

   до попе- реднього року

х

122,4

146,2

126,1

131,2

137,5

109,5

   до 2003 р.

х

122,4

179,1

225,6

296,1

407,1

445,8

   до національного

доходу

5,6

5,3

6,1

6,2

6,2

6,4

7,3

   до видатків зведеного бюджету

19,8

17,9

18,9

19,3

19,5

19,5

21,5

Складено за даними Міністерства фінансів України

 

Характерною особливістю сучасного етапу розвитку вітчизняної сфери освіти є абсолютний та відносний приріст позабюджетних коштів у системі багатоканального фінансування навчальних закладів.

Для залучення додаткових джерел фінансування заклади освіти можуть використовувати лише два фактори: власний інтелектуальний капітал та матеріальну базу. Інтелектуальний капітал забезпечує розвиток освітньої та наукової діяльності, матеріальна база дозволить з найменшими витратами розвивати непрофільні для навчального закладу напрями діяльності.

Викладене вище дає підставу вважати вагомим фактором розвитку вищої освіти стан фінансової системи країни та можливості щодо диверсифікації джерел фінансування галузі. При цьому враховуються різні критерії розподілу ресурсів, щоб забезпечити максимальну гнучкість у використанні бюджетних коштів на інституціональному рівні. В розвину­тих країнах апробовані різні варіанти поєднання бюджетного фінансування з іншими формами, а саме:

- навчання за контрактом;

- залучення коштів інвесторів;

- фінансування наукових або інноваційних програм;

- залучення кредитів;

- гранти під наукові розробки;

- фінансування від міжнародних фінансових інститутів;

- кошти замовників (приватне підприємство);

- власні надходження вузів від дослідницької діяльності;

- добровільні внески.

Варіанти комбінування державного фінансування й інших альтернативних джерел вказують, з одного боку, на істотне зростання доступу до вищої освіти широких верств населення, з іншого боку – на посилення диверсифікації джерел залучення коштів в освітню сферу. Однак в наукових дискусіях про роль держави в розвитку вищої освіти XXI століття залишаються міцними позиції щодо збереження не тільки регулювальної функції, а й державної відповідальності за її розвиток.

Такий фактор впливу на розвиток освіти, як стан ринкових відносин, ставить перед кожною країною вимоги докорінного реформування освіти, пов’язаного із запровадженням економічних відносин у цій сфері.

Пріоритетом держави має стати розуміння життєвої необхідності в створенні конкурентоспроможної системи освіти.

З метою покращення фінансування галузі, на нашу думку, необхідно:

1)                вжити заходів щодо збільшення державного фінансування вищої освіти;

2)                довести фінансування освіти до 10 % від національного доходу;

3)                посилити контроль уряду за виконанням у повному обсязі норм Конституції України та вимог законів України "Про освіту" та "Про вищу освіту", інших нормативно-правових актів, що стосуються сфери вищої освіти, щоб не допустити безконтрольної комерціалізації вищої освіти.

Висновки. Ситуацію, що склалася в Україні з фінансуванням системи освіти, можна оцінити як незадовільну. Обсяг коштів, які мають спрямовуватися з бюджету, зменшується.

Світова практика не знає випадків стабілізації витрат за допомогою засобів, спрямованих на економію коштів. Можна досягти тимчасового зменшення витрат, але наслідком буде втрата досягнутого рівня розвитку системи освіти країни. Розвинені держави планують щорічне збільшення витрат на системи освіти (збільшення в абсолютних одиницях).

Найбільш реальною альтернативною бюджетного фінансування освіти в Україні має стати надходження фінансових ресурсів від наукової та інноваційної діяльності, від реалізації продукції, виробленої навчально-дослідними господарствами ВНЗ.

 

Список використаних джерел

1. Боголіб Т.М. Фінансування освіти за кордоном / Боголіб Т.М. //  Фінанси України. – 2005. - № 8. – С. 132-139.

2.  ВеличкоА.В. Питання бюджетного фінансування закладів освіти / ВеличкоА.В., Калько І.В. // Освіта Донбасу - 2007 - №5. – С.75-84.

3. Про освіту: Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-XII із змінами та доповненнями  // Відомості Верховної Ради УРСР.- 1991.- №34.

4. Зимовська Л. Стан і перспективи фінансового забезпечення вищої освіти в Україні / Зимовська Л. // Вісник КНТЕУ. – 2005. - № 1. – С. 16-22.

5. Каленюк І.С. Економіка освіти: Навч. посіб. / Каленюк І.С. – К.: Знання України, 2005. – 316 с.

6. Кириченко О. Економіка освіти України: проблеми та перспективи реформування / Кириченко О., Паращенко Л. // Економіка освіти. – 2008. – С. 46-51.

7. Красняков Є.В. Державна політика та її законодавче забезпечення / Красняков Є.В. // Рідна школа. – 2006. - №6. – С.5.

8. Курбатова М.В. Образовательное субсидирование в новом механизме финансирования высшего образования / Курбатова М.В. // Экономика образования. -  2005. - №2. – С.23-40.

9. Ніколаєнко С.М. Вища освіта – джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства / Ніколаєнко С.М. – К.: Знання, 2005. – 319 с.

10. Ніколаєнко С.М. Доповідь голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти "Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні" від 13 травня 2004 року / Ніколаєнко С.М. // Освіта і управління. – 2004. - №1.- С. 49-58.

11. Онишко С.В. Фінансові проблеми розвитку освіти як соціально-економічного розвитку країни / Онишко С.В. // Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання: Матеріали між нар. наук. практ. конф. – Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. університету ім. Лесі Українки, 2005. - 794 с.

12. Яблонський В. Вища освіта України на рубежі тисячоліть / Яблонський В. – Київ, 1998. – 228 с.



[1] Науковий керівник – А.Г. Борщ, канд. екон. наук, професор