УДК 657.11.01

 

Л.А. САХНО,

 к.е.н., доц.,

кафедра обліку і аудиту

Таврійський державний агротехнологічний університет

 

ЕКОЛОГІЧНИЙ ОБЛІК І АУДИТ В РЕФОРМУВАННІ

ТРАДИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

· Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

Раскрыты принципы развития теоретических и методических положений экологического учета и аудита в системе управления предприятием.

Рекомендуются пути усовершенствования экологическго учета и аудита, системы управления потоками экологической информации при реформировании традиционной системы учета на предприятии.

 

· Key issues that are examined:

The principles of development of theoretical and methodical situations of the ecological accounting and audit in a control system of the enterprise are disclosed.

The ways of improvement of the ecological accounting and audit, control system of flows ecological of the information in the reforming traditional system of the account in the enterprise are recommended.

 

Постановка проблеми. В сучасних умовах розвитку економічних моделей ринкові аспекти   витісняють екологічні питання господарської діяльності, саме тому формування і розвиток ефективних систем екологічного менеджменту  та екологічного аудиту  вкрай необхідне, а створення останніх  неможливе без формування належної інформаційної бази. Її основу на рівні підприємства створює система бухгалтерського обліку, призначення якої в умовах ринкової економіки  у відповідності до Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» полягає в забезпеченні прийняття рішення зовнішніми а внутрішніми користувачами.

Екологізація виробництва неможлива без впровадження екологічного менеджменту на рівні основної ланки економіки – підприємства. При цьому однією з найголовніших проблем розробки і реалізації ефективної екологічної політики є відсутність забезпечення керівництва підприємства комплексною, достовірною та своєчасною інформацією про природоохоронну діяльність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У фундаментальних працях вітчизняних вчених, зокрема, О.Ф. Балацького, І.К. Бистрякова, Б.В. Букринського, О.О. Веклич, Т.П. Галушкіної, О.Л. Кащенко, Л.Г. Мельника, А.В. Чупіса, М.К. Шапочки достатньо ґрунтовно досліджені теоретичні питання, пов’язані із загальними проблемами екологічного обліку, аудиту та управління і, зокрема, з процесами інформаційного забезпечення системи екоменеджменту на рівні підприємства; запропоновані науково-методичні підходи до формування інформаційних систем про стан навколишнього середовища на макро- та мікрорівнях.

Виклад основного матеріалу. Проведений аналіз дозволив виявити ряд складних і невирішених теоретико-прикладних проблем екологічного обліку, звітності та аудиту  підприємств. Шляхи їх вирішення є об’єктом активного обговорення серед провідних фахівців і практиків. Значною мірою вони пов’язані з реформуванням  традиційної системи обліку і звітності на підприємстві [1].

Коли йдеться про облік витрат на підприємстві, слід, у першу чергу, розрізняти облік фактичних  і планових витрат. Попри чітке визначення «екологічний облік» слід пам’ятати, що в сучасних  концепціях бізнесу облік,  перш за все,  використовується для свідомого  планування майбутніх процесів.  Саме тому  підприємці  і менеджери особливо заінтересовані в обліку планових витрат,  який, однак, неможливий без відображення фактичних витрат. Аналогічне твердження  справедливе і відносно прибутків  або вигод.  Екологічний облік повинен виявити і відображати в грошовій формі екологічні витрати  підприємства. У межах обліку витрат на виробництво можуть бути виділені своєрідні опорні екологічні позиції, наприклад, витрати на підготовку кадрів у сфері екологічного менеджменту, амортизаційні  відрахування основних природоохоронних виробничих фондів, банківські відсотки з екологічного кредитування, екологічні платежі  тощо.

Проведені в подальшому дослідження фахівців, як і розвиток практики, дозволили виробити наступні підходи до екологічного обліку, загальні для різних країн:

·  рахунки підприємства повинні відображати як його відношення до навколишнього середовища, так і вплив пов'язаних з природоохоронною діяльністю витрат, ризиків і обов’язків/відповідальності на фінансове положення підприємства;

·  інвесторам для ухвалення інвестиційних рішень необхідно мати в своєму розпорядженні інформацію по екологічних заходах і витратах, пов'язаних з природоохоронною діяльністю;

·  оскільки природоохоронні заходи є також предметом управлінської діяльності, менеджерам необхідно виявляти і перерозподіляти природоохоронні витрати так, щоб продукція була правильно оцінена, а інвестиційні рішення базувалися на реальних витратах і вигодах;

·  екологічний облік повинен стати ключем до стійкого розвитку на основі дотримання принципу екоефективності; при цьому екоефективність, припускаючи зниження дії підприємства на НПС при одночасному зростанні прибутковості, може бути зміряна тільки за допомогою надання точної інформації по природоохоронних витратах, заощадженнях і дії господарської діяльності на навколишнє середовище;

·  законодавство, банки, інвестори, громадськість і конкуренція (у тому числі міжнародна) стимулюють надання звітності по природоохоронних заходах і їх ефективності.

Виходячи з розглянутих вище підходів до екологічного обліку можна відзначити, що екологічний облік на підприємстві – це система виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичень, узагальнень, зберігань, обробок і підготовок релевантної інформації про діяльність підприємства в області природокористування з метою передачі її внутрішнім і зовнішнім користувачам для ухвалення оптимальних рішень.

Вцілому система екологічного обліку на підприємстві повинна включати три основні складові: облік екологічних витрат, облік екологічних зобов'язань, звітність про природоохоронну діяльність.

Проте, на думку керівників підприємств, існує ряд перешкод, що заважають їм вживати природоохоронні заходи або надавати звітність по них:

·  в багатьох країнах витрати підлягають вирахуванню з суми оподатковуваного податком доходу лише після того, як вони проведені. В результаті немає стимулу ураховувати зобов'язання;

·  оскільки інвестори уважно стежать за розміром доходу з розрахунку на одну акцію, підприємства відкладають вживання заходів, які могли б привести до скорочення прибутку;

·  надмірна складність виділення витрат на природоохоронні заходи із загальних витрат;

·  відсутність конкретних рекомендацій відносно надання інформації про природоохоронну діяльність і організацію екологічного обліку на підприємствах.

У такий спосіб можна забезпечити необхідну деталізацію  в поданні окремих видів витрат з метою підвищення прозорості і полегшення управління пов’язаними з екологічними аспектами операціями.

Одержані в результаті обліку витрат  кількісні і якісні дані можуть бути використанні в інших блоках екологічної інформаційної системи підприємства, зокрема, для визначення показників, які застосовуються в екобалансах. У свою чергу, усі вони можуть бути використанні в організації планування як  складового елемента системи екологічного менеджменту, включаючи аналіз планових і фактичних показників [2]. 

Екологічний аудит є відкритим для розвитку методом у рамках системи екологічного менеджменту, за допомогою якого в стратегію бізнесу і в основні параметри виробничого процесу поетапно впроваджуються екологічні вимоги. Екологічний аудит – це інструмент для систематичної перевірки внутрішньофірмового екологічного потенціалу, екологічних ризиків і шансів підприємства [3]. 

Основними цілями еко-аудиту є: по-перше, надання об’єктивної інформації про екологічні аспекти  діяльності підприємства та її відповідність установленим стандартам, нормативам, вимогам ініціаторів проведення відповідних перевірок; по-друге, подання корисних  рекомендацій щодо подальшого поліпшення організації екологічного менеджменту, еко-контролінгу тощо, а також підвищення ефективності природоохоронних заходів, які проводяться підприємством.

У міру накопичення досвіду все більше затверджується  комплексний підхід до екологічного аудиту, його трактування як засобу реалізації процесу безперервного поліпшення  якості екологічного менеджменту. Набуває поширення  аналіз  усіх сторін організаційного, виробничого процесу і руху продукту з погляду концепції екологічного життєвого циклу, що створює передумови для зміцнення  і розширення екологічної відповідальності підприємства і формування екологічно стійких підприємницьких одиниць [4].

Закон про екологічний аудит покладає функції щодо організації та методичного забезпечення екологічного аудиту на спеціально уповноважений орган в галузі охорони навколишнього природного середовища. Досвід реалізації Закону, однак, виявив доцільність створення додаткової структури, на яку могли б бути, зокрема, покладені функції сертифікації екологічних аудиторів; ведення Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту; розгляд спорів, що виникають в зв’язку з реалізацією цього Закону; розроблення методичного забезпечення еколого-експертної діяльності та інші функції. Відповідна структура могла б розвантажити у відповідній сфері Мінприроди, перебравши на себе ті повноваження, які є непритаманними органу управління Мінприроди. Відповідні функції могли б бути покладені й на орган громадської організації екологічних аудиторів (наприклад, гільдії чи спілки екологічних аудиторів). Це нарешті може бути сервісна організація, створена Мінприроди (наприклад, Еколого-аудиторська палата), що працює під її методичним керівництвом, має всі права юридичної особи, має свою печатку і рахунки в банку, стягує плату за свої послуги і тому є самоокупною. Кожна з вищеозначених форм має свої переваги і свої слабкі місця. Найбільш адекватною нам вбачається третя форма – створення Еколого-аудиторської палати, яка б діяла на засадах самоокупності, делегованого представництва, ротації членів, підконтрольності та підзвітності спеціально уповноваженому державному органу в галузі забезпечення еколого-аудиторської діяльності. До відання Еколого-аудиторської палати пропонується, зокрема, включити сертифікацію екологічних аудиторів; ведення реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту; організацію розробки і подання на затвердження спеціально уповноваженого державного органу в галузі забезпечення еколого-аудиторської діяльності нормативно-правових актів з питань організації еколого-аудиторської діяльності; прийняття методичних документів з питань проведення екологічного аудиту; розгляд скарг суб’єктів екологічного аудиту, відводів екологічних аудиторів та протестів щодо проведення зовнішнього екологічного аудиту з боку керівників (власників) об’єктів екологічного аудиту; розв’язання спорів, пов’язаних з організацією та здійсненням еколого-аудиторської діяльності.

Закон України „Про екологічний аудит” тільки почав працювати. Перший досвід його застосування виявив чимало прогалин, проблемних питань, які слід вирішити шляхом внесення змін до відповідного Закону. Однак це лише вершина айсбергу. Активне впровадження в життя інституту екоаудиту потребуватиме розвитку відповідного законодавства не тільки вглиб, але й вшир, тобто введення  норм стосовно екологічного аудиту в регулювання сфер, де він повинен застосовуватись. 

Суттєвий поштовх широкому розвитку еколого-аудиторської діяльності могло б надати методичне забезпечення відповідної сфери, що є новою для  України. На сьогодні таке забезпечення практично повністю відсутнє. Кілька наказів Мінприроди певним чином охопили лише стадію організації екологічного аудиту (порядок складання кваліфікаційних іспитів і отримання сертифікатів, ведення Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту), але поки що залишається поза увагою сам процес здійснення екологічного аудиту. Немає затверджених тарифів еколого-аудиторської діяльності, що призводить до наявності перегинів як в один, так і в інший бік, у встановлені вартості еколого-аудиторських послуг. Цю та інші прогалини слід невідкладно усунути, залучивши до відповідних розробок екологічних аудиторів, які вже мають певний практичний досвід роботи в цій сфері, а також Еколого-аудиторську палату (за умови її створення).

Таким чином, інститут екологічного аудиту, новітній для нашої правової системи, активно розвивається. Законодавство повинно сприяти цьому розвитку, регламентуючи суспільні відносини, що тут виникають, прогнозуючи появу нових відносин і встановлюючи щодо них норми випереджаючого регулювання.  Тільки за цих умов можна досягти основної мети екологічного аудиту – дотримання норм екологічної безпеки, раціонального природокористування в процесі здійснення господарської та пов’язаної з нею діяльності.

Вважаємо за доцільне також призначати обов’язковий екоаудит щодо виявлених завершених будівництвом об’єктів, що в порушення законодавства не пройшли обов’язкової екологічної експертизи. Резервною сферою відповідного екоаудиту є також аудит територій, які приватизуються, передаються в постійне користування чи довгострокову оренду, особливо якщо йдеться про землі водного фонду та лісогосподарського призначення.

Ведучи мову про розширення сфери проведення обов’язкового екологічного аудиту, слід зауважити, що і в тих сферах, які й сьогодні визнані статтею 12 Закону України Про екологічний аудит, екоаудит до цього часу здійснюється епізодично, без належної системи та організації. Значний тягар відповідальності за таке становище слід покласти на недоопрацьованість законодавства, що регламентує відносини саме в цих сферах, і до якого відповідні зміни внесені не були.

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене відзначимо, що:

1.     Екологічні аспекти, які є невід’ємною складовою  розвитку сучасних економічних моделей, вимагають формування  екологічно урівноваженого управління діяльністю підприємства.

2.     Облік, як основна інформаційна система підприємства повинна забезпечити надання керівництву інформації для прийняття управлінських рішень стосовно зниження  та попередження екологічних ризиків.

3.     Підприємства, які  здійснюють свою діяльність, керуючись принципами поступової екологічної політики, вимагають більш детальної інформації щодо впливу  своєї діяльності, продукції  та процесів на оточуюче середовище, що в свою чергу обумовлює розширення  фінансового та управлінського обліку.

4.     Диференціювання управлінського обліку з виділенням екологічних витрат  за місцями їх виникнення, видах, дає можливість зробити ці витрати більш керованими.

5.     Застосування сучасних інструментів екологічно орієнтованого бухгалтерського обліку, таких як  еко-баланс, екологічні показники будуть сприяти підвищенню ефективності систем управління підприємством завдяки налагодженню систем еко-контролігнгу  та еко-аудиту.

6.     Розвиток системи екологічно орієнтованої системи обліку вимагає відповідно підготовлених спеціалістів в галузі бухгалтерського обліку, які здатні надати інформацію необхідну  для реалізації  довгострокових управлінських рішень.

 

Список використаних джерел

1.     Экологический учет  для предприятий // Конференция  ООН по торговле  и  развитию / Пер. с англ.- М., 1997. – 200 с.

2.     Серов Г.П.  Экологический аудит: Учебно-практическое пособие.- М.: Экзамен, 1999. – 448 с.

3.     Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник / За ред. Л.Г. Мельника, М.К. Шапочки - Суми: ВТД «Універсальна книга», 2007. – 759 с.

4.     Пахомова Н.С. , Эндерс А., Рихтер К. Экологический  менеджмент. – СПб.: Питер, 2003. – 544 с.

5.     Максимив Л.  Тенденции развития экологически ориентированного бухгалтерского учета //Бухгалтерский учет  и аудит, 2005. - №5, - С. 18-23.