УДК 336.273.2

А.В.ДЕГТЯРЕНКО,

 аспірант;

                                                                          В.М. ТЕСЛЮК,

 старший  викладач;

Сумський національний аграрний університет

 

ЕФЕКТИВНІСТЬ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ АПК

 (НА ПРИКЛАДІ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

 

· Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

Статья посвящена проблемам, связанным с привлечением банковских кредитов в аграрную сферу производства.

Исследованы причины, ограничивающие возможности кредитования АПК. Доказано, что эффект финансового рычага трудно применим для сельскохозяйственных предприятий.

Предложено измерять эффективность привлеченных финансовых средств на основе определения вида финансовой устойчивости.

Обоснована необходимость внедрения мероприятий, позволяющих существенно увеличить приток кредитных ресурсов на сельскохозяйственные предприятия.

 

· Key questions which are examined:

The problems connected with bank credits supply to agribusiness.

The reasons limiting opportunities of crediting of agrarian complex are investigated. It is proved that the effect of the financial lever is difficultly applicable for the agricultural enterprises.

It is offered to measure efficiency of the involved financial resources on the basis of definition of financial stability.

Necessity of the actions allowing essentially increase inflow of credit resources on the agricultural enterprises is proved.

 

Вступ.  На макроекономічному рівні важливість системи банківського кредитування продиктована тим, що за її посередництва відбувається процес перетікання вивільнених капіталів у найбільш фінансово привабливі галузі економіки в ході перерозподілу національного внутрішнього продукту. Дана позиція підтверджує на практиці факт нестійкого фінансового стану більшості сільськогосподарських  підприємств. В Україні протягом 2007 року відбувалося стрімке пожвавлення споживчого та іпотечного кредитування. Це свідчило про зосередження банківської сфери на цьому сегменті ринку банківських послуг, а сільське господарство кредитувалося за залишковим принципом.

Постановка питання. Проблема кредитування сільськогосподарського виробництва має комплексний характер, який полягає не лише у здешевленні кредитів на основі часткової компенсації відсоткових ставок. Мають бути розроблені більш досконалі механізми страхування ризиків, майнових гарантій, поручництва і застави. Враховуючи це, вирішити проблему, пов’язану із ефективністю залучення кредитних ресурсів у АПК одним заходом неможливо - потрібен системний підхід, який би максимально врахував специфіку агропромислового виробництва як суб'єкта кредитування.

Мета дослідження.  Усвідомлюючи важливість поставленої задачі, в рамках цієї публікації необхідно виконати низку наступних завдань:

- вияснити і фактично підтвердити причини,  через які попит на банківські кредити зі сторони аграрних підприємств не задовольняється повною мірою;

- обґрунтувати низьку практичність визначення ефективності кредитування для сільськогосподарських підприємств на основі ефекту фінансового важелю;

- практично апробувати методику для визначення рівня кредитоспроможності, прийнятну як для фінансових служб на самих підприємствах, так і для кредитних експертів із банківських установ;

- запропонувати ряд заходів, спрямованих на стабілізацію фінансового стану агропідприємств в контексті більш ефективної участі зовнішніх запозичень у відтворювальному процесі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Більшість авторів економічних видань  [3,6,7], досліджуючи усі плюси і мінуси від залучення запозичень,  зосереджують увагу на наступних перевагах банківського кредитування: 1) забезпечення розширеного відтворення через зростання темпів росту обсягів господарської діяльності;  2) позитивний вплив на коефіцієнт рентабельності власного капіталу; 3) фінансове покриття касового розриву при сезонному виробництві, характерному для АПК.

Деякі науковці [2,4,5] поряд із позитивними сторонами від залучення банківських запозичень також наголошують і на негативних моментах, що супроводжують кредитні процеси: 1) підвищення фінансових ризиків, спричинене отриманням кредиту, у перспективі може призвести до втрати фінансової стійкості і навіть платоспроможності; 2) іммобілізований у виробничі засоби позиковий капітал має прибутковість, нижчу від власного капіталу, а величина цієї різниці є грошовою сумою процентної ставки.

Питання оцінки ефективності залучення кредитів є дуже дискусійним. Нижче буде дана спроба його вирішення на основі фактичного матеріалу із фінансових звітів та детальне обґрунтування найбільш прийнятної, на нашу думку, методики.

Основні результати досліджень. В даний час попит сільськогосподарських товаровиробників на кредитні ресурси не задовольняється повною мірою. Основними  причинами даного стану речей є: 1) відсутність ліквідного забезпечення; 2) висока плата за користування кредитами, що при нинішньому рівні рентабельності робить залучення кредитів збитковим; 3) кризовий або близький до нього стан більшості аграрних підприємств.

Якщо перша причина належить до законодавчої площини, то останні дві потребують додаткового уточнення. Зокрема, існує обернена залежність між відсотковою ставкою та середньою сумою кредитів, взятих господарствами Сумської області (рис. 1). Однак, мають місце відхилення, які пов’язані, по-перше, із політикою державної компенсації відсоткових ставок, по-друге із рівнем рентабельності активів через цінову кон’юнктуру за конкретні роки.

Рис. 1.  Графіки змін суми кредитів в розрахунку на одне господарство та середньої відсоткової ставки на підприємствах АПК Сумської області за 2003-2007 роки

 

Загальноекономічну ефективність залучення банківського кредиту іноді визначають на основі ефекту фінансового важелю, що дає можливість розрахувати приріст рентабельності власного капіталу в результаті податкової економії і перевищення економічною рентабельністю вартості кредиту. Формула розрахунку ефекту фінансового важеля має наступний вигляд:

ЕФВ = (1 – СПП) х (РА – СВС) х ПФВ,                                      (1)

де:  ЕФВ – ефект фінансового важелю;

СПП – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

РА – рентабельність активів;

СВС – середня відсоткова ставка по банківських кредитах;

ПФВ = ПК/ВК – плече фінансового важелю;

ПК – позиковий капітал;

ВК – власний капітал.

З цієї формули стає зрозумілим, що для сільськогосподарських підприємств визначення ефекту фінансового важелю є проблематичним з наступних причин:

1. Абсолютна більшість підприємств АПК Сумської області (95% - 97%) не є платниками податку на прибуток, а є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, базою нарахування якого є не сума отриманого господарством прибутку, а площа земельних угідь. Звідси витікає, що з формули необхідно видаляти податковий коректор (1 – СПП), але ця операція неминуче призведе до перекручення ЕФВ, адже кредитні ресурси авансуються у майбутній прибуток, який опосередковано зменшується через ФСП.

2. Рентабельність активів у абсолютної більшості підприємств є або від`ємною величиною або знаходиться на дуже низькому рівні. Тому диференціал фінансового важелю буде меншим нуля.

3. Наступна причина певним ступенем нівелюється через застосування державою політики відшкодування відсоткових ставок господарствам. Однак, а ні у Річному фінансовому звіті, ані у Формі 50 с.-г. сума цих відшкодувань окремим показником не відображується, а накопичується на 718 - ому субрахунку Плану рахунків бухгалтерського обліку «Дохід від безоплатно одержаних оборотних активів», а в кінці звітного періоду разом із сумами доходів невиробничого характеру переноситься до складу «Інших операційних доходів» Звіту про фінансові результати.

Комплексна відповідь на питання: «Чому попит сільськогосподарських товаровиробників на кредитні ресурси не задовольняється повною мірою?» з наведених вище причин не може бути отримана на основі концепції застосування ефекту фінансового важеля. Однак, тим не менше, потрібно запропонувати методику,  яка б дозволяла оцінити економічну доцільність та ефективність банківського кредитування, як для агропідприємств, так і для банків.

Очевидним є діалектичний зв'язок між попитом на кредити та його економічною ефективністю. З цієї позиції пропонується використати методику [8,9] визначення типів фінансової стійкості, яка дає відповідь не тільки на поставлене питання, а ще є цілком прийнятною і для аграрної галузі як такої, і як для окремого підприємства, і як для групового дослідження, в даній публікації.

Методика передбачає застосування власного оборотного капіталу (ВОК), що розраховується за формулою:

ВОК = ВК – НА,                                                                           (2)

 де: ВК – власний капітал (Ф1(380)); НА – необоротні активи (Ф1(080)).

Методика передбачає інші показники: З – виробничі запаси (Ф1(100)); ДК – довгострокові кредити (Ф1(440)); КК – короткострокові кредити (Ф1(500)).

Абсолютна стійкість (АС) – для забезпечення запасів (З) достатньо власного оборотного капіталу (ВОК); платоспроможність підприємства гаранто­вана:

                                        З < ВОК                                     (3).

Нормальна стійкість (НС) – для забезпечення запасів, крім власного оборотного капіталу, залучаються довгострокові кредити та позики (ДК); пла­тоспроможність гарантована:

                                  З < ВОК + ДК                                  (4).

Нестійкий фінансовий стан (НФС) – для забезпечення запасів, крім власного оборотного капіталу та довгострокових кредитів і позик, залуча­ються короткострокові кредити та позики (КК); платоспроможність пору­шена, але є можливість її відновити:

                                З < ВОК + ДК + КК                           (5).

Кризовий фінансовий стан (КФС) – для забезпечення запасів не ви­стачає звичайних джерел їх формування; без зовнішньої допомоги підприємству загрожує банкрутство:

                                   З > ВОК + ДК + КК                                    (6).

Для вирішення поставленої проблеми розіб’ємо підприємства на групи за значеннями коефіцієнта забезпеченості власними засобами оборотних активів (далі КЗВК). Цей показник показує ступінь покриття оборотних активів чистими активами і розраховується за формулою:

                                КЗВК = (ОА – ПЗ)/ОА,                                 (7).

де:  ОА –  оборотні активи (Ф1(260)), ПЗ – поточні зобов’язання (Ф1(620)).

Як видно з таблиці 1 [1], господарства з від`ємним значенням КВЗК мають критичний фінансовий стан, який вже неможливо покращити самостійно, а врятувати підприємство від ліквідації можливо лише за допомогою зовнішніх інвесторів при проведенні процедури санації банкрута.

Таблиця 1

Типи фінансової стійкості аграрних підприємств Сумської області за 2007р.

Показники	Інтервали значень  КЗВК						В середньому по області
	< 0	[0; 0,2)	[0,2; 0,4)	[0,4; 0,6)	[0,6; 0,8)	≥ 0,8
Частка підприємств, %	25	7	7	13	19	28	100
Середній  КЗВК в інтервалі	-3,914	0,109	0,324	0,502	0,721	0,888	-0,505
Запаси	265,443	572,486	712,98	554,641	647,843	613,884	529,258
ВОК	-1401,759	-596,221	600,884	368,224	217,39	1258,437	83,741
ВОК + ДК	-1344,794	-312,918	884,5	593,362	855,005	1568,623	378,24
ВОК + ДК + КК	-873,919	1078,393	1831,295	971,486	1014,858	1621,756	766,391
Тип фінансової стійкості	КФС	НФС	НС	НС	НС	АС	НФС

Нестійкий фінансовий стан спостерігається у агропідприємств із інтервалом КЗВК [0; 0,2]. Для цієї групи господарств вкрай потрібно оптимізувати фінансування виробничих запасів на основі пошуку внутрішніх резервів та реструктуризації зовнішніх запозичень.

Починаючи зі значення КЗВК,  рівного 0,2, у сільськогосподарських підприємствах області набувається нормальна фінансова стійкість, а зі значення 0,8 – абсолютна фінансова стійкість, хоча частка таких господарств в порівнянні з іншими не є переважаючою, але запас їх фінансової міцності дозволяє протягом 2007 року «витягувати» загальну ситуацію по Сумській області на рівень нестійкого фінансового стану, що,  зрештою,  вже є «неабияким» досягненням.

Слід також зазначити, що ключова різниця між нормальною та абсолютною фінансовою стійкістю полягають в тому, що абсолютно стійкі господарства мають змогу забезпечувати розширене відтворення, тобто капіталізувати прибуток в основні та оборотні засоби лише за рахунок власних коштів, що витікає із перетвореної нерівності із розглянутої методики:

                                     ВК > З + НА                                (8).

Натомість для підприємств із нормальною фінансовою стійкістю розширене відтворення можливе виключно за умови їх довгострокового кредитування, адже:

                                ВК + ДК > З +НА                             (9).

Визначені проблеми є типовими для аграрних підприємств не лише Сумської області, а і всієї України. Адже, по-перше, середній рівень відсоткових ставок по Сумщині не відрізняється від аналогічного показника по країні вцілому, по-друге, агропідприємства України застосовують уніфіковані форми фінансової звітності, які є джерелом для аналізу. Тому є цілком прийнятною для застосування запропонована методика та наведені нижче заходи оптимізації.

Виходячи з отриманих результатів, для підвищення ефективності банківського кредитування та стабілізації фінансового стану запропоновано наступні заходи: 1) здешевити кредити для підприємств агропромислового комплексу до 5 - 7% річних; 2) механізм визначення процентних ставок за кредит пов'язати з технологічною особливістю здійснення сільськогосподарського виробництва і періодом надходження виручки за реалізовану продукцію; 3) розширити напрямки витрат коштів від часткової компенсації ставок, ніж визначені чинним законодавством, а саме - використання їх на виплату заробітної плати; 4) за можливістю подовжити строки повернення короткострокових кредитів на більш пізні періоди, коли ціни на реалізацію є вищими.

Висновки.  Реалізація запропонованих заходів поліпшить ситуацію із кредитним забезпеченням більшості агропідприємств, що дасть їм змогу активніше виконувати свої основні функції: підтримувати зайнятість значної частини населення і робити внесок у зростання валового внутрішнього продукту. В той же час, в області присутня хоч і невелика за кількістю, але благополучна за фінансовим станом група господарств, а це зрештою є наслідком того, що державна підтримка у вигляді компенсацій відсоткових ставок при вмілому управлінні фінансовими ресурсами може давати позитивні результати.

 

Список використаних джерел

1. Річна фінансова звітність (форми 1,2) сільськогосподарських підприємств Сумської області за 2003 - 2007 роки.

2. Алексійчук В.М. Кредитування та розрахунки сільськогосподарських товаровиробників / Алексійчук В.М. Фінанси сільськогосподарських підприємств: Посібник з питань фінансових відносин у ринкових умовах – К., 2000. – Розд. 2. – 273 с.

3. Амбросов В.Я. Совершенствование фінансово-кредитного механизма АПК / Амбросов В.Я.  // Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу: В 2 т. – К., 2000. – T.I. – с. 382 - 386.

4. Бондарь  К.В.  О состоянии  и  перспективах развития  кредитования сельскохозяйственных предприятий  в Украине / Бондарь  К.В. Збірник наукових  праць ЛНАУ.  - Луганськ:  "Элтон-2". -2003. -№24(36) -              с. 226  - 231.

5. Березовик В. Кредитні відносини банків з агропромисловим комплексом України  // Березовик В. Економіка України. - 2003. - N1. -       с. 18 - 23.

6. Дем'яненко М.Я. Кредитний механізм аграрного сектора економіки в період становлення ринкових відносин // Дем'яненко М.Я. Економіка України. – 1999. – №4. – с. 15 - 24.

7. Колотуха С.М.  Удосконалення кредитування сільськогосподарського виробництва // Колотуха С.М. Економіка АПК : Міжнародний науково-виробничий журнал. - 2004. - N3. - с. 108 – 115.

8. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств: Лахтіонова Л.А. Навч. посіб. – К: КНЕУ, 2004. – 365 с.

9. Поддерьогін А.М. Фінанси підприємств: Поддерьогін А.М., Буряк Л.Д., Нам Г.Г. та ін. Підручник., 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.