УДК    657.1

В.М.ОЛІЙНИЧУК,  к.е.н., доцент, кафедри бухгалтерського обліку

Чортківський інститут підприємництва і бізнесу

Тернопільський національний економічний університет

 

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·        Исследованы особенности формирования информации о финансовых  средствах предприятия соответственно международным и национальным стандартам учета.

·        Изучены организационные этапы целевого использования информации для принятия управленческих решений.

·        Определены направления усовершенствования формирования отчетной информации о финансовых  средствах предприятия на соответствие разным группам пользователей.

 

Key issues that are examined:

·        The features of forming of information about the financial  means of enterprise according to the international and national standards of account are investigated

·        The organizational stages of the having a special purpose use of information are certain for accepting of administrative decisions.

·        The ways of improvement of formation of reporting information about financial resources of enterprise in accordance with different groups of users are certain.

 

Постановка проблеми. Щоб своєчасно і активно впливати на процеси господарсько-виробничої діяльності підприємства, яке діє в умовах ринкової економіки, потрібна оперативна, достовірна й повна інформація, що збирається і обробляється у ритмі виробництва із застосуванням певних технологій, тобто формується у рамках єдиного господарського обліку.

Основна мета бухгалтерського обліку – формування інформації про діяльність підприємства та його фінансово-майновий стан, яка необхідна внутрішнім та зовнішнім користувачам бухгалтерської звітності. Недарма кажуть, що рівень кваліфікації підлеглого визначається вмінням складати різноманітні звіти, а значимість керівників – вмінням їх читати.

Бухгалтерська звітність – реальний засіб комунікації, дякуючи якому менеджери різних рівнів спілкуються між собою на зрозумілій їм мові, отримують уявлення про місце свого підприємства в системі конкуруючих і партнерських підприємств, правильність вибраного стратегічного курсу.

Головне завдання сучасної раціональної організації обліку полягає в підготовці орієнтованих на потреби управління виробництвом даних. Це складний механізм, дію якого мають забезпечувати висококваліфіковані спеціалісти – організатори обліку на підприємствах.

На жаль, багато управлінських рішень ще приймаються при недостатності або навіть відсутності інформації про фінансові ресурси підприємства, на основі інтуїції чи накопиченого досвіду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що проблемі формування інформації про фінансові ресурси підприємства в бухгалтерському обліку відповідно до чинного законодавства присвятили свої дослідження вітчизняні вчені О.С.Бородкін, Ф.Ф.Бутинець, А.М.Герасимович, С.Ф.Голов, М.Я.Дем’яненко, Г.Г.Кірейцев, М.В.Кужельний, В.Г.Лінник, Л.Г.Ловінська, В.І.Пархоменко, М.С.Пушкар, Л.К.Сук, Я.В.Соколов, В.В.Сопко, В.Г.Швець, Л.В.Чижевська та інші. Зарубіжні теоретики представлені перекладеною літературою авторів: Ч.Гаррісон, П.Герстнер, І.Ф.Шер, Х.Андерсон, М.Ф.Ван Бред, Д.Колдуелл, Б.Нілдз, Е.С.Хендріксен.

Постановка завдання. Метою нашого наукового дослідження є відображення особливостей формування інформації про фінансові ресурси підприємства  відповідно до міжнародних і національних стандартів обліку, надання її зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття управлінських рішень.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основний комплекс звітних показників, які характеризують залишки грошових коштів, розміщення і використання їх, фінансовий стан підприємства на кінець звітного періоду (місяця, кварталу, року), а також розрахунки з робітниками і службовцями, іншими банківськими і кредитними установами відображаються у балансі та його додатках. Джерелами інформації для прийняття управлінських рішень є  також інші форми фінансової звітності (рис. 1).

Рис.1 Цільове використання інформації для прийняття управлінських рішень.

 

Як бачимо, фінансова звітність забезпечує такі вимоги:

1. Дає можливість керівництву підприємства по-новому оцінити досягнуті результати фінансово-господарської діяльності, його ліквідність і платоспроможність, визначити перспективи подальшого розвитку.

2.  Для контрагентів фінансовий звіт - це основне інформаційне джерело, яке підтверджує можливість і економічну доцільність взаємодії з певним підприємством.

3.  Є засобом реклами діяльності підприємства, оскільки існує правило: перш ніж підписати контракт, необхідно ознайомитися з річним звітом контрагента.

Збір, опрацювання, використання і передавання інформації є невід’ємним елементом успішної підприємницької діяльності. Будь-яке підприємство, як суб’єкт ринку, функціонує у складній системі ринкових відносин, причому характер їхніх відносин часто виходить за рамки контактів підприємства з постачальниками, покупцями, торговими посередниками. Сьогодні облікова інформація зорієнтована переважно на зовнішнього користувача, передусім податкових органів, потенційних інвесторів, покупців та замовників. Практично немає даних для оперативної оцінки виробничих процесів, їхнього коригування й оптимізації управлінських рішень. Тому проблема поліп­шення забезпечення зовнішніх користувачів релевантною інформацією на сьогодні є першочерговим завданням і гарантом прийняття управлінцями ефектив­них рішень.

Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та прийняті національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО), розроблені на основі міжнародних, ще з 1 січня 2000 року започат­кували трансформаційні процеси в обліковій системі країни. Однак на сучасно­му етапі зовнішня звітність, яка регламентована П(С)БО, не в змозі повною мі­рою задовольнити інформаційних потреб іноземних власників капіталу, бо вона, як правило, складається без дотримання або за умови часткового застосування загальновизнаних принципів бухгалтерського обліку (ЗПБО). Оскільки на сьо­годні важливим є дотримання міжнародних вимог подання фінансової звітнос­ті, проблема достовірності відображення у ній інформації про фінансові ресур­си підприємства стає дедалі гострішою. Аргумент концентрації уваги на фінансових звітах є спробою полегшити роботу фінансовим аналітикам, виснов­ки котрих визначають рішення користувачів фінансової інформації.

Фінансовий менеджер, щоб забезпечити виконання покладених на нього обов’язків, має володіти певним масивом інформації про фінансові ресурси під­приємства, значна частина якої відображається у фінансовій звітності, зокрема у звіті про фінансові результати. Виходячи із класифікації фінансових ресурсів підприємства, логічним буде вдатися до проблеми уніфікації інформа­ції по них у формах фінансової звітності

Таблиця 1.

Джерела формування фінансових ресурсів

 

З урахуванням особливостей класифікації і формування фінансового резуль­тату підприємства досі залишається невирішеною низка питань, які стосуються відповідності певних показників, що формують фінансовий результат, міжнарод­ним вимогам. Так, міжнародні стандарти передбачають дотримання принципу відповідності, згідно з яким витрати відображаються у тому періоді, коли очіку­ється отримати доходи. У вітчизняній системі обліку витрати відображаються піс­ля виконання певних вимог до складання документації (особливо податкової). Вимоги до наявності необхідної документації часто не дають змоги українським підприємствам обліковувати всі операції, які належать до певного періоду. З цьо­го приводу зауважимо, що згідно з міжнародними принципами бухгалтерського обліку зміст фінансової звітності є важливішим за форму подання інфор­мації чи її вилучення. Тому вважаємо, що бухгалтерське положення про необхід­ність наявності достатньої кількості документації для відображення операцій, яке існує у вітчизняній обліковій системі, суперечить міжнародній стандартизації.

Відмінність у строках обліку операцій, за якими немає повного комплекту первинних документів, призводить до значних відхилень в інформації, що подана у звіті про фінансові результати та звіті про прибутки і збитки, які складаються за вимогами загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку [1, 168].

Проблемним питанням, яке сприяє податковому тиску на підприємства, залишається визначення і подання у фінансовій звітності податку на прибуток.

 Сучасні національні концепції обліку податку на прибуток передбачають його поділ на податок, розрахований за даними облікової політики, яку визначає підприємство самостійно у межах існуючої нормативної бази - П(С)БО щодо обліку до­ходів і витрат та інших чинників, що впливають на фінансові результати, та даними податкової політики, яка грунтується на чинному податковому законодавстві, яке виконує фіскальну функцію і є строго регламентованим у виконанні.

Крім того, бухгалтерський і податковий підхо­ди до визначення бази оподаткування прибутку різ­няться за принципами формування доходів і ви­трат, методами оцінки основних і оборотних акти­вів та цілою низкою інших розбіжностей, що не­одноразово обговорювалося провідними вченими і практиками на сторінках різних видань [2-5].

Цей податок у звіті про прибутки і збитки формату ЗПБО відображається після роз­рахунку прибутку і збитків від усієї господарської діяльності. Це положення збі­гається з вимогами нової форми українського обліку, за винятком того, що деякі витрати, які враховуються при визначенні фінансового результату до оподаткування у відповідності із ЗПБО, в українській системі обліку розгляда­ються як використання прибутку. Тобто на використання прибутку відносять витрати, які не зменшують оподатковуваного прибутку у відповідності з міжна­родними вимогами.

Тому, на наш погляд, облікова політика підприємства має бути спрямована на більш досто­вірне відображення розміру активів, зобов’язань і власного капіталу шляхом вилучення коригуючих статей у міру можливості.

Проблему обліку  податкових  різниць та їх  відображення у  фінансовій звітності доцільно вирі­шувати   в   контексті   регламенту   бухгалтерського обліку та з урахуванням існуючих способів регу­лювання таких різниць [5, с. 62].

Аналіз національних систем бухгалтерського обліку та звітності й звітності інших країн дає підстави вказати на такі розбіжності:

1)  невідповідність обсягу і змісту інформації у звітах;

2)  відмінності у структурі фінансових звітів;

3)  різні підходи до оцінки статей фінансової звітності.

        Якщо форми балансу і звіту про фінансові результати мали аналоги в обліковій практиці України, то дві інші форми - звіт про рух грошових коштів і звіт про власний капітал - є принципово новими. Особливу увагу слід при­ділити звіту про рух грошових коштів, який містить усю необхідну інформа­цію про динаміку розвитку підприємства, основні напрями його діяльності, виявлення і аналіз причин руху грошових коштів, тобто повною мірою забез­печує потреби в інформації про джерела і напрями грошових потоків підпри­ємства.

Порядок складання цього звіту в Україні регламентований П(С)БО 4 „Звіт про рух грошових коштів”, який підготовлений на основі однойменного Міжна­родного стандарту бухгалтерського обліку 7 (МСБО). Аналізуючи ступінь набли­женості положень цього стандарту до міжнародних, бачимо низку розбіжностей і неповноту відображення інформації. Передусім треба сказати про невідповідність між поняттями „потік грошових коштів” у МСБО і „рух грошових коштів” у П(С)БО, оскільки в обох нормативних документах це поняття визначається як надходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів. Вважаємо, що тер­мін „потік” є вужчим поняттям, яке пов’язане з певним проміжком часу, тоді як рух грошових коштів - поняття ширше, яке передбачає характеристику не ли­ше грошових потоків, а й їхній результат — зміну грошових коштів - чисте над­ходження або чисте вибуття (тобто різницю між вхідними і вихідними грошови­ми потоками за звітний період).

Структуру і форму звіту про рух грошових коштів згідно з П(С)БО 4 можна оцінити досить критично. Його непродумана форма і вузьке трактування статей дає можливість „підганяти” дані, поверхово розкривати інформацію про діяль­ність підприємства, розвитку тіньової економіки. Недосконала методика підго­товки звіту ускладнює аналіз грошових потоків. Зокрема чимало суб’єктів госпо­дарської діяльності, не розуміючи поняття „еквіваленти грошових коштів”, не відображають їх у звіті. Практика показує, що часто у звіті не знаходить відобра­ження внутрішній характер руху грошових коштів, зокрема руху готівки в касі, негрошові операції (отримання активів за рахунок фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів шляхом емісії акцій, придбання активів за рахунок позик банку).

Отже, фінансова звітність потребує постійної гармонізації, оскільки є дже­релом інформації про економічний розвиток підприємства, облік і аналіз якого мають важливе значення для входження до переліку стабільних партнерів світо­вого співробітництва.

Щодо цього також слід зауважити, що П(С)БО 4 передбачає складання зві­ту в частині руху грошових коштів від операційної діяльності за непрямим мето­дом. Суть цього методу полягає у визначенні чистої зміни коштів шляхом відоб­раження усіх статей надходжень і вибуття, різниця яких показує зменшення чи приріст грошових коштів. М(С)БО 7 дає можливість розкрити інформацію із зас­тосуванням прямого чи непрямого методів. Непрямий метод, у свою чергу, пе­редбачає відображення у звіті суми чистого прибутку (збитку), яка поступово ко­ригується до чистих надходжень грошових коштів шляхом вилучення впливу негрошових операцій. Підсумовуючи зазначимо, що застосування непрямого ме­тоду відображення інформації про рух грошових коштів від операційної діяль­ності вітчизняними підприємствами забезпечує більш високий ступінь значимості інформації, а також надає корисну інформацію для оцінки майбутнього руху грошових коштів.

Висновки з даного дослідження. Отже, провівши дані дослідження, можна зробити такі висновки:

Забезпечуючи вимоги аналітичності й дос­тупності інформації про фінансові ресурси підприємства у фінансовій звітності, необхідно:

1. Надати українським підприємствам свободу формату подання звіту про рух грошових коштів із зазначенням пунктів, які мають бути обов’язково розкриті.

2. Дозволити вільно вибирати метод розкриття інформації у звіті про рух гро­шових коштів, зокрема в частині операційної діяльності.

3. Запровадити повний перелік показників інвестиційної і фінансової діяль­ності для інвестиційних компаній, банківських установ, пенсійних фондів, лізин­гових компаній.

4. Забезпечити обов’язковість розкриття інформації про негрошові операції і внутрішній рух грошових коштів.

5. Облікова політика під­приємства має бути спрямована на більш досто­вірне відображення розміру активів, зобов’я­зань і власного капіталу шляхом вилучення ко­ригуючих статей у міру можливості.

 

Список використаних джерел

1.   Голов С.Ф. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку: Пер. з англ. — Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2000. — 392 с.

2.   ІІархоменко В. Принципи і підходи регулю­вання та регламентації бухгалтерського обліку // Бух­галтерський облік і аудит. - 2007. - № 11. - С. 3-24.

3.   Кисельова О. Концептуальні засади рефор­мування податку на прибуток // Бухгалтерський облік і аудит. - 2005. - № 2. - С. 36-42.

4.   Ловінська Л., Білоусова О. Облік податкових різниць у системі регістрів журнальної форми // Бухгал­терський облік і аудит. - 2004. - № 4. - С. 7-25.

5.   Ловінська Л.Г. Концепція фінансового ре­зультату у системі бухгалтерського обліку підприємств // Фінанси України. - 2003. - № 11. - С. 58-65.

6.   Нидлз Б., Апдерсоп Х., Колдуэлл Д. Принципы бухгалтерского учета /  Пер.  с англ.:  под ред. Я.В.Соколова. - 2-е изд. - М, 1994. - 460 с.

7.   Папырина О. Отчет о движении денежных средств // Баланс. — 2002. — № 4 (389).

8.   Пархоменко В.И. Положение (стандарт) бухгалтерского учета № 4 „Отчет о движении денежных средств” // Вестник бухгалтера и аудитора Украины, 2001. — № 1—2.