УДК 657.474

Н.О. Ільєнко,

канд. екон. наук, НДІ праці та зайнятості населення

 

Ключевые вопросы, которые рассматриваются:

·          Исследованы пути повышения удельного веса расходов на оплату труда в общих расходах по исследованных 90 предприятиях Украины разных видов деятельности и форм собственности;

·          Разработаны предложения в отношении разрезов повышения удельного веса расходов на оплату труда в операционных расходах.

 

Key issues that are considered:

·          The ways of increasing of ratio expenses on labour remuneration in total expenses have been investigated throughout 90 Ukrainian enterprises of different types of activity and forms of property.

·          Offers concerning parameters of increasing of ratio expenses for labour remuneration in operation expenses have been elaborated.

 

В умовах переходу до ринкових принципів господарювання рівень операційних витрат, їх структура та динаміка на макрорівні є важливим індикатором розвитку виробництва, його організації, ефективності функціонування у масштабах економіки та видів її економічної й промислової діяльності.

З метою зниження загального обсягу витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг) на кожному підприємстві, слід було б зіставляти темпи зміни операційних витрат у контексті зі зміною інших показників фінансово-господарської діяльності. Це дозволило б зробити відповідні висновки щодо стану ефективності витрат по відношенню до обсягу виробництва продукції, тобто:

-          обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) зростає більш високими темпами, ніж зростають витрати на це виробництво;

-          обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) збільшується при незмінних витратах на це виробництво;

-          обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) знижується меншими темпами, ніж витрати на виробництво;

-          обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) зростає, а витрати на це виробництво знижуються;

-          обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у динаміці не змінюється, тоді як витрати на її виробництво знижуються.

Для зниження загального рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг), як свідчить зарубіжний досвід, дуже важливе значення має систематичний аналіз на кожному підприємстві, в галузі, в регіоні рівня беззбитковості підприємств з поділом витрат на постійні та змінні. З погляду автора, тільки систематичне здійснення такого аналізу надасть можливість вишукати резерви зниження витрат та оптимізації їх структури. Крім того, це дозволить обґрунтовано планувати загальний обсяг витрат та їх структуру, відслідковувати тенденції у змінах питомих витрат на виробництво і реалізацію продукції (тобто витрат на кожну гривню виробленої і реалізованої продукції). Це дозволить також приймати обґрунтовані та ефективні управлінські рішення щодо планування, прогнозування та управління витратами і прибутками підприємств, встановлювати раціональні співвідношення між обсягом виробництва й реалізації продукції, витратами та прибутком від операційної діяльності. Проведеним дослідженням встановлено, що на більшості вітчизняних підприємств не здійснюється поділ витрат на постійні та змінні, не визначається обсяг виробництва і реалізації продукції, який дозволяє забезпечити беззбитковість їх роботи, не використовується так званий “ефект виробничого важеля” для забезпечення досягнення більш високих результатів при найменших витратах.

Окрім зниження загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції, яке призведе навіть при збереженні абсолютної суми витрат на оплату праці до зростання питомої ваги витрат на оплату праці в загальній сумі витрат. Такому зростанню сприятиме також реструктуризація витрат, тобто збільшення питомої ваги витрат на оплату праці за рахунок зниження питомої ваги інших складових цих витрат. Згідно П(С)БО 16 “Витрати”, витрати складаються з п’яти структурних елементів: матеріальні витрати, амортизація, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи та інші операційні витрати.

Дослідженням проблем щодо складу витрат, їх відображення в обліку і використання даної інформації в економічному аналізі завжди приділялася значна увага як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками такими як С. Голов [2], В. Палій [3], К. Друрі [4], Ч. Хорнгрен, Дж.Фостер [5] та ін. В основному ці питання розглядаються ними в комплексі в рамках так званого управлінського обліку.

У зв’язку з тим, що устаткування вітчизняних підприємств вкрай зношене (до 70%), і значною мірою морально застаріле, витрати на його амортизацію скорочувати у найближчій перспективі недоцільно.

Розмір витрат на соціальні заходи залежить від розміру фактичних витрат на оплату праці, оскільки відрахування до соціальних фондів встановлюються, як правило, у відсотках до нарахованого фонду оплати праці. Тому реструктуризація загальної суми витрат для збільшення питомої ваги в них витрат на оплату праці можлива лише за рахунок двох статей – матеріальних витрат та інших операційних витрат. Причому проблему підвищення питомої ваги витрат на оплату праці слід вирішувати на усіх рівнях управління: державному, регіональному, галузевому, на рівні підприємства.

Значного ефекту можна досягти у вирішенні питання істотного підвищення частки витрат на оплату праці в загальній сумі витрат шляхом задіяння для вирішення цієї проблеми усіх складових господарського механізму. Це б дозволило вирішити вказану проблему за рахунок реструктуризації не тільки і не стільки собівартості продукції, але й за рахунок: оптимізації структури ціни товарів та цінової політики; вдосконалення кредитної політики і надання кредитів вітчизняним товаровиробникам на більш сприятливих умовах, підвищення конкурентноздатності вітчизняного виробництва тощо.

Доцільно було б здійснювати аналітичну роботу з оцінки раціональності загального обсягу витрат на виробництво та реалізацію продукції не рідше одного разу на рік у певному взаємозв’язку з іншими показниками фінансово-господарської діяльності. У зв’язку з цим, необхідна розробка єдиних, раціональних методичних підходів до здійснення такого аналізу, а також проведення постійно діючого моніторингу обсягів і структури операційних витрат, собівартості продукції та доданої вартості, якщо не за усією сукупністю промислових підприємств, то хоча б за певною кількістю базових підприємств кожного регіону та виду економічної й промислової діяльності. У ході такого моніторингу повинна здійснюватись оцінка динаміки загальної суми витрат та їх структури за основними елементами в ув’язці з динамікою інших основних показників фінансово-господарської діяльності підприємства, а також повинні досліджуватись тенденції за ряд періодів показника питомої собівартості продукції в розрахунку на кожну гривню виробленої й реалізованої продукції.

Підвищенню частки оплати праці у витратах сприятиме включення відповідної вимоги до Генеральної, регіональних та галузевих угод, а також до колективних договорів підприємств. Нині такі вимоги в угодах і договорах усіх рівнів відсутні.

Аналізуючи шляхи підвищення питомої ваги витрат на оплату праці в загальних витратах, слід визначати також, що в теперішній час широко розповсюджене таке негативне явище як штучне заниження витрат на оплату праці внаслідок розпорошення частини цих витрат по інших структурних складових витрат та недостатнього контролю за правильністю віднесення сум витрат до тих чи інших складових (статей калькуляцій, елементів витрат).

Таким чином, конкретні пропозиції щодо підвищення частки витрат на оплату праці в собівартості продукції та операційних витратах доцільно було б розробляти по кожному підприємству, з урахуванням його специфіки та особливостей діяльності та з наступним узагальненням цих пропозицій для більш високих рівнів управління (від підприємства – до галузі, виду промислової або економічної діяльності, регіону і країни).

На підставі обстежених 90 підприємств України різних видів економічної діяльності та форм власності виконано аналіз ряду питомих показників за 2001-2003 роки, зокрема:

·         собівартість реалізованої продукції на одиницю обсягу реалізованої продукції;

·         операційні витрати на виробництво продукції у розрахунку на обсяг виробництва;

·         фонд оплати праці на кожну одиницю виробленої продукції (табл. 1).

 

Таблиця 1

Аналіз питомих показників собівартості, операційних витрат та фонду оплати праці (ФОП) на одиницю обсягу виробництва

 

 

Слід визначити невідповідність цих показників не тільки по підприємствах різних видів економічної діяльності, але навіть по підприємствах того самого виду економічної діяльності. Так, по підприємствах сільського господарства та пов’язаних з ним послуг питома собівартість на кожну одиницю виробленої продукції коливається за 2003 рік з 0,37 до 1,12 грн. Водночас питомі операційні витрати на одиницю виробленої продукції коливаються від 0,78 до 1,43 грн., а фонд оплати праці на одиницю виробленої продукції – з 0,21 до 0,26 грн.

Відсутні стійкі тенденції у змінах по роках усіх перелічених питомих показників, які то знижуються, то збільшуються, то залишаються на тому ж самому рівні.

Найнижча диференціація як по роках, так і по підприємствах спостерігається по показнику фонду оплати праці на одиницю виробленої продукції.

Тоді як з-поміж обстежених підприємств вказаного виду економічної діяльності за показником питомої собівартості тільки одне підприємство (ТОВ „Агрофірма „Пригородное”) було у 2003 р. надвитратним, бо питома собівартість перевищувала одиницю, за показником питомих операційних витрат вже 3 з 5 підприємств були надвитратними. Це свідчить про те, що надвитратність цих підприємств є наслідком різного збільшення витрат на збут, адміністративних та інших витрат, а також непрямих витрат, що не входять до собівартості. При цьому питомий фонд оплати праці на одиницю обсягу виробленої продукції по усіх надвитратних підприємствах по роках або знижувався або ж залишався незміннім.

Таким чином, можна зробити висновок про наявність у підприємств сільського господарства та пов’язаних з ним послуг реальних резервів цільової реструктуризації собівартості та операційних витрат з метою підвищення питомої ваги витрат на оплату праці.

Аналогічні висновки можна зробити і по підприємствах багатьох інших видів економічної діяльності, таких як харчова промисловість та перероблення сільгосппродуктів, видобування енергетичних матеріалів, целюлозно-паперова промисловість та видавнича справа, виробництво інших неметалевих виробів, виробництво машинного устаткування, виробництво електроенергії, газу та води, будівництво, транспорт.

Автором проаналізовано підприємства харчової промисловості та перероблення сільгосппродуктів. Це той вид економічної діяльності, по якому була обстежена найбільша кількість підприємств (14 із 90 або 15,6%). По підприємствах цього виду економічної діяльності також відсутні чіткі тенденції у динаміці питомих показників як по підприємствах, так і по проаналізованих роках. По одних підприємствах одні питомі показники збільшуються, другі – знижуються, по інших вони то збільшуються то знижуються.

Значення показників мають істотні коливання по підприємствах. Так, показник питомої собівартості на одиницю реалізованої продукції коливався по підприємствах цього виду економічної діяльності за 2003 рік, від 0,82 до 1,95 грн., показник питомих операційних витрат на одиницю обсягу продукції – від 0,69 до 1,47 грн., а показник питомого фонду оплати праці на одиницю виробленої продукції – від 0,07 до 0,38 грн., тобто у 5,4 рази.

Якщо за 2003 рік надвитратними за показником собівартості на одиницю виробленої продукції було 5 із 14 харчових підприємств (35,7%), то за показником питомих операційних витрат – вже 8 із 14 підприємств (57,1%).

Отже, наведені аналітичні дані також дають підстави стверджувати, що у підприємств харчової промисловості та перероблення сільгосппродуктів є реальні можливості цільової реструктуризації собівартості та операційних витрат з метою підвищення в них частки витрат на оплату праці.

Як найшвидшому вирішенню проблеми підвищення частки витрат на оплату праці у собівартості продукції сприятиме удосконалення статистичної звітності з обов’язковою розшифровкою у формах статистичної звітності або в примітках до них усіх структурних складових собівартості, включаючи й прямі витрати на заробітну плату, які включаються до собівартості продукції.

Слід відзначити, що на розмір питомої ваги витрат на оплату праці в собівартості продукції та операційних витратах нерідко впливає недостатньо якісний облік витрат на оплату праці. Про це свідчать численні дані аналізу звітних даних з цих питань. Так, по ВАТ „Комбінат “Тепличний” Київської області сума витрат на оплату праці в операційних витратах складає 13640 тис. грн., тоді як сума фонду оплати праці за формою № 1-ПВ – 14021 тис. грн., або на 381 тис. грн. (2,7%) більше.

По ВП „Ш/у „Трудівське” Донецької області при сумі витрат на оплату праці в операційних витратах у 31373 тис. грн. фонд оплати праці за формою № 1-ПВ складає 32445,4 тис. грн. або на 1072,4 тис. грн. більше (3,3 %). І аналогічних прикладів можна навести чимало. У табл. 2 наведені у розрізі обстежених підприємств аналітичні дані щодо можливого підвищення частки витрат на оплату праці в операційних витратах за рахунок усунення штучного заниження витрат на оплату праці.

Таблиця 2

Аналітичні дані щодо резервів підвищення частки витрат на оплату праці в операційних витратах за рахунок усунення штучного заниження витрат на оплату праці

 

 

Дані табл. 2 свідчать про те, що тільки за рахунок усунення штучного заниження витрат на оплату праці у складі операційних витрат питома вага витрат на оплату праці в загальних витратах буде істотно підвищена, зокрема:

·         більш, ніж на 35%- по трьох підприємствах;

·         більш, ніж на 25%- по трьох підприємствах;

·         більш, ніж на 15%- по чотирьох підприємствах;

·         більш, ніж на 6%- по десяти підприємствах;

·         до 5%- по решті 18 підприємствах.

Як свідчить проведений аналіз, на частку витрат на оплату праці у собівартості продукції впливає не тільки обсяг витрат на оплату праці, але й обсяг самої собівартості. Проведеним дослідженням встановлено, що наявні істотні коливання частки собівартості в операційних витратах існують не тільки по підприємствах різних видів економічної діяльності, але й по підприємствах одного й того ж виду економічної діяльності. Так, по обстежених підприємствах сільського господарства та пов’язаних з ним послуг цей показник коливається з 26,2% по СП „Лука” Вінницької області до 83,7%, по ТОВ „Агрофірма „Пригородное”, тобто у 3,2 рази.

По підприємствах з видобуванням енергетичних матеріалів цей показник коливається з 28,4% (ЛІСВВ (Інститут стругової виїмки вугілля, Луганськ) до 89,9% (ВАТ Луганський РМЗ) або у 3,2 раза, по підприємствах харчової промисловості – від 87,3% (ТОВ „Торговий дім ”Супой” Черкаська область) до 96,4% (ВАТ „Ясен”, Чернігівської області), або у 1,7 рази. Аналогічна ситуація і по обстежених підприємствах інших галузей (целюлозно-паперова промисловість, виробництво машин та устаткування, виробництво електроенергії, транспорт).

Значні коливання за видами економічної та промислової діяльності на підприємствах питомої ваги собівартості в операційних витратах пояснюються, перш за все, значними розбіжностями між підприємствами та видами діяльності в „адміністративних витратах”, „витратах на збут” та „інших витратах”. Оптимізація загального обсягу собівартості також сприятиме за різних рівних умов збільшенню питомої ваги оплати праці у собівартості.

Таким чином, на багатьох підприємствах, в галузях, видах економічної і промислової діяльності в регіонах наявні реальні резерви збільшення питомої ваги витрат на оплату праці у собівартості продукції та операційних витратах. Для практичного задіяння цих резервів необхідно систематично здійснювати аналітичну та пошукову роботу щодо визначення  розмірів та структурних складових цих резервів знизу доверху (підприємство-галузь-вид промислової та економічної діяльності-регіон-країна). Пошук резервів підвищення питомої ваги витрат на оплату праці в операційних витратах доцільно розпочинати з найнижчої ланки управління – підприємства, з урахуванням специфічних особливостей його діяльності та наступним узагальненням отриманих щодо таких резервів знизу доверху.

У зв’язку з цим законодавчо доповнити форми статистичної звітності даними щодо розшифровки собівартості продукції за структурними складовими, зокрема щодо витрат на оплату праці у складі собівартості продукції. Крім того, законодавчо зобов’язати підприємства та галузі надавати разом зі звітності по собівартості та операційних витратах розшифровки за укрупненими складовими  „інших операційних” та „інших витрат” для систематичної оцінки їх доцільності та з метою легалізації „тіньових” витрат, зокрема – витрат на оплату праці.

В перспективі певно доцільно вирішити в установленому порядку питання щодо істотних змін у методологічних підходах до оцінки витрат на оплату праці шляхом укрупнення цієї структурної складової витрат із включенням до неї  усіх видів витрат, які складають  витрати на утримання робочої сили і відповідним перейменуванням цієї статті витрат. Пошук джерел підвищення частки витрат на оплату праці у загальних витратах доцільно вести у контексті із реформуванням усіх складових господарського механізму, таких як фінансова, грошово-кредитна, бюджетна, цінова, податкова система.

Підвищення реальної заробітної плати працюючим, що буде вагомим джерелом підвищення частки витрат на оплату праці у операційних витратах виробництва продукції (робіт, послуг).

 

Список використання джерел.

 

1.        Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затверджене наказом Міністерства Фінансів України від 31 грудня 1999р. № 318, із змінами і доповненнями.

2.        Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник. – К.: Лібра, 2003. – 704 с.

3.        Палий В.Ф. Организация управленческого учета. – М.: Бератор-Пресс, 2003. – 224 с.

4.        Друри К. Управленческий и производственный учет: Пер. с англ.; Учебник. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 1071 с.

5.        Хорнгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект: Пер с англ. / Под ред. Я.В.Соколова. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 416 с.: ил.